Про те, що телеглядач поступово йде в нішеві канали, телевізійні аналітики почали говорити досить давно. Але не всі топ-менеджери загальнонаціональних каналів сприйняли такі висновки як інструкції до дії. А ось ті, хто взявся активно розбудовувати саме нішеві підрозділи, які в той чи інший спосіб удалося здобути на ринку, відчутно відірвалися від конкурентів за всіма показниками.

Приміром, коли «Інтер» почав переформатовувати канал «Мегаспорт», мало хто вірив у те, що просто «Мега» без спорту сягне за один рік дивовижних показників зростання аудиторії. Тим часом аналітики констатують: за 2011 рік частка каналу порівняно з 2010 роком зросла у більш ніж 1,5 рази та досягла 1,02% (18-54, міста «50 тис.+»). За результатами ж перших трьох тижнів 2012 року, середня частка «Мега» становить 1,24% (18-54, міста «50 тис.+»; дані GfK).

Така динаміка демонструє, з одного боку, правильну стратегію щодо вибору контенту, а з іншого - змушує замислитися: чому цей науково-пізнавальний контент, на який зробило ставку керівництво групи «Інтер», котирується лише на нішевих каналах. Коли «Інтер» розбудовував «Мега» як канал науково-пізнавального контенту, він закрив усі питання щодо відверто розважального спрямування головного каналу країни, який має величезне покриття. Відтепер на всі закиди щодо потурання низьким смакам дебілізованих мас можна тицьнути в бік «Мега», справді створеного для тих, хто не сприймає сімейних серіалів для домогосподарок та нескінченних варіацій на тему одних і тих самих «Сватів». Адже поки ті «Свати» утримують найвищу частку, їх крутитимуть і крутитимуть. Натомість, як показав приклад «Мега», науково-пізнавальний контент у публіки, яку ще не остаточно відучили від наукпопу часів Центрального телебачення, дуже й дуже затребуваний.

Сітку каналу структуровано дуже чітко й жорстко - в кожному слоті свої родзинки, чітко спрямовані на цільову аудиторію, чи то чоловіки з їхньою пристрастю дізнатися, «як це працює», чи то спраглі історичних знань глядачі, яким за щоденними клопотами сидіти в бібліотеці ніколи, чи то цікаве жіноцтво, схильне до містичних виявів у реальному житті. Навіть просто читання програми «Мега» може принести справжню насолоду цілковитою відсутністю всіляких талант-шоу та клонів «Дому-2». Складається враження, що розбудовники каналу підійшли до визначення цільової аудиторії дуже серйозно, вочевидь орієнтуючись на кількість скачувань у мережі науково-популярних програм та серіалів ВВС чи російської містики на кшталт «Таємних знаків».

Варто згадати, що нинішній контент каналу «Мега» раніше, до його остаточного переформатування в науково-пізнавальний канал, блукав, якщо можна так висловитися, різними теренами. Приміром, «Руйнівники міфів» успішно демонструвалися на Новому, «Топ-гір» - на Першому автомобільному, «Таємні знаки» - на К 1 тощо. І, збираючи всі ці програми в межах однієї частоти, власники групи «Інтер» ставили перед собою мету настільки шляхетну (ознайомити спраглих із взірцями добротної кінотеледокументалістики), наскільки ж і прагматичну (цитуючи Ольгу Фреймут, «не ходіть по інших каналах!», а кажучи простіше - стати монополістом у трансляції науково-пізнавального контенту). Щодо останнього, то менеджмент «Мега» пішов навіть на безпрецедентний крок - усі програми каналу можна переглянути лише в ефірі або в режимі онлайн, бо відео в мережу не викладається принципово! З огляду на цифри, наведені на початку статті, обидві стратегії починають приносити реальні плоди.

Чи не найбільше ж глядача каналу «Мега», як показують цифри зростання, тішать історично-авантюрні проекти власного виробництва, як-от «Скарб.ua». Почавши щотижневі покази цієї програми по неділях у передпраймовому слоті, дирекція каналу за півтора місяці демонстрації продукту виробництва «07 продакшн» отримала підтвердження власних очікувань: цільова аудиторія каналу справді потребує якісного продукту власного виробництва. Пригадую, коли на каналі СТБ закривали проект «У пошуках істини», цей факт пояснювали дивно - «вичерпаністю тем». Насправді ж пояснити закриття єдиного тоді в Україні пошуково-пригодницького проекту лише браком тем чи коштів не випадає. Але менше з тим зрозуміло, що зняти якісний продукт в Україні власними силами справді дорого. Проте, маючи бажання, можна знайти й гроші, й людей, і техніку. Надто ж коли нішевий канал входить до потужної групи, яка може собі дозволити і зйомки за кордоном, і залучення до коментарів провідних зарубіжних експертів.

У цьому, як і в багатьох інших сенсах, «Скарб.ua» став і таким собі спадкоємцем знищеної «У пошуках істини», і піонером жанру. Адже творцям проекту йдеться насамперед про те, щоб показати багатющу історію українських земель через призму пошуків скарбів - тему вдячну й безпрограшну. Сама ідея таких пошуків апелює до дитячих бажань знайти якось скриню з золотом і зненацька забагатіти, бо ж «дід моєї тітки розказував, а йому самому кум показував цілу жменю золотих монет...» Наш фольклор та й сама напівфантастична історія також завжди тяжіли до тематики скарбу. Чого варта лише легенда про золото Полуботка, яке нібито досі лежить в англійському банку й чекає спадкоємців. Ця тема настільки актуальна, що на початку 90-х Вадим Кастеллі зняв фільм «Вперед, за скарбами гетьмана!», який тоді, в умовах цілковито зруйнованого прокату, примудрився все-таки стати кіноподією.

Отже, скарби для українця - животрепетна і надзвичайно приваблива тема. Її можна експлуатувати безконечно, й тут уже постає питання реалізації проекту. Тобто на світ божий виходить проблема не «що», а «як». На студії «07 продакшн» до останнього питання підійшли зі смаком і відповідальністю. Попри очевидну неможливість крізь товщу століть віднайти ті ж таки скарби тамплієрів у степах України, як і апріорну ненауковість подібного припущення, автори нового проекту роблять усе можливе, аби змусити глядача, роззявивши рота, не відриватися від екрана протягом усіх 40 хвилин програми, використовуючи цілком науковий антураж, який змушує повірити в проголошену гіпотезу навіть найзатятіших скептиків.

Якщо взяти останню в часі програму циклу про скарби тамплієрів в Україні, то згаданих принципів тут дотримано з усією можливою коректністю та правдоподібністю. По-перше, експедиція для віднайдення скарбів лицарів-храмівників споряджується з усією серйозністю, адже учасникам треба буде проїхати чимало кілометрів, аби побувати в різних куточках не лише України, а й Західної Європи. По-друге, припущення про скарби тамплієрів у нашій країні, яке для скептика звучить як суцільна єресь, сформульовано цілком коректно: якщо досі, попри століття пошуку, Грааль не знайдено там, де на нього вказували джерела, чому б не припустити, що він може знайтися в котромусь із аномальних місць України?

Ведучий і закадровий голос «Скарбу...» Андрій Романіді (до слова, справжня знахідка для цього проекту) зустрічається з науковцями, письменниками, професійними шукачами скарбів, нинішніми членами гуртка історичних реконструкцій, сидить у бібліотеках над стародруками, їде в глушину, влаштовує експерименти з таємничими каменями біля Золочівського замку - одне слово, робить усе, аби його пошуки містичного християнського символу виглядали якомога серйозніше. Ясна річ, що ніякого Граалю знімальна група «Скарбу.ua» у своїй експедиції не знайшла, зате допитливий глядач потамував свою цікавість щодо історії питання, а також принагідно з'ясував для себе, що Анна Ярославна, донька Ярослава Мудрого й дружина французького короля Анрі Першого, цілком могла бути причетною до переховування скарбів ордену храмівників. Відтак шукати Грааль саме на теренах сучасної України, куди королева могла його таємно передати, - цілком логічно.

Зростання частки проекту «Скарб.ua», яке навіть випереджає загальне зростання нішевого каналу, показує: глядач давно знудьгувався за проектами, які б розповідали йому про нього самого в контексті світової історії. Це не варто ототожнювати зі спробами витворити національний міф України середини 90-х, коли з благородною метою прищепити населенню країни почуття національної гордості вигадувалися всілякі псевдоісторичні теорії про українців як нащадків етрусків чи міфологічних аріїв або ж першовідкривачів Америки. Сучасні історично-авантюрні телепрограми, так само, як і відверто попсові романи Дена Брауна, в своїх найкращих взірцях покликані передусім не давати готові відповіді на складні запитання, а радше ставити ці запитання перед глядачами. І якщо вони захочуть після перегляду поїхати на місця експедицій Андрія Романіді, аби на власні очі переконатися, що Змієві Вали - це не вигадка, так само, як і золочівські мегаліти з таємничими символами, а після того ще й почнуть вишукувати інші джерела інформації про них, можна вважати, що зі своїм надзавданням «Скарб.ua» упорався.

Щоправда, є одна небезпека, яку озвучив один із шанувальників програми на форумі в мережі: а що, коли всі ці допитливі глядачі озброяться лопатами й рвонуть на пошуки справжніх скарбів, тим самим піддаючи пам'ятки історії ризику знищення? Лишається сподіватися на те, що серед поціновувачів каналу «Мега» таких екстремалів усе-таки набагато менше, ніж звичайних любителів поринути в глибини історичних таємниць, не встаючи з улюбленого дивана.

Фото - megatv.ua