Усі знають, який вишуканий літературний смак я маю. Я просто як лакмусовий папірець:  аж змінюю колір від огиди, коли бачу щось таке – ну не таке, коротше, лайно якесь.

 

А днями я не так собі змінив колір, а почервонів і ледь не луснув від обурення. Мені лінк підкинули на одну поемку. Автор її Герман Істоков, а називається вона «Феодосійська рапсодія». Спершу я вирішив, що автора спокусила одна всім відома несамовита політична дама. Бо таке наверзати можна тільки заразившись чимось страшнішим від СНІДу. А як заразишся, то сеча (нехай вищезгадана політична дама вибачить за державну мову, слово «сеча» їй подобається більше недержавною) вдаряє у голову і пишеться твір наступного героїчно-пришелепуватого  змісту. Жив собі у кримському місті Феодосія хороший хлопець, роботящий із дружиною Ладою і дочкою Анею.

 

Жил, почитай, неплохо

(Много ли русскому надо?

Вера, сто грамм, дорога –

Лучшая нам награда!)

 

Жив собі й не тужив, аж доки до влади у місті не прийшли «бандери». У Феодосії – «бандери»! Уявляєте?

 

І тут почалося. Будинок його відібрали під татарський мінарет. Завод його збанкрутували. А йому самому відбили нирки за те, що він виступив проти руйнації підступними уніатами церкви Московського патріархату. Але найстрашніше сталося пізніше. До міста на лінкорі «Едвентедж» прибули «чорні коршуни Буша» по російські душі. Народ вийшов на праведний бій.

 

Парень наш тоже вышел –

Стал Активистом Крымским!

И засадил он вилы

В пузо врагу-супостату,

Крикнув ему что силы:

«Прочь убирайся, НАТО!»

А мужики и бабы

Сбросили тушу в море.

Славно поели крабы,

Долго не знали горя!

           

І далі в такому ж дусі.          

 

А тоді я дивлюся, що поема розташована на сайті ПДРСа. Щось воно перегукується із брутальною назвою чоловіка нетрадиційної сексуальної орієнтації, хоча насправді це – сайт Придніпровсько–Донецького Робітничого Союзу. Почитав я там трохи ще, і в мене галюніки сталися: перед мої вибагливі очі явився сам Козьма Прутков. Він надув щоки і виголосив свою знамениту фразу «Зри в корень!».

 

Тож я послухався і почав шукати, а де ж той корінь. Прочитав ще трохи віршованих творів. Ось, наприклад, такий:

 

Поздравляем всех с победой!

Слава партии за это!

«Регионам» нашим – пушечный салют!

Сняв оранжевую плесень,

Пропоём мы много песен,

А Табачник нам тихонько подпоёт.

О Победе Анна Герман

Нам споёт, немного нервно,

А Табачник ей тихонько подпоёт.

 

І тут нарешті допер, чого мені явився саме Прутков. Так він же знаменитий не лише своїми афоризмами, а ще й пришелепуватими пародійними творами. Тільки пришелепуватим виглядав не стільки Прутков, скільки ті, кого він пародіював. А творці цього сайту є спадкоємцями незабутнього афориста (не плутати з аферистом) і пародиста. А пародіюють вони оцей вітренківсько-регіонівський світогляд, де бідняки-робітники хороші, чесні і справедливі, а пузаті буржуї погані, жадібні і жорстокі, де Москва – щирий друг, а Вашингтон і НАТО – люті вороги, де всі росіяни – брати, а «бандери» – підступні і нахабні запроданці, що продали свою батьківщину заокеанським господарям. А взагалі всі біди в країні від помаранчево-бандерівської плісняви. Ну і так далі в такому ж дусі. І там не лише поезія присутня. Сайт виглядає як класична партійна електронна сторінка. Тут вам і партійні документи, і статті, й новини. Ось одна новина лише чого варта.

 

Отдайте нам тело Ленина!

Под таким лозунгом прошло очередное собрание ячейки ПДРС при слесарных мастерских завода «Красный Профинтерн» (г. Днепропетровск). Поводом стало дошедшее до нас известие о том, что «лидер» ЛДПР Владимир Жириновский предложил вынуть из Мавзолея и захоронить (т. е. закопать) тело Великого Вождя!

«Так недалеко и до организации на месте Мавзолея борделя для олигархов! И за всем этим стоит иностранный капитал», – уверены рабочие.

Единогласным голосованием была принята резолюции о направлении тов. В.В. Путину коллективного письма о передаче тела Вождя трудящимся завода «Красный Профинтерн». («Правда ПДРСа», вып. 16).

 

Це все – наче в житті буває. Дивишся на людину – дурень дурнем. І городить таке, що ні на яку голову не налазить. Думаєш собі зверхньо: «Ну хто ж таких пришелепуватих на світ божий продукує? Це, мабуть, батьки або по п`яні це зробили, або обкурившись». А тоді дослухаєшся уважніше і бачиш, що цей нібито дурень якусь істину глаголить. Тільки щоки від усвідомлення власної важливості не роздуває, а зовсім навпаки – шлангом прикидається. Щось на зразок юродивого чи блазня при королівському дворі. Так і сайт вигаданого ПДРСа так само. Бо сперечатися з носіями згаданої мною ідеології неможливо: тільки почнеш – сам на них схожим станеш. Отож, лишається єдине – постібатися. Коли я второпав, що це стьоб, то мій гнівний червоний колір обличчя зник, лускати від обдурення мені перехотілося, а зовсім навпаки – я ледь не луснув од сміху.

 

Ілюстрації – реклама з сайту ПДРС.

Від «ТК»: Тим, кому до смаку віртуальні пародійні проекти на кшталт ПДРС, рекомендуємо  віртуальний щоденник засновника Придніпровсько-Донецького Робітничого Союзу Гордєя Домнова, а також Фофудью :)