Так сталося, що у неділю, 3 лютого, не треба було нікуди бігти чи писати щось термінове, - і саме в цей час виявився ввімкнутим телевізор, і саме на телеканалі СТБ. На жаль, оповідь про обставини створення класичної «Операции Ы» уже закінчувалася, але далі був сам фільм, що й сьогодні має вигляд зовсім не раритетно-музейний.

 

Непомітно фільм перейшов у зроблену самим каналом програму «У пошуках істини. Ненаписана історія Гоголя». Чим тільки не спокушали автори глядачів на початку програми, що тільки не анонсували! А головне – розгадку гоголівського тайнопису «Ночі перед Різдвом». Мовляв, у цьому творі зашифроване таємне послання письменника, його нестандартний погляд на історію України. І що в результаті? Кілька цікавих відомостей, наприклад, про палац у Диканьці, а про все інше (багато-багато іншого) можна прочитати у Мирослава Поповича, Оксани Забужко чи Вадима Скуратівського. Власне, ці знакові персонажі сучасної української культури розповіли б про Гоголя куди цікавіше, ніж хлопчики з СТБ. Я розумію, що є творчі амбіції, але ж існує й таке поняття, як інтереси глядача...

 

Так от, про інтереси телеглядача. Після наївно-аматорської, але водночас вельми амбітної програми про Гоголя в ефір пішло російське «Следствие вели» с Леонидом Каневским». Предметом розповіді були жінки і коханки членів сталінського політбюро. Що ж, речі розповідалися банальні й знайомі – але тільки для тих, хто всерйоз цікавиться історією ХХ століття; для масового ж глядача там, думаю, вистачало нової інформації, до того ж поданої без надриву, без показушної сенсаційності, іншими словами, - без несмаку. А водночас – і достатньо динамічно, з елементами цілком доречної інсценізації драматичних поворотів людських доль та світової історії.

 

Отож все наче добре, грамотно, пізнавально. І наступна програма – з циклу «Документальний детектив», також виробництва СТБ, - як на мене, цілком відповідала завданню, яке, виходячи з попередніх годин ефіру, наче поставив перед собою телеканал: за можливості гостро, динамічно, цікаво говорити про минуле і сучасне, показувати незнайомі грані начебто знайомих подій і людських доль, одне слово: без шизи і «жовтизни» говорити про все на світі, в тому числі мовою хорошого кіно і більш-менш вдалих телепрограм.

 

Але я радикально помилявся. І ось чому.

 

Наблизився вечір («прайм-тайм», чи не так?) – і поїхало, і понеслося. Якщо «Правила життя. Синдром самогубця» ще якось можна було витримати, попри, як на мене (людину, яка ретельно вивчала в університеті і поза ним психологію), дуже сумнівну цінність продемонстрованих нам теоретизувань навколо проблеми суїциду, то наступні «телешедеври»...

 

Дві години розмов про «паралельні світи», про вторгнення інопланетян у наше життя, про якихось «чарівників», про «істинну слов‘янську цивілізацію» тощо – здавалося, навіть екран пожовк від такої відвертої «тележовтизни». Я розумію, що такі програми мають свого глядача (а тих, хто готовий взяти на віру найдурніші і найанекдотичніші «сенсації», вистачає, що засвідчує форум сайту СТБ), але ж не тільки зміст, а, головне, спосіб подання інформації (чи «інформації»?) впродовж цих двох годин викликає у нормальної освіченої людини відторгнення. Бо ж паранормальне подане не як щось сумнівне, чи, принаймні, гіпотетичне, - ні, воно замасковане під документалізм, під науковість на кшталт давнього доброго «Очевидного – невероятного». Власне, начебто продовжуються попередні розповіді – про амури кремлівських «небожителів» чи про напади серійного вбивці на Південному березі Криму. Але ж, як на мене, «зелені чоловічки» чи «унікальні праслов‘янські вміння» – це речі зовсім з іншої опери. Втім, можливо, автор цих рядків зі своєю вимогою науковості вже вщент застарів у сучасному (постсучасному, постмодерному, пост-...!) світі?

 

Чесно кажучи, «Битву екстрасенсів», яка розпочалася після цих двох годин, я не став додивлятися. Хоча, безумовно, задум цікавий, але... Щось надто балаганно-циркове, а на додачу глибоко провінційне було у цій «Битві». Чи, може, тієї неділі мені просто не пощастило?

 

Хай там як, проблема, видається, виходить за межі особистих смаків та уподобань автора цих рядків. Адже у світі, що його традиційно звуть «цивілізованим», зазвичай розводять у часі-просторі телепрограми про привидів, марсіан та екстрасенсів, з одного боку, і про карколомні повороти історії, долі реальних людей та перипетії створення тих чи інших художніх творів, з другого боку. А якщо й досліджують в ефірі проблеми телепатії чи позаземних цивілізацій, то роблять це не за участі псевдонауковців, що звуть себе членами академій із гучними назвами та докторами магічних наук, а із залученням справжніх знаних науковців. Бо у світі справді є чимало речей загадкових і непізнаних, і буде кепсько, якщо монопольне право на публічну розмову про них матимуть невігласи та шарлатани, і ще гірше – якщо у свідомості масового глядача варитиметься така собі квазіпостмодерна «каша» з наукових фактів та відвертих фікцій.

 

Отож виходить, що канал СТБ подає свої фірмові страви як своєрідну суміш мух і котлет у привабливих електронних обгортках. Якщо зважити на те, що загальний рівень поінформованості люду за останнє десятиліття істотно впав (як на мене, найвищим він був у час перебудови та перші роки незалежності), то ситуація буде ще сумніша. Так і хочеться гукнути кудись у медіа-простір: агов, де ти, телеканал без «жовтизни» і невігластва, цікавий і динамічний?