Недопрожите життя
Тату, кидай палити! Неможливо злічити, скільки разів я повторила цю фразу з того моменту, як усвідомила, що це шкодить здоров'ю тата, і до дня, як його не стало. Я просила його понад 20 років, а він, посміхаючись, відповідав, мовляв, він так рано почав курити, що тепер уже ніколи не зможе розпрощатися з цигарками.
Тато - справжня дитина війни. 22 червня 1941-го йому було лишень півроку. 43-го німці вбили його маму, і він залишився із старшою сестрою. Ще через два роки повернувся з фронту його тато і привів для своїх дітей нову маму.
Вперше мій тато спробував курити у неповних шість років. Його восьмирічний товариш підговорив обміняти курячі яйця на пачку «Біломорканалу». Хтось із чужих дорослих допоміг їм «провернути» операцію, і ось двоє хлопчиків, заховавшись на городі в кукурудзі, вперше затягнулися папіросним димом. Далі тато нічого не пам'ятає. Кінець цієї історії розповіла нам його мачуха. Хлопців шукали всім селом цілу добу. Знайшли у кукурудзі непритомними.
Звісно, після того, як тато оклигав, дідусь йому так всипав, що той із десяток років боявся взяти до рук цигарку. Свою біографію курця він продовжив у 16 років, щойно почав самостійне життя в місті. І вже жодного дня до моменту смерті не полишав курити, тобто цілих 40 років, постійно збільшуючи кількість викурених цигарок і скорочуючи інтервал. Перед смертю він курив кожні 20-30 хвилин.
Це не могло не позначитися на його здоров'ї. Але я не могла достукатися до його свідомості, він тільки посміхався й казав, що в нього нервова робота, а це допомагає йому думати.
Нещодавно прочитала опитування про те, чому люди починають курити і що могло б їх змусити кинути цю звичку. Як виявилося, більшість у юні роки розпочинають курити через компанію. «Всі друзі навколо курили, тому і я почав», - зазвичай відповідають чоловіки. З жінками дещо інша ситуація. Великий відсоток їх починає курити через якесь особисте горе. Втрата рідного або зрада коханого може підштовхнути їх викурити це горе з цигаркою.
У мене теж є погана звичка. Я не можу пройти повз своїх рідних, друзів і колег, які курять, і не сказати їм про те, що це шкодить їхньому здоров'ю. Я розумію, що вони дорослі, що це їхня особиста справа, але не можу стриматися. І ось нещодавно я вирішила, що не буду їх у такий спосіб переконувати. Якщо мені не вдалося переконати свого тата, то їх, мабуть, також не вдасться. Вони просто мають усвідомити, що можуть втратити, окрім здоров'я.
Я думаю, якби моєму татові показали невеличкий фільм про те, що сталося в нашій родині за ті 13 років, яких його вже немає поруч із нами, він би сам відмовився від цигарок.
Тату, після того, як тебе не стало, в тебе народилося ще двоє онуків, які думають, що дідусі бувають тільки чужі, бо в їхньому житті немає жодного рідного дідуся, лишень 90-річний прадідусь, який живе далеко від них. А ти ж так щиро любив дітей; незважаючи на свою зайнятість на керівній посаді і, як ти казав, нервову роботу, повертаючись додому, ти завжди знаходив годинку, щоб погратися з тими онуками, яким пощастило знати тебе. Але, на жаль, ти вже не побачив успіхів, яких досяг твій старший онук у школі й на сцені. Він виріс таким же добрим і працьовитим, як ти. І йому тебе дуже бракує. Так само тебе бракує твоїй єдиній онучці, яка закінчила неповну середню школу на відмінно і тепер навчатиметься в ліцеї Політехнічного. Це ж той інститут, який колись закінчив ти.
Ти не бачив, як твій син отримав ліцензію, і тепер він - один із небагатьох в Україні - має право на перевірку атомних реакторів. Ти не порадів за мене, коли люди обрали мене депутатом міської ради.
Мені так хотілося розповісти тобі про незвичайні мандрівки на Сахалін і Камчатку, хотілося подарувати мою книжку про подорожі до українців усього світу...
Коли мені сказали, що в тата злоякісна пухлина, мені здалося, що небо впало на землю. А коли за чотири дні його не стало, я думала, що назавжди втратила надійний захист, який постійно мала за його життя. Тепер я знаю, що він усе одно оберігає мене десь на небесах, але ж так хочеться, щоб він мене пригорнув, як колись...
Після операції тато прожив лише чотири дні. Перед самісіньким кінцем він сказав медсестрі: «Дайте перед смертю ще один раз покурити». Вона йому дозволила. Це справді була остання в його житті цигарка.
Може, й не паління стало основною причиною смерті батька. Але я впевнена: воно максимально сприяло тому, щоб забрати його в нас набагато років раніше. І так само впевнена, що якби йому показали, як житиме його родина після нього і скільки всього важливого й цікавого він не побачить, він би усвідомлено кинув курити і без моїх постійних прохань.
Матеріали колонки Світлани Остапи виходять у рамках проекту громадської організації «Детектор медіа» та компанії «Майбутнє без куріння» «За вільну від тютюнового диму Україну».
Фото Яни Новосьолової