Чимдалі більше мені здається: закладені свого часу у телепропаганду доктором Йозефом Геббельсом принципи живуть і торжествують донині. Принаймні, на телебаченні України. І як не парадоксально - чи не найбільше (якщо не брати до уваги виборчих кампаній) напередодні 9 Травня, яке на більшості постсовєтського простору продовжує залишатися Днем перемоги. Кого над ким? Не дуже зрозуміло, адже держава-переможець уже давно (18 років!) загинула під тягарем своїх «здобутків», а переможені держави живуть значно краще за переможців і нерідко диктують їм свою волю.

Проте за допомогою телебачення України все це - тобто об‘єктивну, а часом і брутальну реальність - практично неможливо ані побачити, ані відчути, ані зрозуміти. Ті кілька сотень тисяч українських громадян, які ще читають книги, і ті кілька мільйонів, що здатні відрізнити зерно і кукіль в Інтернеті, ще мають шанс вийти за межі, окреслені доктором Геббельсом і перейняті його колегами з Луб‘янки та Останкіно (які, власне, й замовляють музику на телебаченні України). Інші такого шансу практично не мають. Хіба що в них немає телевізора...

«Дев‘ятого травня на телебаченні все, як завжди», - чи то стоїчно, чи то меланхолійно констатує  «Детектор медіа». Як бачимо, прийоми доктора Геббельса діють навіть на професіоналів. Насправді - майже як завжди; дози великої і «малої» історичної неправди зростають із кожним роком, хоча і «як завжди» - це вже національна ганьба: ритуальне оспівування «свого», «рідного», «вітчизняного» тоталітаризму й одного із його головних знарядь: Червоної армії. Повторю ще раз: замовники цієї музики сидять за межами України, й шалена кількість телетуфти спродукована там, - але все ж йдеться про начебто «наші» телеканали, які, за рідкісним винятком, цю туфту транслюють і вбивають людям у підсвідомість, лишаючи їх у шизофренічному стані таких собі напівсовків-напівмалоросів.

Це майже смішно, але навіть «ліберально-європейський» Савік Шустер не може (чи вже не хоче?) вийти за межі геббельсівських принципів і прийомів телепропаганди. Зробивши у ніч з 8 на 9 травня темою своєї програми «Шустер live» порівняння Гітлера й Сталіна, експертами до студії він запросив політиків, які могли б зробити кар‘єру тільки у відомстві Геббельса - горлянкою, нахабством, масштабом невігластва і брехні, вмінням не давати говорити іншим тощо. Навіть у совєтських органах пропаганди вимагалося бодай деяке знання фактів та певна розважливість - а от у Міністерстві пропаганди брали своє енергією та натиском. І працювало - принаймні, до певної межі, коли з‘ясувалося, що американські клерки та фермери чомусь уміють влучно стріляти, а розлючені слов‘яни - зовсім не нижча раса...

Та повернімося до наших баранів, себто «експертів» у студії «Шустер live». Не знаю, як хто, а я особисто належу до числа тих мастодонтів, що вважають: журналістика має давати інформацію передусім не про чиїсь думки, а про об‘єктивні процеси. Бо ж один учасник вільної й демократичної дискусії в живому ефірі може донесхочу говорити, що Земля стоїть на китах, інших - на слонах, і так впродовж усього телешоу чи радіопрограми. Реальний же стан справ залишиться, як то кажуть, за дужками, хоча модні сьогодні приписи «збалансованості» й «неупередженості» будуть виконані - на радість доктору Геббельсу і його послідовникам, бо в такій ситуації перемагають горлодери й грандіозні за масштабами мовленої неправди брехуни. Отож, поглянувши на склад учасників «дискусії», можна було зарані прогнозувати: йдеться не про пошук істини (скільки б про нього не говорив «білий і пухнастий» Шустер), а про продовження оспівування перемоги Колими над Бухенвальдом, тобто совєтського тоталітаризму над нацистським.

Ні, звичайно, кожна нормальна людина має радіти поразці Бухенвальду, але чому нам щороку втовкмачують, що ми мусимо, образно кажучи, радіти перемозі Колими, тобто поширенню ҐУЛАҐу на добру половину Європи?

До речі: переможці-«визволителі» й Бухенвальд для своїх (тих самих, що й у нацистів) потреб прилаштували, садячи туди «ворогів народної влади», і не лише гітлерівців, а й християнських демократів, соціалістів, лібералів...

А тим часом розмова у студії йшла не про це, а про те, що «провокаційно», ба більше - «злочинно» порівнювати Сталіна з Гітлером. Та ще й 9 Травня! Спроби кількох інтелігентних і притомних осіб, запрошених до студії, вщент руйнувалися базграниною фахівців-з-усіх-питань типу того, що «Гітлер програв унаслідок опору іспанських партизанів» (Іспанія насправді не була учасником Другої світової війни) та що «на Нюрнберзькому процесі засудили дивізію СС «Галичина», і крапка!». Насправді ж це питання спеціально там не розглядалося, з іншого боку, саме рішення цього трибуналу про «непомірний тиск обставин», що спричинив вступ тих чи інших осіб до військ СС, лягло в основу судових рішень по «Галичині» на повоєнному Заході. Ці обставини у вигляді справді шаленого більшовицького терору були визнані достатніми для зарахування вояків дивізії (так само, як і вояків аналогічних балтійських дивізій) не до злочинного формування, а до числа звичайних комбатантів. Та про це все - так само, як і про те, що більшовики вбили пострілами у спину у 100 разів більше червоноармійців, ніж українські націоналісти (956 тисяч страчених за вироками трибуналів, застрелених політруками, вбитих вогнем загороджувальних загонів тощо - це офіційні дані комісії при президенті Росії від 2005 року!) - все це не прозвучало. Кого цікавить істина? Шуфричі-добкіни-яворівські-катеринчуки, котрі здатні тільки гучно агітувати за свої партійні настанови, важливіші за факти і за історичну істину!

...Ну, добре, не хотів Савік Шустер запрошувати «українських буржуазно-націоналістичних» істориків, але ж можна було, скажімо, запросити питомо російськомовного киянина Кейстута Закорецького, колишнього армійського офіцера, нині - історика-любителя (як він сам себе зве). Для теми розмови (Сталін і Гітлер - брати за духом?), як на мене, величезне значення має зроблене Закорецьким відкриття: у центральній науково-технічній бібліотеці Києва він знайшов у відкритому доступі й опублікував «Короткий російсько-англійський воєнний розмовник», виданий у середині літа 1940 року, де зібрана дуже специфічна лексика: не лише «Відповідайте тільки "так" чи "ні"!», «Покажіть на карті», «Яка частина?», «Злазь з велосипеда!», «Якщо будеш шуміти, уб‘ю!» - а й «Ви з‘явилися до нас добровільно?», «Що вас змусило перейти к нам?», «Ви хочете битися на нашому боці?», «Як говорять про СРСР?», «Не бійтесь червоноармійців!», «За все взяте у жителів війська Червоної Армії заплатять!», «Чи згодні ви продати?» і так далі.

Це ж де і з ким мали так розмовляти рядові червоноармійці та молодші командири (при старшому командному складі були перекладачі)? При обороні священних рубежів СССР від британських агресорів? Але тільки чверть розмовника надається до цього (важко уявити, що британське військо висадиться десь у Владивостоку і рушить до Москви на велосипедах...). Та й виданий друком розмовник тоді, коли британське військо якраз відступало з Дюнкерка під тиском Вермахту, кинувши всю важку зброю - яка там агресія проти будь-кого! І на території Індії чи Єгипту з таким лексиконом далеко не зайдеш (ані слова про верблюдів чи слонів та інші відповідні атрибути цих країн). А от на території «туманного Альбіону» - якраз! А це означає тільки одне - що Сталін та його оточення цілком серйозно розглядали спільну разом із гітлерівською армією висадку на Британські острови (і не тільки на них: опубліковані плани дій Чорноморського флоту та його авіації проти Суецу, Хайфи, Мальти - і це 1940 року!). А от восени 1941 року не дійшли згоди стосовно умов приєднання СССР до вісі Берлін-Рим-Токіо (документи про умови такого приєднання опубліковані 15 років тому, вивчай, скільки завгодно) - товариш Сталін виявився надто зажерливим. І тоді ґеноссе Гітлер остаточно вирішив воювати з Совєтами до їхнього повного знищення.

А якби дійшли згоди? Якби спільно завоювали Британію, Єгипет, Індію? І якби за кілька років разом вступили у неминучу війну зі Сполученими Штатами та їхніми союзниками - Штатами, які на той час побудували б колосальні флот та стратегічну авіацію і зробили б десяток атомних бомб? Ясна річ, СССР припинив би існування якраз тоді - у другій половині 1940-х, але на місці Берліна, Гамбурга, Риму, Москви та Києва була б радіоактивна пустеля. Тож мав рацію Алексєй Симонов, син знаного письменника, кажучи - «Нам ще пощастило, що Гітлер напав на нас 22 червня!»...

Але для того, щоб у студії розмова йшла на такому рівні, там мав би бути Кейстут Закорецький, а політики мали б сидіти мовчки і слухати.

І взагалі - слово повинні були мати фахівці, як з Москви та Петербурга, так і з Києва та Варшави, а депутатам місце серед публіки, з кляпом у роті в разі потреби - хай слухають розумних людей і вчаться, - якщо, звісно, здатні. У нас же все навпаки - політичні персонажі тільки тиснути на кнопки під час голосування, демагогічно виступати на будь-які теми і вигідно змінювати свою партійно/фракційну належність, вчать глядачів, як треба жити, як розуміти історію та економіку і як розбудовувати державу. Слово честі, якщо спочатку це було забавним, то тепер це вже стало схожим на зібрання повій, які дають суспільству рекомендації з питань морального виховання юнацтва. З настільки ж небезпечними соціальними наслідками.

...Повертаючись до «злочинності» порівняння Сталіна з Гітлером, слід згадати - Сталін сам порівнював - хай і напівжартома - свій режим з нацистським. Двічі - 1939 року під час бенкету з німецькою делегацією після підписання угоди з нацистами - і 1945 року під час Ялтинської конференції із західними союзниками - він представляв співрозмовникам Берію так - «а це наш Гіммлер».

І ще одна «деталь». Якби у студії були фахівці і якби їм давали слово, вони б нагадали присутнім слова маршала Рокосовського, сказані ним журналістам незадовго до смерті: коли ми, командувачі фронтами, навчилися дурити цього кремлівського мудака, тоді й почали наступати і бити німців. Ось компетентна оцінка ролі Сталіна у війні («не можна 9 Травня погано про нього говорити! Сталін і перемога нероздільні!») людиною компетентною.

Але оскільки майже нічого компетентного та правдивого про ту війну на «нашому» телебаченні немає і бути не може, то й маємо відповідні наслідки.  От у метро 8 травня двоє хлопців співали відому пісню з трохи зміненими словами: «Офицеры, все славяне» (замість «Офицеры, россияне», бо ж Київ усе-таки) - ну, і чим «славяне» в цьому контексті відрізняються від «арійців»?

Справді, Колима перемогла Бухенвальд, брутально використавши для цього життя десятків мільйонів червоноармійців, які воювали за свій дім і наївно вірили, що по війні їм та всьому людові житиметься краще і вільніше, - та хто переможе Колиму, яка чимало взяла до свого арсеналу від ідеологів та пропагандистів націонал-соціалізму?