«Знак оклику» (телеканал «ТВі») 26 червня показав другу частину матеріалу Тетяни Шустрової про накручування голосів за Міку Ньютон, представницю України на цьогорічному конкурсі «Євробачення». На відміну від першої частини, ця не містила конспірологічних, та й просто надто загальних припущень, а розповідала про деталі й технологію організованого голосування.

Ця розповідь виглядала переконливою. Майже зовсім переконливою. Почалося все з підводки ведучого: він не вдавався до узагальнень, а розповідав про «не обман, а маленьку хитрість, спритність рук і ніякого шахрайства». У кадрі, щоправда, якраз був переможний виступ Діми Білана 2008 року, тож глядачам залишалося самим здогадуватися, до чого він тут був.

Варто зазначити: у другій частині розслідування, на відміну від першої, майже не було «просто кадрів», довільно взятих лише для того, аби екран не був порожнім. Глядачі бачили або Міку Ньютон, або людей чи ситуації, безпосередньо пов'язані з тим, про що йшлося.

Отже, докази. На відміну від першого сюжету, в цьому йшлося про реальний час голосування: «Як за три години відправити три тисячі смс, знає сьогодні навіть дитина».

На екрані з'явилася карта Європи (та сама, з двома варіантами пофарбування країн), на ній - пунсон із підписом «Будапешт». У нижній частині екрану - три портрети з затемненими очима й підписами: Олексій, Максим, Ірина. Тетяна Шустрова розповіла: цих трьох було відряджено до Будапешта, відправила їх львівська турфірма «Еліта Нова» (на екрані з'явився пунсон із підписом «Львів» і логотип фірми), а приймала будапештська фірма-партнер «Мама Тревел» (на екрані з'явився її логотип).

Оселили їх у тризірковому готелі «Люкс». Аж тут само Ірину перевели до Гельсінкі, Максима - до Загреба, а Олексія - до Любляни. Глядачам розповіли механізм дії «груп підтримки»: були в кожній групі старші, штаб розташований у Києві, голосувальники мусили регулярно виходити на зв'язок із Києвом скайпом. Серед місцевого населення вербували асистентів, які й мали голосувати. Показали технологію швидкого багаторазового голосування. Розповіла Шустрова про те, що, за правилами, з одного номера можна було надсилати не більш ніж 20 смс, - для того й знадобилися місцеві помічники.

І, нарешті, кульмінація. Синхрон Тимофія Нагорного про те, що всі члени й співробітники його «Фонду волонтерів» дуже полюбляють Міку Ньютон і будуть за неї голосувати. (Саме по собі красномовне зізнання.) Припущення, що саме «Фонд волонтерів» був центром організованого голосування. Один із почесних членів фонду - Валід Арфуш, член журі під час національного відбору на «Євробачення». Спроба зателефонувати Арфушеві і його відповідь (хоча й малорозбірлива) з відмовою дати пояснення та вимогою надіслати факс. Синхрон Нагорного про Арфуша. Синхрон Андрія - того самого учасника організованого голосування, що й у першому випуску: «Там замешаны люди, которые намного выше, чем Тимофей Нагорный». Слова Шустрової про те, що називали ім'я сина Миколи Азарова; Азаров-молодший - ще один почесний член «Фонду волонтерів».

Отже, була географічна конкретика. Було розкрито механізм афери. Було показано, куди пішов час голосувальників, на що саме пішло декілька «додаткових» діб. Були синхрони Андрія - того самого, що й у першій серії, тільки краще затемненого. А ще були синхрони чоловіка Ксенії Симонової, Тимофія Нагорного, аудіосинхрон (запис телефонної розмови) з Валідом Арфушем.

І все було б гаразд, якби надто часто не з'являлися неоковирності й недомовки. На жаль, чимало матеріалу було подано не в найкращий спосіб. Олексія, Максима й Ірину оселили в Будапешті з 8 по 16 травня. «Саме в цей час проходили півфінал і фінал "Євробачення"», - пояснила за кадром Шустрова. Насправді другий півфінал, у якому співала Міка Ньютон, проходив 12 травня, а фінал - 14 травня. Навіщо знадобилися ще два дні після конкурсу - так і залишилося невідомим. Та й навіщо було оселяти Олексія, Максима й Ірину в Будапешті на вісім днів, якщо всі вони роз'їхалися хто куди й ніхто в угорській столиці не жив? Нагорному таки не було куди подіти свої гроші? Або організаторський талант зрадив йому, й рішення перевести цю трійцю з Угорщини до інших країн виникло спонтанно? Навіщо було страждати, оформлюючи Максимові шенгенську візу, коли опинився він у нешенгенській Хорватії, отримати візу до якої не проблема?

Авторка сюжету розповіла про те, що по поверненні від голосувальників вимагали підтверджень - сім-карт, документів про витрати та... фотозвітів. Отут зупинімося. Моя фантазія відмовляється уявити, про що можна було скласти фотозвіти, й що вони могли довести. Уявіть собі: от приїжджаєте ви до чужої країни. А до речі: чи добровольців-голосувальників в Україні відбирали зі знанням мов - фінської, угорської, хорватської, словенської? І чи багато таких назбиралося?

Як можна було завербувати місцевих помічників, причому завербувати в дуже стислий час, якщо не знати мови? Чим спокушали місцевих помічників? От про це не було мовлено жодного слова. Залишалося тільки пристати до думки, що люди, готові витратити свій час на сумнівну - як із погляду чесності, так і з погляду доцільності й потрібності - процедуру, в європейських країнах просто тобі табунами ходять. Підходь до першого зустрічного й домовляйся. За двадцять-тридцять євро (чи за скільки?) він вам не лише три дні присвятить, а й зірку з неба дістане.

Або ж залишилося пристати до думки, що місцеві помічники голосували за Міку Ньютон із самої лише любові до Міки Ньютон. То, може, вони й без того проголосували б? І не треба було Тимофієві Нагорному викидати на вітер грубезні гроші?

Але ми про фотозвіти. Отже, що треба було фотографувати? Вербуєте ви незнайому людину, вона й без того не дуже розуміє, що коїться, а ви тут клац фотоапаратом чи хоча б мобільником! Її довіра до вас і згода вам допомагати зростуть просто-таки на очах. Та й де тут докази голосування? Пройди тією ж Любляною, зупиняй перехожих і ввічливо проси сфотографувати їх - от вам і фотозвіт. А може, треба було фотографувати процес голосування - так, щоб було зрозуміло, що це не постановка? Ну, тут уже диплом фотокореспондента треба мати. Та ще й не голосувати самому, а лише бігати й бігати з апаратом.

Поселення в готелях. Розповідаючи про будапештський готель, глядачам показали шматочок якось документа, оформленого угорською та російською мовами, з датами: «8 травня - 16 травня». Залишалося тільки повірити на слово, що це - документ про поселення в готелі.

Назви готелів у Гельсінкі, Загребі та Любляні Шустрова назвала такою скоромовкою, що не розібрати було нічого. А на екрані мерехтіли якісь папірці - прочитати їх (та й просто розібрати, що воно таке) можна було, лише переглядаючи програму в запису й маючи змогу зупинити кадр. Це й справді були угоди про поселення в готелях, от тільки справжні імена було ретельно заштриховано, а на їхньому тлі було вмонтовано жовті прямокутники з іменами: Ірина, Олексій, Максим. Знову ж, залишилося тільки повірити на слово, що це були не перші-ліпші готельні папірці, невідомо ким оформлені. Так, афішувати імена свідків було не можна, але... не зовсім переконливо вийшло.

Про наявність у групі підтримки Міки Ньютон величезної кількості людей, які невідомо що робили й невідомо за що відповідали, розповів у синхроні чоловік Ксенії Симонової. «Чоловік партнерки Міки Ньютон - пісочниці Ксенії Симонової», - представила його Тетяна Шустрова. Ото було б підійти до Симонової й назвати її «пісочницею» - от цікаво, як би вона відреагувала? Але гаразд, хоч не «стара перечниця», хоч те добре.

... Аж раптом на екрані з'явився паспорт. «У багатьох країнах придбати сім-карти можна лише за паспортом», - розповіла Шустрова. І знову те саме запитання, що й до першої серії: у яких це? А прописки хоча б не вимагають?

І, нарешті, сумніви. Були, були в сюжеті моменти, коли в глядачах просто-таки мусив прокинутися скептик. «У розпорядження "Знаку оклику" потрапили дані про щонайменше вісьмох людей, яких організовано відряджали в інші країни для штучного збільшення голосів за Міку Ньютон», - було сказано у підводці. Далі в сюжеті знову лунало про «документи на вісьмох». Розповіли ж лише про будапештську трійку. А може, більше нічого й не було? Це ж було б так цікаво - окрім Олексія, Максима й Ірини почути історії ще й інших учасників організованого голосування! Масштаб став би наочним! Чесно кажучи, дуже важко відшукати поважні причини для того, щоб редакція залишила більшість доказів неоприлюдненими: знаємо, мовляв, але вам не скажемо. Просто тобі собака на сіні якийсь виходить!

А чому, як і в першій серії, синхрони голосувальників обмежилися лише Андрієм? Тетяна Шустрова: «За іншими даними, насправді їх (голосувальників. - Б.Б.) були десятки... Це як мінімум п'ять груп по п'ятнадцять-двадцять осіб у кожній». А на екрані - самий лише Андрій. Чи зможе хтось перевірити, чи є Ірина, Олексій та Максим реальними особами? Чи стане перевіряти, чи й справді є у Львові фірма «Еліта Нова», а в Будапешті - «Мама Тревел»? Зрештою, чи не могли ці троє просто приїхати до Будапешта як туристи, а потім кожен роз'їхатися хто куди?

Усе, про що розповідали в другому сюжеті про голосування за Міку Ньютон, видавалося б майже бездоганно переконливим, якби не перший сюжет. Саме в анонсах першого сюжету лунала фраза з другого сюжету - про те, що всі наявні матеріали «Знак оклику» передасть до Європейської мовленнєвої спілки. Саме перед першим сюжетом в анонсах лунало про когось «набагато вищого за Нагорного». А отже, виглядає так, що всі матеріали в авторів уже були! Були, напевне, й синхрони Андрія - ті, що вийшли в обох серіях. То навіщо ж було в першому випуску просторікувати про геополітику, цитувати «глибокодумні» конспірологізми з російського інтернету, якщо автори мали вдосталь реального, справжнього матеріалу? Навіщо було гаяти ефірний час? Навіщо було розмазувати, мов кашу по тарілці, сенсаційні результати розслідування? От саме ця дивна обставина, що не має логічного пояснення, змушує бути стриманим в оцінці й другого сюжету.

... А Європейська мовленнєва спілка тим часом змінила правила голосування, повернувшись до практики позаминулого року - голосування по завершенні всіх виступів. «Переважна більшість глядачів і тепер голосувала по завершенні всіх виступів», - так обґрунтувала своє рішення ЄМС.