Три зламані кінцівки, два струси мозку, один задушений пакетом восьмикласник, один смертельно обварений окропом водій, дівчина і жінка зі струсом мозку, ще одна дівчина в комі, відрізана нога, а на десерт - труп без голови, рук і ніг. Ні, це не наслідок стихійного лиха чи аварії, це - типовий зріз подій дня у новинах ТСН телеканалу «1+1».

Ті, хто робить новини такими, ніколи не зізнаються в тому, що просто паразитують на емоціях, водночас ще дужче невротизуючи й без того залякану та депресивну аудиторію. Вони запевняють, що мета подібних новин - застерегти. Громадянин повинен бути попереджений про те, що на пішохідному переході на нього чекає п'яний мажор у джипі, якого потім неодмінно відмажуть. Що його діти, якщо їм пощастить пережити урок фізкультури та сезонну імунізацію, знущатимуться одне з одного, записуючи це на мобільний телефон, а потім разом задушать сусідку за сто гривень, які та зберігала в подушці на власний похорон. Громадянину необхідно знати, які небезпеки чатують на нього та його близьких на кожному кроці.

Але розмаїття загроз і небезпек перевершує найпесимістичніші сподівання. При цьому не просто відсторонена, а навіть захоплено-вуаєристська манера висвітлення подібних новин давно стала нормою. Журналісти смакують подробиці, жадібно зазирають у рота постраждалим і свідкам (що сильніше шокована людина побаченим або пережитим, то важливіше вичавити з неї хоч слово, хоч схлип):

«Тбіліський провулок, центр столиці. Біля сміттєвого баку знаходять чорний поліетиленовий пакет, перемотаний скотчем. Розмотуючи, слідча група виявляє труп чоловіка без голови, рук та ніг. Експертиза встановила - вік спотвореного тіла від 25 до 30 років. На страшну знахідку натрапила двірник, що якраз прибирала прибудинкову територію. Підмітаючи біля сміттєвого контейнера, жінка запримітила чималий пакунок. Спробувала його перетягнути та розкрити. Та її насторожив запах. Двірник одразу ж викликала міліцію.

Віра Йосипівна, свідок: "Я виносила мусор, дивлюся, що ця сумка стоїть. Вона мені не треба, сумка".

Віра Василівна, під вікнами якої знайшли розчленоване тіло, сумку цю бачила вже не перший день. Жінка каже - днів зо два. Щоб пересвідчитись, що бува не дитину підкинули, покликала подругу.

Жінка: "Дивлюся, така гарна сумка, нова".

Та дізнатися про його вміст теж не вдалося.

Жінка: "Я взяла її так, а воно тяжке. І я туди рукою, а там скотч"».

Вражає? Лоскоче нерви? Це ще не все: майте на увазі, що міліція, як завжди, безсила, нічого не знає і вам не допоможе:

«Майже два роки тому Київ сколихнула схожа новина. У цьому ж районі знаходили труп обезголовленого чоловіка. Злочин досі не розкрито. Хто б міг скоїти жорстоке вбивство цього разу, в міліції теж не знають.

Володимир Поліщук, речник Київської міліції: "Місто Київ - це великий мегаполіс. І у нас цього року вже було вчинено близько 100 вбивств".

За словами речника МВС, близько 80% із них скоєно через конфлікти між заробітчанами та родичами на ґрунті розпиття алкогольних напоїв».

Тут є до чого прискіпатись із погляду професійних стандартів, але головне не це. Значно важливіше зрозуміти концептуально: від чого має застерігати глядачів ця новина? Вона допоможе потенційній жертві не дати себе розчленувати, в разі чого? Що робити після її перегляду - починати цуратися заробітчан? Чи сховатись у бункері й спробувати пересидіти лихоліття?

Застерігати, безперечно, необхідно. В багатьох випадках саме від того, чи приїде «телебачення», залежить діяльність чи бездіяльність правоохоронців у розкритті певного злочину. Інколи попередження про небезпеку рятує від нових нещасть. Але, видається, мусить існувати певна більш-менш стала кількість повторень однотипної інформації, назвімо її, наприклад, «індексом насичення», після якої регулярне застереження перетворюється на залякування й зомбування. Скільки разів вам потрібно повторити якусь важливу інформацію, щоб ви взяли її до відома? Один, два, три? Невже десять, двадцять, тридцять?

Повідомлення про страшний кривавий злочин - важливе застереження. Два, три, чотири повідомлення про подібні злочини - не менш важливе свідчення небезпечної тенденції. Якщо ж на тенденцію ніхто не реагує, вона нікуди не дівається, а журналісти продовжують жадібно смакувати криваві подробиці, рахуючи відрізані ноги та струшені мізки, підверстуючи під них розгублені коментарі, як завжди, ні до чого не здатної міліції, і страшну хроніку з лікарняних палат - це вже ніяке не застереження, а просто криваве реаліті-шоу. Від панянки до панянки без ноги. Міняю жінку на розчленований труп жінки. Гламурні штучки та збиті машиною на переході біля школи заучки. І на десерт: Ані Лорак таки справді вагітна. Отже, Ані Лорак не варто дивитися ТСН.

Ілюстрація - tsn.ua