Минулий тиждень видався настільки насиченим подіями, що деякі телевізійники пропустили повз вуха навіть справжні сенсації. Останнє стосується трьох каналів холдингу Віктора Пінчука. Як уже писала «Детектор медіа», 29 січня, коли всі інформаційні програми вийшли з сюжетами про оголошення вироку Олександрові Пукачу, ні «Факти» ICTV, ні «Репортер» Нового каналу, ні «Вікна» СТБ не дали синхрону засудженого про те, що вирок він зрозуміє, коли поряд із ним сидітимуть Кучма й Литвин. Коментар Олени Фроляк, до якої ТК звернулася з проханням пояснити прецедент, міг здивувати хіба що тих наївних, хто нічого не знає про спорідненість пана Пінчука та другого президента України. А взагалі така турбота про спокій Леоніда Даниловича на каналах його зятя справила враження ведмежої послуги екс-президенту й коштувала інформаційному департаменту всього холдингу відчутних репутаційних втрат. Адже глядач однаково дізнався про останні слова Пукача з інших новинних випусків на каналах, непідконтрольних Вікторові Пінчуку.

Тим часом ICTV «відзначився» ще в понеділок, 28 січня. Тут не лише показали у вечірніх «Фактах» тиражований того дня всіма телеканалами сюжет про те, як Володимира Жириновського закидала кислою капустою Тетяна Лиходєєва. Тут його зробили центральним учасником програми «Свобода слова». Вольфович цілком очікувано ніс таку антиукраїнську дурню, що це знову зробило його головним ньюзмейкером не лише понеділкового вечора, але й наступного дня. Пояснити запрошення «високого гостя» на одне з рейтингових політичних ток-шоу країни можна хіба що спроможністю Жириновського, на думку менеджерів, підняти рейтинг будь-якого телешоу, або ж досі старанно приховуваним сентиментом до лідера ЛДПР з боку чи то авторів програми, чи то їхнього високого начальства. А може, метою бенефісу пана Жириновського в «Свободі слова» була спроба її авторів виставити одіозного політика в найгіршому світлі? В цьому разі провокацію можна вважати невдалою, бо глядач, який дивиться політичні ток-шоу, давно й чудово знає, «хто є ху» Володимир Жириновський. Відтак цим фактом канал знову ж таки завдав собі репутаційної шкоди.

А от «Репортер» 28 січня вразив репортажем про столицю Чечні - Грозний. Ці міські пейзажі справляють враження ілюстрацій до східних казок із життя неймовірно багатих падишахів, шейхів чи ще якихось мільярдерів. Такий «парадний портрет» міста, посталого з руїн, нічого окрім захвату викликати не може. Але й деякі запитання до його авторів усе-таки виникають. Приміром, хто дав гроші на таке відверте промо Рамзана Кадирова та його уряду? Бо про те, звідки в нього самого гроші, президент Чеченської республіки вже колись розповів надзвичайно щиро, мовляв, це йому аллах посилає. Може, той аллах якусь дещицю й журналістам Нового каналу відсипав?..

Вівторок, 29 січня, як уже писалося, став днем виголошення вироку вбивці Георгія Гонгадзе генералу Пукачу. На ТВі цю тему дослідили в програмах «Знак оклику!» та «Сьогодні про головне». Гостями Артема Шевченка були Валентина Теличенко та Олексій Баганець (вів нагляд за слідством у справі вбивства Гонгадзе з боку прокуратури, де тоді працював), а до Мустафи Найєма з Ілоною Довгань прийшли Микола Мельниченко, Сергій Головатий, Андрій Федур та Олексій Подольський. Усі запрошені зійшлися в одному: слідство у справі Георгія Гонгадзе не можна вважати завершеним попри те, що довічне ув'язнення Пукач таки заслужив. Але надії на те, що це слідство нарешті встановить замовників убивства журналіста, практично немає. Валентина Теличенко, адвокат Мирослави Гонгадзе, розвіяла будь-які ілюзії стосовно того, чи буде колись встановлено істину: «Але якщо десь 12 років тому слідство здебільшого, за незначним винятком, вели фахівці, то сьогодні виняток становлять саме фахівці, тобто все стало навпаки. І, відповідно, працювати і сподіватися на захищеність у нашій державі сьогодні немає підстав».

30 січня топовою новиною для всіх без винятку загальнонаціональних каналів стало несподіване вивезення Юрія Луценка з приватної клініки до Менської колонії. Докладні й практично ідентичні сюжети про це з'явилися ввечері в «Репортері», ТСН «1+1» та «Сьогодні» на ТВі. Синхрон дружини, народного депутата Ірини Луценко про те, що в чоловіка після операції - три виразки й портальна гіпертензія, подали всі ці новинні програми.

Ірина Луценко того вечора була головною гостею двох програм - «Сьогодні про головне» на ТВі та «Час. Підсумки дня» на 5-му. Коли Мустафа Найєм оприлюднив інформацію Сергія Лещенка, буцімто Віктор Янукович у приватній розмові в Давосі пообіцяв якомусь європейському діячеві помилувати Луценка, дружина екс-міністра сказала, що її чоловік ніколи не напише заяви про помилування. Адже це означатиме, що Юрій Луценко визнає легітимність влади. На цьому Ірину відпустили на інший канал, і до розмови підключився адвокат Луценка Олексій Баганець. Він розповів, що захист політв'язня подав адвокатський запит до ДПтСУ, де містяться вимоги пояснити, чому екс-міністра так несподівано вивезли з клініки. Ну, й скаржаться адвокати в цей орган на порушення прав ув'язненого, адже йому перекрили доступ до адвокатів.

У «Часі. Підсумках дня», куди так поспішала пані Ірина, вона до раніше озвучених тез додала причину, через яку її чоловіка терміново вивезли до колонії, не давши долікуватися. Річ у тім, пояснила гостя студії, що в такий спосіб Юрія Луценка, по-перше, хочуть ізолювати від Штефана Фюле, який приїжджав до України на один день і не встиг би вирватися до колонії. А по-друге, вже не стримуючи емоцій, сказала пані Ірина, Луценка хочуть фізично знищити!

У тій-таки програмі «Час. Підсумки дня» Роман Чайка та Сергій Дорофеєв відверто потішалися з регіонала Владислава Лук'янова, який по-піонерськи поквапився донести шефу в особі Володимира Рибака про те, що «цар ненастоящий!». Тобто підписи 11 народних депутатів на підписних листах щодо скликання позачергової сесії ВР - фальшиві. Про те, що це якийсь водевіль, не стомлювався повторювати Роман Чайка. У телефонній розмові автор версії про фальшиві підписи нардепів пояснив, що він запідозрив опозиціонерів у нечесній грі, бо мав інформацію про перетин деякими з них державного кордону. З яких джерел надійшла до регіонала ця інформація, пан Лук'янов пояснити не зміг.

Апогею історія з неправильними підписами сягнула наступного дня, 31 січня, коли опозиція, попри відмову спікера скликати позачергову сесію, все-таки зібралася в залі Верховної Ради. «Вікна», а за ними - «Новини» на Першому національному, «Факти», «Репортер», ТСН та «Сьогодні про головне» («Україна») розповіли чудову історію про фальшиві, цього разу вже есемески, які отримали опозиціонери з номерів телефонів секретарів своїх фракцій. Повідомлення ненав'язливо радили депутатам на збори до ВР не ходити, позаяк останні скасовуються. Прокоментував інформацію про цю здогадну провокацію регіоналів штатний спікер ПР на ТБ Володимир Олійник. Цілком у дусі своєї політсили вину за надсилання фальшивих есемесок він переклав на самих опозиціонерів. Привід знайшов, на його думку, дуже переконливий: у такий спосіб опозиціонери хотіли виправдатися за критичну масу присутніх у залі - 150 осіб. Інші, доводив регіонал, у цей час відпочивали десь на Мальдівах. Той-таки пан Олійник записану в рішенні наради вимогу опозиції про відставку спікера Рибака прокоментував так: «Звучить комічно, бо опозиція за нього не голосувала». З почуттям гумору в провладного депутата все гаразд. Щоправда, він може й на кутні скоро посміятися...

«События» того дня центральним сюжетом зробили суд над батьком та сином Павличенками. Репортаж із зали Апеляційного суду, де розглядається апеляція засуджених, супроводжувався подробицями епізоду про причину рани на нозі Сергія Павличенка. Слідство доводило, що вона виникла, коли батько, вбиваючи суддю Зубкова, невдало повернувся й зачепив сина, але адвокати запевняють, що цю рану підсудний отримав, коли впав на вулиці.

Журналісти «Событий» потішили того вечора ще й цілковито шпигунською історією. Вони десь нарили факти, що українці виявилися причетними до торгівлі хімічною зброєю, в чому західні експерти взагалі-то звинувачують Сирію та Росію. Кореспонденти знайшли через мережу людей, чиї прізвища засвітилися в листуванні невідомих торгівців, що пропонували в операції «использовать наш киевский персонал». Цей персонал, щоправда, за словами родичів, нині перебуває десь у Африці на заробітках, тож особисто поспілкуватися з ним журналістам не вдалося. Зрештою автори цього карколомного сюжету дійшли висновку - провокація спрямована проти України. Чому на цю сенсацію, якщо вона не висмоктана з пальця, не звернули уваги інші телеканали - велика загадка. Програма новин на каналі «Україна» взагалі полюбляє шокувати глядача ексклюзивними історіями. Приміром, у неділю, в підсумковому випуску «События недели», глядачеві розповіли про те, що й коли Україна втратила через промислове шпигунство з боку «дружніх» держав. Це була й давня історія з «Кольчугами», й недавня з літаком Ан-70, який перетворився на А-400 через те, що наші конструктори в надії на міжнародну співпрацю пустили західних фахівців у свою святу святих. Ну, а ті взяли та й украли креслення. А ще свіжіша історія - війна між Україною та Білоруссю за тролейбус та екскаватор. Білоруси вимагають віддати їм частку прибутку з тролейбуса, який, на їхнє твердження, зроблено за білоруською документацією, а українці вимагають того самого щодо нашого екскаватора, який у нас нібито підло вкрали. Отака, цілком ексклюзивна історія.

31 січня Мустафа Найєм у своїй програмі «Сьогодні про головне» справив враження людини, яка вирішила спалити за собою всі мости. Йому, здається, так набридла опозиція, що й не приховував своєї ненависті до неї, весь час провокуючи сварку. Остання, до честі присутніх, не вдалася, бо все-таки більше скидалася на емоційну дискусію. Хоча тут ковдру на себе тягнув Олесь Доній, який заявив, що на те, аби сприйняти ЙОГО ідеї (персонального голосування зокрема), опозиції знадобилося кілька місяців. Тепер же він наполягає на створенні чогось на кшталт Народної Ради 1990 року і сподівається, що ця ідея імені Донія прорветься до свідомості трьох опозиційних сил. Мустафа все це слухав, не підводячи очей. Але коли зайшлося про вибори в Києві, причепився з ножем до горла, чи обговорювалася кандидатура Порошенка на мера Києва? І хоч йому казали, що не хочуть зарані оприлюднювати єдиного опозиційного кандидата на мера, аби не спровокувати якісь технології від ПР, його вперто цікавила постать Петра Олексійовича. Така, з дозволу сказати, спроба перевірити чутки аж ніяк не прикрасила ведучого.

Перше лютого увійшло в історію українського телебачення вікопомною оборудкою між Валерієм Хорошковським та Дмитром Фірташем. Останній викупив у першого його опціон у групі каналів «Інтер». Про що, до речі, у праймових новинах самого «Інтера» глядачів не повідомили :) Про те, яких наслідків варто чекати від зміни власника найбільшої групи каналів, того дня говорили на ТВі у «Сьогодні про головне». Шеф-редактор ТК Наталія Лигачова спрогнозувала, що інформаційна політика «Інтера» повернеться в русло провладності: «Думаю, что всё вернется на круги своя. Для медиапространства это все-таки потеря, потому что изменение редакционной политики самого большого канала страны имело бы огромное значение для изменения и переформатирования всего телепространства». На відміну від медіаекспертів, гість студії, нардеп від ПР Григорій Смітюх обурився припущенням, що «Інтер» продали для того, щоб Віктор Янукович переміг у виборах 2015 року. Адже, підкреслив він, жодна інформаційна політика жодного каналу не може аж так впливати на свідомість виборця, щоб вирішувати, за кого тому голосувати.

Вечір п'ятниці, незважаючи на інформацію про зміну власника «Інтера», все-таки приніс великий сюрприз у вигляді другого випуску ток-шоу Анни Безулик «Справедливість». На пам'яті професійного й обізнаного глядача це був безпрецедентний випадок для «Інтера», коли на канал не прийшли спікери від ПР. Виняток становила хіба що Валерія Лутковська, омбудсмен, із якою студія спілкувалася в телефонному режимі. Проте формально вона тепер до влади не належить.

Позаяк темою програми була можлива причетність Юлії Тимошенко до вбивства Євгена Щербаня, в студії замість реальних прокурорів Віктора Пшонки та Рената Кузьміна поставили їхні картонні зображення. Така гра в одні ворота, коли м'ячі закочували представники опозиції у відсутності опонентів, дала привід деяким коментаторам назвати цей випуск ток-шоу «шабашем опозиції». А її учасник журналіст Олександр Чаленко взагалі назвав свій пост на УП «Зря Безулик попрощалась до следующей пятницы!». На його глибоке переконання, ведуча зі своєю роллю не впоралася, і про це нібито свідчать цифри, які отримала «Справедливість». Де він брав ті цифри, лишилося таємницею, бо дані GFK показали, що частка ток-шоу Безулик того вечора була майже вдвічі вища, ніж у найближчих конкурентів слоту, в тому числі - й програми Савіка Шустера.

Як на мене, підвищена увага до програми Анни Безулик зумовлена саме тим, що опозиція отримала трибуну на одному з найбільших телеканалів. Це по-перше. Другою складовою успіху випуску стало те, за що ведучу одностайно критикували після прем'єрного випуску програми - жорсткі часові рамки для всіх спікерів, без винятку. В умовах конкретно сформульованої теми це стало виграшним, бо глядач отримав дуже насичену картину навколо заявленої теми - чи причетна Юлія Тимошенко до вбивства Євгена Щербаня. І хоч як намагався вже згаданий пан Чаленко перевести розмову в площину такого любого для його серця таблоїдного формату, зависнути на темі, хто такий Сергій Власенко - адвокат чи бойфренд Юлії Тимошенко, ведуча журналістові не дозволила.

У суботу знову потішили ексклюзивом «События». Тут показали репортаж із Волгограда, де грандіозно відзначали 70-річчя Сталінградської битви. Головною подією дня був військовий парад, який приймав Дмитро Рогозін, віце-спікер Держдуми РФ. До обіду, як сказав кореспондент, з'явився Путін, а потім містом почали колесити «Сталінобуси». Цим неоковирним словом назвали мікроавтобуси з зображеннями генералісимуса, який, на думку організаторів акції, потребує термінової реабілітації за те, що виграв війну. А взагалі непогано було повернути Волгограду стару назву, додав вірний сталінець. Дякувати Богові, що Україна все-таки не Росія! Хоча хтозна, що спаде на думку нашим комуністам уже завтра. Може, вони вимагатимуть повернути Донецьку стару назву - Сталіне?

А 3 лютого вже згадані «События недели» вразили, окрім усього іншого, досить розлогим інтерв'ю з Сергієм Арбузовим. Факт появи віце-прем'єра на каналі «Україна» викликав певні запитання. Перше й найголовніше - чому пан Арбузов, обіймаючи посаду голови Нацбанку, тішив своєю присутністю лише на каналі ICTV та ще й спілкуючись при цьому з Оксаною Соколовою добірною українською мовою? Що сталося, коли він перейшов на роботу в уряд Азарова? Полюбив канал Рината Ахметова й російську мову на додачу? В усьому іншому відповіді високопосадовця на актуальні запитання Андрія Данилевича не відрізнялися від його ж відповідей Оксані Соколовій, тобто заспокойся, народе, дефолт країні не загрожує, бо в нас усе добре і з експортом, і з внутрішніми та зовнішніми запозиченнями. Пролунало від віце-прем'єра й особисте: він поскаржився телеведучому, як важко звикав до нової посади. Та ще й досі не звик, а відтак говорити про майбутнє прем'єрство Сергію Арбузову зарано.

Отак живеш собі, живеш, а якось прокинешся - і зрозумієш, що країна вже не та. Бо як же тепер «Інтер» без Валерія Івановича? Чи ще зарано його проводжати? :)

Фото - svoboda.ictv.ua