РЕНТГЕН. ВСЯ ПРАВДА ПРО МЕДІА

ПІЛОТНИЙ ВИПУСК (17 серпня 2009)

М.Б.: Вітаю! В ефірі - СПІЛЬНИЙ ПРОЕКТ радіо «Промінь» ТА ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «Детектор медіа» -програма «РЕНТГЕН». Найвідвертішу правду про медіа висвітлює громадська організація «Детектор медіа», з вами - Марина Бердичевська та Марія Бабич. Вітаємо вас.

М.Бабич: Напередодні запеклої президентської кампанії-2010 «Детектор медіа» уважно слідкує за дотриманням журналістських стандартів при висвітленні найбільш значущих подій як загальнонаціональними, так і регіональними засобами масової інформації.

Адже саме під час президентських перегонів зазвичай застосовуються найбрудніші політичні технології та порушується найбільше стандартів демократичного суспільства.

Саме тому вже сьогодні, і відтепер - щотижня, «Детектор медіа» буде відслідковувати порушення стандартів у висвітленні перебігу президентської кампанії-2010 та повідомлятиме про це в ефірі радіо «Промінь».

Так, об'єднавши зусилля із провідними журналістами, аналітиками та експертами, ми зможемо протидіяти намаганням ввести українське суспільство в оману та допоможемо громадянам зробити власний вибір, базуючись на правдивій і достовірній інформації.

М.Б.: Останніми тижнями ми активно шукаємо відповіді на питання, якою буде роль українських ЗМІ у президентській кампанії-2010. А події останніх тижнів підтвердили, що ця тема вже нині актуальна як ніколи.

Маю на увазі скандал навколо ксенофобських та образливих висловлювань мера міста Ужгорода Сергія Ратушняка, за трансляцію яких на всю країну вже постраждав один журналіст - співробітник Закарпатської обласної державної телерадіокомпанії та позаштатний кореспондент Нового каналу Віталій Глагола, котрий минулого вівторка, абсолютно несподівано для себе, отримав наказ про власне звільнення. Про це ми і будемо сьогодні говорити, намагаючись знайти відповідь на непросте питання - яку ж роль відіграють журналісти у тих політичних процесах, що вирують сьогодні у країні.

М.Бабич: Скандал із Ратушняком - не перший у цьому передвиборчому сезоні. Незважаючи на те, що офіційного старту президентських перегонів ще не оголошено, навколо політиків, котрі мають однозначний намір балотуватися на головну посаду в країні, вже вирують пристрасті. Й найбільше - навколо фігури та дій Арсенія Яценюка, екс-спікера парламенту та депутата від партії «Наша Україна-Народна Самооборона». І кожного разу в епіцентрі скандалу опиняються українські ЗМІ.

М.Б.: Однак липневий скандал навколо публікації журналом «Фокус» напівпорнографічного колажа, де оголений чоловік із головою Арсенія Петровича здійснював недвозначні дії із жіночим тілом із головою прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, швидко ущух, тільки-но власники «Українського Медіа Холдингу» вилучили те число журналу з продажу, а головного редактора відправили чи то на тривалий лікарняний, чи то у відпустку за власний рахунок.

М.Бабич: Новий скандал вибухнув 6-го серпня, коли мер міста Ужгорода Сергій Ратушняк, і без того відомий мешканцям свого міста крутим норовом та пристрастю до бійок, накинувся на юну дівчину, що агітувала за Яценюка у наметі «Фронту змін», розташованому в центральному скверику Ужгорода. Свідчення дівчини та мера про те, що сталося, різняться. Вона продемонструвала на камери отримані від Ратушняка синці та стверджувала, що у неї - струс мозку. Натомість Ратушняк переконує, що дівчина сама накинулася на нього та почала бити по голові мобільним телефоном, і навіть розірвала на ньому сорочку.

М.Б.: Але коли до робочого кабінету Ратушняка завітав журналіст Віталій Глагола, мер у брутальній формі пояснив на камеру, що «знахабнілий єврейчик» Яценюк оточив себе наркодільцями й іншими кримінальними елементами, і у такій компанії «рветься до влади», забуваючи про те, що «тут - Україна, а не сільська рада Ізраілю».  Ратушняк висловив своє обурення тим, що дівчина так рвучко захищала «не вітця, а жидка», і насамкінець облаяв журналіста «готовим подонком». Це сталося тоді, коли Віталій попросив мера прокоментувати діагноз, поставлений дівчині - струс мозку.

М.Бабич: З 6-го серпня минуло вже більше 10 днів, однак тільки два загальнонаціональні телеканали продемонстрували глядачу той запис із ксенофобськими висловлюваннями Ратушняка, і лише інтернет-видання «Українська правда» та «Детектор медіа» подали розгорнуту аналітику на цю тему. Власні заяви з цього приводу зробили Вадим Рабінович та Ігор Коломойський, а також депутати від партії «Народного союзу Наша Україна» Ольга Герасим'юк та Ірина Геращенко. Всі решта - мовчать. Незважаючи на те, що скандал лише набирає обертів - 11-го серпня Віталія Глаголу звільнили. Начебто тому, що трудова угода, підписана Закарпатською ТРК із ним, добігла кінця, а на його місце вийшла з декретної відпустки інша працівниця.

М.Б.: Наш гість сьогодні - Євген Мінко, головний редактор журналу «Детектор медіа». З ним ми будемо говорити про причини й наслідки цього скандалу. Вітаємо тебе, Євгене.

Женю, чому, на твою думку, більшість телеканалів взагалі не подали глядачу новину про цей скандал та не відслідковували теми, а ті, що подали, зробили це якось цнотливо, із намаганням переконати глядача, що це - черговий привід поглузувати з політиків, і нічого більше?

Є.М.: Украинские телеканалы работают в таком очень специфическом пространстве и по достаточно странным методам, они считают, что кроме их канала никаких больше каналов и нет, потому что если что-то происходит в эфире не их собственном, то, в общем-то, этого не происходит в целом. Правило работает довольно часто, но оно, конечно, весьма своеобразное, потому что, например, я сейчас смотрю телевидение Великобритании, там это совершенно в порядке вещей, когда на одном канале обсуждают даже проблемы другого канала и так далее. Уж не говоря  о том, что если появился какой-то действительно важный социальный эпизод в эфире, то он естественно будет обсуждаться. Потому я думаю, что во многом здесь сыграло свою роль то, как телевидение подавало этот конфликт.

М.Б.: А саме ця тема, на твою думку, якось вплинула на те, що канали зробили такий вибір - обійти її?

Є.М.: Я думаю, да. Потому что тема ксенофобии вообще не является не то чтобы приоритетной, но она не входит в круг интересов украинских телеканалов, потому что тема, как в последние несколько десятков лет про нее говорят, мультикультурного общества достаточно далека от повестки дня. Что касается выражений самого Ратушняка, то там же какая ситуация - все достаточно логично, как может журналистам показаться, объясняет, что вот это слово «жид» в украинском языке используется, все нормально, обижаться нечего. Я на самом деле тоже иногда такое слышу от коллег, которые говорят примерно те же вещи, и я, в общем-то, могу понять их логику. Недавно читал о такой дискуссии, которая проходила в начале 90-х годов у нас, когда пытались понять вот это слово, вокруг которого все произошло, насколько уместно его употреблять. И тогда было принято решение, на мой взгляд, взвешенное, что поскольку украинцы еврейского происхождения себя чаще всего идентифицируют принадлежащими к русской культуре, это слово является не слишком приличным, в принципе, наверное, было бы правильно отказаться от его употребления. Но опять же это есть какая-то здоровая жизнь общества, в котором происходят дискуссии, когда этого нет, когда все нарывается на какой-то истеричный скандал или на истеричную реакцию, может быть, это даже показалось бы здоровым решением пустить в эфир эту борьбу последних недель.

М.Б.: А ось як пояснив цю ситуацію шеф-редактор програми «Вікна-Новини» Олексій Мустафін.   

О.М.:  Мы видим человека, который считает себя хозяином города, несмотря на то, что избранный мэр - это чиновник на службе у городского общества. Дальше, как только его попытались как-то осадить, у него из подсознания полезло. Конечно, безусловно, мэры многих городов в Европе были антисемитами, но в Европе это было в 20-ых годах, и после того, что произошло тогда, должен быть иммунитет у нации, страны, и даже у местной общины на подобные вещи. К сожалению, в Украине нет иммунитета, мы знаем, что творит и что позволяет себе говорить секретарь Донецкого горсовета по отношению к украинцам, мы неоднократно слышали это же в отношении евреев. На самом деле, это - последствие бесконтрольности этой местной власти, для которой никаких рамок не существует. Есть проблема с освещением подобных конфликтов в средствах массовой информации, мы должны показать, что произошло во всей красе, а с другой стороны мы не должны становиться распространителями подобных высказываний. Тут же эти моменты еще очень важные - не пытаться занимать позицию оправдывающую. 

М.Б.: Як гадаєш, Женю, нам дійсно не треба розкручувати подібні теми? Мені все ж видається, що саме по таких питаннях принципові та відповідальні журналісти мають зайняти чітку та визначену позицію.  

Є.М.: Да, я совершенно согласен. Что значит раскручивать или не раскручивать? Мы живем в стране, у нас есть общество, есть население, мы должны понимать, что оно все разное, что мы должны обсуждать наши проблемы и, тем более, что мы видим, что наоборот, если мы ничего не будем обсуждать, то в какой-то момент вылезет что-то глубоко неприличное и глубоко глупое. Потому что просто проблемы не проговариваются, а журналисты, в этом смысле требуется их позиция.   

М.Б.: Причини звільнення Віталія Глаголи для всіх начебто лежать на поверхні. Однак директор Закарпатської ТРК пояснює це не цензурою, незважаючи на те, що політичний підтекст для всіх є очевидним, а кадровими питаннями й нездоланними законами ринку. І саме тому більшість молодих журналістів навіть не потрібно нині залякувати цензурою - спрацьовує самоцензура, адже в умовах кризи всі бояться лишитися на вулиці. Як гадаєш, Женю, це тому журналістська спільнота мовчить, як вона мовчала і з приводу звільнення шеф-редактора програми «Репортер» на Новому каналі Володимира Павлюка за ролік «Пропало всьо»?

Є.М.: Я боюсь, что, к сожалению, журналистское сообщество - на сегодняшний день эфемерное понятие, это скорее некая симуляция, потому что случай, когда журналистское сообщество выступает в защиту какого-то своего представителя, который уволен, или на него было нападение совершено и т.д., то это скорее исключение из правил. Мы можем вспомнить, допустим, эпизод нападения народного депутата Калашникова на журналистов СТБ, и после этого последовала какая-то реакция, она была во многом инспирирована позицией самого канала, который просто жестко за это взялся. А вообще вряд ли мы можем говорить о том, что правилом является такой консолидированный ответ журналистов обидчикам, что такое не пройдет. К сожалению, такого нет.

М.Б.: Як ти гадаєш, яка доля чекає на цього молодого журналіста, якого звільнили?

Є.М.: Ну, я надеюсь, что он найдет себе другую работу. Насколько я помню, Новый канал собирался разбираться по этому вопросу. Безусловно, очень интересно было бы узнать о результатах его расследования, здесь просто очень важен сам принцип того, по какой причине это могло произойти. Но смешны все эти отговорки- какой-то рынок и так далее, просто смехотворно, я не понимаю, почему это произошло.

М.Б.: Твій колега більше песимістичний у цьому питанні. Я пропоную тобі та всім нам послухати відповідь на це питання оглядача газети «Лівий берег», відомого журналіста В'ячеслава Піховшека.

В.П.: Что касается журналиста, мне неизвестна ни реакция независимого Профсоюза под руководством Скрыпина по этому поводу, насколько я понимаю, заявления нет, и вообще в стилистике журналистских профсоюзов давать заявление на третий день после того, как событие произошло, это стало уже печальной украинской традицией. Нет пикетов, нет митингов, нет демонстраций, нет прочих законов, тем более, как я понимаю, со времен Майдана легитимизированных, можно все-таки противостоять подобным вещам. Я считаю, что любой человек, который захочет повторить то, что сказал Ратушняк, он теперь может совершенно четко спрогнозировать, какой реакции ему ждать, и может это повторить без всяких последствий для себя. Поскольку у нас сейчас в журналистике культ удобных, управляемых, с легкостью на веру воспринимающих то, что говорит начальство, не пытающихся проверить информацию самостоятельно ретрансляторов, то человек должен смириться с собственной кармой и поменять профессию. К сожалению, ситуация такова, что журналисты, которые делают поступки, их за это потом выгоняют с работы, и они меняют профессию, и, к сожалению, это урок для всех - не делать такие поступки.

М.Б.: Напередодні «Детектор медіа» провела опитування, в якому взяли участь більше 25 журналістів, політологів та експертів. Вони розмірковували над тим, яку роль відігрАють ЗМІ у президентській кампанії-2010, а також які саме носії інформації матимуть найбільший вплив на населення.

М.Бабич: Експерти прогнозують: роль телебачення залишиться у цьому процесі визначальною, і саме там сконцентрують свої рекламні зусилля всі кандидати. Друковану пресу чекає невеселе майбутнє - кандидати звертатимуть на неї увагу лише тоді, коли їм потрібно буде опублікувати черговий замовний матеріал. Зростати буде лише роль Інтернет-видань та соціальних онлайн-мереж, однак визначального впливу на перебіг кампанії вони все ж не здійснять. 

М.Б.: Журналіст Олександр Качура стверджує: «Телебачення лишається «болванізатором», візуальним «опіумом для народу». Інтернет-ЗМІ стає «свистком» для випускання пари свідомими, активними представниками середнього класу. Читаючи нечисленні розумні тексти і численні замовні, спілкуючись у коментах та на форумах, вони знаходять все більше цілком слушних причин не йти на вибори взагалі.

Друкована преса стає «зливним бачком» для штабних матеріалів. А тут ще й скорочення тиражів, зумовлене кризою. Це різко знижує роль газет та журналів у виборчому процесі. А зовнішня реклама стрімко перетворюється на конкурентів Жванецького та Задорнова».

М.Бабич: При цьому журналісти та політологи відзначають, що глядач, читач та слухач сьогодні змінився - впевненість населення в тому, що за повідомленнями ЗМІ неодмінно стоять інтереси власників та гроші, стала загальною. Вони звертають увагу на тотальну недовіру населення до ЗМІ та його політичну втому. Побільшало скепсису й в самих журналістів. «ЗМІ цього року не будуть місіонерським інститутом, який визначає результати виборчої кампанії. Навіть у політичних виданнях нині починають домінувати скандал, гламур, бульварщина і жовтизна», - вважає політолог Вадим Карасьов. Пропоную також послухати поради колегам, як поводити себе під час нинішньої кампанії, від журналістки програми «Вікна-Новини» на каналі СТБ Наталі Соколенко.

Н.С.: За Чеховим. Ставитися, по-перше, до всього об'єктивно, навіть не об'єктивно, а зверхньо, а зрозуміти, що політики зараз будуть виглядати святими та божими і дуже хорошими, висувати наперед оці свої якості, обіцяти все. До речі, цікаво було зауваження Іванні Коберник, котра стажирувалася в Німеччині, і якраз була передвиборча компанія там, і вона запитує у журналістів-колег німецьких: «Як ви відрізняєте передвиборчий PR від справжніх намірів політиків зробити щось після перемоги?» І німецькі журналісти відповідають: «Ніяк не розрізняємо, бо це все є передвиборчий PR». То треба, я ж кажу, зверхньо трошки, іронічно ставитися, бо це реально просто обіцянки, це обіцянки-цяцянки, прохолодно, не захоплюватися. Хоча ці мої поради напевно вже не актуальні, це не 2004 рік, я не знаю зараз жодного журналіста, який би був зачарований хоча б одним кандидатом.

М.Б.: Однак, попри тотальну недовіру до медіа, цілком підкорених, за висловом Олексія Мустафіна, «олігархом на ім'я Криза», є й інша точка зору. Дехто з аналітиків переконаний в тому, що вибори-2010 стануть проривом для Інтернету. Сьогодні активними читачами політичних Інтернет-видань є мільйон громадян України, в той час як активними користувачами соціальних мереж - уже 5 мільйонів! А тому, хоча штаби політиків неодмінно будь намагатися використати цей простір, він лишиться могутньою противагою телебаченню як «болванізатору». Що ти думаєш з цього приводу, Женю?

Є.М.: Если речь идет о том, что Интернет становится альтернативой для получения информации, то это, в общем-то, произошло уже достаточно давно для активной части общества Украины. А что касается использования Интернета как пропагандистской рекламной площадки, то все действия кандидатов в президенты, которые я видел, относительно освоения социальных сетей, это все выглядит очень смешно, вот в чем дело. В частности, я просматривал проекты Арсения Яценюка, мне кажется, что то, как это сейчас у него делается, это скорее способно оттолкнуть тех людей, которые могли бы быть в нем заинтересованы. Во-первых, это совершенно неинтересно, люди, которые этим занимаются, не очень хорошо понимают механизмы общения, ткань этой коммуникации. Не говоря уже о том, что там сам уважаемый кандидат в президенты совершенно хамским образом, почему-то в своем так называемом Живом Журнале общается с его посетителями, что мне показалось сначала какой-то неудачной шуткой, но потом я понял, что это на самом деле серьёзная дискуссия.

М.Б.: Ти маєш на увазі Арсенія Петровича?

Є.М.: Да, Арсения Петровича. С другой стороны, очевидно, что еще больше будет использоваться технологий манипуляций сомнительных, мы все знаем институт тех комментариев под статьями, которые чаще всего представляют себя как совершенно безумная демагогия, и, судя по рассказам сотрудников самых читаемых политических и новостных сайтов, большей частью, это генерируется с одних и тех же IP адресов. Это о многом говорит.

В.Г.: Більший оптимізм, ніж ти зараз, висловила Наталія Лигачова, вона вважає, що дійсно прорив соціальних мереж та Інтернет-видань вже не за горами. Я пропоную послухати, що з цього приводу сказала шеф-редактор видань «Детектор медіа» Наталія Лигачова.

Н.Л.: Нынешняя ситуация на медиарынке страны на кануне президентских выборов все-таки разительно отличается от ситуации 2004 года. Не только потому, что в медиа есть сейчас явный, и внешний и внутренний, плюрализм, она отличается еще и тем, что впервые с конца 80-х - начала 90-х годов минувшего столетия, информационную повестку дня страны формируют уже не только одни политтехнологи, действовавшие через СМИ, не посредством одних лишь спецопераций, разработанных в недрах политических штабов. Наконец-то повестку дня начали формировать независимые издания и независимые журналисты. Достаточно вспомнить последние скандалі, или события, привлекшие внимание широкой аудитории - дела Лозинского, Пукача, Ратушняка, посещение Патриархом Кириллом Украины и прочее. По сути, все эти события сделали таковыми СМИ. При этом, в отношении визита Кирилла, реально были востребованы и эффективно действовали как старые механизмы - в виде спецоперационного использования Интера теми же политиками и политтехнологами, так и новые механизмы - в виде огромного количества независимой аналитики, которая появлялась оперативно и прежде всего в Интернет-изданиях. На мой взгляд,  с точки зрения влияния на продвинутую аудиторию, независимая аналитика таки победила в этой неравной борьбе, и, возможно, когда-то мы будем изучать этот опыт как один из первых примеров успешного противостояния медиа независимой Украины внешнему информационному давлению.

М.Б.: Дякуємо тобі, Женю, за розмову. Наступного тижня ми будемо вчитись відрізняти справжні новини від несправжніх. З вами була «Детектор медіа» із відвертою правдою про медіа у програмі «РЕНТГЕН». До зустрічі!