Минулого тижня телеканал «Інтер» укотре порадував українську публіку варіаціями на історичну тематику. Чотири дні, з понеділка по четвер, там демонструвався постановочний серіал із претензією на відтворення реальних фактів (реальні постаті, більш чи менш удалі спроби портретного гриму, титри з позначенням дат і місць подій тощо) з гучною назвою «Тухачевський. Змова маршала», а ще й анонсований як «документальна драма». Російський глядач мав змогу побачити його наприкінці лютого цього року, аудиторія ж «Інтера» познайомилася з ним тільки тепер.

Слід сказати, що продукт виробництва компанії «Амедіа» (сценаристи - Олексій Волін та Катерина Гудова, режисери - Ігор Вєтров та Олександр Імакін) виявився абсолютно непоживним для людей із бодай елементарним знанням радянської історії. Але, схоже, це зовсім не обходило авторів та фінансистів фільму, бо вони ставили перед собою зовсім іншу мету, аж ніяк не максимально правдиво розкрити трагічні події минулого; йдеться про черговий ідеологічний витвір на задану тему. А тема ця вже, здається, стала лейтмотивом сучасного російського телепростору і звучить приблизно так: під виглядом десталінізації суспільної свідомості провести ресталінізацію її ключових сегментів і закріпити уявлення про Сталіна та його режим - з усіма відповідними методами - як про «найменше зло» для великої держави Росії-СРСР за тодішніх внутрішніх та зовнішніх обставин.

Автори фільму для досягнення своєї мети сумістили в «Змові маршала» дві версії причин масових репресій проти командного складу Червоної армії в 1937-38 роках, причому обидві, так би мовити, луб\'янського походження. Перша - офіційна, яка полягає в існуванні «групи мерзотників» (термін тих часів), серед яких були маршал Тухачевський, командарми 1-го рангу Якір та Уборевич, армійський комісар 1-го рангу Гамарник, комкор Примаков і низка інших, що організували змову проти товариша Сталіна; ясна річ, десь там «тусувалися» й іноземні розвідки. Друга - начебто опозиційна, висловлена майором держбезпеки Олександром Орловим, який утік на Захід 1938 року, але вельми схожа на першу - мовляв, існували документи, які викривали Сталіна як агента царської охранки, тому серед військових і виникла змова з метою усунення генсека ЦК ВКП(б) з посади.

Звісно, ніякої змови в керівництві Червоної армії не було. Існувало, втім, перманентне протистояння двох угруповань у військовому керівництві: «конармійців» та «піхотинців». Перша з цих груп склалася навколо колишніх керівників Першої кінної армії Будьонного та Ворошилова; останній 1925 року, після загадкової смерті Фрунзе, став наркомом оборони СРСР. До цієї групи входили не тільки кіннотники, а й піхотні командири, але переважно з числа тих, чия фронтова біографія під час громадянської війни в Росії була тісно пов\'язана з Першою кінною - скажімо, маршал Єгоров та командарм Шапошников. На загал, у цій групі чисельно переважали командири робітничо-селянського походження з числа рядових, унтер-офіцерів чи, в крайньому разі, прапорщиків воєнного часу царської армії (крім згаданих Єгорова й Шапошникова, які, втім, поводилися дуже обережно). Командири з числа цього угруповання не збиралися відмовлятися від стратегічної кавалерії і з недовірою ставилися до модерних видів озброєнь. «Піхотинці», чиїм неформальним лідером був заступник наркома оборони маршал Тухачевський, складалися здебільшого з числа тих, хто у громадянську війну командував загальновійськовими (як Якір) чи кавалерійськими з\'єднаннями, котрі не входили в Першу кінну армію, передусім Червоним козацтвом (Примаков). Серед них було чимало кадрових царських офіцерів, на кшталт того ж Тухачевського, Путни, Уборевича чи Корка. Але це були не «військові спеціалісти», а справжні «червоні командири», тобто члени партії з часів громадянської війни, які виступали за розвиток танкових, механізованих та авіадесантних військ за рахунок скорочення кавалерії. А ще саме під патронатом Тухачевського розроблялася найновіша військова техніка: ракети, радіолокатори, реактивні літаки, безвідкатні гармати, важкі танки.

Існували й інші відмінності між двома групами. Так, «піхотинці» у зовнішній політиці схилялися до підписання союзу з Британією та Францією, тобто до відтворення чогось на кшталт Антанти старих часів, у той час як «конармійці» в основній масі з недовірою ставилися до всіх «буржуїв», тому в них через два роки після описуваних подій не викликав неприйняття фактичний союз більшовицького СРСР із нацистською Німеччиною.

А найголовніше - що з «конармійцями» майже всю громадянську війну пройшов і був близький до їхніх лідерів як за освітнім рівнем, так і за загальними політичними поглядами генсек ВКП(б) І. В. Сталін (саме генсек, а не «секретар ЦК», як він фігурує у фільмі, бо ніхто й ніколи цю посаду, всупереч популярній сьогодні байці, не скасовував - охочі можуть перевірити це за «Короткою біографією» Сталіна, випущеною по війні й особисто відредагованій Самим...).

До часу Сталін безпосередньо не втручався у глухе протиборство двох угруповань у Червоній Армії, очевидно, вважаючи, що «червоні мілітаристи» в особі Тухачевського та його однодумців конче потрібні для створення сучасного війська, яке б спромоглося пронести на багнетах «революцію ззовні» у Європу (до речі, «червоним мілітаристом» Михайла Тухачевського назвав «миролюбний» і «гуманістичний» Йосиф Віссаріонович, а в нього таке прізвисько ще треба було заслужити!). І все б нічого, але 1936 року конфлікт почав переходити в «гарячу» фазу; каталізаторами, схоже, послужили як громадянська війна в Іспанії, яка одразу виявила істотні мінуси в підготовці Червоної армії (як відомо, СРСР допомагав іспанським республіканцям), так і загальні тенденції в СРСР, де місце «старої партійної гвардії» почали займати сталінські висуванці. То чом би саме зараз не посунути «кіннотників», чиї погляди на військову справу вочевидь не відповідали сучасним вимогам? - схоже, так вирішили «піхотинці», котрі все більше перетворювалися на «танкістів». І зробили не надто обачний крок: у присутності членів політбюро виступили з критикою пісенного героя «луганського слюсаря Клима».

А от цього вже Сталін допустити не міг. Як зазначає російський історик Борис Соколов, «і сьогодні в Росії є такі, хто вірить у реальність змови військових і вважає, що Сталін мав рацію, проводячи Великий терор. Насправді, стративши учасників уявної змови, Сталін безумовно здійснив злочин, за яким відбулися інші - впродовж масштабної чистки РСЧА, яка відбулася вслід за червневим процесом 1937 року, було репресовано десятки тисяч командирів і політпрацівників. Але зі своєї точки зору, з погляду диктатора, котрий прагне зміцнити власну нічим не обмежену владу, Сталін діяв цілком раціонально. Він готувався до великої війни, під час якої роль Червоної армії у суспільстві неминуче мала зрости. З усіх матеріалів слідства і суду випливає, що єдиним "злочином" Тухачевського, Уборевича, Якіра та їхніх товаришів був намір домогтися усунення Ворошилова з посади наркома оборони, причому абсолютно легальним шляхом, діючи через ЦК партії. А цей намір Сталін розцінив як перший крок до майбутнього бонапартистського перевороту».

У повній лояльності Ворошилова і К^о Сталін не сумнівався ніколи. А от у беззастережній лояльності «піхотинців» сумніви існували. Допустити ж навіть мізерну можливість політичного вільнодумства більшовицька система не могла. Тому «велика чистка», і без того неминуча в переддень Визвольного походу на Захід (а 1935 року якраз почалася безпосередня підготовка до «визволення Європи»), ймовірно, охопила більшу кількість уявних «ворогів народу», ніж це планував сам Сталін. Але історичні процеси мають свою логіку, незалежну від «великих вождів»...

А от логіка фільму залежить передусім від його авторів. І ця логіка може вступати у непримиренну суперечність як із логікою історії, так і з елементарною психологією. Скажімо, Ленін відверто визнавав отримання коштів більшовиками від німецького Генштабу: так, у листопаді 1918 року на засіданні ВЦІК (більшовицького квазіпарламенту) комуністичний вождь сказав: «Мене часто звинувачують у тому, що я нашу революцію здійснив на німецькі гроші; я цього не заперечую, але зате на російські гроші я зроблю таку ж революцію у Німеччині». То й що, мало це якісь прижиттєві чи посмертні наслідки для вождя більшовиків? Відтак оприлюднення серед «своїх» документів про Сталіна як агента охранки (сучасні дослідники, до речі, висловлюють серйозні сумніви щодо достовірності цих документів, за фільмом спалених дочкою маршала) так само не мало б жодних наслідків. Ба, і шокувати нікого ці документи не мали б - адже для більшовиків, як відомо, моральним було все, що слугувало перемозі комунізму, отож і співпраця з царською охранкою, якщо вона служила «правильній» справі, була не менш виправданою, ніж співпраця під час війни з Генштабом головного противника Російської держави. І не таким йолопом був Тухачевський, щоб намагатися шантажувати цим фактом Сталіна чи розкриватися перед вірним сталінцем маршалом Єгоровим (який пішов, зрештою, у розстрільний підвал через те, що, випивши зайву чарку, пожалівся найближчим друзям - от, мовляв, в історії громадянської війни мене незаслужено відсувають на другий план, а Сталіна й Ворошилова висувають на перший, - ну, а друзі негайно написали доноси куди слід...). І різні сексуальні «вольності» в середовищі тодішнього більшовицького керівництва не виглядали чимось нестандартним, тож палкий потяг Калініна до молодих дівчаток-балерин (про що, до речі, знала вся Москва) міг бути йому інкримінований тільки в разі серйозних політичних гріхів - і так далі, й таке інше.

Ну, а про такі «дрібниці», скажімо, що реальний нарком внутрішніх справ УСРР Балицький навряд чи взагалі був знайомим з майором держбезпеки Штейном і що петлиці Єжова в першій серії виглядають абсолютно фантастично, й говорити не доводиться.

І, до речі: маршал Тухачевський справді був улюбленцем жіноцтва, і справді в нього був роман із художницею Юлією Кузьміною, але де в фільмі дружина «військово-сексуального гіганта» Ніна Гриневич?

...Якби не було 1937 року, як би гарно воювала Червона армія у 1941 році! - можна прочитати в деяких книгах сучасних авторів та на мілітарних інтернет-форумах. Але ж хіба могло не бути 37-го року? «Велика чистка» в партії й армії в міру наближення запланованого Кремлем Великого Визвольного походу на Захід була просто неминучою. Йшлося тільки про масштаб цієї чистки і про її хронологічні рамки. А чимала кількість конкретних постатей - як із числа тих, хто потрапив під ніж, так і тих, хто вижив, - визначалася своєрідною чекістською й партійною лотереєю. Адже були одержані «переконливі» свідчення проти всього вищого командного складу Червоної армії. Доноси писали, звісно, не всі, але атмосфера доносів панувала всюди. Так що більшовицька система таки змогла перетворити на «буржуазний пережиток» честь і порядність, - те, на чому тримається не тільки боєздатна армія, а й будь-яке нормальне суспільство.

Натомість Сталін, як зазначає цитований уже професор Соколов, переймався зовсім іншим: «Радянського диктатора не хвилювало, що його генерали й маршали будуть позбавлені ініціативи. Самостійні рішення повинен був приймати тільки він сам». Отой утомлений, оточений різними мерзотниками та зрадниками вождь, до якого фільм намагається викликати співчуття і який насправді був носієм усієї мерзоти й бездарності системи, яку сам же й будував кілька десятиліть...

От якраз вивести з поля уваги аудиторії головну мету сталінського режиму і «великого вождя» особисто - світове панування, досягнуте за допомогою багнетів Червоної армії та підривної діяльності Комінтерну, знівелювати факт підготовки до широкомасштабної «визвольної агресії» в Європі та Азії - і покликаний телефільм «Тухачевський. Змова маршала».