Сталося так, що автор цих рядків виявився в числі учасників першого тижня реалізації нового проекту 5-го каналу. А саме - щоденного вечірнього суспільно-політичного ток-шоу «Час. Підсумки дня» із ведучими Романом Чайкою, Святославом Цеголком та Сергієм Дорофеєвим. І не просто одним із учасників, а таким собі «містером Х», новою постаттю вітчизняних політичних ток-шоу - людиною, котра сидить за лаштунками, спостерігає дискусії між політиками та політичними аналітиками, у передостанньому «раунді» кидає в ефір коротку репліку (причому бачать цього персонажа тільки телеглядачі) - і тільки насамкінець з'являється в загальній студії та намагається розставити крапки над «і». Зветься цей персонаж «свіжою головою» - очевидно, у традиціях старої-доброї газетної журналістики, коли після всіх редакторів та коректорів шпальти газети перед її друком мала вичитувати людина свіженька, нічим не перейнята, зі свіжою головою.

Чи варто вже зараз, після першого тижня з моменту запуску проекту, вести про нього мову, робити якісь - бодай і попередні - висновки, висловлювати оцінки, зауваження й побажання? Переконаний, що так. Адже потім може стати просто пізно - чи то негативні моменти усталяться, чи то певні новації так і залишаться «за бортом», чи то взагалі весь проект із не відомих публіці причин виявиться закритим «на переформатування», себто - назавжди.

Звісно, мої враження і зауваження будуть вельми суб'єктивними - не в останню чергу саме внаслідок неостаточності форм та елементів цього суспільно-політичного ток-шоу. Але...

Найперше, що зауважу - було цікаво. Принаймні, мені особисто. Бо ж аж ніяк не можна було завчасно розшифровувати свого інкогніто. Сподіваюся, втім, що команда проекту відпрацює технологію появи «свіжої голови» чи як там перейменують цього персонажа (навряд чи може бути остаточною така версія «функціонального імені»; не годиться й «мудра голова», як дехто пропонував), щоб не доводилося підіймати комір, аби тебе ніхто не впізнав, а в деяких місцях пересуватися майже по-пластунськи. Ні, звісно, це вносило свій елемент інтриги, та все ж ішлося про випадковість плюс імпровізацію. А можна ж напрацювати й певні видовищні форми проходу «містера Х» через павільйон проекту та «десантування» його безпосередньо до студії ток-шоу.

Звісно, не тільки це робило ток-шоу цікавим. Збільшення числа учасників дискусії у студії - від одного (плюс двоє ведучих) на початку до семи наприкінці задавало певну інтригу та постійно змінювало формат розмови. Хоча, одразу зауважу, перший «раунд», коли двоє ведучих розпитують одного гостя, було би доцільно проводити максимально жорстко, так, щоби цей гість аж пітнів від блискавичних запитань і реплік Цеголка чи Чайки. Ясна річ, далеко не кожен погодиться сісти в таке незручне крісло, але глядачеві буде цікаво, та й інформацію нову можна добути звідкілясь із глибин зненацька заскоченої підсвідомості гостя.

Та найцікавішим, як на мене, стало те, чого не бачили телеглядачі, але могли спостерігати ті, хто користувався інтернетом, - вимушено величенькі паузи між «раундами», коли в ефір ішли випуски новин і транслювалася реклама. Життя у студії тим часом не вщухало, точилися цікаві розмови, ведучі розкривали деякі таємниці своєї «кухні»... Цю інтернет-трансляцію подій у студії поза телеефіром варто зберегти. Можливо, чогось навіть додавши туди, якихось побутових міні-сюжетиків. Адже людина розкривається не тільки і не стільки у спічах на телекамеру, скільки в начебто буденно-побутових епізодах, чи не так?

Варто зберегти і формулу поступової наповнюваності студії ток-шоу. А от щодо стилістики ведучих... Тут варто дещо відкоригувати. Недоцільно, видається, постійно обривати думку гостя - незалежно від того, наскільки вона цікава та обґрунтована, треба вміти імпровізувати, змінюючи ритм програми на ходу. Недоцільно, мабуть, і завжди розкладати ролі ведучих на «проурядову» та «опозиційну» - адже варіантів погляду на ту чи іншу проблему може бути більш ніж два. Не слід і запрошувати стількох «реєстрових політологів», єдина чеснота яких - вміння говорити настирливо й безупинно, не надто зважаючи ні на факти, ні на логіку. В Україні, у Києві зокрема, є чимало інтелектуалів молодшого й середнього віку, які мають добрі знання і вміють говорити перед будь-якою аудиторією. Постійне перебування в полі зору телеглядачів кількох балакунів, готових виступати експертами з будь-яких питань удень і вночі, переїжджаючи з одного ток-шоу на інше... Звісно, хоча б кілька учасників програми мають бути впізнаваними, - проте постійне введення в дію нових, а на додачу ще й освічених і розумних людей може вигідно вирізняти ток-шоу «Час. Підсумки дня» з-поміж конкурентів, де, здається, наразі просто бояться новизни.

Сказане стосується й політиків. Бо ж поза увагою практично всіх київських політичних ток-шоу залишаються політичні активісти «другого ешелону» - депутати місцевих і регіональних рад, керівники партійних і громадських організацій. А там є чимало яскравих постатей, і деякі з них мають шанс набути загальнонаціонального масштабу. Натомість глядачам нерідко показують давно списаних політиків, підтримка яких не перевищує 0,01%...

І, нарешті, про того фігуранта ток-шоу, яким мені довелося бути, - про «свіжу голову». За задумом авторів нового проекту, така «голова» має бути вільною від поточних політичних дурниць та здатною подивитися на обговорювані в програмі сюжети позбавленим стереотипів поглядом. А на додачу - ще й належати людині достатньо авторитетній, слово якої стане вагомим як для телеглядачів, так і для учасників передачі. Не знаю, як щодо учасників (більшість із них реагувала на мої слова вельми бурхливо й аж ніяк не висловлюючи згоди з ними), а от на телеглядачів орієнтуватися справді треба. Думаю, три сотні таких осіб організатори ток-шоу в Україні знайдуть, отже, постійних повторів головомовців, як у передачах-конкурентах, тут можна буде уникнути. Якщо, звісно, ближче до виборів тут не ввімкнуться позателевізійні механізми «штучного добору».

Одразу хочу застерегти організаторів та ведучих від небезпечної помилки. «Моральних авторитетів у країні, які дійсно були б незаангажовані політично, дуже мало», - сказав із приводу добору «свіжих голів» в інтерв'ю газеті «День» новий голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Юрій Стець, а ще - член наглядової ради 5-го каналу і його генпродюсер (на громадських засадах). Шановний пане Юрію, не треба змішувати в одну купу незаангажованість партійну й політичну. Морально й інтелектуально авторитетна для країни (принаймні, для всіх її притомних громадян) людина справді дуже рідко одночасно буває партійно заангажованою, але заангажованість політична - це зовсім інша річ. Тікати від політики у кризові моменти розвитку країни може хіба що аморальна людина. Навіть церковні діячі чи медики можуть (і повинні!) мати свою політичну позицію, яка, звісно, є значно ширшою за ту чи іншу партійну, ба більше - може не збігатися з позицією жодної політичної партії. Тому не треба шукати аполітичних авторитетів - ще в минулому столітті формула Сковороди «світ ловив мене, але не спіймав» непереборно застаріла. Тоді - Колима та Освєнцим, сьогодні - маніпулятивні технології (в тому числі й телевізійні) та спроби узурпації влади брутально впихають втікача в реалії повсякденного буття. І проблема полягає не в тому, щоб дистанціюватися від політики, а в тому, щоби грамотно, розважливо й послідовно ставитися до неї. От саме таких людей варто шукати і знаходити - не тільки в Києві, а й по всій країні, гадаю, 5-й канал спроможний це зробити.

Що ж, на сьогодні вистачить - певні професійні таємниці, побачені мною за лаштунками нового ток-шоу, там і мусять залишитися. Принаймні, поки організатори нового проекту ставляться до нього з ентузіазмом і керуються невмирущим принципом: «The Show Must Go On!».