Спершу я хотів писати про інше. Про стилістику і технологію подачі матеріалу в останніх «Подробицях тижня», коли весь політичний блок програми був відверто спрямований проти Юлії Тимошенко. Аж до таких «дрібниць», коли в ексклюзивному інтерв’ю з Віктором Януковичем журналіст ставив запитання такого типу, які, власне, містили відповідь у самих собі, на кшталт: он Тимошенко обіцяла виплатити компенсації знецінених заощаджень, але не змогла цього зробити, то як ви збираєтесь... – і так далі. Без жодних уточнень, що йшлося не про всі заощадження, а про всім відому тисячу гривень, і не це провина прем’єра, що не так сталося, як гадалося, а її лихо, зумовлене зовсім іншою публікою: на скільки відсотків виконано річний план великої приватизації? На 5% чи на 5,5%? І хто там щосили ставив палки в колеса, коли прем’єр намагалася замінити керівництво Фонду держмайна?

 

Ні, звичайно, журналісти й автори програми мають право на аналіз, мають право й на коментар, на власну думку. Ба більше: стосовно Юлії Тимошенко ця думка може бути – на цілком реальних підставах! – дуже й дуже критичною. Але ж «Подробиці тижня» колись були заявлені як інформаційно-аналітична програма, чи не так? Отже, мухи – окремо, котлети – окремо, інформації – своє місце, коментарям та аналітиці – своє, причому треба вказувати, де що. А на додачу, щоб у глядача не виникало підозр, наче свої вдумливі відповіді Віктор Федорович видобуває не з власної голови, а з такої собі електронної підказки, встановленої перед ним, варто було би тримати в кадрі одразу обох, інтерв’юера й інтерв’юйованого, чи не так, професіонали з «Інтера»?

 

Після загальнополітичних сюжетів вимкнув ту «інформацію», та ще й укупі з «аналізом». Але не встигла закінчитися неділя, як мої наміри почали змінюватися. Спершу зателефонував із Канади родич, який, поміж іншого, розповів, що місцеве телебачення показало сюжет «про бійку у центрі Києва між націоналістами і поліцією». У відповідь я зауважив, що бандерівці і мельниківці у спільній заяві напередодні цієї маніфестації попередили про підготовку провокацій позірно націоналістичними організаціями, які насправді не мають нічого спільного з українським націоналізмом. «Бандерівці й мельниківці разом?..», – трохи недовірливо перепитав він. Факт такої заяви став для громадянина Канади переконливим доказом того, що з «бійкою націоналістів» у її витлумаченні канадськими ж телевізійниками щось дуже не так.

 

На жаль, перевірити, як проінтерпретували суботнє зіткнення у своїх недільних аналітичних програмах українські телеканали, я вже фізично не встиг – доба завершувалася. Тому довелося наступного дня задовольнитися пресою. І та в особі «Вечерних вестей» (вона ж «ВВ», у понеділок, як відомо, виходить небагато газет) виправдала всі найнеймовірніші сподівання...

 

Найперше, викликає оплески заголовок «Националисты отравили и избили милиционеров». Не вистачає лише «відрубаних знавіснілими зарізяками рук колгоспників» й «отруєних колодязів, заповнених дитячими трупами». А перший же рядок статті такої собі Марини Бриль викликає велику підозру, що писала її людина, задіяна не в журналістиці, а в зовсім іншій професії: «В субботу в центре столицы демонстрация представителей ультраправых сил в честь очередной годовщины создания ОУН-УПА закончилась кровавой стычкой с силовиками». Які це анонімні «ультраправі сили», що їх не називає стаття? Чому сутичка «кривава», якщо міліціонери (за статтею ж) отруїлися газом, а ще одержали синці? Нарешті, що таке «річниця створення ОУН-УПА»? ОУН заснована у січні 1929 року, УПА – у жовтні 1942 року, тож яким робом «ВВ» вдалося поєднати ці дві дати в одне ціле? Від незнання банальних історичних реалій чи від бажання застосовувати напрацьовані ще за совка словесні схеми, що непогано лякали тоді плебс «українськими буржуазними націоналістами» (ще й у сполученні зі словами «бритоголовые», «стальные шлемы армейского образца», «толпа националистов»)?

 

Але це далеко не все. У статті, скажімо, є посилання на «середовище українських націоналістів», у якому, мовляв, побутує інша версія подій, – міліція напала на мирну молодь. Що ж це за таємниче «середовище»? Напередодні подій із заявою-попередженням щодо можливих провокацій з боку «засланих козачків» виступила низка традиційних націоналістичних організацій, які якраз і створюють це «націоналістичне середовище». Про цю заяву – ані слова; отака «повнота інформації», отакі «журналістські стандарти». А тим часом кілька організацій, в тому числі й ті, кого у нас традиційно звуть «бандерівцями» й «мельниківцями», попередили: «Українські націоналістичні організації разом з українським народом, представниками українських традиційних християнських церков відзначили свято Покрови 14 жовтня цього року. Намір нікому не відомих людей, організацій, які видають себе за націоналістів, ще раз відзначити маршем у Києві свято Покрови розцінюємо як провокацію, спрямовану проти організованого націоналістичного руху та Української Держави в цілому».

 

Можна, звісно, не погодитися з авторами заяви щодо «нікому не відомих людей» – але зігнорувати цю заяву жоден професійний і порядний журналіст (і редактор газети також) не має права. Так само, як і наступну думку: «Ми категорично проти спекуляції на імені УПА і жодного відношення до зазначеного заходу ні ОУН, ані Братство ОУН-УПА не має. Все це нагадує мені ситуацію 65-річної давності, коли проти УПА боролися як комуністи, так і нацисти. Провокаційні "спецзагони" діють і сьогодні, тільки в дещо іншому вигляді, створюючи "картинку" для промосковських ЗМІ. Ніякі вони не націоналісти і не "контрсистемні". Вони цілком вписуються в конкретну "систему", центр якої знаходиться за межами України. Ми обурені такими діями і рішуче відмежовуємось від них». Це – Орест Васкул, голова Київського крайового Братства ОУН-УПА.

 

Натомість авторка статті посилається на слова лідера «Братства» Дмитра Корчинського, котрий насправді аж ніяк не є націоналістом – він висловлює дуже своєрідні слов’янофільські ідеї (обмежимося цим; про те, як конкретно оцінюють діяльність Корчинського лідери традиційних націоналістичних сил, краще делікатно промовчати...). А слов’янофіл за визначенням не націоналіст, бо ж для нього міжнаціональна етнолігвістична спільнота є вищою цінністю, ніж нація. І нарешті, одна з анонімних (за «ВВ») організацій, що активно брала участь в організовуванні акції «контрсистемних сил» – це так звана соціал-національна партія, яка об’єднує зовсім не українських націоналістів, а прихильників панування білої раси...

 

У вівторок не втримався, знову купив «ВВ», – може, доповнили свою, м’яко кажучи, не надто достовірну інформацію, може, вибачилися перед читачами? Аякже...

 

Але... Повертаємося до того, з чого почали. Ні для кого не таємниця, що «ВВ» – це видання, тісно пов’язане з Юлією Тимошенко. А «Інтер» залежить від зовсім інших сил. То, може, «мочилово» у «Подробицях тижня» – це простий обмін люб’язностями? Хто на нас із мечем піде, а, тим більше, до нас – із порожньою, без баксів, рукою... – і так далі?