Розвести у часі парламентські та місцеві вибори було, можливо, не найкращою ідеєю з погляду організації та економії коштів, але чудовою в плані медійно-інформаційному. Останній тиждень, а особливо безпосередній день виборів, перетворився в газетах, в інтернеті й на телебаченні на справжнє Свято Регіонів (у найкращому сенсі останнього слова, звісно): те, що відбувалось у провінції, чи не вперше цікавило журналістів значно більше, ніж події в межах київської Кільцевої.

Та загалом уявлення про місцеві вибори як другорядні, набагато менш важливі за парламентські й президентські, залишилось у всеукраїнських засобах масової інформації панівним. Телеканали з лояльного до влади пулу обмежились висвітленням перебігу місцевих виборів у регулярних новинах, не організувавши виборчих спецпроектів. Що цілком відповідає прогнозованим побажанням влади не привертати надмірної уваги до подій у регіонах. Хоча, звісно, у день виборів головною і фактично єдиною подією, висвітлюваною у новинах, були все-таки вибори.

Ще одним реверансом у бік влади є оприлюднення результатів екзит-полів у форматі «середня температура по лікарні включно з моргом» - вирахуваних по всій Україні середніх відсотків. Результати справді приємні для Партії регіонів: за цим загадковим підрахунком вона здобула майже третину голосів і опинилась на першому місці в умовному рейтингу. Про що ЗМІ не забарились повідомити у форматі «на місцевих виборах в Україні перемагає Партія регіонів». Але, крім символічного, ці цифри не мають ніякого значення й не є коректними, позаяк вибори відбувались до рад різного рівня і з різним складом учасників.  Щось таке, як спільна турнірна таблиця чемпіонату Європи з футболу, першості Вінницької області зі штовхання ядра та шкільного конкурсу «Веселі старти».

Ситуація, коли одні учасники виборів називають їх «найбруднішими в історії», а інші - ті, що виграють, - заперечують наявність системних порушень, повторюється в Україні з 2004 року; на спроби оскарження результатів виборів, які плануються ще до дня голосування й незмінно закінчуються невдало, також ніхто вже не звертає уваги. Певна річ, масштабність, системність чи масовість порушень - поняття відносні. Цього разу домінантною версією, озвученою у розпал виборів прем'єром Миколою Азаровим, підхопленою новинами більшості каналів, а потім підтвердженою Комітетом виборців та спостерігачами (5 канал нарахував до тисячі повідомлень про порушення від різних політичних сил, лише сотню - від правоохоронців), стала «відсутність сенсацій». Як завжди, кілька смертей на дільницях, величезні черги - це й не дивно, з огляду на стіс довжелезних бюлетенів, що видавались кожному виборцю, - дрібні й курйозні порушення на зразок трускавецького блювання на урну, а також інші винятки, що лише підтверджують загальний висновок - «у Багдаді все спокійно».

Тижневики «1+1» та «Інтера» підлаштувались під головний інформаційний привід, перетворивши перші частини своїх випусків у міні-марафони з прямими включеннями та повідомленнями про перебіг виборів. Але по половині випуску все ж присвятили іншим темам. У «Фактах тижня» ICTV про вибори був лише перший оглядовий матеріал, решта програми була присвячена позавиборчим подіям тижня. Небажання ламати недільне програмування, - можливо, під впливом якихось політичних аргументів, - переважило цілком закономірне для телевізійних каналів прагнення відстежувати екстраординарну й важливу для всієї країни подію.

Приємно здивував Перший Національний, присвятивши один із сюжетів у випуску новин о 21.00, повністю присвяченого виборам, ситуації з фальшивими списками «Батьківщини». Краще пізно, ніж ніколи. Була у випуску представлена й позиція штабу «Батьківщини» щодо тотальної фальсифікації виборів (із синхроном Олександра Турчинова) - вона передувала заспокійливому повідомленню від Миколи Азарова про відсутність сенсацій. Також у випуск увійшли інтерв'ю з головою Комітету виборців України Олександра Черненка й головою місії спостерігачів Парламентської асамблеї СНД Олександром Бабаковим, а на десерт - комічний сюжет про звинувачення у використанні чорної магії на виборах. Загалом Перший спрацював професійно й без спроб маніпулювати.

Обійшлося цього разу без традиційних для вітчизняних новин сюжетів про те, як голосували президент, прем'єр-міністр, спікер і лідер опозиції (про те, що Тимошенко хвора й не полетить голосувати, повідомили ще напередодні). Зате ТРК «Україна» відзначилась повідомленням про те, як голосував її власник Рінат Ахметов. Крім того, у випуску, який також повністю був присвячений виборам, були репортажі з Одещини, Луганщини, Алушти, Дніпропетровщини та інших регіонів. Було тут також пряме включення зі штабу «Батьківщини» із заявами про тотальні фальсифікації.

Героями, що наважились висвітлювати місцеві вибори в режимі повноцінного інформаційного марафону, виявились усе ті ж ТВі і 5 канал.

Завдання їхнє було не з легких: попри розмаїття екзит-полів, цілісну панорамну картину виборів відобразити було неможливо: не менше сотні обласних рад та рад великих міст, півсотні «важливих» мерів - самий лише перелік цих населених пунктів забрав би масу ефірного часу. Крім того, екзит-поли залишили «білі плями» на електоральній карті, зокрема й досить важливі: Сумщину, де Партія регіонів будувала агітаційну піраміду, Крим, де відбувається жорстке протистояння між регіоналами й комуністами, Полтавську область... Таким чином, на відміну від «ночей виборів» парламентських та президентських, які на старті отримували чіткі й репрезентативні цифри, від яких можна було відштовхуватись, у студіях «місцевих» телемарафонів панував закономірний сумбур.  Будь-які твердження та висновки щодо даних, які озвучувались, супроводжувались ремарками про їх передчасність та недоречність, а експерти не поспішали з категоричними оцінками, не маючи охоти пошитись у дурні.

Виборчий марафон ТВі був організований у вже звичному для цього каналу форматі: ведучі Роман Скрипін і Віталій Портников, гості студії, прямі включення з регіонів та сюжети кореспондентів каналу. У студії побували народні депутати Сергій Власенко (БЮТ), Борис Тарасюк, Павло Жебрівський, Юрій Ключковський (НУНС), Юрій Болдирєв (ПР), заступник голови «Сильної України» Кость Бондаренко, психолог Вадим Колесников, журналіст В'ячеслав Піховшек, заступник голови партії «Свобода» Юрій Мохник та інші. Формат цей, звісно, з розряду «радіо в телевізорі», однак брак видовищності компенсувався оперативністю, інтерактивністю та розмаїттям джерел: ведучі в режимі реального часу відстежували повідомлення інформагентств та ЗМІ, реагуючи на них і коригуючи бесіду з гостями, отримували електронні листи та повідомлення по ICQ від телеглядачів із запитаннями та репліками до гостей у студії. Побачили ми навіть відеовключення телеглядачів через веб-камеру.

Скрипін і Портников були, як завжди, вкрай суб'єктивні, висловлювали чимало власних думок, вражень, переживань і висновків, сперечались із гостями. Не обійшлось і без фірмового хуліганства - кумедного відео з Полтавщини, де кандидатка нецензурно висловлює свої переживання щодо необхідності зачитувати передвиборні обіцянки. ТВі у черговий раз ствердився в ніші «артхаусу» політичного телебачення.

Передвиборний марафон 5-го каналу та спільна з «Савік Шустер студією» чотиригодинна «ніч виборів» були гідною відповіддю на закиди щодо деполітизації та готовності 5-го прогнутись перед владою. Не можна сказати, що всі питання до керівництва та власника каналу закриті, однак в основній їх частині 5-й реабілітувався. Марафон, що тривав понад тиждень, змінив в ефірі засвистаний публікою проект «Вечір на 5-му» й повернув прайму 5-го дух живого телебачення подій, конфліктів і важливих думок. 5-й найприскіпливіше відстежував порушення і до початку, й під час голосування, а в його ефірі весь час лунали незалежні експертні оцінки перебігу виборчого процесу. У повідомленнях про порушення в новинах 5-го було відчутне певне нагнітання емоцій - заголовок «Масові порушення» на екрані суперечив цифрам, озвучуваним ведучими, згідно з якими навіть за найрадикальнішими оцінками один випадок порушення припадав на кількадесят дільниць.

Afterparty в студії Савіка Шустера за розмахом не поступалось «ночам» після парламентських та президентських виборів. Гостями студії стало чимало значних політиків, експертів, відбувалися прямі включення з обласними центрами, були озвучені цифри шести екзит-полів, у тому числі й проведеного на замовлення самої «Савік Шустер Студії». 5-й у проекті представляла ведуча Лариса Губіна; Савік, імовірно, побоюючись чергових звинувачень у втручанні іноземного громадянина у виборчий процес, поставив їй у пару Петра Магу, однак сам був присутній у студії й був де-факто головним співведучим.

Товариство у студії Савіка Шустера було вельми репрезентативним і різношерстим, тому не раз доходило до з'ясування міжпартійних стосунків на підвищених тонах, звинувачень у брехні і тому подібних атрибутів шоу-формату «свобода слова». Гостями програми були лідер «Свободи» - одного з локальних феноменів цих виборів - Олег Тягнибок, регіонали Михайло Чечетов, Інна Богословська й Вадим Колесниченко, голова Народного союзу «Наша Україна» Валентин Наливайченко та його попередниця Віра Ульянченко, соціаліст Микола Рудьковський, лідер «Європейської партії» Микола Катеринчук, бютівець Андрій Шкіль, екс-бютівець Олег Ляшко та інші. Регіонали у студії полум'яно з'ясовували стосунки телемостом із своїм кримським ворогом Леонідом Грачем, Тягнибок склав їм компанію в «наїзді» на міжнародних спостерігачів, Шкіль вимагав від дніпропетровського віце-мера Ігоря Циркіна відповідати за невизнання Партією регіонів переваги Авакова у Харкові... Словом, драйву ефірові не бракувало.

Разом із тим, поміж сварками і політичними заявами учасників було озвучено масу важливої для глядачів інформації - результати екзит-полів, їхнє порівняння та спроби експертів-соціологів у них розібратись; реакція кандидатів, їхніх опонентів та союзників на ці результати; свідчення про перебіг виборів і порушення в регіонах; коментарі іноземних спостерігачів із різних місій, спостерігачів від політичних партій та громадських організацій України. Умов для конструктивної дискусії не було, однак деякі важливі висновки щодо нових тенденцій та політичних реалій, продемонстрованих попередніми результатами голосування, таки були зроблені.

Не обійшлось і без звинувачень у продажності на адресу організаторів ефіру, цього разу - від Андрія Шкіля; також перед початком проекту в онлайн-виданнях з'явилась інформація про те, що кандидат на посаду міського голови Харкова від ПР Геннадій Кернес чи то натиснув на Савіка Шустера, чи то навіть заборонив йому оголошувати перемогу Авакова. Цю інформацію Кернес довго й багатослівно спростовував під час прямого включення, витративши на це чимало дорогоцінних хвилин супутникового зв'язку. Що було насправді, не зовсім зрозуміло - Савік стверджує, що опитування щодо виборів мера Харкова не проводилось, бо це «дуже складно» (про це він сказав під час прямого включення на ТВі),  тоді як газета «Сегодня» запевняє, що запитання про мера в опитувальнику шустерівських соціологів таки було. Так чи інакше, в ефірі програми пролунали дані інших екзит-полів, які засвідчили лідерство Авакова.

ТВі та 5-й довели більш рейтинговим, але політично індиферентним конкурентам, що на матеріалі місцевих виборів можна було зробити цікаве шоу. Звісно,  в такому форматі та в таких обсягах висвітленню виборів далеко і до досконалості, й до забезпечення потреб суспільства, та все ж похмурі прогнози на тему «президентські вибори-2010 - останні в історії України» виявились передчасними. Результати екзит-полів доводять, що електоральна інертність та керованість українців ще не сягнули критичної межі, й подекуди виборці спроможні вчинити всупереч нав'язуваній їм волі можновладців; хоча все це більше нагадує громадянську війну, а не злагоджену роботу демократичного механізму. Ефіри у ніч виборів демонструють, що принаймні від одного-двох телеканалів ми ще можемо сподіватись адекватної реакції на потреби аудиторії в актуальній політичній інформації.

Та загалом картина печальна. Приділення головної уваги не персоналіям, які безпосередньо здійснюватимуть управління регіонами, берегтимуть, розподілятимуть, примножуватимуть чи розкрадатимуть власність громад, а партійним прапорам, під якими йшли деякі з цих людей на вибори, і намагання скласти «партійну карту» результатів виборів замість спроби зробити з них хоч якісь висновки - основна, хоча, можливо, почасти мимовільна медійна маніпуляція цієї виборчої кампанії. Здається, не лише виборці, але й далеко не всі журналісти усвідомлюють, що справжні результати виборів та розподіл мандатів у кожній конкретній раді може бути зовсім інакшим, адже половина депутатів обиралась за мажоритарними округами.

Чого не змогли, ба, навіть і не намагалися зробити медіа протягом цієї виборчої кампанії, так це роз'яснити людям, що вибори до місцевого самоврядування є насправді не другосортним і нецікавим дійством, від якого нічого не залежить, а головною частиною процесу народовладдя, і що сприйняття місцевого самоврядування як локального продовження загальноукраїнського політичного карнавалу є одним із коренів українських проблем. Ця думка, разом із песимістичними оцінками рівня громадянської свідомості та місцевої влади в Україні, була наскрізною в марафоні «Вибір 2010: тест на самоврядування» каналу ТВі - ведучі навіть плескали фразі гостя студії В'ячеслава Піховшека про те, що місцевого самоврядування в нас немає. «Хто президент, хто голова парламенту - це менш важливо, ніж хто в тебе мер, хто депутат місцевої ради!», - проповідував Віталій Портников. Але що вже махати кулаками після бійки...

P.S. В ефірі 5-го каналу лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк, даючи оцінку перебігу виборів, заявив, що по телевізору задля зниження явки навмисно показували цікаві програми. Як на мене, телебаченню слід розцінювати це як комплімент :)