Про ситуацію, яка виникла навколо факту нападу депутата від Партії регіонів Калашникова на журналіста і оператора телекомпанії СТБ, уже сказано чимало. Так само, як і про оперативну реакцію журналістської спільноти на цей напад. Реакція наче нормальна – засудження, вимога публічного вибачення, недопущення подібних випадків і т.д. Усе наче й правильно. Подейкують навіть, що сам Віктор Федорович Янукович у відповідь на звернення журналістів провів у притаманній йому делікатній манері ефективний сеанс виховання депутата Калашникова.

Інцидент вичерпаний?

Ні. На жаль, недооціненим лишився епізод, коли вранці того ж дня, коли Євген Кушнарьов вибачився за свого однопартійця, інший депутат від Партії регіонів – Ігор Шкіря – заявив, що впевнений, наче журналісти каналу СТБ розповсюдили інформацію про своє побиття під Верховною Радою для того, щоб отримати хороші преміальні. “Якщо треба, мені мої товариші по п’ять разів вдарять по ногах, руках або спині, і я зніму побої. Тому хтось в гонитві за сенсацією та преміальними може на це піти”, - заявив він. І попри те, що у зверненні журналістів є вимога до “регіоналів” припинити поширювати неправдиву (можна й більш точно назвати – брехливу) інформацію про тележурналістів і сказано персонально про Шкірю, питання в іншому: скільки ще членів фракції Партії регіонів думає так само, як Шкіря, і готові діяти, як  Калашников, тільки не настільки дурні, щоб маніфестувати все це публічно? Видається, чимало.

Для такого висновку є реальні і вагомі підстави. Чи вибачився хтось із лідерів Партії регіонів за дії своїх симпатиків поблизу Верховної Ради, коли ті видирали з рук опонентів та дерли державні прапори України? Чи покарані ці маніфестанти? Чи була якась реакція з боку лідерів Партії регіонів на те, що їхні прихильники, як засвідчило телебачення, тримають поруч портрети Сталіна та Януковича? А чи, може, для “регіоналів” це річ цілком нормальна та ідеологічно прийнятна?

Того ж дня, коли стався інцидент з журналістами каналу СТБ, впливовий член фракції Партії регіонів Володимир Зубанов заявив, що можливе рішення про розпуск Верховної Ради сам парламент не визнає. Ба більше: виявляється, “будь-які розмови про розпуск Верховної Ради – це свого роду розмови про захоплення влади неконституційним шляхом. І будь-яка людина, котра до цього закликає, може бути притягнена до кримінальної відповідальності. Якщо це депутат Верховної Ради, перед цим з нього може бути знята депутатська недоторканність”. Де ведуться такі розмови? У мас-медіа, електронних та друкованих. Ведуть їх як політики, так і ті з журналістів, котрі виступають у жанрі публіцистики, а також науковці-політологи. Володимир Зубанов пропонує, таким чином, установити кримінальну відповідальність не за антидержавну діяльність, не за силові акції, а за обговорення проблеми (бо ж нейтральне обговорення чи політична аналітика можуть цілком бути витлумачені як “заклик”, подивіться на практику сусідніх Росії і Білорусі). А що, коли йдеться навіть про прямий заклик? Адже офіційний вердикт про неконституційність того чи іншого повноваження глави держави (а розпуск парламенту пов‘язують саме з президентськими повноваженнями) може винести лише Конституційний Суд. Відсутній в Україні з вини Партії регіонів, Соцпартії та Компартії, які грубо порушили відповідне законодавство ще минулої осені, бо їхні депутати в числі інших мали привести суддів до присяги впродовж місяця з моменту призначення, а натомість заблокували розгляд Верховною Радою цього питання. І от тепер депутат Зубанов перебирає на себе функцію Конституційного Суду, а на додачу пропонує ліквідувати конституційну норму про свободу слова і свободу переконань. Що це, як не відверто тоталітарний світогляд?

“Наша Україна” у своїй заяві щодо нападу на тележурналістів заявила, що це все відрижка минулого. Ні, йдеться не про кучмізм, який був хіба що авторитаризмом, а про тоталітаризм. Про перспективу України у разі ствердження теперішньої коаліції як повновладної. Згадайте-но телевізійну рекламу Партії регіонів під час виборчої кампанії – чи були там слова “свобода” та “демократія”? А про що зараз говорить Віктор Янукович в усіх телеінтерв‘ю? Про стабільність та порядок. А ще 150 років тому Олександр Герцен влучно відзначив, що у демократичних країнах завжди наявні безлад і рейвах, а найкращий порядок та стабільність панують на цвинтарі. В тому числі – і на цвинтарі демократії...

А чи зупиняють відкриті листи наступ тоталітаризму?

У кращому разі, як засвідчує досвід не тільки ХХ, а вже й ХХІ століття – тільки на деякий час, ненадовго. Втім, автомат Калашникова, про який веде мову Юрій Луканов – теж. Хоча останній, звичайно, є у певних клінічних випадках більш дієвими ліками. Проте у будь-якому разі потрібна масова народна дія. Якщо вже лист протесту – то з тисячами підписів. Якщо публічна акція – то з сотнями тисяч учасників. Якщо автомати Калашникова – то в руках у мільйонів людей. Бо ж новітні фюрери та їхні підручні хоробрі тоді, коли вони мають відверту силову і чисельну перевагу над опонентами або не чекають масового спротиву. А у разі такого спротиву вони підтискають хвости. Хоча й лишаються при своїй ідеології, подолання якої – тривалий і складний процес.

Ось для того, щоб справа не дійшла до автоматів, я і підписуюсь під відкритим листом журналістів, хоча і не дуже вірю в його ефективність. Схоже, треба вже зараз шукати значно більш дієві форми антитоталітарного діяння.