«Детектор медіа» продовжує публікувати враження своїх оглядачів від новорічного ефіру. Услід за матеріалами Інни Долженкової й Андрія Кокотюхи подаємо точку зору Бориса Бахтєєва.

Хай подарують мені мільйони співвітчизників, але зізнаюся: я не приєднався до бойкотування новорічного привітання президента. І не лише через журналістську цікавість. Так же й настання Нового року, яке одразу по завершенні президентського спічу, пропустиш! «Та ми Януковича навіть не слухали!» - можу сперечатися на що завгодно, що більшість бойкотувальників «бойкотували» президентське привітання саме в такий спосіб.

І, чесно кажучи, я аж ніяк не шкодую. На тлі безпросвітно нудної новорічної телевізійної ночі наближення опівночі принесло чи не єдиний сюрприз. Залишило чи не найяскравіше враження. Новорічне привітання президента цього разу було записано не де-небудь, а в Києво-Печерській лаврі; поруч із президентом стояла ікона.

Залишалося тільки гадати, до чого воно все.

Чи глава держави забуває або нехтує загальновідомими речами? В Україні церква конституційно відокремлена від держави. Україна є світською державою. Серед українців є прихильники багатьох конфесій (а чи президент вважає, скажімо, греко-католиків не вартими того, аби їх вітати з Новим роком?), чимало українців не належать до жодної конфесії й не сповідують ніякої релігії. Виходить, атеїсти теж не гідні того, аби президент привітав їх із Новим роком?

Чи Вікторові Януковичу зрадило почуття такту? Так само, як і почуття міри. Якби ж то він виголошував привітання або з дому, або з робочого кабінету - зі свого ОСОБИСТОГО простору, ікона поруч із ним була б цілком доречною, бо означала б його ОСОБИСТІ релігійні вподобання. Янукович вітав українців із ГРОМАДСЬКОГО місця - тільки місця не для всієї громади, а лише для певної її частини. Даруйте за «приземлене» порівняння, але це було те саме, як якби з успішним проведенням Євро-2012 президент привітав українців зі штаб-квартири донецького «Шахтаря», а з проведенням виборів - на тлі свята у штаб-квартирі Партії регіонів.

На мою особисту думку, насправді нічого такого вже особливого не сталося. Просто президент ототожнив Україну з собою. Не з нами всіма, а з собою й лише з собою. Що й продемонстрував в ефірі. Йому й на думку не спало, що він робив щось не те. Ми з вами - всього лише його підданці, його майно, його власність, тож і мусимо підлаштовуватися під його смаки й уподобання.

Але річ не лише в тім. Новий рік - узагалі-то, свято не релігійне. Більш світського, мабуть, і не буває. Ба більше: переконані православні Московського патріархату святкують Новий рік за старим стилем, а на «новий Новий рік» припадає суворий піст. То що хотів сказати Віктор Янукович отаким своїм вітанням? Чи варто очікувати, що з першотравневими святами він вітатиме нас із монастирської келії?

Якщо ж президент хотів усім цим продемонструвати свою щиру побожність, то а) що занадто (а чи, в даному разі, недоречно), то не здраво (пам'ятаєте: не промовляй імені Божого всує?), і б) побожність і слідування християнським настановам зазвичай демонструють не кількістю ікон і не вартістю золота на них, а щоденним своїм життям чи, точніше, способом щоденного свого життя. А з цього приводу до президента запитань більше, ніж відповідей.

Утім, давно вже зріє переконання: православ'я а-ля нинішній Московський патріархат не має до християнства жодного стосунку, бо сіє серед вірян не любов до ближнього, а пиху (гординю), агресивність і ксенофобію, з одного боку, та покору владі - з іншого. (Покора й смиренність - речі засадничо різні, бо смиренність передбачає духовну непокору й навіть духовний спротив.) І проповідує не віру в Бога, а поклоніння державі та державним інститутам (і саме цим дуже нагадує КПРС). Тож у такій системі координат із привітанням президента все було гаразд: ніякого дисонансу, ніякої еклектики.

Нарешті, за мовними зворотами, мімікою та інтонаціями привітання президента нічим не відрізнялося від його реплік на прес-конференціях та інших «виступів перед народом». Воно було не урочистим, а суто бюрократичним. Гордість за свої непересічні досягнення там уловлювалася дуже чітко, тоді як тепла й душевного світла президент не випромінював анітрохи й навіть не намагався. Партгоспактив у храмі й з іконами - це, звісно ж, теж можна вважати за новорічну казку, але якась вона вийшла надто вже «для дорослих». Храмовий антураж диктував відсутність у руках президента келиха з шампанським. Янукович стояв майже по стійці «струнко». Що було додатковим штрихом, який знищував усю «домашність», усю новорічну атмосферу.

А ще так і залишилося загадкою, як поєднати між собою змальовані Януковичем райдужні перспективи й висловлене ним же менш ніж за тиждень до Нового року переконання, що на 2013 рік Україні потрібен «бюджет виживання».

Згодом картину було ще й доповнено телепривітаннями Миколи Азарова. Судячи з обох привітань, українці мусять бути на сьомому небі від щастя, бо вдало провели Євро-2012. Обіцяне покращення тим самим звершилося. А взагалі, яких тільки непересічних власних досягнень не пригадувала напередодні Нового року влада: й Євро-2012, і перемогу Анастасії Петрик на дитячому «Євробаченні», й здобуття Ганною Ушеніною звання чемпіонки світу з шахів. Заперечень нема: як то кажуть, «в этом личная заслуга Леонида Ильича».