Цей конкурс проводиться з 1982 року, раз на два роки. Тож цього разу відбудеться вже 14-й конкурс, у якому візьмуть участь молоді музиканти з 16-ти країн. Півфінали пройдуть на знаній сцені Theater an der Wien австрійського Відня. А фінал 9 травня стане яскравим відкриттям традиційного свята Wiener Festwochen 2008 («Віденські святкові тижні»). Одним словом, ідеться про помітну музичну і телевізійну подію. Завдяки фаховій праці професіоналів із НТКУ Україна знову в руслі світового культурного процесу й аудіовізуального простору.

 

Команду НТКУ, молодих виконавців, їх матусь, татусів та педагогів центр Києва зустрів одним із перших весняних дощів. Можливо, вперше в житті учасники конкурсу потрапили до найбільшої аудіостудії нашої країни – колишнього Будинку звукозапису. Ця велика студія бачила і чула і камерні записи, і потужний звук повного складу симфонічного оркестру (102 чи близько цього музикантів!). На жаль, останнім часом тут починають забувати телевізійні зйомки. Забуваються потроху і вимоги до якісного сучасного телебачення. А сучасне і якісне телебачення – це належний бюджет. От приміром, гроші, що викачані з рахунків НТКУ в напрямі «розгуляїв»! Бо тепер, після тої «гульні», на знаковому та серйозному конкурсі навіть квіточку для переможця не має за що придбати чи вручити перед телекамерами всім красиві, стильні та сучасні дипломи…

 

А ще сучасне телебачення – це перш за все потужне і сучасне світло. («Я уже знаю всі кнопки на ось цьому світловому щиті», – дещо розчаровано промовила мені режисер-постановник телебачення на цьому конкурсі пані Люся Павловська.) А ще телевізійні камери буквально сканують усі старенькі і трохи обшарпані стіни великої звукостудії та вигризені тисячами ніг музикантів і інструментів шматочки підлоги. («Намагалися закрити те все ковроліном та конструкціями декорацій, але звукорежисер був проти – акустика!» – стурбовано зазначив оператор-постановник Ігор Раллє.) Звукорежисери «не дивляться» – вони «слухають і чують», тому зовнішні дрібниці для них не головне.

 

На дитячі виступи було розгорнуто 11 супер’якісних мікрофонів. Не називатиму вартість і можливості навіть одного з них! Якісний цифровий запис буде відправлено до виконавчої дирекції Євровізійної спілки. За студійним пультом – Антон Сасько, який уже шість років працює над звуком різного насичення й обсягів. До речі, всі учасники відбору зможуть отримати копії своїх виступів у якісному записі. Чим не класний CD «Всі виступи відбору до “Класичного Євробачення-2008”»?

 

Отже, у телевізійників клопіт – немає «картинки»! Це стало ще більш зрозумілим, коли українські дітки поклали свої руки на струни, інструменти, клавіші. Телевізійники зрозуміли, що мають справу зі справжньою, потужною музикою, яку потрібно підтримати відповідною картинкою… Нема де правди діти, згадав про свої сотні годин роботи режисером-постановником телевізійних «живих» виконань і я: а може прибрати колір? Потім, при монтування остаточного варіанту фільму. Очевидний візуальний аскетизм: музиканти – скрипаль, флейтистка та кларнетист із акомпанементом на роялі й чотири учасники на фортепіано. В кадрі тільки діти-віртуози і їх музика, у монокольоровій гамі – просто і вишукано. Ідея телевізійникам сподобалася. Фільм про цей відбір стане органічною частиною телевізійних ефірів на Першому національному в травні.

 

Трохи про атмосферу і цікавинки цього телевізійного звукового дійства. На жаль, глядацькі місця виявилися практично порожніми. Великою мірою це можна пов’язати з тим, що подія відбувалася зранку в суботу. Найбільш віддані телевізійні глядачі –студенти й учні музичних шкіл – були здебільшого на лекціях та уроках. Зате одним із незабутніх вражень стала абсолютна тиша. Підкреслюю – абсолютна! Посеред чотиримільйонного Києва! Мій організм (жителя столиці держави), звиклий до безперервного зовнішнього шуму, почувався ніяково. Тишу цю забезпечувала не тільки абсолютно звуконепроникна професійна студія, тишу цю забезпечувала атмосфера самого дійства!

 

Кожен – чи то наймолодший з учасників, пан Дмитро Беляк із кримської Керчі 1996 року народження, чи то вишукані дівчата, чи найстарший учасник – кларнетист пан Олег Мороз (1989 року), – усі дуже старанно і серйозно налаштовувалися на свій виступ. Як на мене, це були одні з найцікавіших телекадрів: пауза саме перед виступом! І всі присутні, відчуваючи повагу до майбутнього мистецького акту, замовкали. Повірте, випадково впалий папірець творив звук, що нагадував ведмедя, який продирається крізь хащі в Карпатах!

 

Все було по-справжньому. Попереднє жеребкування, чесно, в присутності всіх – журі, телекамер. А потім виступи. Молоді музиканти виконували не більше трьох творів на власний вибір. До речі, чи не вперше були заздалегідь повідомлені критерії суддівства:

– творча особистість, виражена у власній інтерпретації твору;

– відповідність партитурі;

– якість звуку;

– загальна музичність.

 

Пані Олена Загороднюк (директор ТО музичних і розважальних програм НТКУ) та головний координатор проекту пан Микола Амосов (директор Дирекції фондових записів НРКУ) очолили журі з 9 осіб. У його складі – знані українські музиканти та досвідчені педагоги.

 

Першим на сцену вийшов тендітний скрипаль пан Богдан Івасик із міста Кривого Рогу. Богдан зараз вчиться у Львові. За нього приїхали похвилюватися мама з татком. І хвилювалися дійсно щиро! На початку Богдан Васильович трохи зніяковів. Нервово витирав руки хусточкою, але пірнувши у свою музику – заспокоївся. Заспокоївся і зіграв чітко і прозоро. Особливо йому вдалася «Мелодія» Мирослава Скорика. Після виступу нечисленні присутні спочатку не зрозуміли, чи можна аплодувати, адже пишуть звук і знімають. Тому скрипаль, чи не вперше у своєму поки що маленькому творчому житті, пішов зі сцени в тиші. Напругу розрядив ведучий Тимур Мірошниченко; він попросив музиканта затриматися на сцені задля короткої фотосесії для ЗМІ. Заблимали спалахи, і скрипаль зрозумів-таки, що він виступив досить вдало. Процедура повторювалася після кожного виступу – приємний ритуал, до якого молоді українські музиканти мають поступово звикати!

 

До речі, декілька слів про ведення конкурсного відбору. На сцені були виставлені рекламні розтяжки, виготовлені колишнім керівництвом НТКУ. На них, очевидно затверджений під час процедури «внутрішнього відбору», офіційний рекламний слоган НТКУ: «Твоя країна. Твоє життя. Твій канал», братан! Звичайно, останні кому і слово додаю я. Зізнаюся: авторство не моє – чув цей «модифікований» слоган посеред натовпу на якомусь концерті. Мені дуже не хотілося, щоб у подібній стилістиці вів концерт пан Мірошниченко. Але ведучий, за плечима якого різні словесні «забави» на пісенних євробаченнях, чітко і професійно зорієнтувався: не став «тикати» молодим віртуозам, вибрав струнку і зрозумілу інтонацію ведення, ніби підкреслюючи знаковість і каналу, який він представляє, і події.

 

Другим до роялю вийшов наймолодший учасник відбору пан Дмитро Бєляк. Впевнений у собі. Гордий своєю майстерністю. І уже знаючий собі справжню ціну. Абсолютно струнке виконання Бетховена, стрімкий Ліст, прозорий звук від Гріга, авангардний Копленд, вкрай швидка і легка техніка виконання. І звідки те все в маленькому юнакові…

 

Програму продовжила флейтистка пані Анастасія Вітик зі Львова.(1993 р.н.). З чотирьох років грає на сопілці і ось – «більш класичний» інструмент. Виконавиця продемонструвала дві різні і за духом, і за виконавським стилем композиції. На виконанні фантазії Франсуа Борне на теми від Бізе подумалося: ну прямо маленька Кармен! Цікаво, що виконавиця намагалися донести образ не тільки звуком, а й через візуалізацію – костюм, квітка у волоссі, жести, поза! Друга композиція і виступ ефектно закінчився довгим Моцартовим соло. Із дрібниць: музикантка трохи голосно «бере повітря» у паузах і це нівелює сприйняття власне музики.

 

Рішуче підкрутивши потрібні гвинти на стільчику перед роялем, розкинувши крила розкішної небесно-синьої сукні (вона дуже пасувала до чарівних і глибоких синіх очей), опустила довгі дівочі руки на клавіші панянка Марина Кисла (1992 р.н.) з Харкова. Дівчина продемонструвала широку, розлогу манеру виконання. Вона підкорила і Рахманінова, і Мендельсона, і Ліста!

 

Сліпий жереб вирішив, що після цього виступу має йти виступ ще одного піаніста – пана Олександра Чорного. Тому рішення зробити перерву виглядало логічним і коректним. У перерві порозмовляли з учасниками та їх педагогами. Відчувши в мені телевізійника, поставили коротке і пряме запитання: «Як ви ставитеся до фактично повної блокади класичної музики на українському телебаченні?». Відповів: я – тут, а от де Президент держави, який у своєму Указі ставить під сумнів навіть існування єдиної телекомпанії в країні, що реально знімає українську класичну музику? Розмова не пішла... А я пригадав, як під час виступу музикантів якийсь фотограф похапцем перезнімав папірці з текстами й інформацією, які люб’язно розгортав перед його об’єктивом ведучий. Такий собі «шпіонський» спосіб підготувати матеріал для ЗМІ (побачив уперше!). Тому хіба тільки на телебаченні така картина! Уявляєте, що понаписує назавтра яка-небудь журналістка? Та повернімося краще від їхніх ЗМІ до наших діток.

 

Після чаклувань майстра налаштування звуку над струнами та клавішами роялю, до інструменту запрошують пана Чорного (1993 р.н.). Прізвище і стрункість юнака підкреслював абсолютно чорний одяг. Теж рішення, продумане! Написане Шопеном, Скрябіним та Карабицем прозвучало спокійно, впевнено, зріло.

 

Далі на сцені студії – кларнетист Олег Мороз. Уже студент Національної музичної академії. Як на мене, пан Олег виконав найбільш складний музичний твір з-поміж представлених на відборі. Це була «Рапсодія» Дебюссі. Рвана конструкція твору потребувала віртуозного донесення задуму автора до слухачів і розуміння викликів на тому складному мистецькому і технічному шляху. Музикант вправно відповів на виклики композитора! До того ж пан Мороз упевнено тримається на сцені, вміє справити враження на журі і глядача не тільки звуком, а й візуальною манерою виконання – уже дається взнаки досвід. Він навіть ефектно замінив один кларнет на інший між творами. По секрету скажу, що найбільші суперечки серед членів журі щодо кандидатури переможця викликав виступ саме цього музиканта!

 

Закінчувала відбір піаністка з Києва пані Ганна Федорова (1990 р.н.). Не знаю чому, але саме перед цим виступом запала найбільш вражаюча тиша. Колись про твір, який виконувала пані Ганна (Соната №23 Людвіга ван Бетховена) хтось із діячів марксизму-ленінізму заявив: «Нелюдська музика». І ви знаєте – він мав рацію. Пані Ганна трішечки «провисла» всередині твору, але швидко повернула напругу сприйняття на відповідний рівень. Слідом за цією композицією прозвучав «Вальс» від Фредеріка Шопена. Кришталево чистий звук, тонка манера виконання, вишукана техніка, розуміння фантастичних глибин музики.

 

Після закінчення події я зустрів перед ПТС телережисера Люсю Павловську: «Боже! Зирін,вона буквально розчиняється в музиці. Такі вишукані КРП! Її просто приємно знімати!». Журі про це не знало... Після досить довгої наради було проголошено переможця: саме пані Ганна Федорова поїде в травні до Відня представляти Україну на Конкурсі молодих виконавців «Євробачення-2008» («Класичне Євробачення»).

 

Пані Олена Загороднюк продемонструвала «на камери» протокол із одностайним рішенням журі! Все скінчилося. Трохи розчаровані й розчулені діти, мами, татусі, педагоги. Фото на пам’ять, інтерв’ю. І найбільш знакові слова координатора проекту Миколи Амосова: «У цьому залі не має переможених. Тут присутні Музиканти з великої літери!» І ставлячи остаточну радісну крапку, пан Амосов пообіцяв усім учасникам відбору здійснити студійні записи їх сольних програм – що може бути краще для сучасного музиканта!

 

НТКУ започатковує в Україні знакову та цікаву телевізійну традицію. Хто ж, як не вони...