Дійові особи:

Громадянин - маленький українець

Федір Янович - огрядний і дебелий збірний образ

Контролер

Тролейбус їде. Громадянин стоїть, тримаючись за поручень. Федір Янович, енергійно проштовхавшись салоном, наступає громадянинові на ногу.

Громадянин: А-а-ай!

Федір Янович не звертає на нього жодної уваги.

Громадянин: Шановний! Ви наступили мені на ногу!

Нуль уваги.

Громадянин: Ви чуєте? Приберіть свою ногу з моєї!

Федір Янович байдуже дивиться вбік і починає насвистувати.

Громадянин: (до Контролера) Я перепрошую! Цей добродій наступив мені на ногу, тож чи не могли б ви...

Контролер: (суворо) Я не допущу наступу на громадянські ноги!

Федір Янович: (лагідним голосом до Контролера) У підвалинах мого світогляду закладено глибоку повагу до приватного простору кожної людини. Повірте, для мене неприйнятним є будь-яке порушення священної недоторканності Особи.

Контролер: (із полегкістю) Так? Ну, тоді гаразд. (Відвертається)

Громадянин: Але ж ви наступили мені на ногу!

Федір Янович насвистує.

Громадянин: Послухайте! (до Контролера) Бачите? Він мене не слухає!

Контролер: (суворо) Послухайте його.

Федір Янович: (до Громадянина, холодно) Ну?

Громадянин: Нарешті. Чи не були б ви такі ласкаві прибрати свою ногу з моєї?

Федір Янович: Я не бачу такої проблеми. Ти намагаєшся її роздмухати на порожньому місці. І я навіть знаю, на чиє замовлення.

Громадянин: О Боже... Та на чиє ж?

Федір Янович: Треба бути сліпим, щоб не бачити, що наш тролейбус рухається в заданому напрямку, рухається стабільно, набираючи швидкість. Однак є сили, які не хочуть його прибуття в пункт призначення. Вони ведуть інформаційну війну за допомогою провокацій - вигадують отакі штучні проблеми для гальмування нашого поступу та відвертання уваги від головного.

Громадянин: Це не штучна проблема - ви справді на мене наступили.

Федір Янович: Уже те, що ти зараз це кажеш, свідчить, що я на тебе не наступав. Бо якби я на тебе, таку шмакодявку, наступив, ти б замовк навіки.

Громадянин: Я перепрошую, але погляньте самі: ось ваша нога, ось моя...

Федір Янович: Я не розумію, чому взагалі зараз ми говоримо про цю надуману проблему, якщо насправді є значно більш насущна. Загальновідомо, що пасажири дуже часто не оплачують проїзд у транспорті.

Громадянин: Я оплатив.

Федір Янович: Це загальні фрази. Мене цікавлять факти.

Громадянин простягає йому квиток.

Федір Янович: (обурено) Що ти мені ото тицяєш?

Громадянин: Це мій квиток.

Федір Янович: Навіщо він мені? Мені не потрібен квиток, мені потрібні факти.

Громадянин: Досить! Відпустіть мене!

Федір Янович: Та ніхто тебе не тримає.

Громадянин у відчаї намагається видерти ногу з-під ноги Федора Яновича, але той іще дужче навалюється, водночас викручуючи громадянинові руку.

Федір Янович: Я не допущу жодних проявів свавілля, екстремізму та насильства. Всі дії повинні відбуватись у межах чинного законодавства.

Громадянин: А-ай!

Контролер: (суворо) Що там у вас коїться?

Федір Янович: (заспокійливо) Профілактика тероризму, екстремізму й фундаменталізму.

Контролер: (задоволено) А, гаразд. (Відвертається)

Громадянин: (слізно) То як я маю діяти в межах законодавства?

Федір Янович: Ніхто не заважає тобі піти в суд і захищати там свої права, якщо ти вважаєш, що їх порушено.

Громадянин: Як я туди піду, якщо ви стали мені на ногу?

Федір Янович: Я не бачу підтверджень цьому фактові. Але гаразд, спробуймо розібратися. Чи ти хочеш сказати, що раніше на цій твоїй, як ти кажеш, «нозі» ніхто ніколи не стояв?

Громадянин: Ну звичайно - стояв. Я! Це ж моя нога.

Федір Янович: Ось воно! Ось! І чому ж ти тоді мовчав? Себто раніше те, що на твоїй нозі хтось стоїть, тебе цілком задовольняло. А з моїм приходом ти раптом почав обурюватися. Дивна вибірковість, чи не так? Тут явно справа в заангажованості, в особистій антипатії, а не в якійсь там міфічній нозі.

Громадянин: Це якесь безумство. Ви хочете сказати, що зараз ваша нога не стоїть на моїй?

Федір Янович: Ось саме через таких, як ти, наш тролейбус і плентається в кінці транспортного корку. Такі в наш час пішли пасажири, що дивитися гидко. Замість того, щоб казати правду, оперувати фактами, займаються популізмом і демагогією за намовою противників стабільного транспортного руху. Я запевняю, що ані квадратного міліметра моєї ноги не торкається до того, що ти називаєш своєю «ногою». І ніколи не торкалося, і дасть Бог, не торкнеться довіку!

Громадянин: (тицяє пальцем униз) А що ж це тоді?

Федір Янович: Оце? Це черевик.

Громадянин: А в ньому що, не ваша нога?

Федір Янович: Я попрошу не приплітати до цієї брудної справи мою ногу. Вона тут взагалі ні до чого. Черевик є черевик. Розбирайтесь із ним самостійно.

Громадянин: Чи не могли б ви попросити ваш черевик забратися з моєї ноги?

Федір Янович: Боже борони! Втручатися у приватні справи черевиків не є демократичною практикою. Це суперечить моїм переконанням, суперечить законодавству, загальнолюдським правам і свободам. До того ж я не розмовляю з черевиками, я ж не псих.

Громадянин: (розпачливо) То що ж мені робити?!

Федір Янович: Дам тобі пораду. Збери своїх однодумців і заклич їх бойкотувати черевики, взуттєву промисловість загалом, ходити босоніж. Якщо цей рух буде достатньо масовим, то я тебе запевняю - черевик сам зрозуміє, що накоїв, і зіскочить із твоєї ноги.

Громадянин: (кричить) А-а-а! Я більше не можу! Водію! Будь ласка, зупиніть тролейбус! Я хочу вийти негайно!

Тролейбус зупиняється, двері прочиняються.

Федір Янович: (штовхаючи громадянина до виходу) Що ж, у нас свобода й демократія, кожен вільний покинути тролейбус тоді, коли йому завгодно. До побачення!

Кінець