Іноді дорога редакція «Детектор медіа» виявляє до мене надмірну жорстокість. Як-от цього разу, коли загадала написати про підсумковий випуск програми «Фольк-music», що урочисто відмайорів у ефірі Першого національного минулої суботи, прозвітувавши перед вдячним глядачем про народно-пісенні здобутки першого півріччя 2010 року.

Давно я не катався на такій машині часу, ба навіть мав сумніви, що відповідні механізми все ще існують у телевізійному просторі, засіваючи його іржавими гайками і коліщатами. Факт існування цієї програми раніше викликав у мене тихе упиряче схвалення, бо ж народна пісня у калиновім вінку, рушники в серці й мазанка у мозку присипляють пильність. Солов'ї щебечуть? Дівчина по воду йде? Петрусь ночує у вишневім садочку? Ну, й слава Богу, можна пермикати на жіночі бої без правил на каналі «Мега». Себто, проект Оксани Пекун аж до цього часу залишався для мене великим і світлим міфом про можливість існування традиційної народної культури в телепросторі, де світ тьохкає і милується зорями, а бабці з дідусями тужливо починають кожну другу пісню зі слова «ой». Але електронні ангели підманули мене, підвели, заколисали марними надіями. Простіше кажучи - знову підсунули свиню, і цей естетичний теракт заслуговує на детальний звіт. 

Отже, підсумкова програма «Фольк-music» почалася з того, що під бадьоре вистукування червоних чобітків і круговерть запасок із плахтами на сцену також вистрибнув гіперактивний артист, мінімалістично вбраний у подерті джинси (вочевидь, він мав символізувати сучасне, модерне тлумачення фольклору), й ото вони спільно з вишиваними жіночками вдарили, врізали й уперіщили: «Було в мене у коморі сало!». А також «груші для милого Андрюші» та «гроші для милого Альоші». Ця композиція мене не на жарт розтривожила. Звісно, не сама пісня, а той ото чудернацький і впізнаваний з дитинства гібрид стилю, обробки і «телевізійної трансляції», що вкупі з недолугим «осучасненням» ще й досі народжує монстрів. Так, це він, той великий і безжальний шароварницький напалм, який ще в минулому десятилітті викликав сякі-такі дискусії, бо ж залишався в нашій культурі говерлою української радянської естетики. А втім, з того часу мода на використання фольклору в сучасному (передусім - пісенному) мистецтві набула ознак пандемії, й тепер уже не залишилося, здається, навіть завалящої провінційної дез-метал команди, в репертуарі якої не було б пісні про червоні бурячки чи ставки-млинки. Відтак тема «шароварщини» якось поволі втратила актуальність. Натомість її фортеці нікуди не пощезли, й пороху в них не бракує. І програма «Фольк-music» - мінометний аргумент на користь цієї тези.

Найцікавіше, що спільні зусилля шароварників та антишароварників утвердили в суспільстві думку про безгрішність будь-якого «осучаснення» традиційної української культури. Й відтак однаковий німб непорочності та святих намірів сяє і над фестивалем «Країна мрій», і над програмою «Фольк-music», хоча це живі антитези, протилежні уявлення про те, як варто інтерпретувати вітчизняну автентику. Й поки той-таки Тарас Компаніченко невтомно вишуковує забуті твори українського бароко та класицизму, реставрує та відтворює ту спадщину, про існування якої більшість із нас навіть не здогадується, програма «Фольк-music» обслуговує культ гопця-дриця-бум-цаца.

Переглянувши-переслухавши фрагменти кращих пісень сезону, подані у фольклорному та в «сучасному» виконанні, я чомусь одразу пригадав один метикуватий колектив, який кілька років тому «створював настрій» на фестивалі сала в Луцьку. Хороші такі жіночки ходили поміж загородками з найкращими українськими свинями, частували відвідувачів готовим продуктом, та ще й наливали щедро і невтомно виспівували «українські народні пісні» про сало і свиней. Я тоді ще й здивувався, де це вони їх розкопали. Бо так у нас історично склалося, що співали завжди про солов'їв, соколів та чайок, а не про свиней. Але вони, принаймні, чесно зізналися, що співають «українські народні пісні, перероблені на сало». Мені ще тоді здалося, що це - чудова метафора того, чим займаються наші головні «популяризатори» народної пісні, до числа яких належить, поза сумнівами, й проект «Фольк-music». Зрештою, лише такий метод «осучаснення» фольклору, оздоблений укро-радянським сценічним пафосом, має безпрограшний успіх що на фестивалі сала, що в ефірі Першого національного. А якраз успішність програми Оксани Пекун не випадає ставити під сумнів. У підсумковій програмі сезону автори «Фольк-music», звісно, не забули про це нагадати, розповівши про свої відзнаки, поміж яких - перемога на фестивалі «Агросвіт» і воістину знаковий диплом міністра сільського господарства республіки Білорусь. Про «всенародну улюбленицю телеглядачів» ще й розповіли у добірці синхронів Наталя Сумська («Це супер-реаліті-шоу!»), Ганна Герман («Це одна з найкращих і найбільш живих програм. Рідко на якому каналі зустрінеш таку щирість!») і Тетяна Цимбал («Це геніальна ідея!»).

І що на це скажеш? Золоте перевесло ще вдарить у дніпровські дзвони, а гурти з чудовими назвами («Славяни» або ж «Пепли») все це хутенько осучаснять. І буде так, як співається в одній із кращих пісень сезону: «Ти - капуста! Ти - розсада!».

Ілюстрація - http://www.pekun.com.ua/