Чи й справді Україна сьогодні є фашистською державою?
Репліка у відповідь на критику «жіночого» випуску «Свободи Савіка Шустера» 7 березня.
Довготривала напружена робота в українському ефірі «Свободи Савіка Шустера» й інших навколополітичних ток-шоу плюс домінування на газетному ринку різних «Бульварів», «Експресів» й «Отдохняїв» укупі з «Комсомольской правдой в Украине» нарешті дали свої вагомі результати. Не тільки депутати тепер нездатні напружити звивини й відрізнити парламентську республіку від президентської, а і незалежні експерти не мають достатніх знань, щоб розмежувати демократію (хоч якусь) від нацизму (навіть найвишуканішого).
Тим часом добре відомо: як корабель назвеш, так він і попливе.
І ще одне варто нагадати: твердження про правильно поставлений діагноз як половину справи у лікуванні хвороби стосується не лише медицини, а й соціально-політичної сфери, і соціально-культурної, і соціально-антропологічної і – далеко не в останню чергу! – того, що зветься «світом людської повсякденності».
А тепер, після преамбули – дві розлогі цитати зі статей, опублікованих 11 березня «Детектор медіаю» і присвячених одній темі: Міжнародному жіночому дню і його відображенню телебаченням, передусім – «Свободою Савіка Шустера».
«Участницы программы, вне зависимости от собственного статуса и образа жизни, пришли к выводу, что главное в жизни женщины – слушаться мужчину: мужа, возлюбленного, шофера, начальника на работе (спичи мужчин-участников реально напоминали поздравления завуча расшалившемуся педагогическому коллективу); воспитывать его, быть матерью своим детям... Впрочем, не будучи сильной, не будучи «конем с яйцами», женщине в этой стране не выжить, констатировали они. Без сомнения, считая собственные пасторальные истории исключительными. Поэтому молодым и старым, небогатым и незнаменитым никаких рецептов, кроме пресловутого «Kinder, Kuechen, Kirche» они не дали, а такая постановка вопроса отбрасывает общество на десятки лет назад, а от Европы, наверное, навсегда. И, честно говоря, очень грустно, когда транслируют ее те, кто должен был бы опровергать подобные представления о роли любви и мужчин в жизни женщины», - так пише у статті «Критические дни Савика Шустера» Аглая Топорова.
«Матери-основательницы» Международного женского дня боролись за то, чтобы женщины вышли наконец из гетто Kueche – Kinder – Kirche и стали играть заметную роль в обществе. А что мы воспеваем в день 8 марта теперь, кого в этот день превозносят СМИ? Женщину – красавицу, женщину – любимую, женщину – мать, женщину – хозяюшку, женщину – кухарушку. Международный женский день по-постсоветски просто-таки носом тычет женщин именно в ту общественную роль, с которой они в этот день, по идее, должны были бы бороться», - це вже Борис Бахтєєв, стаття «День святой Валентети или Резиновая женщина – мечта поэта».
Статті, як на мене, загалом непогані (хоча їхні автори дружно не помітили однієї важливої «дрібниці» останньої «Свободи Савіка Шустера», але про це пізніше). Проте пафос Топорової і Бахтєєва руйнується, так би мовити, зсередини текстів, оскільки автори статей надто погано уявляють, з чим борються вони і з чим став на герць жіночий соціалістично-феміністичний рух на початку ХХ століття (і, власне, з чим ведуть боротьбу прихильники ґендерної рівності сьогодні).
Справа в тому, що згадана в обох статтях тріада Küche, Kinder, Kirche не характеризує ані консервативне (початку ХХ століття), ані постсовєтське (початку ХХІ століття) суспільство. Ця тріада – один із винаходів нацистської пропаганди, причому акцент тут робився на два перших «К», хоча і для третього «К» залишалося місце. У вересні 1934 року Адольф Гітлер, виступаючи перед членами націонал-соціалістичної жіночої організації, дещо конкретизував це гасло, наголосивши, що «світ німецької жінки – це її чоловік, її сім‘я, її діти та її дім».
Натомість засновниці жіночого соціалістично-феміністичного руху свій удар спрямовували на принцип ЧОТИРЬОХ «К»: Kinder, Küche, Kirche, Kleider (вбрання, одяг, одіж). Виголошений цей принцип був кайзером Вільгельмом ІІ; згідно з ним, жінці милостиво дозволялося не тільки обслуговувати чоловіків, ростити дітей і керуватися настановами пастирів, а ще й бути «коштовною перлиною», окрасою сім‘ї, об‘єктом поклоніння та предметом чималих капіталовкладень свого чоловіка або коханця. Іншими словами, принцип чотирьох «К» дозволяв і впроваджував те, що нині зветься «гламур» як одну з чільних рис «правильного» жіночого життя.
Ясна річ, націонал-соціалісти не могли не збунтуватися проти такого «К»: нічого жінці-трудівниці бути об‘єктом буржуазного гламуру; не можна витрачати кошти на дурнуваті прикраси, краща прикраса німецької жінки – це її сім‘я та діти. І не просто діти, а майбутні солдати фюрера!..
Уся хитрість сучасної української ситуації полягає в тому, що якраз четверте «К» є чи не чільним принципом панівної парадигми, що визначає суспільну роль жінки. На четвертому «К» побудована, скажімо, добра половина телевізійної реклами і значна частина інформаційних програм. Саме це «К», як на мене, і надає жінці позірну можливість вийти за стіни відзначеного Борисом Бахтєєвим ґетто, у якому вона нерідко перебуває в українському суспільстві, саме воно створює ілюзію високого поцінування жіноцтва.
Kleider-домінанту, до речі, якраз і могли наочно відчути телеглядачі «Свободи Савіка Шустера»: церква, і взагалі – проблеми духу, були згадані раз чи два, кухня – трохи частіше, діти (плюс сім‘я) – ще частіше, а от Kleider... Жінок, для яких четверте «К» є однією з підвалин буття, у студії була більшість, чи не так? Інших же було справді надто мало. І це випадково, очевидно, не було у студії ані знаних письменниць (а такі в Україні є в усіх поколіннях), ані високопрофесійних дослідниць (таких, між іншим, теж вистачає, хоч званнями академіків їх вшановують вкрай рідко...) – бо ж наявність кількох енергійних українських інтелектуалок зіпсувала б усю «гламурну» гармонію у студії, перекинула догори дриґом принцип «чотирьох К», суспільна домінація якого, між іншим, не в останню чергу забезпечує фінансове підживлення телебачення завдяки відповідним чином побудованій рекламі.
Отож, перефразовуючи слова класика, можна було б зауважити: «Не туди б‘єте, панове!». На щастя, Україна не є фашистською державою, де домінували б три «К» щодо жіноцтва, але від цього проблеми досягнення ґендерної рівності і ставлення до жінки не як до об‘єкта чи до «друга людини» зовсім не стають простішими у розв‘язанні – радше навпаки. Але діагностувати ці проблеми слід правильно...
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
4
Борис Бахтєєв
6128 дн. тому
Дещо здивувало бажання автора сперечатися з опонентами, з якими він узагалі-то згоден, у манері прокурора Вишинського. По суті ж, саме тріада Kueche - Kinder - Kirche стала загальнопоширеним визначенням певного явища. Хай із подачі Гітлера - але саме вона. Якщо вже так буквоїдствувати, то в СРСР, наприклад, не склалося з Kirche, у Китаї під заборону потрапили ще й Kinder, а в Північній Кореї і з Kueche неабиякі проблеми. Кожне тоталітарне суспільство "щасливе" по-своєму, але загальної суті ці деталі не міняють.
Що ж до Kleider, то Оксана Забужко, якби того дня прийшла до Шустера, одягнула б теж не абищо. Розмов відверто про "цяцьки" протягом програми майже не було (чесно кажучи, я не пригадую їх узагалі), а будь-яку вдягнену з претензією жінку вважати рабинею Kleider видається спрощенням. Так можна дійти до висновку, що героїня рязановського "Службового роману" наприкінці фільму потрапила у полон до Kleider, а от на початку фільму була гідним наслідування взірцем нормальної сучасної жінки.
Сергій Зінченко, м. Кривий Ріг
6129 дн. тому
Розмова в передачі "Свобода з Савіком Шустером" і справді була пустопорожньою. Справа в тому, що нині багато звикли розбалакувати про Біблію, повчати, вибираючи звідти цитати, а насправді живуть, як тварини з маленькою поправкою в бік людини як споживача. А в ній навіть і цього не було. Нудно й противно. Від окремих представниць жіночої статі очікував почути щось справдіглибинне за своїм змістом і водночас високе. Та де там!... До того ж, майже всі вони були такі далекі від проблем українців!.. Але мені чомусь згадавлися образи й вірші з російської класики: наприклад, "салон Анны Павловны Шерер" Толстого. А у відповідь із глибини серця готові були вирватися
слова великого Лермонтова: "О как мне хочется смутить веселость их И дерзко бросить им в глаза железный стих, Облитый горечью и злостью!.."
2 vm
6129 дн. тому
Деколи краще жувати
vm
6129 дн. тому
Г-н Грабовский , ваши усики - это еще не повод считать себя Фюрером. Идею трех К вы можете найти в ценностных ориентирах женщин разных стран мира, даже не подозревающих о том, что по этому поводу высказывался Гитлер.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
