Show must go on! і Mama, just killed a man. Саме ці дві цитати з найзнаменитіших композицій Фредді Мерк’юрі та гурту Qween крутяться в голові, коли намагаєшся розкласти по поличках враження від стартових випусків талант-шоу «Голос країни. Нова історія» на каналі «1+1». 

Show must go on, бо хто ж припиняє проект на першому сезоні, якщо він узяв високі показники? Як кожний порядний хазяїн, менеджмент каналу просто зобов’язаний вичавити всі максимальні дивіденди з успішного проекту. Тож незалежно від того, які цифри покаже другий сезон, можна впевнено прогнозувати: на глядача чекатимуть і третій, і четвертий. Аж поки йому, глядачеві, набридне саме ця конкретна схема відбору й змагань між вокалістами, і він, знудившись, почне шукати чогось новенького. 

А «Богемська рапсодія» не йде з пам’яті, бо саме ця «пісня тисячоліття» у виконанні київського львів’янина Павла Табакова стала, напевне, найбільшим емоційним потрясінням другого дня «сліпих» відборів на цьому шоу. Це була дуже гідна крапка, чи риска, чи кульмінація, називайте як хочете, телевізійної трансляції другого випуску «Голосу...». З погляду драматургії такий порядок виступів абсолютно бездоганний. І у вокальному, і в драматичному сенсі «Богемська рапсодія» настільки вигідний матеріал, що для якнайкращої демонстрації своїх даних учаснику, який обрав її для презентації, треба було докласти мінімальних зусиль. А якщо до блискучого вокалу додано безперечний драматичний хист, то вибір «Богемської рапсодії» – саме те, що треба. Павло Табаков, котрий виступив у ролі переспівувача Фредді Мерк’юрі, надто досвідчена людина, щоб не розуміти, що потрібно, аби вразити тренерів. Його розрахунок справдився на всі 100 відсотків – спочатку, вже на перших акордах, Діана Арбеніна з Олександром Пономарьовим дружно скочили зі своїх місць і натиснули кнопки один одного. Далі обернулася Валерія, а насамкінець зачепило й старого етно-рокера Олега Скрипку. Момент вибору тренера, що на цьому шоу трапляється не так уже й часто, але, принагідно зауважу, частіше, ніж на першому «Голосі країни», змусив понервуватися. Але це жодним чином не стосувалося героя цієї кульмінаційної сцени, за якого билися коучі. Павло Табаков ще перед виступом сказав, що йому особисто було б цікаво попрацювати саме з жінкою, тож цілком очікувано обрав Діану Арбеніну. І справді, в ролі тренера цього самодостатнього, схильного до експериментів чоловіка важко уявити співачку хай і естрадну, але з академічною освітою та очевидною манерою класичного поп-співу, якою є Валерія.

До речі, про Валерію. Вона новачок у ролі тренера на шоу, і тому саме за її реакціями спостерігати найцікавіше. Одразу впадає в око, що працювати в якості вершителя доль на «сліпих» прослуховуваннях співачці і складно, і надзвичайно в кайф. Попри всі намагання зберегти на обличчі маску безсторонності, жваві емоції повсякчас прориваються, і найголовніша – щирий подив. Валерія, мабуть, уперше в своєму житті почула настільки сильні голоси в такій неймовірній (аж 156 за чотири вечори!) кількості. І це не на вступних чи випускних іспитах до консерваторії або ж вокального відділення музичного училища, а на телевізійному талант-шоу, яких і в нас, і в Росії хоч греблю гати! Здається, російська співачка з кожним новим претендентом переживає справжній культурний шок, тож натискає на кнопку частіше за своїх колег. Усі муки сумнівів на обличчі цього тренера, вихоплені безсторонньою камерою, засвідчують правильний вибір формату талант-шоу. 

Перед стартом проекту «Плюси» запустили низку історій про майбутніх учасників під назвою «Голос країни. Своїми словами». 10-хвилинні сюжети змусили згадати ще один, давніший проект каналу «Танцюю для тебе», де зірки боролися за втілення мрій своїх маленьких підопічних. Але якщо в «Танцюю для тебе» сентиментальні історії допомагали більш чітко артикулювати й аргументувати зусилля тієї чи тієї танцювальної пари, то в «Голосі країни», який робить наголос саме на силу й красу голосу учасника безвідносно до його зовнішності чи особистих обставин, життєві історії претендентів на контракт із рекординговою компанією тільки заважають глядачеві (який і обиратиме переможця в кінцевому підсумку) зосередитися на виконавчій майстерності.

Проте телешоу, яке має давати високі рейтинги, є шоу, і на початкових етапах дійства життєві історії пошукувачів його прикрашають. А отже мають, за очевидним розрахунком виробників проекту, додати до аудиторії тих глядачів, зазвичай старшого віку, яким будь де потрібна мелодрама, сильні пристрасті не так професійного, як психологічного ґатунку . Щоправда, не завжди зрозуміло: чи співчуття, чи, навпаки, відразу хочуть викликати до учасників драматурги життєвих історій? Так сталося з одеситкою Ганною Коханчик, чоловік якої, за її словами, не дає їй бачитися з сином. Катерина Осадча, за всіма законами жанру, додзвонилася до Ганниного колишнього, але той, усупереч сподіванням, категорично відмовився везти сина на мамин виступ. Ганна лишилася без підтримки найріднішої людини і програла, проспівавши ліричну пісню Алли Пугачової «Так же, как все...» з надмірною агресивністю. Проте це геть не означає, що в цій невдачі винен нелюд-чоловік, котрий відверто зневажає колишню дружину. Ба більше, після відвертої розмови її «екса» з Катериною Осадчою в голову закралися підленькі такі думки, мовляв, а чи не сама горе-матуся винувата в усіх своїх проблемах? Та ще й закадровий голос потім у спину Ганні кинув жорстке: мовляв, може, тепер вона перегляне своє ставлення до родини... Очевидна «жовтизна», та інколи ще й із негативним відтінком на шоу «Голос країни – 2», яке й приваблювало у першому сезоні саме більшою інтелігентністю та зверненням до більш просунутої, ніж зазвичай у подібних проектів, аудиторії, виглядає аж занадто вульгарно.

Тренери – «старожили» проекту, Діна Арбеніна та Олександр Пономарьов, у другому сезоні почуваються як риба у воді, і за їхніми пікіровками стежити не менш цікаво, ніж за процесом відбору. Про Валерію вже сказано достатньо. А от Олег Скрипка, який замінив Руслану в складі зоряних тренерів, наразі поводиться, повторюся, трохи насторожено. Враження таке, що він іще не зовсім чітко розуміє, що вимагається від коуча на такому проекті, і натискає свою кнопку тільки тоді, коли не натиснути її просто не можна. Вочевидь, маючи величезний досвід в організації фестивалів різного штибу, найвідоміший із яких – «Країна мрій», Олег підсвідомо оперує під час вибору виконавця критеріями етнічного автентичного співу, а на рівні свідомості, розуміючи, що це проект передусім попсовий, сахається тієї автентики, як чорт ладану. Через це «сліпі» відбори не пройшли дівчата з дуету «Астарта», які співають народні пісні в народній-таки манері. Сувора Інна за кулісами з цього приводу заявила: «Дуже шкода, що не цінують українську народну пісню!» А Руслан Сенічкін, який запросив дует на «Сніданок з “1+1”», сказав, що, на його думку, у випадку з «Астартою» коучі виявилися не лише сліпими, а й глухими. Це я до того, що «1+1» намагається дати шанс не лише обраним на шоу вокалістам, а й тим, хто не пройшов до наступного туру. Уже те, що дівчата з «Астарти» засвітилися на телебаченні, дало їм шанс на подальше просування народної пісні в маси й вибудовування власної співочої кар’єри. Згадаймо, до речі, як тренери «прокотили» Антоніну Матвієнко, з її теж народним співом, і лише недобір у командах дав їй змогу пробитися на наступний етап шоу, а зрештою посісти почесне друге місце. 

Щодо відмінностей від першого сезону, то, окрім соціальної складової у вигляді житейських історій учасників, у другому сезоні набагато більше порядку. Це виявляється в замалим не військовій дисципліні як на сцені, так і за лаштунками шоу. Треба визнати: «сліпі» тури першого «Голосу...» часто-густо нагадували здоровенний східний базар, де за ґвалтом губився справжній зміст і музики, і слів, і самих особистостей. Тепер учасники скромно представляються перед виходом на сцену, а за кулісами їх так само чемненько чекають групи підтримки. По закінченні виступу всі емоції, чи то позитивні, чи негативні, суворо дозує телекамера, і вокалісти покидають шоу через таку собі тріумфальну арку з червоних конструкцій.

Водночас, поки що здається більш хаотичною, ніж у першому сезоні, діяльність тренерського складу в цілому, якщо поглянути на нього як на єдиний організм. Принаймні у перших двох ефірах не завжди можна було зрозуміти логіку як вибору виконавців, так і відмови ним тренерами.

У «Голос країни» потрапляють не фріки, покликані веселити публіку, а лише люди зі справді видатними вокальними даним. Проте в новому сезоні організатори не могли відмовити собі в задоволенні випустити на сцену всеукраїнського шоу... білоруських кавеенщиків. Євген Сморигін, який підробляє на СТБ, і його товариш-однокашник за Мінським університетом Іван Вабіщевіч справді потішили публіку. Перший виконав народну російську пісню «Мне малым мало спалось», як він сказав, «голосом бабушки». Другий замахнувся на Джо Кокера, під якого Скрипка навіть показав маленький стриптиз. Але, як і слід було чекати, хлопцям їхні таланти пародистів не допомогли – тренери одразу збагнули, що з ними щось не те. Отож, як і було сказано, фрікам у цьому шоу не місце!

Наразі «сліпі» прослуховування тривають, і сказати, хто з тих, кого ми вже побачили, переможе у фіналі, неможливо. Але, як показує досвід першого сезону, це буде той, хто зможе закохати в себе глядача проекту. І не надто важливо, як саме він це зробить – зачарує вокалом чи, прости господи, викличе співчуття...