Щось мені підказує, що Тоні Блер, екс-прем'єр-міністр Великої Британії, міг би стати добрим хокеїстом. Ідеальна рівновага, вміння швидко пересуватися слизькою поверхнею й здатність орієнтуватися, якщо перед ним раптом постає якась перешкода. Саме ці якості він продемонстрував у понеділок, коли давав свідчення на слуханнях Левесона.

Мета цих слухань уже давно вийшла за рамки просто дізнатися всю правду про телефонний скандал, який коштував Руперту Мердоку газети, Ребеці Брукс - свободи, а багатьом журналістам - робочих місць. Тепер ідеться про етику британських ЗМІ як таких і їхні взаємини з суспільством і владою, й про те, що як медіа, так і владні структури виявилися аж ніяк не чистими від корупції, як у це завжди свято вірили в Британії (та й за ї межами).

Те, як Тоні Блер за свій час перебування при владі пройшов шлях від позитивного супергероя і рятівника нації до опресора і маніяка, який будь-яким чином намагається втриматися на посаді голови уряду, можна порівняти хіба що зі шляхом Владіміра Путіна. З істотною різницею в тому, що російський керівник і далі керує, а Блер, нервово посміхаючись, змушений виправдовуватися за свою політику щодо ЗМІ і особисті стосунки з Мердоком, перед залом, повним журналістів і юристів.

Але він упорався з цим завданням просто блискуче. Його не збили з пантелику зачитування уривків зі щоденника Алістера Кампбела, колишнього прес-секретаря Блера, де про Руперта Мердока було сказано: «Він великий ублюдок. І він не буде тебе поважати, якщо ти не поводитимешся так само, як ублюдок... Він розуміє тільки спілкування з позиції сили».

Блер не моргнув оком, коли йому нагадали, що він став хресним батьком дочки Мердока, Грейс, і наголосив, що це сталося вже після того, як він пішов із посади прем'єра, й тому жодного конфлікту інтересів тут не було.

Одна з «червоних ниток» слухань Левесона - спроби знайти тих, хто допустив, щоби медіаімперія Мердока стала такою великою і впливовою у Великій Британії.

«Повісити» це на Блера не вдалося, попри те, що він потоваришував із медіамагнатом в останні роки.

Екс-прем'єр успішно гнув лінію про те, що саме за його правління було відкинуто спроби Мердока купити ITV та передано на розгляд антимонопольної комісії заявку про купівлю BSkyB.

Але панові Блеру вже немає чого втрачати, бо урядом він не керує, і навряд чи може вибухнути скандал, пов'язаний із його іменем, гірший за відсутність зброї масового знищення в Іраку. Тому немає особливого значення, яке саме враження він справляє під час слухань. Хоча треба віддати йому належне: Блер - кмітливий і переконливий промовець, і невідомо, коли Партії лейбористів знову вдасться знайти такого харизматичного голову.

Для чинного прем'єра Девіда Камерона ситуація виглядає набагато гіршою. З одного боку, він сам наказав відкрити громадське розслідування у справі прослуховування телефонів, аби таким чином продемонструвати готовність його уряду вимітати брудною мітлою будь-які натяки на корупцію. Водночас він мав необережність лише два роки тому взяти на роботу прес-секретарем Енді Кулсона, колишнього редактора News of the World, вже після того як скандал із прослуховуванням телефонів відомих людей почав жевріти.

Кулсон пішов із посади головного редактора газети News of the World у січні 2007 року, коли журналіста газети Клайва Гудмана було засуджено до чотирьох місяців ув'язнення за звинуваченнями у прослуховуваннях. Через півроку Кулсон, попри дещо затьмарене CV, став директором із комунікацій Консервативної партії. Після перемоги консерваторів на виборах 2010 року він стає головним прес-секретарем Камерона.

Якщо аналізувати цю ситуацію, враховуючи досвід і всю інформацію, що вигулькнула на поверхню за останній рік, необережність Камерона у виборі прес-секретаря очевидна. Але тоді, навесні 2010-го, ніхто не міг передбачити, що прослуховування телефонів, яке тоді, як видавалося, стосувалося тільки знаменитостей, перетвориться на сніжну лавину, що поховає під собою десятки, якщо не сотні кар'єр.

Енді Кулсон, чию роль у скандалі й далі розслідує поліція, під час надання свідчень на слуханнях Левесона сказав, що Камерон лише раз спитав його про прослуховування телефонів. Камерону тепер також закидають украй теплі стосунки з Ребеккою Брукс, колишнім виконавчим директором News International, британським підрозділом News Corporation, міжнаціональним медіагігантом Руперта Мердока. Вона сама визнала, що прем'єр писав їй есемески, і багато з них закінчувалися абревіатурою LOL.

Пані Брукс каже: Камерон думав, що це скорочення означає «lots of love» - тепле прощання між близькими друзями, а не «laughing out loud» - більш поширена розшифровка абревіації, що приблизно можна перекласти як «під столом», у сенсі «дуже смішно».

Погане знайомство Девіда Камерона з СМС-абеткою - не принципове, хоча й підтверджує те, що багато хто й так підозрював - прем'єр не такий уже й просунутий як йому хотілося б удавати. Набагато серйозніші звинувачення в надто неформальних стосунках між головою уряду й посадовцями медіакомпанії, якій належить багато провідних джерел інформації у Великій Британії.

Девіду Камерону виступати перед Левесоном за деякий час. Можна передбачити, що йому там буде не дуже весело. Піарники прем'єра вже взялися готувати підґрунтя до його появи у слуханнях, але й тут їх спіткали додаткові неприємності.

У понеділок в інтернет просочилося відео, в якому головний прес-секретар Камерона - Крег Олівер, який змінив на посаді Енді Кулсона, у дуже жорсткій манері дорікає кореспондентові BBC Норману Сміту за буцімто «незбалансований» репортаж про розвиток подій довкола слухань.

Олівер (ліворуч, у білій сорочці) і Сміт (праворуч у костюмі) спілкуються на Даунінг Стріт, не підозрюючи, що камера крутиться.

Будь-який британський журналіст, який працює в політичних колах, підтвердить, що подібні «розборки» стаються досить часто і часом переходять у ще жорсткіший інтонаційний ряд. Репортери пригадують Алістера Кемпбела, який мав схильність втрачати контроль над собою і некеровано виливати гнів на «винуватців».

У даному випадку Олівер поводиться відносно коректно, він, наприклад, не вживає нецензурної лексики, але інакше як словом «наїзд» його поведінку не опишеш. Він незадоволений репортажем Сміта, але не просто лютує, а висуває підстави - брак збалансованості. Він не слухає пояснення журналіста про те, що репортаж і студійне включення перед ним треба розглядати як єдине ціле, а продовжує кип'ятитися й погрожувати «розчаруванням», яке викличе поведінка журналіста у різних урядовців.

Особливо цікавою є фраза Олівера: «Я зателефонував Гевіну (очевидно, йдеться про посадовця BBC. - Авт.) і він запевнив мене, що ми можемо очікувати дуже виважений репортаж». Це, звісно, не темник, але від цього «ми можемо очікувати» тхне сірим кардинальством і закінченням речення на кшталт «в іншому разі...».

Не можна не тішитися й не святкувати як перемогу свободи слова самі слухання Левесона, той факт, що там змушені виступати Тоні Блер, Девід Камерон та багато інших, та й навіть оце відео, яке за останні кілька годин неодноразово прибирали і знову ставили на Youtube.

У той же час, не можна не замислитися над простим: якщо навіть у Великій Британії, де вільна (чи відносно вільна) преса існує століттями, де уряд підзвітний і прозорий (принаймні, в теорії) й де в політиків регулярно кидають кремовими тортами й ніякого покарання потім за це не отримують, якщо навіть ТУТ можна крутити залаштункові домовленості між журналістами й політиками, між журналістами й поліцією, між політиками й медіамагнатами, то на кого ж тоді рівнятися країнам, де свобода преси - явище крихке й погано зрозуміле і бесіди у стилі «ми можемо очікувати виважений репортаж» не закінчуються словами «мені нема чого сказати», а можуть стати початком чогось справді неприємного?

Слухання Левесона тривають, і можна бути певними, що літо 2012-го буде гарячим незалежно від прогнозів метеорологів.

 Фото - www.edp24.co.uk