Команда Януковича запропонувала свій проект Конституції, включивши в нього всі свої передвиборні гасла про двомовність та нейтральність. Юлія Тимошенко «знайшла» в бюджеті додаткові 30 млрд гривень і пообіцяла їх роздати пенсіонерам, суднобудівникам та вкладникам «Ощадбанку». Віктор Ющенко гарантував успішне проведення «Євро-2012», ув’язнення бюрократів, котрі заважають бізнесу жити, та макроекономічну стабільність у країні. Важко повірити, що всі ці заклики політиків, які за останні півроку встигли добряче набриднути глядачам, телеканали подавали як новини геть безкорисливо. Огляд політтехнологій у медіа за 30 червня – 6 липня.

 

Автори вирішили вперше назвати діяча, дії якого відповідали словам, і навпаки. Його коротка поява, далеко не в головній ролі в низці сюжетів на телеканалах і ток-шоу Савіка Шустера стала справжнім ковтком свіжого повітря, здорового глузду для глядачів, а для політиків від коаліції та опозиції – холодним душем. Цим він перевершив усіх без винятку українських політиків і завоював на якийсь час серця всіх, хто вважає себе патріотом України. Президенту ФФУ Григорію Суркісу це вдалося, незважаючи на суперечливий шлейф і сумнівну «кредитну історію» одного із засновників і сірих кардиналів СДПУ(о).

Він вибрав правильну позицію небайдужого громадянина, який думає не про мінливі інтереси, а про майбутнє. Саме апелювання до майбутнього дітей та онуків (а Суркіс може це говорити, бо має і дітей, і онуків), на нашу думку, поставили політиків у глухий кут і позбавили їх можливості ефективно звинувачувати один одного і перекладати вину на опонентів.

 

Друга ключова теза Суркіса – «лише від нас і тільки від нас залежить те, як ми зможемо скористатися історичним шансом». Це був сильний стимул для мобілізації почуття відповідальності глядачів.

 

І третя теза про те, що з огляду на цю відповідальність «не може бути опозиції до майбутнього»: «Собственно говоря, мы будем преступниками перед будущим, если – а это и есть наши дети и будущее... – если сегодня мы из-за своей безалаберности этот турнир потеряем».

 

Як би парадоксально це не виглядало, Суркіс фактично повторив ключову тезу Помаранчевої революції (проти якої він тоді виступав) у 2004 році. Саме загроза невідворотної втрати майбутнього змусила людей вийти на Майдан. Хоча сьогодні, як показав ефір на «Свободі» Савіка Шустера 4 липня, ці почуття навряд чи поділяють політики, які більше переймалися питанням, чи заберуть громадянство у Жванії, чи брехав Жванія про отруєння Президента, чи схожі конституційні проекти БЮТ і Партії регіонів. Суркіс натомість апелював справді до суспільно значущих питань. Зокрема, до європейського майбутнього України.

 

Варто зазначити ще одну деталь. Суркіс плавно і природно переходив із української мови на російську і навпаки. Робив це в емоційному, щирому полемічному запалі, чим однаково мобілізував і україномовних, і російськомовних глядачів. Ці переходи не виглядали штучними чи навмисними, що додавало плюсів йому як промовцю і сили його аргументації:

 

Григорій Суркіс: Я знаю, які закони конче необхідні країні для того, щоб вона рухалася і адаптувала ці закони до євростандартів. І ці закони працювали б на країну. І, власне кажучи, надали б нам можливість спростувати недовіру УЄФА до України. Тобто я був переконаний, що декілька тижнів тому, коли я стояв у цій студії і наголошував, які закони конкретно потрібно прийняти Верховній Раді до ще перерви в її роботі... сприймається Верховною Радою як певний заклик для об’єднання. Конкретно для об’єднання країни, яка рухається в напрямку інтеграції в європейську спільноту. Але наше намагання, на мій погляд, може бути сприйнято зі сміхом. Тому що ми можемо бути посміховиськом.

Я вважаю, що ви самі повинні об’єднатися. Ви знаєте, є такий дуже гарний вислів президента – "кохаймося". Давайте будем обнимать друг друга, давайте будем любить друг друга, любить страну, быть патриотичными не на словах, а конкретными делами. Вы знаете, говорил Пифагор: "Не обещай великое, а делай великое". Так давайте вместе вокруг этого великого праздника, который под названием "Евро-2012" может пройти в нашей стране, объединимся. Не исключительно... не только политики, а дадим нашим гражданам понять, что этот турнир может им дать. Он может дать нам "фьюче". Будущее».

 

Поряд із Суркісом доволі гідно і впевнено тримався віце-прем’єр-міністр із гуманітарних питань Іван Васюник. Схоже, Іван Васильович таки «змінює професію», і з «сірого кардинала» оточення Ющенка перетворюється на публічного політика. Його витримка і рівень компетентності в полеміці на «Свободі» Шустера 4 липня не поступалися витримці і компетентності Суркіса. Достатньо підготовленим віце-прем’єр виглядав і в ефірі 5-го каналу того ж дня.

 

Водночас, треба визнати, Васюнику бракувало однієї риси «ідеального політика» за Вебером – емоційності. Того, що продемонстрував Суркіс і завдяки чому, власне, здобув підтримку більше 80% аудиторії студії «Свободи».

 

Автори не виключають, що в разі, якщо «Євро-2012» таки не заберуть в України і підготовка до нього триватиме успішно та не буде принесена в жертву президентським виборам, Суркіс (більшою мірою) та Васюник (меншою мірою) зароблять репутацію та підтримку ЗМІ і громадян, яка може дозволити їм після 2012-го змагатися за найвищі посади в державі

 

 Політична напруга із заблокованої наприкінці червня парламентської зали перемістилася у кабінети і зали нарад на Банковій та Грушевського. Там протягом усього тижня йшла важка підкилимова боротьба між Секретаріатом Президента та Кабінетом Міністрів щодо внесення змін до бюджету. Телеканали та, відповідно, глядачі практично нічого не чули і не бачили з того, що насправді відбувається у високих кабінетах. Інсайдерською інформацією практично ніхто не хотів ділитися. Тому журналістам залишалося замість спроби аналізувати ситуацію давати синхрони дійових осіб.

 

Судячи із заяв глави Секретаріату, питання внесення змін до бюджету стало одним із ключових моментів визначення майбутнього коаліції. Віктор Балога, зокрема, закликав не перекладати на Президента внутрішні проблеми коаліції НУНС і уряду щодо неспроможності ухвалення рішень. Лінію на недієздатність уряду продовжив Шлапак, заявляючи про відсутність єдиного бачення розвитку макроекономічної ситуації в уряду та Нацбанку. Глядачів підштовхували до висновку, що такі уряд і НБУ країні навряд чи потрібні. Зокрема, вже 4 липня Секретаріат ще раз підтвердив, що Президент не підтримає урядовий проект змін до бюджету, оскільки в ньому не враховані деякі «принципові позиції».

 

Не дивно, що на противагу прем’єр-міністр та спікер парламенту активізували дії з демонстрування працездатності коаліції та змоги провести необхідне голосування в Раді. З цією метою було оголошено переговори з рештою фракцій – ПР, КПУ і Блоком Литвина. Цей нехитрий хід Яценюка і Тимошенко Партія регіонів одразу розпізнала і заявила, що не збирається брати участь у «кулуарних переговорах». Це цілком відповідало намірам команди Януковича показати безпорадність уряду та зафіксувати політичну смерть коаліції. З іншого боку, комуністи і Литвин, які пішли на переговори, нічим серйозно не ризикували. Це лише дало їм зайву можливість продемонструвати підвищення власної політичної ваги та публічно висунути нові політичні вимоги до коаліції та уряду.

 

У скрутній ситуації опинився блок НУНС, принаймні та його частина, яка намагалася відстояти самостійність у боротьбі між Тимошенко та Ющенком. Так, В’ячеслав Кириленко на зборах коаліції 3 липня хоч і заявив, що його фракція хоче бачити чіткий і чесний макроекономічний прогноз (реверанс у бік Президента), проте пізніше наголосив, що фракція голосуватиме за поданий проект Кабміну (вияв лояльності Тимошенко.

Сама ж прем’єр-міністр, схоже, також чудово розуміла гру Банкової навколо змін до бюджету. Її змушували або ще раз публічно відмовитися від своїх виборчих обіцянок і визнати зверхність Президента, або спровокувати на подання заздалегідь провального бюджету, щоб мати привід відправити у відставку із звинуваченнями у некомпетентності і нездатності контролювати економічну ситуацію.

 

Зрозуміло, що це підштовхнуло Тимошенко до «сицилійського захисту» проти Банкової: 3 липня на коаліційних зборах вона прямо заявила, що голосування за бюджет стане тестом на єдність коаліції та вірність політиків своїм виборчим обіцянкам. Таким чином, прем’єрка намагалася випередити своїх суперників та інтерпретувати можливий провал бюджету як частину змови з метою її усунення від влади. На додаток Тимошенко заявила, що зміни до бюджету дозволять уряду збільшити пенсії, продовжити виплати вкладникам «Ощадбанку» та просунути необхідні для розвитку країни інфраструктурні і промислові проекти.

 

Врешті-решт, 5 липня уряд на засіданні затверджує проект внесення змін до бюджету. Із Секретаріату лунають голоси про те, що зауваження Президента не враховано. Проте і сама Тимошенко не робить із цього великої таємниці і продовжує гнути свою лінію: ухвалений урядом бюджет – найкраще, що могло з’явитися в цій ситуації, і це відповідає «інтересам країни та інтересам людей». В цій ситуації її слова з її рейтингом – проти слів і рейтингу Президента. Як то кажуть, результат можливого публічного зіткнення Ющенка і Тимошенко з цього питання легко передбачити не на користь Президента... Тому Банкова вибрала інший шлях і вирішила знову вдарити по слабких місцях прем’єр-міністра (висока інфляція, газові переговори з Росією, дешеве житло), використовуючи ресурси «Інтера». Про те, як це трапилося, можна дізнатися в окремому матеріалі, підготовленому для «Детектор медіа».

 

Паралельно БЮТ спрямував вістря інформаційної атаки проти потенційних суперників у боротьбі за прем’єрське крісло – Партію регіонів. Так, 1 липня КРУ, яке очолює найближчий соратник Тимошенко Микола Сивульський, надало главі уряду дані про розкрадання півмільярда гривень, виділених на ремонт і будівництво автошляхів. Тимошенко прямо не згадувала Януковича, але в її заяві містився чіткий натяк на час роботи його уряду – 2007 рік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 Ніби віддаючи данину західним (американським) політичним традиціям, Президент і прем’єр-міністр продовжували рухатися «паралельними курсами» і виборювати підтримку різних верств виборців на своєрідних українських «праймериз». Цього тижня вони поборолися за серця патріотів, дрібних підприємців, селян, військовослужбовців, шахтарів і всіх, хто небайдужий до долі «Євро-2012» в Україні.

 

Першим завдав удару Ющенко, коли 30 червня в Баку, а потім 1 липня в Батумі заявив про початок проекту постачання нафти в обхід Росії. Всього за два дні з’явилося 8 сюжетів на цю тему на мейджорах, а найлояльніший традиційно вийшов на «Інтері» – знову-таки зразок неприхованої низькоякісної пропаганди.

 

Тимошенко тим часом вирішила завдати кілька превентивних інформаційних ударів по цільовій групі підприємців напередодні щорічного форуму «Влада і бізнес – партнери». Поки Ющенко був за кордоном, прем’єр-міністр призначила себе співголовою Ради підприємців, а 2 липня її уряд схвалив Європейську хартію малого підприємництва, в якій, як могли дізнатися підприємці – глядачі НТН, було передбачено спрощену систему кредитування та фінансування, а також зменшення податкового тягаря.

 

Та Ющенко 3 липня не захотів відставати і під час самого форуму заявив, що особисто скасовуватиме всі постанови уряду, які досі діють і заважають життю підприємців. Тимошенко в цій ситуації залишалося тільки взяти під козирок.

 

3 липня принесло Ющенку ще й міжнародну перемогу. Попри спротив Росії та Казахстану Парламентська асамблея ОБСЄ визнала Голодомор 1932-33 років і засудила дії сталінського режиму.

 

4 липня Президент і прем’єр вирушили у південні регіони. Тимошенко стежила за збиранням урожаю на Миколаївщині та вислуховувала проблеми кораблебудівників, а Ющенко відвідав військові навчання та переймався проблеми армії. Цього дня прем’єр-міністр зробила кілька важливих заяв, які почули і глядачі основних телеканалів. Щоправда, деякі з них вирішили не повторювати соціально демагогічні гасла:

 

 

 

В мінус Тимошенко варто віднести оголошення Росією підвищення ціни на газ до 500 доларів за тисячу кубометрів на кордоні з Україною (від нинішньої ціни 179,5 доларів) за день до її візиту до Москви і переговорів із Путіним. Невдовзі по тому з’явилася інформація, що уряд планує підняти тариф на газ для потреб населення на 10-13%. Хоча ці дві події і не були жодним чином пов’язані, Тимошенко довелося дати відбій підвищенню тарифів і запевняти, що перехід на нову ціну буде поступовим. Про можливий поступовий перехід згадав на спільній прес-конференції й Путін, однак він ухилився від конкретики, змусивши натомість Тимошенко заявити про референдум по НАТО і збереження російського флоту в Криму до 2017 року. Проте відсутність чітких зобов’язань з боку Росії та Путіна робили таку позицію прем’єр-міністра вразливою для критики.

 

Також негативне тло для діяльності прем’єр-міністра створив інформаційний ажіотаж навколо подорожчання хліба в Києві. Адже ця атака почалася в той самий день (1 липня), коли Тимошенко заявила про подолання інфляції. Схожі за меседжами, а тому, можливо, замовлені власниками «Київхліба», близькими до київського голови, сюжети з’явилися на «Інтері», Новому каналі, СТБ. 2 липня тему підтримали «Інтер» та Новий канал. Дивно, що уряд не спромігся захистити себе так оперативно й ефективно, як це зробив за нього 1 липня в ефірі 5-го каналу президент всеукраїнської асоціації пекарів В. Слабовський.

 

У мінус Банковій варто записати захист перебіжчика від БЮТ Рибакова від рішення з’їзду БЮТ про позбавлення його депутатського мандату. По-перше, Секретаріат зайвий раз згадав про саму подію, тобто зіграв на руку Тимошенко. По-друге, засвітив свою зацікавленість у розпаді коаліції. У плюс Банковій можна записати вдало почату (з політтехнологічної точки зору) кампанію з дискредитації ідеї уряду щодо погодинної оплати праці шахтарів за допомогою телеканалів «Інтер» та ТРК «Україна».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Міністр внутрішніх справ продовжив кампанію «очищення» органів місцевого самоврядування. Цього разу увага телеканалів була прикута до Харкова, де три автобуси міліціонерів було залучено для вручення повістки скандально відомому секретарю міськради Геннадію Кернесу. Всі ці дії дуже нагадували штурм фірми Рината Ахметова в липні 2005 році, лише в менших масштабах. Але якщо тоді це ще могло підтримати імідж Луценка як головного борця з корупцією і «бандитами», то зараз це виглядає як спроба самозахисту від впливових ворогів на Банковій, демонстрація своєї ефективності на посаді.

 

Прагнення Луценка щосили створювати нові інформаційні приводи може також пояснюватися бажанням уникнути прямих асоціацій зі скандалом навколо головного спонсора «Народної самооборони» Давида Жванії.

 

Проте Банкова швидко знайшла інші приводи для публічної критики роботи міліції: за три дні на Першому національному з’явилося три сюжети, які мали показати, що Луценко просто не контролює ситуацію у своєму відомстві.

 

 

 

 

 

 

Головний «прикол» цього тижня – явно розрахована на рекламу поява Володимира Литвина «на зоні» та розповідь про це журналістів «1+1». Тут тобі була і картинка тюрми, і «правильні» слова Литвина про те, що «кожному треба дати в житті шанс».

 

Автори підозрюють, що таким чином екс-спікер вирішив зіграти на темі тортур та незадовільного стану утримання ув’язнених, яку підняли правозахисники та висвітлили низка телеканалів, зокрема Перший національний. Вперше тему тортур піднімали ще на початку червня. Тоді жоден політик на критику міжнародних організацій не відреагував і втратив можливість для непоганого піару. Зараз ці сюжети про злочини міліції на державному телеканалі, швидше за все, були спрямовані проти Юрія Луценка та його «антикорупційної» активності.

 

Проте Литвин, схоже, також вирішив надолужити згаяне і спробувати закріпитися ще й на цьому специфічному і закритому електоральному полі. Автори не виключають, що в пошуках голосів Литвин може незабаром навідатися у лікарні для душевно хворих (наприклад, постраждалу від пожежі київську Павлівку), чи хоспіс, чи лікарню для хворих на СНІД. Це все аудиторія, яка з життєвих обставин може й проголосувати в обмін на щедрість спонсорів екс-спікера. А сам факт підкупу буде красиво прихований душевними розповідями про значення візитів Литвина... Бажаємо йому успіхів на цій нелегкій ниві, а журналістам – уміння розрізняти подію і піар.