Без сексу, скандалу чи жахливих злочинів складно притягти увагу ЗМІ. Зокрема й світових. Якщо ти не президент, звісно. Якщо не влаштували величезного шоу, де надають можливість оголосити - після 100 днів - про початок реформ, про наміри та дальню перспективу світлого майбутнього. Оголосити передусім перед своїми, бо тим крикливим не своїм пройти не дали спецназівці.

Західні спостерігачі дуже обережно прокоментували набір намірів. Що, зрештою, зрозуміло: втручатися вони не будуть, та й чекати їм нічого не коштує. Чого не скажеш про українців. Адже за 100 днів фактичної відсутності обіцяних реформ сталося багато такого, що ставить під сумнів усі красиві слова про демократію та свободу. Що нарешті змусило різні міжнародні організації висловити стурбованість, попередити, що Україну можуть знову віднести до категорії «частково вільних» країн.

Тобто за 100 днів розроблено промову про плани на майбутні реформи та поставлено під загрозу доволі скромні досягнення щодо розвитку демократії в Україні.

Будемо й далі констатувати наступ на свободу слова та зібрань, утиски та загрозливу роль міліції та СБУ, обмеження судової незалежності, відверту неповагу до думки громадськості? Голосів стане дедалі менше, та й яка різниця, якщо їх не буде чути, бо власники ЗМІ, співпрацівники ДАІ, податківці та інші знають, чого від них очікують, який «порядок» треба наводити?

Наразі є різниця, й істотна. Влада реагує на критику. Словами, але такими, що свідчать: без імітації демократії їм не обійтись. А якщо імітація нас не влаштовує? Багато журналістів уже виступили проти імітації свободи слова. Певною мірою успішно, та й тепер за цим стежать міжнародні організації. Стежитимуть і надалі, зокрема, й у ЄС, якщо громадськість не відчепиться, продовжить максимально публічно відстоювати свої права, наполягаючи на відповіді, чому це її права топчуть.

За 100 днів накопичилось, може не 100, але чимало запитань, тому спочатку обмежимось подіями у Харкові.

Резонансу досягнемо саме запитаннями, адже ця історія наочно демонструє масштаби проблем, із якими стикаються ті, хто не хоче, щоб не тільки їхні права, але їх самих не топтали. Хоча висвітлення подій навколо захисту дерев у парку Горького на центральних телеканалах не можна вважати адекватним, окрім певних цілком передбачуваних випадків, важко з певністю стверджувати, що йшлося про цілеспрямовану цензуру. Західні ЗМІ теж не виявляли бажання висвітлювати ту соціально значущу тему.

За відсутності сексу, серійних убивств чи поп-зірок треба продемонструвати абсолютну винятковість ситуації. Яку за деревами можуть прогледіти. Прошу мене правильно зрозуміти: теж вважаю за дикість вирубку багатовікових дерев у центральному парку міста, тим більше коли є підстави підозрювати, що не про дорогу йдеться. Але дерева, на жаль, рубають не тільки в Україні, та й спротив у всьому світі влаштовують саме громадяни, без жодних політичних цілей. Навіть прийоми нагадують методи захисників природи десь у Канаді чи США, що теж захищають дерева власними тілами.

Цим, власне, й вичерпується шаблонність ситуації. Й абсолютну винятковість (у країні, яка претендує на демократичність) подій у парку Горького треба довести до відома як влади в Україні, так і міжнародної спільноти.

Знайдіть 10 відмінностей

Тут і там рубають дерева, тут і там влаштовують протести. Не так часто перемагають громадські активісти. Проте перемагає не фізична сила невідомих молодиків, а документи, суд і законне виконання його рішення.

Тим часом у Харкові... 19 травня Харківський міськвиконком ухвалив рішення «Про видалення зелених насаджень на ділянці будівництва автодороги». Озброєні цим рішенням та пилками, лісоруби вже наступного дня розпочали вирубку. Намітився, щоправда, один момент бездоганної законності. Активісти викликали правоохоронців, що цілком адекватно зреагували на відсутність дозвільних документів й призупинили рубку.

Момент, як відомо, швидко минає, й міліція, - очевидно, отримавши відповідну вказівку, - більше не захищала ані закону, ані громадян, які намагалися протидіяти беззаконню. Нагадаю, рубали дерева без відповідних ордерів, та й у перші дні без дотримання правил лісозаготівлі й техніки безпеки. Це вже кричуще порушення законодавства, не кажучи про відсутність громадського обговорення, як вимагають не тільки національні закони, але й положення Оргуської конвенції.

В. о. міського голови Харкова Г. Кернес і голова Харківської ОДА стверджують, що вирубування дерев ведеться законно, що всі відповідні дозволи є та що дорога будується згідно з Генеральним планом міста від 2004 року. Аби відволікти увагу від нахабної брехні, супроводжують усі подібні ствердження наклепом на захисників парку. Воліють не звертати уваги на те, що навіть якщо всі захисники дерев ночують у парку, ризикують здоров'ям, зазнають побиття та затримання з боку міліції заради якихсь копійок, це не надає владі права порушувати закон.

Про небезпеку людей ще менш дбали. Цитую перше звернення Української Гельсінської спілки з прав людини: «Проведення масштабної рубки дерев у парку імені Горького 20 - 27 травня супроводжувалося фактами насильства зі сторони співробітників органів внутрішніх справ по відношенню до громадян, які намагалися протидіяти знесенню дерев. Мали місце кричущі факти, коли невідомі молоді люди спортивної статури били громадян, а екскаватор ковшем травмував кількох людей. І все це відбувалося за повної бездіяльності працівників ОВС».

Усе це задокументовано, разом із підтвердженням від Мінприроди, що робота ведеться незаконно. Зафіксовано фотографіями та на відео, як влада ставиться до людей, що реалізували своє конституційне право на мирні зібрання та на протест.

Тут зазначу тільки кульмінаційне зіткнення беззаконня влади з мирними громадянами, тобто наступ на наметове містечко о 4-й ранку 2 червня. На відео тут можна побачити, як невідомі особи в чорному одязі разом із лісорубами з ввімкнутими пилками йдуть шеренгою на захисників дерев. Кілька захисників травмовано. Незважаючи на той факт, що це громадські захисники зазнали насильства, що вони не вчиняли жодних правопорушень і не чинили жодного фізичного опору діям міліції, остання тільки їх і затримала.

Якщо хтось іще сумнівається у винятковості ситуації, раджу звернути увагу на репортаж СТБ тут. Видно, як лісоруб пиляє дерево, яке потім падає на сусіднє дерево, на якому сидить людина. У демократичних державах активісти захищають дерева своїми тілами: як би там не ставилися до дерев, людське життя вміють цінувати.

На сьогоднішній день маємо обурені реакції від громадських організацій, які вже подали скарги на дії міліції та збираються оскаржити рішення суду. Від влади - тільки повідомлення в інтернеті про інтерв'ю, яке президент нібито дав виданню «Острів», де він, мовляв, обіцяв покарати Добкіна та заявив, що створено робочу групу з вивчення харківського конфлікту.

Чудово, але дайте подробиці, бо чекати вже надто дорого коштує.

Дуже просимо всіх небайдужих приєднатися до звернення з конкретними вимогами тут і надсилати власні запити до влади щодо дій харківської місцевої влади та міліції. З огляду на відсутність адекватної реакції з боку вищого керівництва держави на звернення правозахисних організацій, звертаємося до Комісара Ради Європи з прав людини Томаса Хаммерберга. Хай лунають із усіх боків запитання й вимоги реагування, аби влада нарешті усвідомила, що в демократичній країні з народом треба не розправлятися, а рахуватися.

Фото - www.podrobnosti.ua