Теперішній владі начхати і на громадську думку, і на дисидентів, і на «інтелігенцію». Це яскраво продемонстрував арешт Юлії Тимошенко.

Лист «української інтелігенції» до президента Януковича, де вона дякує батьку нації за боротьбу з корупцією, початок справжніх реформ і збереження інституту українознавства та реліктових лісів біля Львова, наробив у пресі багато галасу. Надто ж в інтернеті.

Хто тільки не висловився з цього приводу - від самого гаранта з дякою за розуміння й підтримку його курсу «українськими елітами» до професійних ботів-коментаторів. Останні, як завжди, у висловах не соромилися, майже одностайно затаврувавши ту нещасну інтелігенцію найпаскуднішими ярликами. Справді, компанія, котра поставила свої підписи під удячним листом, виглядає дуже різношерстою. Чому поряд із Віталієм Коротичем та Петром Кононенком опинилися Сергій Квіт і Володимир Цибулько - «володарі дум» молоді 90-х, яким, до речі, тоді більше пасувало називатися європейським словом «інтелектуали», а не вигаданим у XIX столітті російським письменником Боборикіним визначенням «інтелігенція» з усіма «вытекающими», обоє пояснили. Причина підписання - неповне ознайомлення з текстом. Вам не смішно? Мені - сумно. А місцями страшно.

Сергій Грабовський у своїй статті на «Детектор медіа» («Хто кому вклонився і хто кого підтримав») абсолютно точно зазначив, що журналістська поверховість у висвітленні ситуації навколо цього листа загрожує, за словами Мераба Мамардашвілі, випаленням смислів, а відтак - гуманітарною, а далі ‑ антропологічною катастрофою.

Пан Грабовський, один із небагатьох науковців, який цією катастрофою переймається, пише, що з десяток «підписантів» цього листа не є всією українською інтелігенцією. Як не є ознака частини множини ознакою всієї множини і передбачає в недалекому майбутньому моду на збори громадськості в дусі тоталітаризму. Де трудящі будуть ухвалювати листи або з категоричним «одобрямсом» чергового Леоніда Ілліча, або з нищівною відсіччю всіляким «відщепенцям».

Перспектива, що й казати, невесела. Але, як на мене, усі коментатори того досить кумедного звернення до президента забувають принаймні про дві речі, які одразу ж упадають в око при неупередженому читанні інформації.

Перше - вдячна цидула до АП надійшла майже зразу після того як на ту ж адресу надійшов лист від так само української інтелігенції із вимогами припинити політичні репресії - скасувати суд над Юлією Тимошенко та випустити із СІЗО Юрія Луценка. Тобто подяка президентові ‑ це така собі симетрична відповідь на протестні вимоги «прогресивної громадськості». Протест підписали люди справді відомі й шановані. Принаймні, ніхто з них до 1991 року в україножерстві, на відміну від одного «підписанта» листа ‑ подяки президентові, не помічений. Інша річ - чому вони це зробили, тим самим давши привід до «симетричної відповіді»? (До речі, якби не та відповідь, мало хто й дізнався би про існування протестного оригіналу.)

Тут мушу зробити невеличкий екскурс у нещодавню історію. Коли після оголошення результатів президентських виборів, у лютому минулого року, я зателефонувала дуже талановитій поетесі з «активною громадянською позицією» з розпачливим криком: «Що тепер робити?!», вона відповіла: «Ну що? Будемо тепер листи підписувати, мабуть». Тобто, уже тоді, на світанні остаточного утвердження бандитсько-феодального устрою, українська інтелігенція (цього разу без лапок) не бачила для себе інших форм протестів, окрім відкритих листів. Байдуже, кому - чинній владі чи в міжнародні організації. Правда, того листа проти політичних репресій підписала не вона, а її чоловік, попри всю свою іронічність і здоровий скептицизм.

Так уже склалося історично - за доби дисидентства й самвидаву 60-70-х років відкриті листи, адресовані закордон, були чи не єдиною доступною формою протесту проти тоталітарного режиму. І головне, завдяки їм можна було хоч трохи полегшити долю в'язнів совісті. Але ж то були часи, коли радянська влада бодай трохи зважала на міжнародну громадську думку і змушена була на неї реагувати.

Теперішній владі начхати і на громадську думку, і на дисидентів, і на інтелігенцію з її протестними листами. Це яскраво продемонстрував арешт Юлії Тимошенко.

Так само, втім, як і тим, на захист котрих колись був покликаний цей «прошарок», отих, за Шевченком, «малих рабів німих».

Другий момент, який мало хто зауважив, ‑ вереск в інтернеті стосувався переважно саме тих «підписантів», які досі не були поміченими у провладній орієнтації. Виринуло в цьому контексті й ім'я Ольги Богомолець, не в останню чергу завдяки Ганні Герман. Радник президента у власному блозі докладно розповіла, як відомий лікар і громадський діяч написала аж два листи Віктора Януковичу: один із розповіддю про вандалів у Музеї народної ікони в Радомишлі з проханням допомогти, а другий уже з подякою за скасування рішення Київради про виділення ділянки під забудову на вулиці імені її прадіда.

Власне, якщо людина звертається до найвищої інстанції із проханням по допомогу, бо ніхто більше не в змозі допомогти ‑ це її і лише її особистий вибір. І вона має на нього право. При цьому ніхто не просив і не збирався ті листи оприлюднювати. А вийшло, що «майстри піару» з АП зробили так, що «підписантів» подячного листа спровокували на цю дію, маніпулюючи ім'ям Ольги Богомолець, буцімто на її підтримку.

Дехто може сказати, мовляв, треба було читати, що підписуєш, і матимеш рацію. Але ж наша творча інтелігенція на те й творча, щоб не вчитуватися в кожний рядок, а зреагувати на знайомі й подеколи шановані імена серед тих, хто підписав. Свої ж хлопці, як-не-як! Та й привід благородний нібито, як пояснили деякі з тих, кому зателефонували із запрошенням підписати листа. І вийшло, що «українська інтелігенція» знову опинилася у великих лапках. По-перше, тому, що вміє лише рефлексувати, а по-друге, тому, що так і не еволюціонувала від пролетарсько-комуністичного терміну «прошарок інтелігенції» до правдешнього європейського «інтелектуали».

Це безпрецедентне «листування з недругами» демонструє українському споживачеві інформації, байдуже, на яких носіях, те, що неможливе ніде більше - цілковиту розпорошеність чи то й відсутність національної інтелектуальної еліти. Бо якщо вона так легко піддається на провокації замість запропонувати й занести в залізобетонні голови співгромадян свіжі ідеї розвитку суспільства, а головне - шляхи їхнього втілення, то нам тільки й лишається цитувати «вибрані місця з листування з недругами» (хто не зрозумів, це перифраз гоголівських «Избранных мест переписки с друзьями»).

Ілюстрація - caricatura.ru