Про Велику Британію поширені міфи, які рідко відповідають дійсності. Наприклад: у Лондоні завжди йде дощ. Це неправда: завжди дощ іде в Уельсі. Або - Маргарет Тетчер зробила багато хорошого для своєї країни. Це теж неправда, принаймні, не повна правда - наприклад, громадський транспорт працює гірше, ніж у решті Євросоюзу, навіть 20 років по тому, як вона пішла з посади голови уряду.

Або - Бі-бі-сі й Ай-ті-ві не займаються контропрограмуванням, бо це нижче їхньої гідності й непродуктивно. Може, так було, коли Маргарет Тетчер керувала розвалюванням громадського транспорту. Але в наші тяжкі часи кабельного телебачення і фрагментації аудиторії всі давно познімали шовкові рукавички з залізних кулаків і, як у раунді двобоїв у форматі «Голос країни», волають одну й ту саму пісню на боксерському рингу, намагаючись перекричати суперника. Кого ж слухає британська аудиторія?

Цей рік став цікавим етапом у розвитку шоу талантів. З одного боку, Бі-бі-сі придбала новомодний «Голос», з усіма його витребенькуватими раундами, та ще й залучила до нього в якості тренерів таких важковаговиків, як ветеран Том Джонс (так, у Британії телебачення дивиться багато людей за 70) та репер Віл.Ай.Ем - із американського гурту «Блек Айд Піз», не кажучи вже про Джессі Джей, молоду співачку нахабної поведінки, яка (теоретично) мала стати магнітом для «дітлахів».

«Має талант» Саймона Кауели пережив неймовірний підйом 2009 року, коли фінал із Сюзан Бойл узяв частку 64%. Відтоді формат пішов на спад і результат 2011 року був ще гіршим, ніж 2010-го. Цього ж року, як сказав сам Саймон Кауела, довелося «засукати рукави» ще й через появу на Бі-бі-сі «Голосу». До складу його оновленого журі увійшла колишня суддя з «Танців із зірками», поцуплена з Бі-бі-сі Аліша Діксон.

Попри те, що початково «Талант» не мав би стикатися з прем'єрою «Голосу», незадовго до прем'єри голландського формату на першому каналі Бі-бі-сі, Ай-ті-ві несподівано оголосило, що переносить «Талант» на місяць раніше, і що обидві передачі почнуться в одну й ту саму суботу, 24 березня, у той самий час, викликавши таким чином шок і розпач продюсерів «Голосу».

Розібратися, «хто почав перший» - неможливо. Ай-ті-ві звинувачує Бі-бі-сі у навмисному підсиджуванні «Таланту» рішенням почати «Голос» за кілька тижнів до початку традиційного весняного слоту «Таланту». Саймон Кауел каже, що взагалі неясно, для чого було робити ще одне співоче шоу, беручи до уваги універсальний успіх його ж «Х-фактора» на тому ж Ай-ті-ві. Якщо додати, що між двома каналами існує тривала війна з переманювання ведучих, стане ясно, що на жертву й агресора їх не розділити.

Британські Детектор медіа, на відміну від Кауела, дуже позитивно сприйняли наміри Бі-бі-сі зробити шоу вокальних талантів, бо вже втомилися від агресивної тональності програм убер-продюсера. Але, на відміну від США, де шоу пройшло успішно і яскраво, і, само собою, України, де навіть на тлі потужних суперників програма змогла вирізнитися, у Британії «Голосу» чогось бракує. Навіть точніше - багато чого бракує.

По-перше, судді-тренери. Коли стало відомо, що в одному з високих крісел сидітиме сам Том Джонс, легенда світової музики, захопленню не було краю. Коли ж він у реальності в те крісло сів, стало ясно, що виконавець «Делайли» і «Секс-бомби» - милий, доброзичливий, але дуже... зрілий за віком чоловік, який саме таким - утомленим і зморшкуватим, і виглядає, і що жодної «хімії» між ним та його колегами - зірковими тренерами не спостерігається. А конкурсанти взагалі тільки намагаються взяти в нього автографи для своїх підстаркуватих родичок.

Віл.Ай.Ем елементарно чужий на британському телеекрані, з його натягнутими жартами з іншого культурного масиву та скандальною схильністю користуватися мобільним телефоном (так, для надсилання СМС) просто у прямому ефірі. Джесі Джей, молода нахаба, згідно з фокус-групами стала чи не головною причиною перемикання глядачів із «Голосу» на «Талант». Ну, а хто такий четвертий суддя-тренер «Голосу» - Денні, прізвища так зразу й не пригадаю, - ніхто точно не знає. Ведучі кажуть, що поп-співак. Повіримо їм на слово.

Ведучих, подібно до української версії шоу, двоє. Богемний красень Реджі Єйтс відомий молоді з радіопрограм на поп-станції Бі-бі-сі «Радіо 1». Його колега Холлі Вілоубі відома з ранкового шоу Ай-ті-ві, з якого її вдало перетягли на Бі-бі-сі, спеціально з метою ведення «Голосу».

Холлі - усміхнена повнотіла молодиця, мати двох дітей, і їй, вочевидь, елементарно бракує часу, щоби регулярно фарбувати свою біляву шевелюру, тому вона тішить око глядачок темним корінням волосся. А от око глядачів - своєю щедрою анатомією, яку не бракує часу впихувати в сукні з апетитними прорізами.

Як у казочці про Червону Шапочку можна спитати: «Холлі, а нащо тобі такі великі очі? - Щоб краще бачити, в яку камеру дивитися! - Холлі, а нащо тобі такі великі губи? - Щоб привітніше усміхатися учасникам програми! - Холлі, а чому в тебе таке глибоке декольте? - Щоб рейтинги програми не провалилися крізь підлогу!»

Українських глядачів, які вже багато років поспіль споглядають феномен гардеробу Оксани Марченко, не здивуєш зовнішністю Холлі Вілоубі. Але повірте мені на слово - у Британії на телебаченні (якщо не йдеться, звісно, про спеціалізований контент) так багато грудо-дюймів в одному кадрі, як правило, не побачиш.

Груди Холлі Вілоубі стали темою заміток у британських таблоїдах і предметом знущання з безпорадності Бі-бі-сі, вимушеного вдаватися до таких дешевих методів у війні за рейтинги. Як пожартував одним критик, «наступного разу її декольте буде настільки глибоким, що ми побачимо еластик її трусів».

І, власне, учасники. З ними в «Голосі» найсутужніше. Не те щоб вони аж так погано співали... Не те щоб були аж такі непривабливі... Хоча співають таки поганенько і зовні ніхто на конкурс краси не пройде. Але найгірше те, що серед них немає геніїв вокалу і практично немає харизматичних виконавців. Тому ефект програми абсолютно протилежний ефекту від українського аналогу.

В Україні, особливо у першому сезоні шоу, на сліпих прослуховуваннях можна було голосувати руками й ногами за практично кожного виконавця. Натомість, тренери вимучували багатьох до останньої секунди і часто не поверталися взагалі, й потім цинічно пояснювали, що «от ви занадто талановиті, у вас і так усе вийде, нащо вам ще телешоу?» або «ви дуже гарно співаєте, але я у вас не почув(-ла) чогось особливого, якоїсь родзинки».

У британському «Голосі» ситуація протилежна. До переважної більшості конкурсантів, які часто співали просто ганебно погано, поверталися всі чотири тренери й потім сам учасник недбало обирав, до якої саме команди піти, одночасно передаючи привіти родичам і колегам по роботі в тому провінційному містечку, з якого він родом.

Метою цього всього явно було зробити програму «домашньою», «родинною» - термінологія, що лунала під час брифінгу керівництва Бі-бі-сі для співробітників про започаткування формату «Голосу». Але замість домашньої, вона виглядає радше непрофесійною і фальшиво «доброзичливою».

У складній схемі різних раундів поступово загубилася й нитка наративу програми. В Україні - чи то через промо, чи то через чіткі пояснення ведучих, схема програми була зрозуміла, виправдана і добре донесена до аудиторії, з необхідним саспенсом і драмою. У Британії ж після сліпих прослуховувань вона абсолютно втратила самобутність і стала блідою тінню «Х-фактора» - зі скромнішими декораціями й без спеціальних гостей типу Бейонсе чи Леді Гага.

Раунд двобоїв було боляче дивитися, бо замість продуманих дуетів учасники щосили кричали слова пісень, так, що розрізнити манеру виконання було дуже складно. Тренери достатньо довільно обирали одного з них, але, знову ж таки на відміну від української версії, того, хто не проходив до наступного раунду, не було шкода. Це якраз переможцеві можна було поспівчувати, що він лишається й далі в цьому галасливому хаосі.

За словами одного з критиків, виступи у двобоях скидалися на співи «поранених клонів Крістіни Агільєри, які намагаються самі себе підпалити, біжучи замінованим полем».

Зіркові тренери також виступають, але ці виступи, скажімо прямо, жалюгідні. Ось, наприклад, Том Джонс зі своєю командою. Складається враження, що ветеран, із доброзичливою усмішкою на вустах, зараз кудись почвалає, і конкурсанти тому так тісно гуртуються довкола нього, аби дідусь чогось собі не заподіяв.

Або виступ команди Віл.Ай.Ем - хороший приклад поганого втілення занадто заплутаної структури програми. Сам Віл нібито й викладається, але не на всі сто. Попурі сумнівне, а виконання його підопічних нагадує виступи в обласному палаці культури. У караоке-барі люди поводяться природніше й розкутіше.

У цілому весь вінегрет «Голосу» коштував Бі-бі-сі 22 мільйони фунтів стерлінгів. Саймон Кауел, не приховуючи зловтіхи, нещодавно заявив, що цю передачу треба було ставити в радіоефір, якщо продюсери так уже переймалися саме вокалом.

Протягом майже двох місяців «Голос» і «Талант» ішли голова в голову, почергово виграючи битву рейтингів і посуваючи програми на 10-15 хвилин уперед-назад у суботньо-вечірній сітці.

Урешті-решт «Талант» таки переміг, а в самому «Таланті» переміг песик Падсі та його 17-річна хазяйка Ашлі. Ані в Падсі, ні в Ашлі особливо глибокого декольте помічено не було.

Фото - www.tumblr.com, www.jessiejonline.com