Тиждень умістив стільки значущих подій, що не одразу й вибереш найголовніші. Проте, помолившись, почнімо все-таки з початку, себто з понеділка.

Отож, 4 червня Україною промчав небачений за 10 років буревій. Він забезпечив роботою новинарів на весь тиждень - від понеділкових вечірніх новин до підсумкових недільних тижневиків 10 червня. Особливо вдячними такій негоді були оператори, які не втомлювалися знімати нові й нові руйнації, надто вже мальовничою була картинка стихії. На вразливих глядачів споглядання чужого лиха діє безвідмовно - добре, що зі мною такого не сталося! Позаяк того дня, переживши без наслідків для нашої 9-поверхівки стихійне лихо, міцно зачинивши вікна й балкон на всі шпінгалети, поїхала на Харківський масив, де була вражена цілковитою сухістю його бруківки, додому потрапила лише ввечері, тож «зачепила» лише підсумковий випуск новин на Першому національному. Тут, залучивши максимальну кількість любительського відео, хвилин із 10 розповідали про те, як буревій у столиці попсував людям життя, вивернувши з корінням здорові дерева або ж заливши водою бруківку центральних та окраїнних районів.

Того ж вечора на «Інтері» відбулася давно анонсована прем'єра першого фільму циклу «Новітня історія з Євгенієм Кисельовим» - документальна стрічка «Невідома королева». Демонстрацію фільму приурочили до святкування 60-ї річниці царювання королеви Великої Британії Єлизавети Другої. Додам, що наступного дня, коли цілий день на всіх каналах панувала ключова тема - ухвалення в першому читанні Законопроекту Колесніченка-Ківалова про основи державної мовної політики - «головний канал країни» віддав чотири години ефірного часу прямій трансляції цих урочистостей. Подія, безперечно, унікальна для всього світового інформаційного простору, а для України - взагалі екзотична, але, як на мене, можна було обмежитися стислим репортажем. Зрештою, чому для королеви відвели стільки часу? Лише тому, що Її Величності вже 86 років і діамантовий ювілей - останній привід для журналістів каналу з'їздити у відрядження коштом інвесторів, аби на власні очі побачити символ Британської корони? Тоді чому б не висвітлювати коронації численних африканських князьків, які міняються на тронах так часто, що кожна інавгурація без перебільшення - унікальна, бо, як показує сумна практика, не всі з них доживають навіть до «ситцевого» ювілею.

Можна було б узагалі обмежитися показом того самого фільму з претензійною назвою. Чого ми зазвичай чекаємо від документального байопіка, в назві якого є слово «невідомий»? Звісно ж, фактів, про які досі не чули, а також коментарів від людей, що зарекомендували себе як цілковито безпристрасні експерти. І ще - не оприлюднених раніше кадрів із життя героя/героїні. За останніми критеріями цілком добротний, зроблений за всіма канонами жанру біографічного документального кіно, фільм претендувати на відкриття не може.

Той, хто має в кабельному пакеті історичні канали або ж вихід на них через супутникові антени, знає: фільми ВВС, що їх транслюють ці мережі, не лишили вже жодної таємниці з життя королівської родини Віндзорів. Нове в документальному байопіку Євгенія Кисельова хіба те, що він залучає в якості коментаторів своїх земляків - російських телеперсон, колишнього радянського перекладача усіх генсеків Політбюро, перебіжчиків із КДБ, а також офіційного живописця Єлизавети II - російського походження з українським прізвищем. І саме в цьому - головна фішка фільму. Коли Леонід Парфьонов, говорячи про королеву, зізнається у відчутті власної «безпородності» перед цією величчю, плеканою кілька століть, розумієш: ті самі відчуття переслідували й автора фільму.

Подеколи під час перегляду мене охоплювали підозри, чи не бажання якось компенсувати власне плебейство (йдеться всього-на-всього про переважно «пролетарське» походження як радянської, так і постсовєцької еліти в політиці та журналістиці, а не про соціальний статус!) спонукали відомого журналіста до створення фільму? Компенсація ця може відбутися в єдино можливий спосіб - ступити «в сліди» королеви. Тобто проїхатися на велосипеді (як вона!), погратися з песиками улюбленої породи королеви коргі (як вона!), постояти біля будинку, де вона народилася, побувати на улюбленій яхті королеви (знову ж таки, як вона!)... І т.д., і т.п. Проте ці туристичні, розтиражовані в усіх путівниках маршрути, не можуть дати більших знань про Єлизавету Другу, ніж та сама дозволяє про себе знати широкому загалові. Феномен найвизначнішого сучасного символу Великої Британії лишився непізнаним авторами інтерівського фільму.

Все, про що говорять коментатори в стрічці, зводиться до шанобливого захвату цією жінкою, а проте пояснити, від чого шаленіє світ, побачивши англійську королеву (ну, не в капелюшках же зрештою річ! Он наша Катя Осадча теж капелюшки знімає тільки на «Голосі країни», але ж не стала через цю фішку символом тієї самої країни!), автори фільму так і не змогли. Єдиний висновок, якого можна дійти після перегляду - королева, колись наполігши на телетрансляції своєї коронації й тим самим поклавши початок медійній революції у висвітленні життя королівської родини, суворо дозує інформацію про це життя. Простота і водночас невловима велич королеви - її власна заслуга, вміння себе подати перед ЗМІ. Недарма сам Євгеній Кисельов, коментуючи драми й кризи в родині Віндзорів, відсилає глядача до фільмів не документальних, а художніх: «Королеви» 2007 року та «Король говорить», торішнього оскарівського лауреата. При цьому він зізнається, що саме ці фільми якнайточніше і щонайтонше розкривають глибинні причинно-наслідкові зв'язки в подіях усередині та навколо королівської родини...

А наступного дня, 5 червня, з 9-ї ранку почався небачений досі інформаційний марафон на тему вже згаданої події - ухвалення Верховною Радою в першому читанні законопроекту про основи державної мовної політики авторства нардепів Вадима Колесніченка та Сергія Ківалова. 5 канал розпочав його щойно після голосування. Парламентський кореспондент Ольга Сніцарчук у кулуарах Верховної Ради повідомила глядачам сенсаційну новину так, як вона на те заслуговувала: з безмежним подивом в інтонаціях та цілком очікуваною люттю в очах. Проте від вербальних оцінок журналіст утрималася. 5 канал того дня кожен випуск новин розпочинав із цієї новини, показуючи подію якомога більш різнобічно. Закінчився цей марафон 5 червня цілком логічно: весь вівторковий випуск «Часу. Підсумків дня» присвятили розбору польотів.

5 червня 36-секундне ухвалення мовного законопроекту стало головною подією інформаційної картини дня не лише для всіх українських загальнонаціональних каналів, але навіть для російського Першого. Останній, звісно ж, не міг пропустити таку чудову нагоду копнути братів-хохлів і дав досить розлогий сюжет і про бійку між «своїми» та «чужими» (свої, відповідно, це ті, хто вийшов під прапорами Партії регіонів, чужі - захисники української з саморобними плакатами), і спробу знести паркан біля ВР. Щоправда, московський кореспондент спробував дати збалансовану картину протистояння, подавши синхрони як опозиції, так і більшості. Перших, «чужих», представляв Андрій Шкіль (у російському перекладі його слова звучали так: «Закон не пройдет!»), других, вони ж «свої» - регіонал Ярослав Сухий («Это очень своевременный закон, поскольку половина государства разговаривают по-русски!»).

Той-таки Шкіль у сюжеті Першого національного пообіцяв прийти з людьми. Уже відомі кадри бійки біля Ради показали без додаткових синхронів.

Скидалося, що того дня 5-й привласнив собі монополію на тему мовного протистояння, адже за день у журналістів каналу набралося чимало і відео з Києва та регіонів (тут показали як розтиражовані кадри бійки та обіцянки Арсенія Яценюка виграти війну за мову попри те, що опозиція програла цей один бій, так і сюжети з регіонів - протестні акції з Одеси, Львова, Ужгорода аж до закликів депутатів Львівської облради застосувати зброю), і відповідних синхронів, де мовне питання коментували і «свої», й «чужі».

Тим часом у ТСН («1+1») поставили сюжет про те, що відбувається після кошмариків із буревіями по всій країні (що цілком вкладається в усталену для ТСН шкалу пріоритетів). Очевидці урагану розповідали, як у повітрі літали собаки й кури (Чернігівщина), що «крышу нашли в огороде!», а голова сільради пообіцяв потерпілим шифер.

Але щодо мовного питання кореспонденти ТСН попрацювали сумлінно: окрім уже всім відомого відео бійки біля Маріїнського парку, дали «симетричні» синхрони представників обох таборів: і тітоньки під прапорами ПР, яка не може натішитися з того, що тепер її синові можна буде «не разговаривать по-украински в школе!», і похмурого чоловіка, котрий у разі остаточного ухвалення закону збирається взятися за зброю. Не забули репортери й про реакцію правоохоронців: заступник речника МВС запевнив, що сльозогінного газу не застосовували. Дали й синхрон спікера ВР Володимира Литвина, а також розповіли, зі слів нардепів, як саме відбувалося голосування і з чиєї вини воно стало можливим.

На ТВі того вечора пішли ще далі: запросили до слова Костянтина Затуліна, який виявився дуже фаховим захисником «утиснених прав» російськомовного населення в Україні. Протистояти його залізобетонній логіці ніхто з українських журналістів не зміг, тож скандальний політик «здєлав їх, як мальчиків!». Наступного дня Микола Княжицький у своїй авторській програмі мусив виправдовуватися за беззубість колег, відповідаючи на запитання глядача, мовляв, чому ви допустили таке в ефірі свого каналу? Гендиректор ТВі сказав, що, вочевидь, до діалогу з паном Затуліним треба краще готуватися...

Повертаючись до «монополії» 5-го каналу в мовному питанні, а саме до «Часу. Підсумків дня», можна зазначити: дискусія в цьому форматі, що передбачає бодай спробу аналітики, так і не вийшла на якийсь конструктив. Аргументи «за» і «проти», що їх уживали професійні захисники прав як україно-, так і російськомовного населення в цій програмі, тиражуються, дай боже пам'яті, ось уже 20 років. Але, крім ідеологічного, а то й відверто демагогічного, вони не несуть жодного іншого навантаження. Якщо пан Погребинський наполягає на праві бабусі читати рецепти російською мовою, то його опонент пан Жданов відповідає, що в цьому разі українська просто зникне! Якщо Михайло Погребинський каже про те, що мовне питання вже 20 років не вирішується, то Ігор Жданов каже, що українську мову можна захищати лише в Україні! На слова Погребинського про 8-кратне зменшення кількості школярів, які навчаються російською мовою, на противагу зростанню україномовних шкіл, Олесь Доній закидає йому, що мова ЗМІ нині залежить від волі інвестора, а з ухваленням Закону зникне український дубляж, освіта та реклама... Ведучий Святослав Цеголко на репліки кримських гостей про те, що за Ющенка в Криму відбувалася насильницька українізація, парирував цифрою в 1,3 відсотка кримських школярів, які навчаються українською.

Одне слово, вечірнє ток-шоу на 5-му відбувалося за раз назавжди усталеними канонами, де не було місця прагненню встановити істину. Ніхто з гостей, включно з шанованим Євгеном Сверстюком, не акцентував на тому, що справжня причина нинішнього катастрофічного становища зі звуженням сфери вжитку української мови - так званий ринок. Адже тут діє проста арифметика: якщо україномовної книжки чи газети російськомовний читач не купує, а, навпаки, те, що створюється російською мовою, купує й україномовний, і російськомовний, то видавцеві, звісно ж, вигідніше тиражувати продукт тією мовою, якою володіє абсолютна більшість громадян України.

Натомість у «Вечорі з Миколою Княжицьким» про цю «арихметику» дуже просто розповів доктор фізико-математичних наук Максим Стріха. Гуманітарій за духом і технар за родом діяльності, він розклав по поличках усі небезпеки й підводні рифи щойно ухваленого законопроекту. Головна з них та, що в разі його остаточного ухвалення ліквідуються норми щодо україномовних освіти, реклами й дубляжу фільмів, які відтак залежатимуть лише від волі учасників процесу чи великих московських дистрибуторів. На, здавалося б, риторичне запитання ведучого про те, чому в нас нині взагалі можливі такі законопроекти, шановний доктор відповів, що нинішній парламент, який просто за межею добра і зла, - наслідок негативної селекції, бо нормальна людина, яка не любить і не може брехати, нізащо за такого механізму не підніметься на вищий щабель соціальної ієрархії.

Проте ще більш продуктивною виявилася дискусія про скандальний законопроект у програмі, від якої цього ніхто не очікував - у «Великій політиці» («Інтер») з уже згадуваним Євгенієм Кисельовим від 8 червня. Незважаючи на легковажне тло у вигляді двох акторів, котрі зображали Тараса Шевченка та Олександра Пушкіна (до речі, їх хотілося дуже пожаліти, бо ж хлопці, сердешні, парилися, один - у кожусі й шапці, другий - у плащі та циліндрі на кучерявій перуці), а також «окрасу» будь-якого телешоу Ірину Фаріон (її перли з цієї програми вже розтягли на цитати по всьому інтернету), дехто з гостей усе-таки запропонував кілька конструктивних виходів із глухого кута, куди загнали депутати всіх скликань мовне питання.

Приміром, письменник Дмитро Капранов, який прийшов без брата Віталія, запропонував науковцям і парламентарям зробити річ настільки ж очевидну, наскільки й неможливу: для початку чітко й дуже докладно регламентувати в Конституції державний статус української мови, а вже опісля розглядати права всіх інших мов.

А Олександр Красовицький, директор видавництва «Фоліо», надзвичайно спокійно констатував поглинання сусіднім потужним ринком маленького українського ринку, визнавши, що в цьому немає нічого дивного, адже менший австрійський ринок так само окупувала велика Німеччина, а канадський - сусідні США. Отже, в цьому плані Україна - цілком у світовому тренді, як з'ясувалося. Проте пан Красовицький після цієї скандальної заяви, що перекреслила будь-які надії на якесь майбутнє україномовної преси та книговидання, витягнув-таки козиря з рукава. Йдеться про експеримент «Фоліо» з виданням та реалізацією роману Андрія Куркова українською та російською мовами одночасно. За умов однакових накладів та однієї ціни динаміка продажів обох книжок ідентична! Отже, підсумував видавець, наша проблема не в тому, що читач надає перевагу російськомовному виданню (тим паче, нині україномовна книжка значно дешевша за російську, бо для вітчизняних видавців є ціла низка пільг!), а в тому, що держава закуповує лише 4% нових книг для бібліотек. Тоді як у сусідніх країнах цей відсоток доходить до 40%. Тим самим держава підтримує й стимулює свого книговидавця. Якщо держава, окрім уже ухвалених пільг, почне закуповувати більше книжок для бібліотек, видавці почнуть працювати бодай не в мінус. Козирі в рукавах пана Красовицького на цьому не скінчилися, адже він видав ідею про те, що нам давно час розробити й ухвалити Гуманітарний кодекс, який би регламентував основні положення гуманітарної політики...

Одне слово, попри фінальну сцену з водевілю для Ірини Фаріон та Олександра Чаленка під німий діалог літературних геніїв, програма Євгенія Кисельова в своїй частині під назвою «Пушкін проти Шевченка» виявилася найбільш продуктивною в плані чергового етапу мовної дискусії в Україні.

Це добре, що на герць із «русским человеком» Чаленком виставили все-таки не Олега Тягнибока, а тендітну жінку, хоча й «хамку», як назвав її учасник програми Володимир Кулик, «єдиний фахівець із мовного питання». Бо інакше ведучому, в найкращих традиціях гонитви за рейтингами, довелося б розбороняти непримиренних ідеологічних ворогів, а потім, у дусі старого польського анекдоту, складати букетик із чийогось волоссячка, вставних щелеп та клаптиків одягу.

До речі, про рейтинги, цю валюту, яку винайшли телевізійники та рекламісти, аби знати, який продукт у який слот запхати або й зняти взагалі, тобто скільки той продукт може заробити на рекламі. Цитую за ТК: «У четвер, 7 червня, директор каналу Ru Music Рудольф Кірнос заявив, що дані телевізійної панелі GFK Ukraine не відображають реальний телеперегляд через підкуп панелістів злочинним угрупованням. Цю інформацію пан Кірнос отримав у результаті власного розслідування, результати якого він наприкінці квітня передав до Печерського РУ ГУ МВС у місті Києві. 

Під час розслідування Рудольф Кірнос отримав з власних джерел інформацію про те, що в Києві діє певна група людей, котрі домовляються з домогосподарствами, у яких встановлені піплметри, щоб вони дивилися певні телеканали за наданою інструкцією. За інформацією Рудольфа Кірноса, підкуплені домогосподарства отримували за це близько 10 тис. грн на місяць. Представлена під час прес-конференції така інструкція, датована вереснем 2011 року, охоплює перегляд з вересня 2011 року по січень 2012 року. У цій інструкції, каже пан Кірнос, пропонувалося дивитися О-ТV, Maxxi TV, "Меню-ТВ", Перший автомобільний і певні програми ТВі, не дивитися - ТОНІС, 5 канал, Перший національний, "Малятко ТВ", Ru Music, КРТ, News One, "Сіті", UBC, "Еру", "РТР-Планету", "Гумор ТВ", Music Box. Також цим домогосподарствам заборонялося дивитись ТЕТ після 18.00, "Пекельну кухню-2" на "1+1", програми "Майданс", "Поза очі", "Розбір польотів" на "Інтері", "МастерШеф" на СТБ».

Телевізійники й люди, в чиїх квартирах стоять піплметри, знають: оприлюднена інформація - скандал такої ваги, що може поховати під своїми уламками багатьох гравців телеринку. Тож матеріал про прес-конференцію пан Кірноса оперативно дали тільки ТСН. Пересічному глядачеві з цього сюжету стало зрозумілим лише те, про що вони й самі здогадувалися: всі куплені! Тим часом журналісти ТСН зробили все можливе, аби їх не запідозрили в корпоративності чи причетності до підкупу панелістів. Дали уривок із прес-конференції в УНІАН, коротко пояснили, в чому суть сенсації і як саме визначаються рейтинги та частки, а також - синхрон Катерини Котенко, виконавчого директора Індустріального телевізійного комітету, яка пообіцяла «розібратися». Жоден інший загальнонаціональний канал про претензії Рудольфа Кірноса до вимірювачів цього вечора не згадав жодним словом. Що наводить на дві думки: або ж ніхто з них не користується даними GFK Ukraine, у що апріорі не віриться, бо всі канали користуються цими даними, або ж, навпаки, всі канали, за винятком «1+1», якось причетні до фальсифікації. :) Або, можливо, тут варто подумати про те, кому скандал вигідний... На жаль, у «ТСН. Тижні» цієї теми не розвинули. Можливо, тому, що розвивати наразі нічого. Адже GFK розпочала власне розслідування.

Тим паче, що говорити наприкінці тижня було про що: в Україну прийшов Великий футбол. І мова не про однойменний канал із однойменним-таки шоу, а про масову телевізійну істерію на ґрунті цієї гри. Але це вже трохи не моя історія...