«Молода гвардія»: слава КПРС!
Іван Кравчишин («07 продакшн») у мільйонний раз довів, що історія краснодонського підпілля перебрехана. Але якою є правда?
Фільм Івана Кравчишина «“Молода гвардія”: лічильник смерті» (студія «07 продакшн», «Інтер», 19 лютого, 22.20; відео) пропускати не хотілося. Потай сподівався, що Іван Кравчишин, якому вдалося реалізувати задум і зробити сучасний погляд на легендарну підпільну комсомольську організацію, пішов таким шляхом, яким намагався піти свого часу і ваш автор.
Анонс на сайті «Інтера» давав на те всі підстави: «Насправді, стверджує автор фільму, цікавість до "Молодої гвардії" була чітко спланованою агітаційною кампанією, в якій діти опинилися пішаками у великий грі дорослих. А боротьба за лідерство між 16-річним Олегом Кошовим та старшим товаришем стала початком кінця “Молодої гвардії”».
Кілька років тому, пишучи сценарій для документального фільму на ту ж саму тему (його так і не було знято), я запропонував розглянути альтернативну версію існування цієї організації, яка будувалася на тому, що «Молодої гвардії» насправді… не було. Є достатньо матеріалів, котрі дають підставу так думати.
Проте, будучи в матеріалі, я спочатку здивувався, а потім розчарувався. Автори стрічки «“Молода гвардія”: лічильник смерті» обмежилися тим, що в мільйон перший раз довели мільйон разів доведене: історія створення молодіжного підпілля в Краснодоні перебрехана лише в тому пункті, де йшлося про організаційно-керівну роль комуністичної партії.
Візуальний ряд стрічки Івана Кравчишина побудований здебільшого на фрагментах класичного радянського фільму «Молода гвардія» (1948 р.) у постановці Сергія Герасимова, який дав путівку в кіно багатьом майбутнім радянським кіноідолам (зокрема В’ячеславу Тихонову, Кларі Лучко та Інні Макаровій) і Сталінську премію – Нонні Мордюковій. Крім того, використовується більш нова, 1970-х років, документальна стрічка, де ми бачимо маму Олега Кошового, а також сучасні постановочні зйомки. Проте і в фільмі Герасимова, і в легенді про «Молоду гвардію» був реальний початок, про який Іван Кравчишин мусив згадати бодай поверхово, не змінюючи візуального ряду.
14 лютого 1943 року радянські війська звільнили від німецьких окупантів невеличке шахтарське місто Краснодон. Одразу після того, як почала працювати військова комендатура, місцеві жителі повідомили визволителів про масові розстріли за містом. Їх проводили німці та поліцаї буквально напередодні свого відступу.
Із шурфу на вказаному місці справді витягли 49 понівечених трупів. Більшість із них – молоді хлопці й дівчата віком 16-17 років. Після того, як загиблих упізнали рідні, страчених поховали в братську могилу. Похорон тривав з ранку до ночі 1 березня.
Обставини масового знищення молодих краснодонців розслідували органи НКВС. Вже під час перепоховання чекісти мали інформацію: всі розстріляні причетні до якоїсь підпільної антифашистської групи. Про це свідчили й матеріали кримінальної справи, знайдені серед уцілілих документів архіву краснодонської поліції. Саме там уперше почала фігурувати назва організації – «Молода гвардія». Таким чином, перша згадка про молодіжне підпілля взята не зі свідчень очевидців чи учасників групи, а з документів краснодонської жандармерії.
18 квітня 1943 року в газеті «Сын Отечества» з’являється перша публікація про подвиг краснодонського комсомольського підпілля. 15 вересня того ж року «Правда» публікує нарис голови Спілки письменників СРСР, члена ЦК КПРС Олександра Фадєєва «Безсмертя». Він став прологом майбутнього роману, котрий прославив «Молоду гвардію» як чільну, найбільш організовану і результативну комсомольську підпільну організацію, що діяла в роки війни.
Як бачите, згадка про наявність жандармської кримінальної справи, нехай вона навіть зберігається в російських архівах, вже могла б показати історію «Молодої гвардії» під зовсім іншим кутом. Адже в жодних документах, крім протоколів зізнань, які підлітки давали – увага! - під тортурами, про існування розгалуженої організації в Краснодоні не згадувалося!
Натомість автори фільму «”Молода гвардія”: лічильник смерті» в своєму дослідженні обмежуються розкриттям двох «страшних» таємниць, які вже давно таємницями не є. Ще в роки тріумфу «Огонька» нам повідомили: Фадєєв переписав свій «головний» роман за наказом Сталіна, аби показати керівну та організуючу роль комуністичної партії в формуванні молодіжного підпілля на Донбасі. Тому Іван Кравчишин нічого нового в цій частині «розвінчання міфів» не сказав. Відповідно, не можна вважати навіть наближенням до сенсації докладно розжовану тему про те, що Олег Кошовий не був насправді лідером «Молодої гвардії». І взагалі, підлітки пересварилися в боротьбі за лідерство, тому організація і провалилася.
Як бачимо, автори ані секунди не сумніваються в тому, що «Молода гвардія» як організація існувала. Творці стрічки лише уточнюють деякі деталі, загалом залишаючи милий вухам аудиторії 65+ героїчний пафос: комуністична партія виховувала радянських дітей у патріотичному дусі. Не так уже й важливо, що Фадєєв за вказівкою Сталіна збрехав, і комуністи Валько і Шульга (хто вони такі – дивіться текст роману – А.К.) не організовували на боротьбу комсомольців Кошового, Громову і професійну розвідницю Шевцову. Все одно, всотавши патріотизм із молоком матерів, підлітки Краснодону вирішили в суворі роки окупації Донбасу стати на захист країни, діючи, мов камікадзе. Молодь все одно боролася з ворогом, бо була свідома та самоорганізована.
Всі герої, які говорили на камеру, – учасники подій, їхні родичі, історик і директор музею «Молода гвардія» - не дають жодного приводу поставити під сумнів сам факт існування такої потужної організації. Але дуже уважний глядач і слухач просто не має права пропустити дві теми, які автори з невідомих мені причин не розвинули.
Перша: один із експертів у фільмі сказав: «Не треба влаштовувати ідилію, що люди в окупації жили дружно». Справді, єдине, що народжені в СРСР знають про роки німецької окупації, – це те, що всі, хто лишався на окупованій території, автоматично ставали підпільниками. І починали розповсюджувати листівки, красти зброю, підпалювати склади, полювати на німецьких офіцерів тощо. А ту обставину, що на окупованій території люди могли вступати в звичайні, так би мовити, безідейні конфлікти з окупаційним режимом, сьогодні, в час нібито розвінчання міфів, чомусь уперто ігнорують.
Друга: в фільмі все ж таки прозвучало, що справу «Молодої гвардії» розкрутила краснодонська поліція. Тобто ті самі поліцаї-зрадники, які складалися нехай із корінних кубанських козаків, але все ж таки радянських людей. З відповідним сприйняттям світу. Тому варто припустити, що події в Краснодоні в січні 1943 року розвивалися наступним чином.
Почалося все з крадіжки (цього не уник Фадєєв у романі – А.К.). Кілька хлопців обікрали німецький склад, а потім понесли частину краденого на базар. Там їх виловили поліцаї, почали бити, вимагаючи зізнань та імен спільників. Підлітки не витримали тортур (що не дивно) і почали називати своїм мучителям усіх підряд. Винних і не винуватих. Припускаю, що серед виказаних «спільників» були ті, хто справді слухав радіо і кілька разів наклеїв листівки, вважаючи свої дії рухом опору і навіть називаючи себе «Молодою гвардією». Власне, правда в цьому таки є. Одначе реальна група підлітків під спільною назвою «Молода гвардія» навряд чи налічувала 70, як прозвучало в фільмі, чи навіть 49, як зазначено в газетах того часу, осіб. І ось чому.
Автори фільму оминули той факт, що відразу після окупації Краснодону для підтримки нового порядку в місті та районі залишають тільки 25 німецьких жандармів. Трохи згодом жандармерію підсилили ще на 5 чоловік. Керував краснодонською жандармерією німець на прізвище Ренатус. Він оголосив набір місцевих жителів на службу в поліцію. Конкуренція між колишніми радянськими громадянами, котрі бажали влаштуватися на поліцейську службу, була величезною. Записували в поліцаї лише за рекомендацією. Поліцай отримував солідний продуктовий пайок, рейхсмарки і – головне – владу. Таким чином, у районі виявилося аж 400 поліцаїв на… 30 німців. Очолив краснодонську поліцію Соліковський (про нього часто згадується в романі Фадєєва).
Аби дізнатися це, не треба порпатися в російських архівах. Думаю, донбаські історики це прекрасно знають і сказали б, якби їх запитали.
Звісно, Соліковський та його підлеглі робили все можливе, щоби виправдати довіру окупаційної влади в особі Ренатуса. І на практиці довести, що вони не даремно їдять німецький хліб. Тому тутешні поліцаї славилися своєю жорстокістю.
Таким чином, розкрутити звичайну крадіжку на викриття розгалуженої підпільної організації було вигідно самим поліцаям - колишнім радянським людям. Хіба «ворогів народу» в довоєнні роки розкручували не за таким самим принципом? Численні «терористичні організації», що складалися з «німецьких», «японських», «англійських» та інших шпигунів, фігурували на газетних шпальтах «Правди», а катували, судили та розстрілювали людей в НКВС пачками. Як ми тепер знаємо, в гітлерівській Німеччині діяла така сама система розкриття всесвітніх змов.
До речі, в цій історії свого часу виник зовсім несподіваний поворот: з нею почали пов’язувати діяльність ОУН на Донбасі. Зокрема, зрадник Євген Стахович, під чиїм псевдонімом Фадєєв вивів нібито реального зрадника Віктора Третякевича (як сказано у фільмі) – зовсім не Третякевич (його виправдали після війни і нагородили, в фільмі про це – ні півслова), а інша реальна людина, а саме – член ОУН, підпільник зі стажем, у подальшому емігрант і громадянин США Євген Стахів.
Про свою причетність до цієї організації Стахів, за його словами, дізнався в середині 50-х років у Нью-Йорку. Тоді в одному з кінотеатрів на Манхеттені він подивився фільм Сергія Герасимова «Молода гвардія». Через сорок років, отримавши змогу приїхати в Україну й дати інтерв’ю журналістам, він не просто відкинув звинувачення у зраді, а й заявив: «У той час я за завданням ОУН вів підпільну роботу на Донбасі, саме в районі Краснодону. Тому знав про існування всіх антигітлерівських організацій. Ні про яку “Молоду гвардію” я тоді нічого не чув». Правда, уточнює: була розвідниця Любов Шевцова, були молоді люди, які збирали для неї відомості, хтось спалив біржу праці, хтось клеїв листівки. Але всі ці дії навряд чи керувалися з єдиного підпільного центру.
Уявляєте – осередок ОУН у роки війни на Донбасі! Та ще й у ті часи, коли, за легендою, там діяло комсомольське підпілля! Це ж яка тема для дослідження! Достатньо сказати про це два-три речення – і історія отримує додаткову інтригу. Проте навряд чи автори фільму взагалі «пробивали» подібну тему. Хоча вона не те щоб у повітрі, але в інтернеті точно є… Я ж знайшов свого часу.
Мушу нагадати: я не фаховий історик. Я журналіст, який звик вивчати тему свого чергового матеріалу і, головне, робити висновки. Які не завжди відповідають і відповідатимуть думкам аудиторії, котра звикла до стандартних і тим зручних резюме.
Отже, «Молода гвардія» – не фальсифікація Олександра Фадєєва. Її в такому вигляді, як вона представлена в музеї, вигадали ще раніше, під орудою начальника поліції Соліковського. Може таке бути? Цілком. Звісно, це жодним чином не применшує самої трагедії: підлітків жорстоко катували, а потім знищили. Це справді було масове вбивство, і нам дійсно нема особливої різниці, за що постраждали молоді люди під час війни.
Звісно, ця версія тепер не годиться. Адже автори стрічки «”Молода гвардія”: лічильник смерті» акцентують увагу на фанатичному патріотизмі, який нібито був притаманний кожному народженому в СРСР немовляті-зобмі.
Напевно, ніхто зараз не ламатиме списи, та й не треба: за великим рахунком, повторюся, молоді люди трагічно загинули від рук своїх же, поліцаїв. Вони більше жертви, ніж герої: героєм бути важко. Тому музей «Молода гвардія» потрібен – як музей жертв системи, жертв режиму, жертв тоталітаризму. До речі, засумніватися по телевізору в самому факті існування розгалуженої організації – теж свого роду героїзм. Але телевізійного героїзму в телевізорі точно нікому не треба.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
10
5746 дн. тому
Нина, я думаю ОУН и сдали ребят фашистам, или вот такие ублюдки типа "ПРАВДА".
Правда
5747 дн. тому
Очередное ведро помоев на ублюдочную советскую власть. Как хорошо что мы сейчас живем в свободной и счастливой Украине!
хтось
5747 дн. тому
Дуже важко тепер повернути правдиву історію. Я не маю на увазі «Молоду гвардію», а взагалі. Сімдесят років «писалася» історія. Та чи тільки сімдесят… А тепер говорять, що нинішня влада перекручує історію. А я говорю – НЕ ТРЕБА БУЛО ТОДІ КРУТИТИ - сьогодні не довелось би «перекручувати».
Ніна
5747 дн. тому
ОУН мала свої осередки як на Заході, так і на Сході України. Хто вичав історію( не краткий курс ВКПб), то це знає. Не виключено, що організація залучала молодь до визвольної боротьби проти окупаційних військ. Однак краснодонівці цього не визнають, бо виходить молодогвардійці були націоналістами . Така ситуація-парадокс в умовах істування незалежної держави України, яку ОУНівці і здобували!
Anatol
5749 дн. тому
Моя мати, як була жива, розповідала, що ще в 1943 році люди розповідали нишком один одному, що Молоду гвардію вигадали, а хлопці буди звичайними хуліганами та крадіями. Вона тоді жила, як власне і я зараз у Луганську. Так що суперечка почалася ще тоді.
Феофан
5749 дн. тому
Моя покойная мама пережила оккупацию, находясь недалеко от г. Малин на Житомирщине. Знала Сосниных и других малинских подпольщиков, погибших с ними. Двоюродная сестру моего отца, входившая в организацию Сосниных, погибла в гестапо. Мама занималась снабжением небольшого партизанского отряда, действовавшим на участке железной дороги в районе Чепович. Мама имела медаль "Партизану отечественной войны", кажется, 2-й степени. Она всегда с большим подозрениям относилась к россказням Фадеева в его заказушном романе и плохо о нем отзывалась. Не очень-то хорошо она отзывалась и о партизанах, считая большинство их обыкновенными бандитами. И вообще, по ее мнению люди самоорганизовались в подполье и партизаны не из-за какого-то совецкого патриотизма и комуняцкого фанатизма, а исключительно потому, что оккупанты допекли людям еще больше, чем комуняки с их НКВД и колхозами.
Юля
5749 дн. тому
А мені здалося, що центральне питання, навколо крутився весь фільм, було приблизно таке - чи спала мати Кошового з Фадєєвим, партійними чиновниками і німецькими офіцерами. Бо найчастіше на екрані виникала якась бабця зі своїми плітками сімдесятирічної давнини.
OGON
5750 дн. тому
Автору - Мушу нагадати: я не фаховий історик. Я журналіст... в том то и дело, что ты журналюга и пытаешься, что-то придумать эдакое разоблачительное... я сам родом из Краснодона, я со школьных лет интересовался историей города, и я брал информацию от людей которые, в то время жили в Краснодоне...Так вот информация для автора, эти ребята не жертвы, а ГЕРОИ (хотя и с хулиганистым прошлым)...В те годы СУЩЕСТВОВАЛА организация ребят и не таких уж молодых, т.к. в то время если парню было 20 лет, так он уже был МУЖЧИНОЙ, некоторые ребята (которым удалось избежать облавы) из Молодой Гвардии ...погибли под Ровеньками освобождая город, в чем согласен с автором, так это в том, что эту историю сильно раздули в целях пропаганды, так что попрошу не марать светлую память о ребятах, а лучше повнимательнее изучать истории про УПА (я так понимаю это автору ближе)
5750 дн. тому
І це вже не вперше, коли Інтер обіцяє "бомбу", а в результаті маємо тихенький "хлоп". Але мета досягнута - дивилися, адже чекали на сенсацію! Вкотре глядача пошили в дурні!
О
5750 дн. тому
ОГО
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
