РЕНТГЕН. ВСЯ ПРАВДА ПРО МЕДІА

ПЕРШИЙ ВИПУСК (05.09.2009)

М.Б.: Вітаю! В ефірі - спільний проект радіо «Промінь» та громадської організації «Детектор медіа» - програма «Рентген». Всю правду про медіа висвітлює для вас Марина Бердичевська.

Напередодні запеклої президентської кампанії-2010 «Детектор медіа» уважно слідкує за дотриманням журналістських стандартів при висвітленні найбільш значущих подій як загальнонаціональними, так і регіональними засобами масової інформації. Адже саме під час президентських перегонів зазвичай застосовуються найбрудніші політичні технології та порушується найбільше стандартів демократичного суспільства.

Саме тому вже сьогодні, і відтепер - щотижня, «Детектор медіа» буде відслідковувати порушення стандартів, зокрема й у висвітленні перебігу президентської кампанії-2010, та повідомлятиме про це в ефірі радіо «Промінь». Так, об'єднавши зусилля із провідними журналістами, аналітиками та експертами, ми зможемо протидіяти намаганням ввести українське суспільство в оману та допоможемо громадянам зробити власний вибір, базуючись на правдивій і достовірній інформації.

Сьогодні ми будемо говорити про те, як відрізняти справжні новини від несправжніх, якісні від неякісних, об'єктивні - від необ'єктивних. І допоможе нам в цьому наша гостя - Вікторія Сюмар, директор «Інституту масової інформації». Вітаю Вас, пані Вікторіє.

В.С.: Доброго дня.

М.Б.: Розпочинаючи з червня цього року, «Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» здійснюють спільний проект з моніторингу дотримання журналістських стандартів українськими засобами масової інформації. «Детектор медіа» зосереджується на моніторингу якості новин, а також політичних тижневиків провідних телеканалів країни, натомість «Інститут масової інформації» відслідковує якість матеріалів у друкованих виданнях 4-х регіонів України. І до цього часу в нас накопичилося безліч прикладів порушення саме БАЗОВИХ стандартів журналістики.

Чи не правда, пані Вікторіє? Можете навести найбільш показові та свіжі приклади порушень?

В.С.: Насправді таких прикладів дійсно досить багато, їх достатньо, треба сказати, оскільки, передивляючись навіть наші щоденні видання, ми постійно спостерігаємо за тим, як замість інформації, яка є насправді суспільно важливою, ми бачимо, відверто кажучи, PR. Тобто, матеріали, які зроблені в інтересах якогось певного політика, або навіть торговельної марки, що взагалі абсолютно неприпустимо. Наприклад, одна газета, яку ми моніторимо, подає час від часу публікації про горілку - ось ця торгова марка, яка вказується абсолютно без проблем, яка в неї чудова пляшка, яка чудова якість, як вона видобувається. Навіщо ця інформація взагалі, вона суспільно важлива? Вона стимулюватиме суспільство до чого, власно кажучи, до того, щоб випити горілки?

Ну я вже нічого не кажу про проблему українських політиків, це просто суцільна проблема через те, що замість того, щоб висвітлювати їхню діяльність, ми отримуємо інформацію, яка по суті показує, який чудовий цей політик. Як казав наш експерт Єгор Соболєв нещодавно, замість того, щоб показувати чітко діяльність прем'єр-міністра України, ми отримуємо матір Терезу і Божу Матір в одному обличчі, як вона турбується про народ, а конкретно - в чому ця турбота проявляється? Цієї інформації, на жаль, інформації, яка є корисною для кожного українця - що я буду мати з певного рішення уряду - цього немає.

М.Б.: Тобто, найголовніше порушення зараз, як вам видається, це присутність однієї марки, горілки наприклад, або одного лише політика у якихось сюжетах або друкованих виданнях?

В.С.: Одна точка зору. Це один із базових стандартів: точок зору має бути декілька. Ми дуже багато маємо публікацій, де ця точка зору одна. От наприклад, тема «Приватизація Одеського припортового заводу», знову відкриваємо це видання, і що ми бачимо - цю тему коментує чомусь народний депутат Арсеній Яценюк, більше ніхто. Ця людина, по суті, не має до цієї справи жодного відношення, запитайте ще когось, хто має прямий стосунок до цього, до цієї проблеми, але цього ми не бачимо, різних точок зору ми не бачимо. Які висновки може робити читач про приватизацію Одеського припортового заводу з точки зору одного народного депутата? Це один із стандартів.

М.Б.: От і у «Детектор медіа» - уже маса прикладів недотримання телевізійниками базових, підкреслюю - БАЗОВИХ, стандартів журналістики. По-перше, більшість новинних редакцій просто ігнорують найважливіші для суспільства теми, зосереджуючись на зовсім незначних. Кілька прикладів: 12-го серпня лише Перший канал та «Інтер» розповіли про смерть дитини під час нескладної операції у Дніпропетровську, а із затриманням на добу, наступного дня, цю тему висвітлив також канал СТБ.

Натомість ще 10-го серпня аж 5 телеканалів - Перший національний, «1+1», СТБ, Новий канал та ICTV - подали глядачу матеріали про зустріч Юлії Тимошенко із селянами Полтавщини. Така тема взагалі не заслуговує  на окрему увагу загальнонаціональних мовників, та й не несе жодної принципово нової інформації для простого глядача.

Ще один приклад. 13-го серпня майже всі телеканали прискіпливо стежили за пошуком екс-депутата від БЮТ Віктора Лозинського, звинувачуваного у вбивстві простого мешканця Голованівського району Кіровоградської області, а наступного дня, коли міністр внутрішніх справ Юрій Луценко оприлюднив офіційні дані про те, що Лозинського в Ізраїлі немає, про це повідомили лише Перший канал та «Інтер».  

Того ж дня лише канал СТБ помітив, що «Київводоканал» було відключено від постачання газу за величезні борги, і ледь не половина мешканців столиці лишилася без гарячої води.    

20-го серпня телеканал ТВi взагалі не розповів глядачеві про тодішню тему дня №1 - смерть малюка на Донеччині, яку пов'язують із вакцинацією. Але ж ця тема є цікавою для 100% українських глядачів - майже всі вони є батьками, бабусями, дідусями, іншими родичами маленьких дітей, тож мають і суто практичний інтерес до такої теми.

Показовим є і такий приклад. У неділю, 23-го серпня, в ефір вийшли підсумкові політичні телетижневики, але жодна з редакційних команд не встигла обробити та осмислити події п'ятниці, 21-го серпня, у Верховній Раді, коли Блок Юлії Тимошенко та Партія регіонів подолали вето Президента на зміни до Закону «Про вибори Президента». Але ж відбулася карколомна подія - було змінено правила виборів голови держави! Тим не менше, канал «Україна» взагалі не присвятив цій події окремого повідомлення, а згадав про неї кількома фразами в рамках сюжету про політичну рекламу. «1+1» та «Інтер» обмежились короткими і нейтральними повідомленнями із висновком, що долю цього закону вирішуватиме тепер Конституційний Суд.

Ми навели лише останні приклади, однак цього літа телеканали неодноразово ігнорували такі важливі для всіх громадян теми, як намагання депутатів підвищити фінансування Верховної Ради аж на 100 мільйонів гривень (перший сюжет про це було зроблено із запізненням на тиждень), вбивство у Голованіську районі (також із запізненням на тиждень розслідування зробив лише журналіст «Інтера»), подорожчання спиртних напоїв або ж рішення Кабінету мінстрів відновити державне регулювання ринку зерна.  

М.Б.: Пані Вікторіє, як Вам видається, чи не є цей стандарт - відслідковування саме значущих для широкого загалу подій - найголовнішим для відповідальної журналістики? І чому тоді, на Вашу думку, переважна більшість новинних редакцій не дотримується цього правила?

В.С.: Безумовно, це правда. Візьмемо конкретний приклад, візьмемо мене саму: дві події - перший дзвоник, коли моя дочка пішла в перший клас, і відкриття сесії Парламенту. Очевидно, що для мене більш важливішою подією є похід в школу моєї дитини. І мені цікаво:  як вона це переживе, наскільки це для неї стрес, що вона в тій школі буде робити, а які в неї підручники, а чим вона там буде харчуватися - я хочу знати, як оце перше вересня стосуватиметься мене і моєї дитини, перше вересня в цьому році, наприклад. І, в принципі, я хочу отримати цю інформацію - чи будуть її там годувати, чи маю я сплачувати якісь гроші, власне хто її буде навчати, скільки ті люди отримують, щоби розуміти, як це все відбувається.

А те, що депутати зібралися і знову заблокували свою власну роботу, відверто кажучи, мене вже не цікавить, і це вже, напевно, дуже багатьох людей не цікавить. Мені здається, що ці події потрібно вже в зовсім іншому куті висвітлювати, указуючи, скільки держава наша, країна втрачає на те, що ці люди просто не працюють. Бо я, насправді, бачу 450 безвідповідальних людей, яким я плачу гроші, і яким ви платите гроші у вигляді зарплати, і які не можуть просто виконувати свої обов'язки. Якби так медсестри ходили на роботу, і не робили, а щось там блокували, то напевно би люди помирали, і це б здалося неподобством всім, але чомусь депутати можуть собі це дозволити. От в цьому ключі, напевно, було б уже варто ці події висвітлювати. Чому не відбувається висвітлення тих тем, які реально є важливими, які стосуються повсякденного життя кожного з нас?

Мені здається, що тут є така певна спадковість ще радянської журналістики, коли важливо було те, що роблять перші особи держави, а не те, що робимо ми з вами. Я думаю, що сьогодні завдання журналістів - все ж таки розуміти, що їхня аудиторія - це громадяни України, а не одна чи чотириста п'ятдесят людей, і від цього, напевно, треба відштовхуватися. Такі от повсякденні проблеми, які справді цікаві, показують далеко не всі, я точно знаю, що моя дитина перенесла це складно, що вона дуже знервована була, мені потрібні були поради, я, до речі, в Інтернеті їх знайшла. Що робити, коли дитина йде перший раз в перший клас? Як із нею треба при цьому розмовляти? Що при цьому їй треба говорити, і на чому ставити акценти? З телевізора не було такого.

М.Б.: Таким чином, ми бачимо, що саме завдяки тому, що телеканали та друкована преса не відслідковують найголовніше для простого глядача події, Інтернет зараз виривається вперед?

В.С.: Безперечно. Тому що те, що зараз цікаво людині - чи може вона їсти ті продукти, які вона купує в супермаркеті, наприклад, що ми щодня їмо, власне чим ми перемо одяг, що купувати, наприклад, яку побутову техніку, що якісне, що неякісне. Цієї інформації ми ж фактично з телевізора не отримуємо, з'являються якісь нові формати, якісь нові програми, але новини акцентуються і зосереджуються на Печерському пагорбі,  як я кажу. Таке враження, що вся п'ятдесятимільйонна країна - це один Печерський пагорб, і це ненормально.

М.Б.: Скажіть, а от в друкованій пресі, особливо ж в регіональній, є такі приклади? Там теж фокусуються більше на рішеннях влади, аніж на проблемах споживача, пацієнта поліклініки і так далі?

В.С.: Насправді регіональна преса, мені здається, через те є впливовою, що вона навчилася якраз фокусуватися на своїх читачах. От, наприклад, є невелике місто, і зрозуміло, що в місцевій газеті будуть друкувати те, що стосується життя людини цього міста, і виграють ті, хто це зрозумів, от такі газети є лідерами ринку. Ось ці комунальні  й державні видання, які насправді не встигли переорієнтуватися на людей, ті, хто друкує «жизнеописание» одного місцевого керівника, програють, а хто розказує людям, вибачте, як правильно консервувати овочі, щоб вони краще зберігалися і смак у них був кращий, і мають тиражі вищі - люди більше купують ту інформацію, а це зайвий раз доводить, що треба орієнтуватися на те, як живе звичайна людина.

М.Б.: Але ж, наприклад, телеканал Інтер, який має найбільшу частку аудиторії по всій країні, він саме, як ви кажете, зосереджений на Печерських пагорбах.

 Про засилля на українському телебаченні «псевдоновин про псевдоподії» розповів нам і керівник Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» Єгор Соболєв. Він також наводить яскравий приклад. Я пропоную нам послухати пана Соболєва.

Є.С.: Що відразу кидається в очі в новинах - їхня безапеляційність, тобто, якщо вам дають інформацію як правду в останній інстанції, хтось дуже-дуже хороший, або хтось дуже-дуже поганий, то це перше, що має насторожувати. Друге - коли немає посилань на джерело інформації, або є псевдопосилання на кшталт «експерти вважають» чи «фахівці прогнозують», так дуже часто прагнуть якусь брехню легалізувати. Третій критерій - те, що у вас залишилося після перегляду, бо дуже часто ми маємо псевдоновини про псевдоподії, які насправді нічого не значать для людей, а просто відволікають їхню увагу. Якщо ви подивилися, і нічого в вашому житті від цього не додалося і не сталося (в вашому розумінні, звичайно), то це велике питання, що це вам втюхали.

М.Б.: Єгор також говорить про безапеляційність висновків багатьох журналістів. Справді, що ближче до президентських перегонів, то менше ми спостерігаємо в теленовинах та друкованих виданнях баланс думок при висвітленні будь-якого конфлікту. Ось свіжий приклад: в середині серпня Національна комісія з регулювання електроенергетики України знизила граничну ціну на природний газ для хімічних підприємств, які виробляють азотні мінеральні добрива,  більше ніж на 16%. Пільги отримали всі азотні підприємства України, за винятком «Рівнеазоту», що належить компанії Дмитра Фірташа. 23-го серпня «Інтер» подав величезний сюжет журналіста Геннадія Вівденка, котрий розпочинається зі слів: «Знищується потужний хімічний завод на Західній Україні». Журналіст поїхав до Рівного, і в сюжеті ми бачимо цілих 9 коментарів представників підприємства (в тому числі скорочених робітників) і два коментарі експертів. Крім того, пан Вівденко цитує заяву прес-служби самого підприємства. Однак у сюжеті немає жодного коментаря представників Нацкомісії з регулювання енергетики та взагалі не озвучується позиція уряду. Відтак, журналіст безапеляційно робить висновок: «Знищення західноукраїнського комбінату можна пояснити лише особистим негативним ставленням прем`єра Юлії Тимошенко до акціонера Рівнеазоту».     

Пані Вікторіє, ось тут ми бачимо не лише порушення балансу думок при висвітленні конфлікту, а й підміну фактів коментарями самого журналіста. Наскільки, на Вашу думку, є загрозливими порушення цих двох правил якісної журналістики?

В.С.: Мені здається, що журналісти дуже часто вважають, що українці дурні просто, і вони вважають, що вони мають пояснити, що це все означає. Насправді журналістам треба подавати факти, а люди самі мають зробити висновок, а що це, власно кажучи, означає для них, в першу чергу, і взагалі сформувати якесь ставлення. Журналісти не повинні думати за людей, люди самі вміють думати, і українці це не раз доводили. От пригадайте ті часи цензури за часів Леоніда Кучми, коли всі канали належали фактично одній політичній силі, і та політична сила постійно була в ефірі, була самою гарною і самою кращою, а насправді ледь-ледь переходила бар'єр виборчий до Парламенту, тому що люди мали своє ставлення до цих подій. Тут, звичайно, досить чітке порушення, зрозуміло, що ці висновки люди самі зможуть зробити, але проблема в тому, що немає протилежної точки зору взагалі, і, в принципі, у людини виникає запитання, а платить «Рівнеазот» за електроенергію чи не платить, а якщо «Рівнеазот» не платить, Фірташ не платить за своє підприємство, а я плачу, я сплачую за електроенергію, чому я маю сплачувати, а Фірташ не має? І очевидно, що людина розумна завжди для себе подумає: слухайте, мене дурять просто в оцьому всьому, і довіра до телеканалу очевидно буде знижуватися, тобто сам телеканал постраждає від такої форми подачі, і втратить якраз думаючу аудиторію, ту аудиторію, яка здатна мислити. Про це треба задумуватися менеджменту також.

М.Б.: Ще один приклад порушення балансу думок та підміни фактів нав'язуванням глядачеві хибної думки навів нам Єгор Соболєв.

Є.С.: Я дивився сюжет, щось про нерухомість, матеріал починався сюжетом про те, що фахівці ринку прогнозують, що ціни далі будуть зростати, тому треба купувати зараз. Фахівці ринку, як можна було зрозуміти з титрів, були виключно представники будівельних компаній, які в житті своєму нічого не казали, окрім того, що ціни зростатимуть і треба купувати саме зараз. І там, здається, було три коментарі, і усі троє були з будівельних компаній, і логіка була все ж таки дуже безапеляційна і однобічна.

М.Б.: Головною причиною недотримання більшістю вітчизняних журналістів азів професії медіаексперти вважають відсутність усвідомлення ними власної високої місії у формуванні громадянського суспільства та розбудові демократії. А таке усвідомлення неможливе без нормальної системи журналістської освіти та й взагалі цивілізованих методів управління країною. Вікторіє, що ви можете сказати про журналістську освіту в Україні?

В.С.: Очевидно, треба міняти щось в цій сфері, тому що надто багато в нас радянського залишилося, і очевидно, треба більше робити акцент на місії. Чому власне люди йдуть в професію? Я інколи читаю лекції для студентів-журналістів, і я їм завжди кажу, що якщо ви ідете туди і ви хочете стати журналістом для того, щоб їздити на «Лексусі», то ви не ту професію обрали, краще одразу йдіть в PR. Ви, по-перше, розумійте, що ви маєте говорити в інтересах тих людей, ви маєте говорити доступною їм мовою, ви маєте говорити їм правду, і ту правду, якою вони можуть скористатися, надавати їм ту інформацію, яка їм потрібна для того, щоб якось формувати своє життя насправді. От тоді ви будете не просто відомою людиною, ви будете ще й авторитетною людиною. Оце завдання, завдання внутрішньої місії журналіста, має формуватися у вузах, і це, напевно, основне, що має викладатися у школі.

М.Б. А от ті журналісти нашого з вами покоління, які працюють зараз і вже є успішними, безумовно, серед них є відсоток тих людей, які дуже вмотивовані, і для яких це не просто професія, а стиль життя, але ж переважна більшість дуже халатно ставиться до своїх професійних обов'язків. Чому так відбувається?

В.С.: Ви знаєте, напевно, ніде в світі немає такого, щоби всі були зірками, напевно, на те вони і зірки, що їх не так багато, і що це справді люди, які довели, що вони мають місію і мають характер, мають силу волі дотримуватися отих принципів. Що стосується всієї маси, питання в тому, хто буде задавати тон для журналістики. Допоки тон для журналістів будуть задавати власники видання, які будуть казати - я з тим політиком дружу, і тому ти будеш писати про нього добре, або вся редакція буде писати про нього добре, доти незалежної журналістики не буде. От коли тон почнуть задавати редактори, які є авторитетними, які досягли чогось, завдяки тому, що демонстрували характер і завоювали довіру, коли не будуть втручатися прямо власники, тоді, я думаю, ми маємо шанс отримати іншу журналістику.  

М.Б.: От і результати моніторингу свідчать про те, що головною причиною неякісних сюжетів у ефірі та статей на шпальтах друкованих й електронних видань найчастіше виявляється навіть не політичний або ж фінансовий тиск на журналістів, а банальні лінощі та халатність. Ось що з цього приводу розповів нам журналіст Олександр Міхельсон.

О.М.: Я ніколи не забуду один момент, це більше йдеться про професійну помилку просто, але момент дуже показовий, коли був весь процес оцей по острову Зміїний, Новий канал устами дуже улюбленої мною ведучої буквально через годину після оприлюднення рішення повідомив в студійній підводці, що острів Зміїний рішенням суду було передано Румунії. А взагалі йшлося не про острів, а тим більше не про передачу. Але це і є саме ота безвідповідальність і ота гонитва за сенсацією будь-якою ціною.

Є таке відоме російське Інтернет видання «Газета. Ру», там практично не можуть собі дозволити написати текст більше ніж з двома граматичними помилками, і то це страшна рідкість. А у нас ніхто і ніколи до цього серйозно не ставився, у нас пишуть так автори, що просто таке враження, що вони принципово не навидять пунктуацію, не просто не знають, а ненавидять, деякі автори, я повторюю. В тій газеті це неприпустимо. Чому? Тому що в «Газети Ру» є гроші на коректорів, а в «Української правди» немає? Ні, абсолютно не тому. А тому, що це питання ставлення, в першу чергу, до свого читача і до своєї професії. 

М.Б.: Пані Вікторіє, ми бачимо, що обидва приклади, наведені Олександром, говорять про банальну неповагу до свого глядача й читача, а також і до себе, і до власної професії. Як Вам здається, яким чином можна виправити таку ситуацію?

В.С.: Я не буду захищати безграмотність, не буду захищати помилки, цього дуже багато, але я би на цьому не фокусувалася. Я думаю, в українській журналістиці є чимало більших проблем, те, що ми говорили, орієнтація, в першу чергу, на людину. Взагалі ЗМІ й інформаційна сфера стала зовсім іншою, ніж, наприклад, десять років тому, з'явився Інтернет - зовсім інша сфера, заходиш, наприклад, на Youtube і з'являються кадри терактів, і швидше, аніж в усіх офіційних медіа, то очевидно, що величезна кількість аудиторії туди йде. Там не буде якісної картинки, там не буде зйомки з правильного кута, але саме та інформація буде першою і найбільш вражаючою. Треба просто мати це на увазі: з'явилися соціальні мережі, дуже часто просто підхоплюють чутки миттєво, треба це просто враховувати, і треба думати про те, яким чином навчити людей розрізняти справді правдиву інформацію, ту інформацію, якій можна довіряти, якою вона має бути, показати ті критерії, ті стандарти, щоб людина керувалася не чутками, а керувалася справді реальною інформацією. Ось для мене це завдання сьогодні є все ж таки найбільш важливим.  

М.Б.: Я пропоную нам послухати чіткий рецепт справжніх новин від Володимира Ар'єва, журналіста, народного депутата України, члена фракції «Наша Україна-Народна Самооборона».   

В.А.: Якісні новини відрізняються стислістю викладу і превалюванням фактів і оцінок. Взагалі, оцінок фактично в хороших новинах не має бути, має бути правильно і грамотно подана інформація, кожне речення має бути інформативним, й інформація має спиратися або на джерела, або на докази, і людина має ці докази бачити на екрані, тобто чути і бачити, співставляти побачене й почуте. Воно має дорівнювати.

І друге - обов'язкова збалансованість інформації, а збалансованість полягає в тому, що коли якась неоднозначна ситуація чи конфліктна, чи просто суперечлива, то обов'язкова подача другої точки зору або чітке пояснення, чому інша точка зору не може бути подана.

Ще один досить важливий момент - підбір фактів. Факт має бути суспільно важливим, інформація має бути подана така, що є дійсно важливою для суспільства, і має інформувати суспільство про перебіг подій важливих, а не просто для того, щоб розважати його, або підвищувати рейтинг програми різними «чорними» або «жовтими» матеріалами.

М.Б: Дякую Вам, пані Вікторіє, за те, що прийшли сьогодні до нас і допомагали нам  відрізняти справжні новини від несправжніх. В гостях у програми «Рентген» була директор «Інституту масової інформації» Вікторія Сюмар. Всю правду про медіа висвітлювала для вас Марина Бердичевська.

До наступних зустрічей!