Коли йдеш на компроміс зі своїми принципами, варто пам'ятати, що наступного разу предметом чийогось компромісу можеш стати ти сам. У справедливості цього вислову вже мав нагоду переконатися Савік Шустер. У 2007-му він пішов на компроміс зі своїм сумлінням заради можливості бути топ-ведучим найрейтинговішого каналу країни, перейшовши з ICTV на «Інтер» із майже всією командою «Свободи слова» аж до тримачок мікрофонів. А вже незабаром, зі стрімким зростанням значущості політичних ток-шоу як стратегічної зброї передвиборної боротьби, предметом компромісів довелося ставати йому самому. В результаті цих компромісів уже останній із можливих в Україні стільців, що так-сяк підходять Савікові за статусом, - Перший національний - хитається під ведучим «Шустер live». Доцільність збереження цього шоу на державному каналі, який свого часу буквально експропріював Шустера в «України», є сьогодні, як свідчать різні джерела ТК, предметом серйозних дискусій у високих кабінетах. А перепризначення Миколи Азарова, який має на ведучого зуб, та опала Валерія Хорошковського істотно підвищують шанси на здійснення власного жартівливого (а тоді, 2006-го, такого далекого від правдоподібності!) шустерового передбачення: «Чувствую, что закончу, ведя "Свободу слова" в Киргизии».

Тепер, схоже, настав час познайомитись із цим принципом і для колишнього колеги Савіка Шустера по НТВ. Неофіційні, але поважні джерела «Детектор медіа» стверджують, що контракт Євгенія Кисельова не продовжили, й у 2013-му «Великої політики» з ним на «Інтері» не буде. Офіційного підтвердження цій інформації поки що немає, але відповідь самого пана Кисельова на запитання газети «Сегодня» - «извините, ради Бога, но я пока не хочу говорить на эту тему» - доволі промовиста. Тим паче, що ще тиждень тому, як кажуть, Кисельов сам не знав про ймовірні зміни.

У вересні 2009-го відвоювати Кисельова, який на той час уже працював в Україні, довелося в телеканалу ТВі, який тоді лихоманило від конфлікту інвесторів Костянтина Кагаловського й Володимира Гусинського. Завдяки цій обставині, що ставила під питання майбутнє ТВі, а також тому, що Кисельов був «людиною» саме Гусинського, а не Кагаловського, Кисельов прийшов на «Інтер» весь у білому - його навіть публічно підтримав Микола Княжицький. Нового ведучого закономірно порівнювали з Шустером, і за багатьма параметрами Кисельов перемагав. Передусім тому, що його бездоганний образ, сформований російським телебаченням, іще не було десакралізовано тертям об українських політиків.

Але міф про безкомпромісного російського демократа не пережив президентських виборів, на яких медіаресурс Хорошковського навіть не так підтримував Януковича, як грав проти перемоги Тимошенко. Спершу «Велика політика» перейшла у передвиборний спецформат, покликаний створити окремим політикам якомога кращі умови для самовираження. Із поверненням шоу до політологічного формату українські політики першої величини Хорошковського почали диктувати їй, кого запрошувати в ефір, а сам Кисельов - ходити в гості до регіоналів «про Булгакова потеревенити».

Попри всі спроби редакції програми виправдатися, дисбаланс у складі гостей студії був очевидним: влади було більше. Згодом складати компанію представникам влади дедалі частіше почали представники непарламентської ВО «Свобода», а з наближенням виборів-2012 - улюбленець «Подробностей» Віталій Кличко. Злі язики стверджували, що цінні поради щодо тем і гостей редакційній групі «Великої політики» давали відомі експерти з Банкової Ігор Шувалов та Юрій Левенець. Та й сам Хорошковський, попри кабмінівські турботи, завжди тримав руку на пульсі політичного мовлення свого каналу - й натискав, коли було треба. Словом, годі уявити, чим за таких умов Кисельов міг розчарувати свого роботодавця.

Та все ж щось пішло не так. Не «досужим телекритикессам» судити про якість програми, але її позиціонування в ефірі «Інтера» вочевидь змінювалося на гірше. Зі слоту 21.30, де інтерівське політичне ток-шоу було традиційно протиставлене Шустеровому, «Велика політика» перекочувала у пізній прайм, де й рейтинги відповідні. Й ось тепер, схоже, Кисельову доведеться стати розмінною монетою у виставі «Лібералізація "Інтера"», яку Валерій Хорошковський розігрує чи то перед Заходом, чи перед потенційними виборцями, чи то перед не досить прихильним до нього керівництвом держави.

Тільки, на відміну від новинарів «Інтера», які у вечір демаршу Хорошковського, немов розчакловані, й про опозицію згадали, й Азарова розлюбили, Кисельову не досить буде випростати спину - йому доведеться піти. Так само, кажуть, у власника «Інтера» зникла потреба в «порадах» Шувалова та Левенця. Можливо, сценаристи відбілювання екс-віце-прем'єра розраховують на те, що разом із московським легіонером із каналу піде значна частина накопиченого негативу, що зумовлював недовіру. Можливо, таким чином намагаються зняти з каналу постійні звинувачення в проросійській орієнтації, адже російських (або квазіностальгійно-радянських) тем, героїв та експертів у «Великій політиці» було відверто забагато, та й сам феномен російських гастарбайтерів в ефірі вітчизняних ток-шоу є мішенню для невпинної критики. Хоча сам Кисельов не раз називав себе українським журналістом.

За іронією долі, позбувшись Кисельова, Хорошковський виконає побажання свого вже колишнього шефа - створити канал, «где будут, я извиняюсь, не шустеры выступать, а люди, которые могут нести что-то хорошее». Євгеній Олексійович - типовий «шустер», хоч і в окулярах.

Пропозицію «нести что-то хорошее» (наприклад, бути живим свідченням відданості Валерія Івановича демократичній цінності свободи слова без лапок) на «Інтері», за інформацією джерел неофіційних, але поважних, отримала ведуча «РесПубліки» на 5-му Анна Безулик. Якщо це правда, то, як людина надзвичайно мудра й обізнана на специфіці вітчизняної політики, пані Анна прийме цю пропозицію, лише пересвідчившись у тому, що цілі змін на «Інтері» не тактичні, а стратегічні. Інакше вона ризикує незабаром вирушити вслід за Кисельовим - або ж постати перед необхідністю йти на компроміси.

А Кисельова навіть шкода. Здавалося б, чоловік не зробив нічого відверто ницого, - не було в його недовгій історії на українському телебаченні таких гучних скандалів, якими позначилася тутешня кар'єра Савіка Шустера. Й на всі претензії, якщо не знаходилось аргументів, у запасі Кисельова завжди була коронна фраза: «Это моя авторская программа, кого хочу, того и приглашаю». Й інтелігентний вираз не зник із його обличчя, гідність - із голосу, й постава залишилася статечною. Але ім'я втрачено, й сьогодні легенді пострадянського телебачення доводиться ставати відпрацьованим матеріалом на каналі, якому так далеко до старого НТВ. На догоду іміджевим потребам політика, якому ох як далеко до тих, що звільняли Кисельова в Росії. І навіть листа відкритого людині-бренду ніхто не напише.

Й до чого тут Шустер? Його й Кисельова зливають різні люди, й зливають із різних мотивів - один став незручним, другий, навпаки, був настільки помічним, що почав символізувати сервільність. Але, зливаючи Шустера й Кисельова, їхні роботодавці зливають сам формат «свободи слова», який став архетипним для українського політичного телебачення. Над яким зламали стільки списів критики й політики. Який у пору свого розквіту приносив телеканалам сенсаційні рейтинги, а міжнародними оглядачами був визнаний ендемічним феноменом - синтезом розважального телебачення й політичного популізму, ідеальною формою імітації політичного життя, теледемократією.

І знов іронія долі: їх зіллють, а «Свобода слова» залишиться!

Від «Детектор медіа». Цей текст є особистим поглядом нашого постійного автора на процеси, що відбуваються нині на телеканалі «Інтер». Ми готові оприлюднити й інші точки зору щодо мотивів та мети особистостей, що фігурують у зв'язку з цими подіями, включаючи й Валерія Хорошковського, а також щодо постаті Євгенія Кисельова, як, власне, й особисту точку зору Євгенія Олексійовича.

Також вважаємо: якщо «Інтер» справді змінить власну редакційну політику в бік дотримання журналістських стандартів та інтересів громадянського суспільства, це матиме великий вплив на весь інформаційний простір України. Вплив, який матиме масштабніше значення, аніж мотиви власника каналу, якими б вони не були.

Також підкреслюємо, що приклад Євгенія Кисельова, як до цього приклади ще кількох відомих телеведучих, які були змушені піти з телебачення, доводить те, про що «Детектор медіа» невпинно каже ось уже одинадцять років: навіть у нашому наскрізь цинічному медіапросторі репутація таки має значення. Саме вона є капіталом, який дуже легко розміняти, але втрата якого призводить якщо й не до фатальних, то все же таки до неприємних наслідків.

Фото - www.ukrinform.ua