Дуже часто логіку масової культури пояснити ще тяжче, ніж логіку ринків цінних паперів. Що популярне, що - ні, що продається, а що лишається лежати і вкриватися уявною курявою на уявних полицях - часом ці розбіжності слідують причинно-наслідковим зв'язкам, а часом - зовсім ні. І навіть у ретроспективі розібратися достеменно, що саме зробило той чи інший носій змісту популярнішим за інші - вкрай складно.

Візьмімо для прикладу «Гарлем шейк» - манія, що не просто домінує в інтернеті останні 4-5 тижнів, але й змогла подолати всюдисущий «Ґанґам стайл». Той царював попередні кілька місяців, досягнувши мільярду переглядів у «Ютьюбі» псевдоапокаліптичного 21 грудня.

Проте відмінність між цими найбільш заразними інтернетними фішками останніх місяців дуже чітка. Корейський хіт винесло на гребінь хвилі за рахунок екзотики, ритму і якісного відео, спочатку відзнятого висококваліфікованими фахівцями і грамотно промотованого в інтернеті пізніше. Звісно, велику роль у блискавичному успіху корейського відео відіграла й випадковість, але передумови для успіху було закладено апріорі.

«Гарлем шейк» - культурний феномен, що піднявся з, так би мовити, низів, те, що англійською називають корінням трави, і це зробило його набагато популярнішим і заразнішим, а тому - цікавішим і впливовішим.

Коротка історія, якщо ви не в курсі: першу версію «Гарлем шейк» записала на початку лютого (так, лютого, так, 2013 року) група австралійських підлітків. Використавши як саундтрек запис американського діджея Баауера, вони виконали кілька нескладних і досить незграбних танцювальних рухів і виклали результат в інтернет. Відео стало набирати тисячі переглядів щодня, але, і це вражало навіть більше, стало на чолі дуже численного руху послідовників.

Глядачі не лише дивилися, як танцюють півголі підлітки у нескладній 30-секундній формулі - спочатку один, поки його друзі незворушно займаються своїми справами, а потім раптово теж з'являються в кадрі, шалено смикаючись у танцювальному фрістайлі. Глядачі почали виготовляти власні відео. Буквально через 10 днів після завантаження першого варіанту «Гарлем шейку» «Ютьюб» став отримувати по чотири тисячі (!) саморобних відео цього ж танцю на день. Наразі кількість відео зі словами «Гарлем шейк» у назві сягає сотень тисяч.

Порахувати точну кількість відеопослідовників і осягнути вплив «Гарлем шейку» складно, позаяк ці відео не продаються в «Ай-тьюнз», їх не вихваляють Обама та Бан-Кі Мун, як це було з «Ґанґам стійл». Та навіть найповерховіший перегляд кількох відео «Гарлем шейку» дає зрозуміти, наскільки планетарним стало це явище.

Від оригінальної версії

До інтерв'ю зі враженими власною славою австралійськими хлопчиками:

До цілого всесвіту «Гарлем шейків»:

У літаку з Колорадо Спрінгз до Сан Дієго (американські авіаційні власті навіть взялися розслідувати, чи не занадто танцюристи розтрусили літак у процесі запису відео):

Під водою:

У будинку для літніх людей:

На австрійській пожежній дільниці:

В університеті міста Уфа у Російській Федерації:

У Маріуполі:

У Київському метро його танцювали з портретом Януковича:

У Єгипті - біля штаб-квартири ісламістської партії студенти - опоненти президента Мурсі:

За «Гарлем шейк» взялися й такі гіганти розважальної індустрії, як «Симпсони»:

І навіть Ургант:

І навіть справжнісінькі балерини Англійського національного балету:

Лишається тільки сподіватися, що ви будете й далі читати цю замітку, а не кинетеся шукати цікавий костюм для запису власного варіанту «Гарлем шейку», натхненні фантазією однопланетників.

Із поширенням інтернт-маній і вірусних відео стало модно говорити про меми - поняття з соціокультурних досліджень, вироблене понад 30 років тому. З переходом глобалізації в активну фазу воно стало особливо актуальним, за ситуації, де найрізноманітніші ідеї, культурні форми та змісти поширюються як пожежа в сухому лісі. Шлях поширення - імітація (на відміну від генетичної пам'яті), в ході якої той чи інший феномен відповідно змінюється залежно від місцевих особливостей.

Інший приклад сучасно-культурних мемів, які принесла з собою глобалізація на початку нового тисячоліття, - телевізійні формати, що ними мають нагоду насолоджуватися в тому числі й українські глядачі. Від співів і танців до обміну дружинами й готовністю лягати під ніж хірурга-косметолога - квазіреальність створених за іноземними телеформатами програм, особливо якщо участь у них беруть «звичайні» люди, є ключовим елементом популярності.

Якщо реаліті-шоу стирають чи, принаймні, імітують стирання кордонів між глядачами у їхніх вітальнях і студіями телеканалів і роблять перший крок на шляху до «демократизації» процесу творення нових елементів культури, то інтернетні манії цю демократичність виводять в абсолют.

Станцювати «Гарлем шейк» може абсолютно будь-хто. Танцюючи його і виставляючи результати в інтернет, автори всіх цих відео заявляють а) про свою приналежність до безтурботної, «попущеної» половини людства; і б) свої елементарні права людини - право рухатися, як заманеться, право сміятися, право одягатися у що завгодно.

І ось саме тут, з буцімто дурникуватої кампанії «Гарлем шейк» раптово стає вже не просто фішкою-манією, витребеньками знудженої молоді, а політичною заявою.

Про потенціальну й реальну здатність інтернету піднімати людей на підтримку реальних акцій і дій кажуть і пишуть давно. У деяких випадках, як, наприклад, під час Арабської весни вона навіть стала реальністю.

Але далеко не завжди йдеться про революційні ситуації, про оті ленінські «верхи» й «низи». Дуже часто справа в ізольованості тих чи інших верств суспільства, у відсутності можливостей самовиражатися.

Одне з уміщених вище відео - з Єгипту, де місцеві студенти, один із них у масці Міккі-Мауса, танцюють біля штаб-квартири ісламістської партії. Ці студенти, які самі не є ісламістами й не хочуть радикалізації своєї країни, - найкращий приклад верстви населення, що постала перед цілком реальною загрозою втратити голос і право на самовираження.

Ненасильницька, жартівлива форма протесту (відтворена й у кліпі з київського метро, де по правому флангу танцю хтось вимахує портретом президента) - не ознака наївності тих, хто цей протест виражає, це радше врівноважена, мудра ознака впевненості у власній правоті.

Лірика пісні (достатньо обмежена) в цьому контексті є особливо іронічною. Єдина фраза - con los terroristas - у перекладі з іспанської означає «з терористами». Але можна з упевненістю сказати: коли діджей Баауер брав семпл пісні в інших музикантів, не розібравшись, до речі, як слід, із авторськими правами, він і підозрювати не міг, якою революційною хвилею розійдеться його трек світом.

Падання на хвіст «народним» мемам великих комерційних одиниць, на кшталт окремих телепередач (версія «Гарлем шейку» з «Вечірнього Урганта» далеко не перша в телецарині - американський телеведучий Джіммі Фаллон випустив свою версію майже одразу після появи оригінального кліпу) чи розважальних закладів (хто чекав, що шейкуватимуть навіть балерини?) підтверджує вірусну могутність цих мемів і ту ж непевність у логіці сучасної культури, про яку ішлося на початку замітки.

«Симпсони», один із найвідоміших брендів світової анімації, танцюють «Гарлем шейк», бо від потяга мемів не можна відставати, інакше - дивися - він тебе переїде.

Єгипетські студенти борються за свої права. В Австралії кількох шахтарів звільнили з роботи після того, як вони зняли свою версію «Гарлем шейку» в копальні й буцімто поставили під загрозу техніку безпеки.

Що спільного в усіх цих людей? Що спільного в уфимських студентів, у маріупольських відвідувачів «МакДональдза», у єгиптян, у киян, у каліфорнійців, в австралійців? На відміну від Урганта і «Симпсонів», вони рідко виступають по телебаченню. Але зараз вони хочуть бути почутими. Або, принаймні, побаченими. Принаймні, протягом 30 секунд.

Відео - з YouTube, фото - кадр The Harlem Shake з YouTube