Чим не привід трішечки підсумувати зроблене, проаналізувати досягнення, погомоніти про проблеми. Нагадаю, що в основі проекту – справжня телевізійна родзинка (як зазначено в офіційному пресовому релізі – «ексклюзивний формат»): спочатку різних народних пісень у студії наживо співають фольклорні колективи з усіх усюд України. На сьогодні команда проекту «просіяла» через вуха та серця колективи з 14 областей держави. Області ті різні – і зі сходу, і з півдня, і з центру, і з півночі, і з заходу. Творча команда, до слова, намагається представити в програмі колорит кожної з тих місцин: знімають раритетні світлиці у помешканнях, природні ландшафти і, головне, простих людей. І пісень вони, ті наші люди, співають різних – жартівливих і лірично-тужливих, побутових і навіть трохи сороміцьких (ну то для рейтингу!).

 

Принагідно зазначу, що в доробку творчої команди – пісні, виконані грецькою, болгарською, українською кримськотатарськими мовами. Це я для знервованих зазначаю! Потім ці самі пісні виконують сучасні українські професійні музики. Теж різні. Масовано – представники попу. Доволі багато – представники традиційної української естради. Але найголовніше (принаймні для мене), що мільйони українських телеглядачів щоп’ятниці ввечері й у повторі у вівторок чи середу зранку в ефірі найпотужнішого телевізійного мовника країни можуть познайомитися з музикантами, яких у країні начебто й не існує – сучасними українськими виконавцями живої музики і живого звуку! То на сторінках кольору і запаху дитячої неприємності і в ефірі «українських» радіостанцій і тим паче «національних» телеканалів їх немає. Але які імена, які виконання в ефірі Першого національного: Катя Чілі і Mad Heads, «Оркестр Янки Козир» і Ірина Шинкарук, «Джазова Фіра» і «Дримбададзиґа», «Контарабанда.com.ua» і «Дахабраха», «Полікарп» і «Абздольц» та багато інших.

 

Найцікавіше спостерігати за учасниками фольклорних колективів (бабусі, дівиці, дівчата та дідусі, дядьки, парубки) посеред потужної, напакованої надсучасним світловим, звуковим та телевізійним залізяччам студії, коли вони слухають «своїх» пісень у виконанні наших команд і артистів. В очах – здивування, на обличчах – іноді переляк, після пісні – овації! Розуміють прості українські люди – де справжнє, а де «фанера». Точно розуміють. А ще телевізор дивляться і навіть орієнтуються в ефірних тонкощах. «А можна я про той... ну про чарочку розкажу, я марку називати не буду», – це жіночка, яка розповідає ведучій проекту пані Оксані Пекун «про своє» у кадрі. А чом не можна? Як же без чарочки, але з розумом! Саме розум не дає команді проекту перейти межу, за якою уже не фольклор та народне коріння, а простий та банальний «закіс» під модний «ворлдм’юзік» у бабкінському стилі: «погромче с балалайками, гитарками і клавишными!».

 

До речі, «модним» у проекті є спосіб визначення пісень – перших володарів цікавих авторських призів: глядацьке інтерактивне голосування. Підрахунок виокремив пісні «Христофоровна» у виконанні ансамблю «Берегиня» із с. Меделівка Радомишльського району Житомирщини та гурту «Тік», «Чумакова жінка» у виконанні ансамблю «Живемо» с. Зазим’я Броварського району Київщини і Наталі Валевської та «Чумак п’є» від гурту «Фліт» та колективу «Троїчанка» с. Троїцького Ново-Одеського району Миколаївщини. Всі ці пісні і різних виконавців можна буде побачити у перші післяноворічні дні у програмах Першого національного.

 

У підсумку за осінь 2008-го маємо десятки годин якісного вітчизняного музичного телепродукту. Маємо подекуди унікальні мистецькозначущі вирішення народних пісень. Маємо цілісну творчу телевізійну команду (керівник проекту – Володимир Коваленко, ведуча – Оксана Пекун, режисерська команда: Оксана Тимченко,Світлана Волкова, Олена Золотарьова, Костянтин Євсюков, операторська команда на чолі з Ігорем Раллє. А ще – звукорежисери, адміністратори, технічні команди світла, декорацій, звуку, операторських пристроїв і багато інших). Маємо значний глядацький інтерес. Маємо чіткі і зрозумілі місію проекту та вектор його спрямування: пошук та відродження справжнього українського мелосу, залучення до розуміння різної музики широких верств телеглядачів і найцікавіше – «поступове інтегрування колоритної української музичної народної творчості у повсякденне життя людей». Це – у позитиві.

 

Маємо і негатив. Все голосніше шепіт деяких недолугих «фахівців» про дорогу програму, оптимізацію і економію. І причина ж вагома – криза! Дуже скоро ці голоси почують і конкуренти, а головне – спонсори… Можемо отримати вже знайому і таку ганебну для визначних і помітних культурологічних телепроектів ситуацію: радісне вручення загальноукраїнського або навіть міжнародного призу і... закриття програми з наступним помпезним звітом про зекономлені кошти. Згадайте тетівське музичне «Решето». Згадайте долю імпрез навколо української культури на різних комерційних і, звичайно ж, «вітчизняних» та «загальнонаціональних» телеканалах. Згадайте «зекономлені» мільйони на «Євробаченні-2005». Чи піде нинішнє керівництво НТКУ тим самим шляхом? Поки що публічні заяви свідчать про протилежні. Хочу вірити, що це так. І «тримаю кулаки». А ще хочу вірити, що саме проекти, подібні до «Фольк-musik», уже закладені в програму державного телевізійного замовлення на рік 2009-й. Українська жива музика того варта!