Тиждень почався весело - в «Сніданку з "1+1"» Руслан Сенічкін розповів, як Іван Ургант зганьбив у твіттері «всю президентську рать» Росії, виклавши скрін свого запрошення на інавгурацію Путіна. «Ургант всія Русі» при цьому на радощах не помітив те, що одразу ж зауважили пильні користувачі: в реченні «Приглашаем вас на церемонию инаугурации...» замість слова «которая» (себто як церемонія, так і інавгурація) кремлівські служки вкарбували займенник «которое». Помилка кричуща, що й казати. І можна було б слідом за Задорновим позлословити над рівнем освіти не лише російських школярів, але й високих російських чиновників, якби в Україні справи з рівнем освіти були блискучими. Та куди там! Випереджаючи хронологію телеподій тижня, скажу про одне неприємне враження від розважальної програми Нового каналу «Хто зверху?» Цього разу (субота, 12 квітня) за всіх українських жінок билися з чоловіками Ліна Міцукі (в миру - Олена Міцук), Аліса Тарабарова та Еріка. Всі дівчата народилися і вчилися в Україні, але таке враження, що мрія Табачника давно стала явою і в наших школах тепер української мови просто не вивчають. Бо дівки не знали, що слово «єгер» пишеться не через «е», а через «є», той самий «серпик», який заповідав берегти Іван Малкович у своєму вірші «Напучування сільського вчителя» далекого 87-го року. Те саме відбулося і зі словом «євро». Я розумію, що Міцукі, випускниця Харківського національного університету (!) за фахом «Економіка і туризм», у боротьбі за першість на «Фабриці зірок» могла й маму рідну забути, не те що шкільні правила, але організатори могли щось подібне передбачити і провести якийсь мінімальний тренінг щодо особливостей української орфографії. Тим паче це треба було зробити для «двох іноземних учасників» цього шоу - Євгенія Сморигіна та Сергія Сосєдова, які відверто губилися, коли чули завдання...

Але повернімося до наших баранів, себто головної події 7 травня. Інавгурація Володимира Путіна, третя за ліком, прибила вже звичною помпезністю, з одного боку, й відверто похмурим виразом обличчя «президента всіх росіян». Пряму трансляцію церемонії забезпечили цього разу аж шість федеральних каналів (щоправда, жодному з них трансляція рейтинги не підняла, як пише Аріна Бородіна в «Ъ»). Шоу, в якому кожну секунду було вивірено й виважено, я дивилась у версії Першого російського каналу. Прикипівши очима до екрану, ще раз переконалася: телекамера - дуже жорстока річ. Бо коли ще чинний президент Медведєв приймав рапорт у командира президентського полку, останній просто нависав над мініатюрним Дмитром Анатолічем, і виглядали вони якоюсь цирковою парочкою. Ну, якщо вже згладжувати аналогії, то - як Гуллівер перед ліліпутом. І треба ж було «справжньому полковникові» примудритися при цьому (що то - військова кісточка!) зберегти серйозний вираз обличчя... Мабуть, за 12 років панування на московському владному Олімпі низькорослих правителів військова еліта натренувалася зберігати вираз безмежної поштивості навіть із висоти баскетбольного зросту.

Цього дня новини з Москви були головним трендом новинних випусків. І «Факти» ICTV, й «Репортер» Нового каналу, й ТСН («1+1») показали не лише помпезну інавгурацію, але й дали зрозуміти, чому Путін не зміг вичавити бодай кривої посмішки на радощах: паралельно з офіційною церемонією на сусідніх вулицях тривали акції протесту, на яких того дня, за різними даними, поліція заарештувала від 250 до 750 людей.

«Агенти впливу» на НТН того ж дня показали 30-хвилинний фільм під назвою «Викрадення». Російською мовою, яка на українському телебаченні дістає навального поширення, це звучало як «Угон». Автор і керівник проекту Владислав Сидоренко, анонсуючи своє дітище, написав таке: «Це наш перший подібний досвід у створенні 30-хвилинного документального продукту з елементами ігрового кіно та репортажу». Що й казати, в плані форми досвід виявився дуже вдалим. Автор фільму Олексій Преподобний на якийсь час вліз у шкуру «матерого угонщика» і з допомогою крадія справжнього наочно показав, наскільки ця робота «и опасна, и трудна», а також просвітив глядачів, що всі їхні спроби захистити свої вимріяні улюблені машинки не варті ламаного гроша. На перший погляд, автозлодій, який навчає журналіста всіх професійних хитрощів непростого ремесла, керується, разом із кореспондентом, лише добрими намірами: попередити автовласників, щоб ті не стали жертвами автовикрадення. Нам докладно розповідають про пристрої й чіпи, які елементарно зчитують і записують конфіденційні коди замків чи ламають автосигналізацію, про психологічні прийоми з відволікання сторожів на стоянці і т. д. і т. п. Та ще й демонструють усе це в дії - з погонями (добре, хоч не стріляниною!), перебивкою номерів у гаражах, терплячим випасанням клієнта-лоха... Проте враження від програми, попри всю її видовищність та наявність кваліфікованих експертів - як від слогану «Надзвичайних новин» Костянтина Стогнія «Щоб не стати жертвою»: ні богу свічка, ні чорту кочерга. Розповідь про кримінальні злочини аж ніяк не допоможе людині вберегтися від лиходіїв, так само й демонстрація способів автовикрадень не підкаже автовласникові, у який спосіб він може протистояти злодіям. Хіба що або взагалі на вулицю не виходити, забарикадувавшись у квартирі (після перегляду кримінальної хроніки), або до бісової мами продати машину й ходити пішки. Для здоров'я точно корисніше. А їздити в метро ще й набагато швидше!:)

У середу в нас був День перемоги. Про шалену вакханалію торжества тоталітарної ідеології, продемонстровану рідним телебаченням у царині кінопоказу 9 травня, я вже писала. Тут хотілося б зупинитися на небагатьох позитивних моментах святкування Дня Перемоги в загальнонаціональному масштабі. Дозволю собі навести деякі тріумфальні цифри, які з законною гордістю озвучила прес-служба НТКУ. Отже, цитата: «9 травня 2012 року в ранковому слоті Перший національний став безумовним лідером, обігнавши всі українські канали. При цьому, незважаючи на те, що ранкові слоти інших каналів-лідерів були посилені художніми фільмами (такими, як "День Перемоги", "Благословіть жінку" - "Інтер", "Перл-Харбор" - "1+1", "Диверсант" - ICTV та ін.), Перший національний у середньому на 35% перевищив їхні медіапоказники в ранковому слоті, і досяг максимального піку з показником частки 19,80% о 11:58.

9 травня 2012 року показники Першого національного стали рекордними за останнє десятиліття. Середня частка дня становила 7,91%».

Цифри, що й казати, вражають. Але перемога в День Перемоги саме Першого національного видається цілком закономірною. Ніхто з телеканалів не зміг похвалитися настільки всебічним і напрочуд професійним висвітленням урочистостей 9 травня. Ключ до успіху, як на мене, - насамперед у трансляції військового параду з Москви, що, як завжди, в демонстрації своєї мілітарної потуги - «впереди планеты всей». Про це вже докладно писали на ТК Алла Чердинцева та Борис Бахтєєв, тому дозволю собі лише кілька ремарок. Чому саме трансляції параду з Москви в числі інших заходів забезпечили Першому національному таку високу частку? Відповідь, здається, криється в словах тих киян (переважно чоловіків та підлітків), які були відверто розчаровані так званим історичним парадом на майданчику біля Національного музею історії Великої Вітчизняної війни, кажучи по-народному, біля «Лаврентіївни». На запитання кореспондентів, чи сподобалося їм показане історичним клубом «Червона зірка», наші мілітаризовані з діда-прадіда великі й малі хлопчаки одностайно казали, що це ніякий не парад, а якась пародія. Їм, мовляв, хотілося справжню техніку подивитися, а ще краще - на ній покататися... Але це вже запитання до соціопсихологів. Тим часом оператори Першого, які показували дійство біля підніжжя «коридорної з мечем» (цитата з поезії Тараса Федюка), зуміли знайти й суто людські ракурси в зображенні свята. Приміром, коли камера вихопила ветерана, що сидить на гранітному парапеті, поряд із букетом і ковінькою, самотній і вочевидь не дуже здоровий, на мої очі цілком очікувано набігли сльози.

Ще один несподіваний момент, який, гадаю, став справжнім відкриттям для тих, хто звик вважати, що пісні про війну писалися виключно російською. На Майдані Незалежності цього року співали не лише «День Победы» чи «Бьется в тесной печурке огонь», але й кантату на вірші Миколи Бажана «Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою фашистських катів!» Як і реквієм «Степом, степом...» (музика Анатолія Пашкевича, вірші Миколи Негоди). Та й «Ой, Дніпро, Дніпро...» у виконанні хорової капели пролунала українською. І до чого б це? - подумалося. Може, в такий спосіб шановний президент відчайдушно шукає шляхів до сердець тих українських виборців, яким уже поперек горлянки російські взірці як політики, так і маскульту?

Перший показав і момент торжества Олександра Попова як повелителя вогню. Небуденна подія запалювання Вічного вогню там-таки, біля Музею історії ВВВ, знімалася серйозними людьми з серйозною метою. Але результат вийшов трохи несподіваним. Коли господар столиці скомандував «Вічний вогонь запалити!», і він, той газовий смолоскип, таки послухався команди й почав розгорятися, у глядача несамохіть виникла асоціація з... новорічними ялинками. Пригадую, 19 грудня Віктор Янукович звелів головній ялинці країни «Гори!». При цьому обличчя було таке добре-добре... Майже як у Олександра Попова 9 травня. Останній, щоправда, додав у виразі обличчя до замилування плодом слів своїх ще й, відповідно до моменту, необхідну мужність і скорботу. Наголошу ще раз: камера жорстока, тож нашим керманичам час навчитися контролювати власну міміку, яка часто-густо видає їхні справжні емоції та наміри - всупереч усім старанням операторів.

Окрім офіційних урочистостей, наші телеканали того дня показали ще й сюжети про те, як святкували День Перемоги різні опозиційні сили. ICTV, Новий, «1+1», «Інтер» показали картину дня досить повно. Тут були й репортажі про бійку в Тернополі між свободівцями та комуністами, і про святкові колони соціалістів та комуністів у Києві, й арешт палкого прибічника червого прапора Перемоги у Львові, а також Арсеній Яценюк на броньовику, якого в ТСН не оминули нагоди назвати «головним фронтовиком». Найбільшим візуальним потрясінням 9 травня став Андрій Кожем'якін у мундирі генерала СБУ. З біса красива форма, виявляється! І так йому пасує!

12 травня, на Форумі об'єднаної опозиції, генерал був уже в цивільному. Мабуть, щоб не відлякати потенційних прихильників. Форум цей, який відбувся вперше в історії української опозиції взагалі, наживо і в повному обсязі транслював лише канал ТВі. Півтори години на екрані була надзвичайно грамотно сконструйована картинка: під променями розкішного травневого сонця сиділи (це вже геть нетипово ні для опозиції, ні для влади, бо на мітингах нам звично стояти!) тисячі людей, які зібралися послухати своїх лідерів. Пряма трансляція Форуму дала змогу уникнути будь-яких маніпуляцій з боку високого телевізійного начальства, тож глядач побачив усе так, ніби він сам був на Михайлівські площі.

5 канал наживо показав лише виступ Арсенія Яценюка, який цього разу вже був не на броньовику, а на трибуні, і 45 хвилин промовляв, як Марк Порцій Катон у Римському сенаті, на тему «Карфаген має бути зруйновано!» Те, що колишній спікер ВР говорив, а не читав із папірця, зауважили в ТСН на «1+1». Тут, намагаючись продемонструвати збалансованість підходу до висвітлення теми, сюжет про Форум опозиції супроводили коментарем «фахового» борця з Юлією Тимошенко та Олександром Турчиновим Інни Богословської. Вона нікого не здивувала, іронічно скрививши губи й сказавши, мовляв, якщо опозиція в планах дій після перемоги на виборах збирається закрити шлях в офшори високим чиновникам, то хай почне з себе, адже більшість опозиціонерів були при владі (читай - встигли накрастися). Що ж, видно, в «Плюсів» просто виявився «рояль у кущах», тобто Інна Германівна, яка стояла й слухала опозицію поблизу Михайлівської, і не виключено, що в тих самих кущах... Тож у ТСН не стали заморочуватися видзвонюванням коментаторів менш одіозних, а взяли те, що саме в руки йшло...

А ще в суботу на 5-му мене вразив Андрій Кузьменко. Він же - Кузьма або Скрябін. Музиканта запросив у гості ведучий програми «Портрети» імені себе Сергій Дорофеєв. Здавалося б, про кого - про кого, але про нього відомо все - Кузьма в нас персона медійна й інтерв'ю роздає охоче, не комизячись і «звєзду» не ловлячи. Проте, чи то через те, що Сергій Дорофеєв на наших теренах працює не надто давно і йому ще не набридли українські обличчя, чи то він аж так ретельно готувався до зустрічі з татусем українського панку, але програма показала глядачеві Кузьму таким, яким він ще ні перед ким із журналістів не поставав. Під маскою старого рокера, виявляється, ховається надзвичайно чуйна людина. Він каже про маму, і камера показує вологі очі співака. Це вартує надзвичайного...

Фото - kiyany.obozrevatel.com