22 лютого секретар Донецької міської ради Микола Левченко висловився щодо ролі української мови в українському майбутньому. «Без сумнівів, російська мова стане другою державною. Чому відбувається такий спротив? Тому що противники російської мови добре розуміють, якими будуть наслідки. Українська мова – мова фольклору. Із наданням статусу державної російській мові необхідність розмовляти українською просто відпаде. Це не мова науки. Вона не помре, українською мовою писатимуть пісні, розказуватимуть анекдоти, вона стане фольклорною», – сказав він, наразившись на критику не лише політичних опонентів, але й однопартійців. Відреагував на скандальне висловлювання Левченка і постійний автор «Детектор медіа» Юрій Луканов, написавши епіграму-«козюльку», а тепер – ще й луканово посміхаючись на цю тему :)

Чи любить товаріщ Левченко поетесу Анну Ахметову більше, ніж любить її лідер його партії Віктор Янукович? Ну ви розумієте, якого Левченка я маю на увазі – того, що раніше був у червоних комуністах, а тепер в біло-голубу Партію регіонів записався і секретарем Донецької міськради став. Микола його звуть. Чи, може, таки Ніколай? Бо це ж він днями заявив, що українська мова – це «язик фольклору і пєсєн, а рускій язик – ето язік цівілізаціі і наукі». Так ось, такий Ніколай Левченко має дуже сильно любити Анну Ахметову, про яку проффесор Віктор Янукович згадував якось в Одесі. А мені смертельно кортіло довідатися, хто ж із них сильніше її любить – лідер партії чи один із її нерядових членів.

І я лікті собі кусав, бо не знав, що в інформаційній агенції УНІАН була прес-конференція всіляких донецьких можновладців, які розповідали про підлу Юлію Тимошенко, що мотається регіонами і примушує місцеві влади знижувати тарифи. А серед учасників прес-конференції був і Ніколай Левченко. Її навіть по телевізору показували. Я випадково наткнувся на неї і просвердлив телеекран очима, бо думав, що хоч хтось із колег запитає героя останніх днів, чи любить він велику одеську поетесу, і наскільки сильно він її любить.

Колеги, чого ви вирішили, що я зовсім головою поїхав? Ось подивіться: вона в мене на місці. Крутиться на шиї непогано, але їхати нікуди не збирається. І вона дуже добре розуміє, що мова на прес-конференції ішла не про високу поезію, а про тарифи. Але моя голова також добре розуміє, що і кілька днів тому тема тарифів була не менш актуальною. Так само актуальною в Донецьку залишається тема викрадених каналізаційних люків, смердючих каналізацій і тому подібних малопривабливих аспектів міського господарства. Але ж Ніколай Левченко не висловлювався з цього приводу. Бо сказати йому явно нічого. Бо народ там, у Донецьку, тарифами дуже незадоволений. Тож Ніколай Левченко і вирішив висловитися на розумнішу тему, яку засоби масової інформації послужливо розтиражували.  

Так ось і треба нам, шановні колеги, усвідомлювати: коли людина переступає певну межу, коли принижує інших за національними ознаками, то цій людині і треба вказати на неприпустимість подібних речей. Як? Та дуже просто: він вам раптом про тарифи вирішив, а ви його – про Анну Ахметову. А потім ще й написати, що на прес-конференції Левченко велику поетесу Партії регіонів цитував. А якщо цього не зробити, то він завтра ще далі піде. Наприклад, заявить натхненно, що у лідера донецької регіональної організації цієї партії Бориса Колесникова вимова не така, що він при народженні не ту національність вибрав, і закличе відстрілювати Колесникова і його одноплемінників. І що ви тоді, шановні колеги, робити будете? Теж мовчки розтиражуєте його заклики?


Читайте також інтерв'ю Миколи Левченка інформаційній агенції УНІАН