У програмі «ТСН» на «1+1» з кінця серпня виходить серія сюжетів Інни Боднар «Земля розбрату». Як анонсовано у програмі, «ТСН» прагне розпочати цикл серіалів про найбільш актуальні проблеми сучасної України. І цього не можна не вітати, а Інні Боднар хочеться потиснути руку за велику працю. Правда, наразі фабула «Землі розбрату» розвивається скоріше в ширину, ніж уздовж. Поряд стоять сюжети, які вказують на масштабність маніпуляцій із землею, але, подивившись понад десяток із них, я так і не побачив відповідей на класичні запитання «хто винен?» і «що робити?».

 

Ці запитання, звісно, можна сприймати як жарт. Розвивати тематику можна по-різному – однак я б не зробив свого зауваження, якби ведучі «ТСН» перед першими серіями самі не анонсували, що в циклі «Земля розбрату» програма розбереться не тільки з тим, у чому ж полягають проблеми з землею, але й із тим, «хто ці проблеми створює або не вирішує». Коли дивишся сюжет за сюжетом, щоразу виникає відчуття, ніби спершу збуджуєшся, а потім у тебе падає від розчарування; а після перегляду всіх – не можеш позбутися враження тривалої мастурбації, яка так і не привела до кінцевого задоволення.

 

Не хочу, щоб це сприймалося як надто жорстка критика. Проект «Земля розбрату» може стати видатним – але тільки в тому разі, якщо його продовжити жорсткіше й агресивніше, копаючи вглиб: власне, якщо виконати поставлені на початку циклу обіцянки. Поки що ж серіал радше нагадує «Санта-Барбару» в тому відношенні, що подробиці нанизуються одна на одну без особливого розвитку фабули загалом.

 

Самі ж питання поставлено абсолютно правильно. У серії про земельне право зроблено огляд Земельного кодексу, що не відповідає реальності. Теоретично кожен громадянин має право на безкоштовну ділянку площею аж до 2,5 гектарів. Однак це означає, що на всіх охочих потрібно 115 мільйонів гектарів – тоді як сукупний земельний фонд становить 60,4 мільйони гектарів. Теоретично першочергове право на приватизацію землі мають ті, хто її безпосередньо обробляє. Однак на практиці ділянку людині можна «дати або не дати…, а це створює прекрасні умови для корупції». Однією з основних проблем названо відсутність земельного кадастру та закону про ринок праці. Але навіть після того, як кадастр запрацює, на одну ділянку здебільшого знайдеться по 3‑4 власники, після чого «в судах почнеться аншлаг».

 

А далі починається нанизування основних проблемних зон у державі. Власне, нічого несподіваного чи маловідомого: землі під Києвом, південне узбережжя Криму, татарські та слов’янські самозахоплення на півострові, заповідні мисливські угіддя, ну і Карпати, особливо біля гірськолижних курортів. Особисто я дізнався з усього цього небагато нового – окрім хіба що конкретних цифр за сотку в тому чи іншому місці.

 

Схоже, проблема циклу полягає скоріше в якомусь остраху серйозно зачепити хоч кого‑небудь із можновладців. Так, одного разу, але якось в’яло, згадано депутата Губського (БЮТ) як того, хто, за чутками, скуповує саме ті землі під Києвом, якими у майбутньому має пройти кільцева дорога. Однак «сам Губський поки що мовчить». Чому було як мінімум не сказати жорсткіше: «Пан Губський відмовляється відповідати на запитання»? Як відомо, відмова дати коментар – це вже красномовний коментар.

 

Іншим разом повторюються поширені чутки про те, що Віктор Янукович має землю в заповідному лісомисливському господарстві під Чорнобилем. Однак і вони тут же заперечуються начальником лісництва, який каже лише, що, мовляв, людина може просто часто приїжджати в гості. А щодо власності президента в карпатському Микуличині – то тут узагалі плакати хочеться від розчулення. Мовляв, Віктор Ющенко купив тут землю по 200 доларів за сотку ще тоді, коли не був президентом. Оскільки ж купувати землю в національному заповіднику не можна, то Ющенко зробив усе за законом – купив ділянку з хатою і потім побудував нову «за власним проектом». Але основний милий штрих – бабуся, яка йому продала землю (по 200 доларів за сотку!), дякує президентові за те, що придбав ділянку. Це при тому, що зараз ціна підскочила до п’яти тисяч доларів за сотку – і в інших карпатських місцевостях, зокрема під Буковелем, селяни жалкують про те, що надто рано й надто дешево попродавали свої городи: по чотири тисячі доларів за сотку замість нинішніх 10 тисяч.

 

У серії «Українську землю іноземці скуповують гектарами» не названо жодного конкретного прізвища тих, хто порушує закон і відповідний мораторій. У сценах із обдуреними селянами, які перегороджують траси та хочуть «бомби брать, іти у Верховну Раду стрілять», не вказані ані найбільші-фірми шахраї, ані їхні власники. Дивлячись сюжет за сюжетом, щоразу хочеться крикнути Інні Боднар: «Имя, сестра, имя!». Ті, хто дають коментарі, – завжди позитивні персонажі, яким доводиться не відповідати на незручні запитання про свою діяльність, а оцінювати абстрактні шахрайства та недосконалість законодавства. Дуже хотілося б дізнатися про найбільших землевласників Україні – особливо приватних – і про те, яким чином вони здобули землю. А в піку можливим заявам про ангажованість – пройтися по всім без винятку. З мого скромного досвіду, деякі ЗМІ остерігаються критикувати «власть імущих», особливо політиків: щось на кшталт «вони нам більше не даватимуть коментарів». Однак у кінцевому рахунку перемагають ті, хто дбає про свою аудиторію, а не про відсутність конфліктів із «джерелами інформації».

 

Скажімо, у сюжеті про самозахоплення татарами землі під Сімферополем, яка належить Міністерству оборони, люди посилаються на Єханурова, який, на їхню думку, збирається просити офіційно передати цю землю депортованим. Далі – коментар самого Єханурова про те, що зараз земельні питання міністерством не розглядаються. Оскільки Інна Боднар займається земельними питаннями не перший місяць, то не може не знати, що Міноборони власне і є одним з найбільших землевласників в Україні – а це приводить до конкретної цікавої теми про його землі та те, як ними розпоряджаються.

 

Думаю, Єханурову можна було б поставити багато цікавих запитань. Наприклад, перше, яке зараз спадає на думку з огляду на коментар, що земельні питання міністерством зараз начебто не розглядаються: яким чином було передано під забудову майже 5 гектарів лісу біля Святошина в межах Києва (а вже Інна Боднар достеменно знає, скільки грошей це означає). Це лише приклад, але таких може бути дуже багато, і вони стосуються всіх політичних та бізнесових угруповань держави.

 

Утім, не мені вказувати журналістці, яким саме шляхом іти. Цей шлях може бути зовсім іншим – наприклад, конкретний огляд способів махінацій із землею та способів уберегтися від них; або щось геть інше. Головне – щоб у результаті хоч до чогось таки йти, а не повторювати одне й те саме в різних варіаціях.

 

Навскидку зробивши пошук за словом «земля» у відео «ТСН», я одразу знайшов давніший сюжет Інни Боднар, датований 22 квітня, тобто ще до початку серіалу «Земля розбрату». І треба сказати, що той сюжет справляє сильніше враження: він більш насичений і якийсь драматичніший. Селянин передає журналістам розписку про отримання від них 80 тисяч доларів (які вони мають привезти завтра) та право на його земельний пай в 1 гектар. При цьому грошей він не бачив – а розписки достатньо, щоб із невеликим хабарем уже йти до суду. І людина втрачає свою землю.

 

З іншого боку, практично все відео з цього сюжету потім знову використане в «Землі розбрату»: як чоловік, що пише на капоті машини й вимовляє «передаю свій пай», так і наступний кадр із селянами на бориспільський трасі та згаданою вже фразою «будемо бомби брать, іти у Верховну Раду стрілять». Повторне використання архіву – явище нормальне, але ж пора й почати розбиратися, що й особливо хто довів людей до такого стану. Бо скрізь ми бачимо, з одного боку, отаку бідосю, а з іншого – котеджні містечка безіменних «їх», без жодного аналізу цього розшарування й «не називаючи імен».

 

Інна Боднар виконує величезну за обсягом роботу, володіє, я впевнений, значним обсягом інформації й не справляє враження несміливої людини. «ТСН» має значний архів, що стосується земельної тематики та найгучніших конфліктів. А тому (якщо тільки не йдеться про інформаційну політику каналу) хотілося б побажати продовжувати, використовуючи наявні дані інтенсивніше та з більшим ККД. Понад десятка сюжетів «Землі розбрату» більш ніж достатньо, щоб проблему поставити, – давно пора починати розбір польотів.