З поваги до аудиторії каналу, яка переважно вирізняється політичною активністю та рівнем інтелекту, вищим, ніж у середнього споживача телепродукту, ведучий саме таких слів на позначення нових орієнтирів не вжив. Але його тези про те, що в новій програмі братимуть участь «носії ключової компетентності», а сама вона адресована людям, які зможуть у такий спосіб здобути другу вищу освіту, якраз і свідчать: «Цивілізація. 2.0» робиться інтелектуалами для інтелектуалів.

Останні, ті самі носії ключової компетентності, якраз і викликали великі сумніви щодо заявлених ведучим амбіцій. Простіше кажучи, виникало запитання - як скоро зникне з ефіру програма, яка щодня мусить виводити на сцену непересічного інтелектуала з набором цікавих ідей?

На третьому тижні виходу нової «Цивілізації...» запитання лишилося одне: де він (Юрій Макаров) їх (отих самих носіїв) бере? Ні, помиляюся, є ще одне, супутнє - чому їх нема на ключових посадах у вищих ешелонах влади?

Цілком усвідомлюючи, що нинішні часи - не для розумних, чесних і добрих, усе-таки по закінченні чергового випуску проекту починаєш знову й знову ставити собі оте останнє кляте запитання.

Але тішить уже те, що вони є. І що вони дружать із Юрієм Макаровим. А він, своєю чергою, настільки прагне поділитися своїм закритим середовищем та ідеями, які там циркулюють, що тягне їх в ефір. Це все одно, що Кирило-Мефодіївських братчиків із підпілля вивести на велелюдні площі й розказувати темному народові про майбутню Україну без царя й жандармів.

Про гоголівські діалоги Юрія Макарова з Кирилом Галушком та Андрієм Джулаєм автор цих рядків уже писала. Уже тоді, а це були фактично прем'єрні випуски «Цивілізації...», було зрозуміло: всі ці діалоги призначено для людей, які повсякчас прагнуть пережити інтелектуальну пригоду. Або ж, кажучи словами братів Стругацьких, їм «хочеться дивного», тобто такого, що виходить за межі маскультівської телевізійної парадигми для тих, хто хоче попси, глянцю чи мордобою на екрані.

Адже учасники діалогів із Юрієм Макаровим часто-густо в своїх бесідах піднімаються в якісь недосяжні, вже стратосферні висоти. До яких бідному посполитому - як до неба рачки. В буквальному розумінні. Все, що відбувається в рамках проекту, можна назвати й інтелектуальним снобізмом. А можна, й так, здається, правильніше, - просвітництвом.

Скажімо, лише в «Цивілізації. 2.0» 3 квітня відбулася розмова ведучого з філософом та культурологом, директором видавництва «Дух і літера» Костянтином Сіговим про те, чому українські ЗМІ так широко висвітлювали добровільну відставку Бенедикта XVI та інтронізацію новообраного Папи Римського Франциска. Здавалося б, підкреслив Юрій Макаров на початку діалогу, де Україна, а де Папа Римський?

Костянтин Сігов зумів досить складне для пересічного глядача питання розкласти по поличках. І так з'ясувалося, що прихід Франциска на папський престол, а перед цим - відставка Бенедикта XVI, - результат усвідомлення католицькою церквою своєї кризи. А отже аргентинського кардинала обрали понтифіком саме за його скромність, бо він спробує повернути церкву до щиро євангельських цінностей. Подібно до того, як робив це Святий Франциск Ассізький у XII столітті, найпопулярніший святий свого часу. На пальцях пояснили глядачеві, спраглому роз'яснень, що перша за 900 років ворожнечі між католицизмом та православ'ям присутність Вселенського патріарха Варфоломія на інтронізації Папи Римського дає надію на повноцінний діалог двох конфесій. Для того, аби бодай спробувати усунути розбіжності між двома гілками християнства. Яких так і не зуміла подолати міжконфесійна комісія.

Щодо здобуття патріархії для УГКЦ, то тут у змалюванні перспектив Костянтин Сігов виявився більш ніж обережним. Він підкреслив, що в католицизмі східного обряду порушено один із принципів канонічного права - целібат. Через це папська курія, навіть коли сам Папа має особисті приязні стосунки з греко-католицькими священиками, може ніколи не погодитися на надання патріархії УГКЦ. Не кажучи вже про те, щоб цю конфесію колись визнала РПЦ, яка наполягає на тому, що Берестейська унія - це насильницьке покатоличення православних.

Одне слово, розмова вийшла справді винятково компетентною й насиченою. Вкарбувалася в пам'ять відповідь філософа на запитання ведучого, в чому ж роль нинішнього священика, коли моральними можуть бути не лише вірні, але й атеїсти разом із агностиками? «Церква - це єдина інституція, якій болить смерть і яка може дати надію, що десь є інше життя». Бо й справді, атеїсти ми чи агностики, але в моменти найвизначніших подій у житті йдемо до церкви. Бодай хоч свічечку поставити за упокій душ тих, хто відійшли.

Ще одна знахідка телеведучого - експерт «Case Україна», представник Київської школи економіки Володимир Дубровський. Завдяки йому шанувальник ТВі зумів розібратися з причинами та наслідками кіпрської фінансової кризи, спроектувавши особливості кіпрської та грецької моделей на українські реалії. Виявляється, в усіх бідах кіпріотів винні хитрі й ледачі греки, які продавали свої облігації за нереальними цінами. Кажучи просто - весь цей великий шухер у офшорній зоні виник тому, що сусідня країна жила в борг. Тим часом уряд разом із банками брехав євросоюзникам, що ВВП зростає. А ще в Греції й на Кіпрі так само, як в Україні, дуже не люблять платити податки. Ну, а банки, де тримали гроші в тому числі й українці, - це взагалі установи підвищеного ризику. Незважаючи навіть на те, що для запобігання їхньому банкрутству в ЄС розроблено спеціальні механізми.

Але, як підкреслив економіст-експерт, щоб подолати грецько-кіпрську кризу, ЄС усе-таки виділив Кіпру допомогу в обмін на запровадження податку на депозит. І в цьому - очевидні переваги країн, які входять до ЄС. Цій спільноті не хочеться втрачати обличчя й визнавати поразку. Відтак вона змушена підтримувати навіть таку незрілу демократію, що існує в Греції. Бо інший вихід - хунта, яку Греція вже переживала в 70-80-х роках минулого століття.

Одне слово, в ЄС усе-таки краще, аніж поза ним. Навіть якщо фінансові установи в котрійсь із країн луснуть, їм допоможуть. Хай ціною власного добробуту. Хоч це й не подобається найбільшим донорам ЄС.

Такі відкриття, з якими, звісно, можна й погоджуватися, й сперечатися - трапляються в кожному випуску «Цивілізації. 2.0». Приміром, з останніх - наявність «зародку» середнього класу в Україні. Цю тезу доводив у студії Євген Глібовицький, титрований як експерт із довгострокових стратегій і член «Несторівської групи». А проте він більше відомий багатьом іще за своєю журналістською працею на «1+1» та 5-му каналі.

А й справді, хочеться, дуже хочеться погодитися з автором тези. Якщо люди обирають дорожчі бензозаправки тільки тому, що там чисті туалети, може, не так із нами все безнадійно?

Фото - tvi.ua