За негативністю набутого значення слово «політика» може позмагатися хіба зі словом «порнографія». Як відживити скомпрометоване поняття, що фактично перебуває під негласною забороною?

Якщо уважно послухати чи не будь-який телевізійний виступ у виконанні чи не будь-кого з представників «вітчизняного політикуму», можна помітити цікаву закономірність. Вона стосується способу, в який нашими, з дозволу сказати, політиками вживається саме слово «політика». І полягає ця закономірність у тому, що, якщо вірити самим політикам, джерело всіх наших негараздів саме в ній, цій клятій «політиці», криється.

Цікава виходить ситуація. Ви колись чули, щоб, скажімо, музиканти звинувачували в усіх своїх і чужих нещастях саму музику: мовляв, не дає нам реалізовувати творчі здібності та заробляти достатньо грошей. Щоби, приміром, мореплавці нарікали не на піратів чи штормову погоду, а на море як таке: без нього всім нам жилося б куди краще? Чи щоб хіміки щосили лаяли хімію, яка стала на заваді людському щастю? Не чули? А тепер послухаймо наших політиків.

Ось посадовець, несправедливо, на його думку, усунутий з посади, волає про «політичну» розправу з боку конкурентів. Ось депутат скаржиться на «суто політичне» протистояння в парламенті, яке заважає прийняти потрібний йому закон. Правоохоронці воліють не розголошувати деталей кримінальної справи, бо підозрюють у ній «політичний» присмак. Муніципальний чиновник скиглить про «політичні погляди», що не дають киянам нормально оплачувати комунальні послуги. А ось персонаж із характерним прізвищем Скоробагатов повідомляє нам із рекламних оголошень, що «на голій політиці далеко не заїдеш».

Ці пригоди слова «політика» в повсякденному слововжитку є тим рідкісним випадком, коли до мовлення можновладців варто поставитися з усією серйозністю. Себто зважати не на те, що вони говорять, а на саму форму висловлювання. Одразу стане зрозуміло, що поняття «політика» непомітно для численних політологів, політтехнологів та політаналітиків перетворилося на уособлення всіх непристойностей нашого публічного життя. Дійсно, за негативністю набутого значення слово «політика» може позмагатися хіба зі словом «порнографія». Причому в обох випадках ніхто не може сказати, про що йдеться насправді.

Так чи інакше, «політика» - це бруд, підступність і шахрайство. З цим уявленням, втовкмаченим кожному пересічному громадянинові, вже погоджуються професійні політики. Якщо так піде далі, рано чи пізно ми дочекаємося прийняття закону «Про заборону політики». Цей момент позначить щасливе злиття влади й народу в повному популістичному екстазі. А також - встановлення досі небаченого, але від того не менш політичного режиму, поряд із яким найжорсткіші картини тоталітарного минулого здаватимуться красивими телевізійними заставками.

Що ж сталося з «політикою»? Чому від цього слова відхрещується влада, ним таврують одне одного представники партій усіх орієнтацій, так ніби політика - це якийсь особливо підступний різновид тероризму?

Не так давно - зо два десятка років тому - всьому світові було оголошено про кінець епохи ідеологій. З ідеологіями, всіма без винятку хибними, здавалося, покінчено, і їм на зміну прийшов «світогляд» - єдино правильний, бо включає можливість співіснування усіх точок зору, навіть протилежних. А те, що існують точки зору, що не бажають визнавати цей світогляд як єдино можливий, було списано на недорозвиненість певних культур, що недостатньо просунулися на шляху до ліберальної демократії.

Разом із кінцем ідеології неминуче мав прийти кінець політики. Бо політика без змагання ідеологій - уже не політика, а управління. Себто постполітика часів постідеології. Втім, невдовзі виявилося, що «кінець ідеологій» сам по собі був найбільшою ідеологічною оманою. Вона приховувала безроздільне панування однієї з ідеологій - ліберально-демократичної. Ідеології повернулися, а політика виявилася зайвою. Навіщо політика, якщо є управління?

Отже, поняття політики є симптомом нинішньої ідеологічної ситуації. На нього можна вішати всіх собак суспільного життя саме тому, що місце, належне політиці, посіли інші практики. Насамперед - постполітичне управління всіма сферами життя та медійний спектакль, що приховує за щоденним миготінням облич і поглядів фундаментальну пустку на тому місці, де мало б відбуватися політичне розв'язання суспільних антагонізмів. Проблема в тому, що управляти можна клерками в офісі, стадом в отарі чи грошовими потоками на біржі. Соціальними антагонізмами - єдиним одвічним предметом політики - управляти не можна. Їх треба розв'язувати. Саме для цього люди винайшли політику. Без неї ці антагонізми стають нищівними.

Тож як відживити заяложене й скомпрометоване поняття політики, що фактично перебуває під негласною забороною? Оголосити політиків поза законом, поки вони не оголосили поза законом політику? Існує менш утопічний, більш тривалий, але дієвий спосіб. Потрібно надати слову «політика» його власне, позитивне значення в повсякденному слововжитку. Щоразу, коли політик скаржиться на «політичність», треба наголошувати, що політика - це саме той неприємний надлишок, який не дає політикам просто й спокійно займатися бізнесом.

Такі слова, як «політика», не можна віддавати без бою. За них треба боротися. Бо, якщо замислитись, кожному з нас краще бути суб'єктом політики, ніж об'єктом товарних відносин.