Росіяни продовжують заселяти український телеефір. Не обтяжуючи себе переходом на державну мову країни, де працюють, слідом за Савіком Шустером на донецько-українському телеканалі «Україна» з'явився ще один росіянин - Михайло Байтман. Сценарист, продюсер і телеведучий («Школа» (ОРТ), «Утро на НТВ», «Экстра» та «Времечко») презентує в Україні новий соціально-документальний проект «Заручники долі». Про складні долі українців - російською мовою, але з українськими титрами та заставками. Такий собі телесуржик.

Нова соціально-документальна програма «Заручники долі» стартувала в середу, 22 вересня, у вечірньому телеефірі ТРК «Україна». Перші кадри - ведучий ходить територією «зони» та розмірковує щось про «от сумы и от тюрьмы». «Жизнь - цепочка зигзагов, и никто не знает, что ждет вас за поворотом», - ця фраза виглядає як епіграф до програми.

До речі, формат програми - оригінальний, власна розробка телеканалу «Україна» - з гордістю анонсує прес-служба. Це мають бути 12 окремих програм-інтерв'ю із дванадцятьма героями. Комусь із них раптово посміхнулася доля, когось ця доля завела у глухий кут. Творча група розшукала реальні життєві історії українців, що справді є цікавими та незвичайними. Це і харків'янка, що 9 років просиділа у тайській в'язниці в очікуванні смертної кари, й українка, що побралася з палестинцем та підготувала з ним низку кривавих терактів.

Для розкриття історії використовується архівне відео, постановки, відео та фото з особистого архіву героїв та зйомки на місці подій. Проте головну роль відведено спілкуванню в кадрі героя і ведучого, без студії - на території героя. Ведучий - Байтман - щедро пересипає програму прямою мовою власних роздумів та виступає радше як другий герой. Він постійно присутній у кадрі, камера хапає його реакцію на слова героя, а іноді пан Байтман говорить більше, ніж людина, з якою він спілкується. Його запитання довгі та перефразовані багато разів. Ведучий показує власні емоції, добирає потрібні слова в кадрі чи коментує те, що каже герой. Іноді він ставить у кадрі запитання - для глядачів, і залишає їх без відповіді. Чи намагається затулити собою кадр, пояснюючи, що саме зараз показує камера. Проте, як не дивно, він не дратує надмірною присутністю. Адже людина він харизматична й розкута, в кадрі тримається вільно й невимушено, веде за собою камеру і героя, куди йому треба, а не навпаки.

Цікава робота камери - вона динамічна та рухлива, зі швидкими змінами ракурсу. Тож просте інтерв'ю дає відчуття тривоги й очікування розкриття таємниці. Наче документальний детектив. Проте у фіналі скелет у шафі так і не знайдено. Принаймні, так було із прем'єрою. А може, й не шукали?

За мету програми, вочевидь, поставлено докопатися до справжніх причин тих чи інших поворотів долі чи вчинків людей. Розслідування? Ні, все не так серйозно. Жодних коментарів фахівців чи стикання лобами протилежних точок зору. Герой та ведучий. Один запитує, інший відповідає. А не відповів - нічого, глядач домислить сам...

Прем'єрна серія програми - «Перерваний політ» - про долю льотчика, якого визнали винним у скнилівській трагедії. Майже годину полковник авіації, а нині - засуджений на півтора десятка років ув'язнення - Володимир Топонар переконує глядачів та ведучого програми, що він, пілот, не винен у трагедії та смерті 77 людей. А суд, мовляв, сфальсифікував усі документи. І знаєте, ведучого-таки переконав. Прямо в ефірі. Михайло Байтман і не намагається вдавати неупередженість. «Я понимаю, что судейскую логику понять нельзя», - стає ведучий на бік засудженого героя. При цьому - жодних питань до суддів, яких, власне, герой звинувачує у професійному злочині. Слово на захист іншої думки відсутнє.

Не отримала я для себе й відповіді на запитання - а чому ж насправді відбулася скнилівська трагедія. Хоча б за версією героя. Військовий льотчик так доводив свою невинність, що забув пояснити, а хто ж тоді винен насправді?..

Далі в програмі з'являється паралельна лінія - особисте життя героя. Виявляється, засуджений льотчик покинув дружину, яка прожила з ним 27 років та народила йому 3-х дітей. Ірина 3 роки в суді захищала його як професійний юрист. Проте герой пішов від вірної дружини до іншої жінки, в яку закохався вже за ґратами. Чому? Ведучий запитав. А герой не відповів. Мовляв, з ким хочу - з тим і живу. Далі в особисте ведучий лізти не став, залишивши й тут місце для роздуму...

Незважаючи на ув'язнення і зміну роду діяльності (сьогодні полковник авіації каструє свиней; як це відбувається - у програмі показали майже без купюр), Володимир Топонар раптом постає перед глядачами просто щасливим чоловіком. Ув'язнення його має форму «супер-лайт». Удень відпрацьовує на державу, як засуджений, і навіть отримує зарплатню. А ввечері - на ролики - і в село - до нової коханої дружини. Оце так покараний! Цікаво, як родичі загиблих відреагували на таке покарання засудженого за смерть 77 людей?

Родичам загиблих у Скнилові - людям, які, власне, добилися, щоб льотчика посадили за ґрати - місця в програмі не знайшлося. Як вони сьогодні, через 8 років після трагедії, оцінюють роль героя програми у смерті їхніх близьких? Чи досі не сумніваються у провині полковника авіації, якого засудили на півтора десятки років? Це все - запитання без відповідей. Здається, автори програми їх і не намагалися поставити.

У фіналі програма остаточно перетворюється на майданчик для публічних заяв героя. «Користуючись нагодою», засуджений з екрану просить когось із родичів звернутися з листом до президента про помилування. А ведучий підсумовує: «Не судите, да не судимы будете».

А по закінченню «Заручників долі» лишається більше запитань, аніж відповідей. Начебто й герой цікавий, і доля незвична, і ведучий харизматичний та професійний. І зйомки якісні, і монтаж без претензій. Утім, ось проговорили ведучий із героєм майже годину, поскаржився герой на несправедливість долі на всю країну - і що?..

Телебачення в новому сезоні не квапиться нагодувати глядача новими стравами телевізійної кухні. Все нове виявляється перевіреним на інших каналах старим. Утомилися ми від однакових політичних ток-шоу, «життєвих історій» чи «талант-шоу». До того ж, вітчизняний глядач, здається, вже виказує попит на телеексперименти. З цієї точки зору оригінальність формату «Заручників долі» подає надію на свіжу телестраву. Та в ній, здається, не розкрито всіх граней смаку й аромату. Балансу думок наочно не вистачає. Є нова позиція й замір на нову правду, але бракує аргументів, щоби змусити нас якщо не повірити, то хоча би сприйняти цю нову позицію серйозно. А так хотілося повірити...

Наталка Полинкова, парламентський кореспондент служби новин ТВі

Фото - ukrtime.com