Тиждень, що починався, мав стати врожайним на інформприводи про друге пришестя Юлії Тимошенко в будинок на Грушевського, нові обличчя уряду та опозиційні перспективи Партії регіонів. Власне кажучи, перші півтори доби (10 і частково 11 грудня) інформаційна картина формувалася саме за таким сценарієм.

 

Так, увечері 10 числа і зранку 11 основні телеканали повідомляли останні новини з полів кадрових боїв:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кілька телеканалів повідомили про обрання Віктора Януковича лідером фракції Партії регіонів у парламенті, якою він буде керувати за допомогою 12 заступників. Зокрема, Раїса Богатирьова була обрана заступником з питань взаємодії з іншими парламентськими фракціями, Олександ Лавринович – заступником по законодавчій роботі, Андрій Клюев –замом з організаційних питань. Таким чином, ПР вирішили підготуватися до переходу в опозицію.

 

Отже, найбільшою інтригою ранку 11 грудня були кандидатури керівників Міноборони та МЗС. Що з того вийшло, ми поглянемо в іншому розділі. А сенсацією дня стало нерезультативне голосування щодо призначення Юлії Тимошенко прем’єр-міністром: їй не вистачило всього 1 голосу. І це при тому, що НУ-НС напередодні обіцяв привести до Ради навіть госпіталізованих депутатів: Сподаренка і Каськіва

 

 

 

 

 

 

 

Несподівана ситуація вирішалася на користь тих, хто мав швидшу реакцію. Першими оговталися «регіонали». Керуючись політичним інстинктом, вони заблокували президію і трибуну спікера, санкціонували вилучення картки у Яценюка, який спробував поставити питання на переголосування.

 

 

 

 

Від’їзд Президента з парламенту надихнув «регіоналів» на висування нових вимог до коаліції і спроб втримати владу у своїх руках. Зокрема, Партія регіонів самостійно та іноді при підтримці КПУ і Блоку Литвина вимагала:

 

 

«Регіоналам» було байдуже, що сталося насправді: технічна помилка чи чиїсь інтриги всередині НУ-НС (не проголосувала картка екс-мера Києва Олександра Омельченка) чи БЮТ (не врахувалися голоси перевірених бютівців Івана Деньковича та Ярослава Федорчука).

 

В будь-якому разі було прийнято рішення вхопитися за шанс посіяти недовіру серед коаліціянтів та розпочати нові переговори з Президентом про утворення коаліції. Як варіант, розглядалася можливість утримання ситуації з відсутністю робочої коаліції в парламенті як засіб пролонгації перебування Віктора Януковича в кріслі глави уряду.

 

Паралельно, «регіонали» намагалися знову і знову переконати глядачів у недієздатності коаліції. На провокування недовіри між НУ-НС, Президентом і БЮТ та дезінформування виборців були спрямовані такі меседжі:

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Меседж про «нежиттєздатність» коаліції вкотре виголосив сам Віктор Янукович, точніше, його прес-служба у поширеному коментарі від імені лідера. Нічого оригінального, крім переспіву тез президента про «національне примирення» та «стабільність в країні» ця заява не містила. Та й сам факт «прогину» під Ющенком Януковичу зарахований, зрештою, не був:

 

 

 

 

 

 

 

Проте намагання «регіоналів» переломити ситуацію на свою користь були нейтралізовані діями та заявами Тимошенко і Президента. Лідерка БЮТ тогож таки дня заявила про повторне внесення Президентом її кандидатури на посаду прем’єр-міністра. Віктор Ющенко цього разу дотримався слова і без зробив це зранку наступного дня, 12 грудня.

 

 

 

 

 

Тим часом, ситуація в сесійній залі не покращувалася: опозиція продовжувала блокувати трибуну і вимагала виконання своїх вимог. Коаліції не залишалося нічого іншого як звинувачувати опозицію у спланованому зриві голосування.

 

Щоб урятувати своє політичне обличчя, за цю версію охоче вхопився спікер. З допомогою Президента, як з’ясувалося пізніше, Яценюк мобілізував СБУ та Генпрокуратуру на перевірку системи «Рада» на предмет стороннього втручання.

 

 

Проте перевірка показала, що нічого подібного не сталося. І швидше за все винний «людський фактор», тобто недостатня уважність при здійсненні голосування. Однак БЮТ також вирішив ухопитися за тезу про те, що «Рада» не сертифікована, а тому не може вважатися надійною при ухваленні доленосних рішень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Скомпрометувати систему «Рада» коаліції допоміг випадок із виходом з ладу місця для голосування депутата від ПР Притики, а також зміна настроїв серед «регіоналів» щодо висування єдиного кандидата від опозиції на посаду першого віце-спікера. Саме завдяки голосам комуністів 14 грудня коаліції вдалося провести рішення про голосування кандидатури прем’єр-міністра підніманням рук.

 

Тим часом, головні спікери НУ-НС також почали категорично заперечувати навіть гіпотетичну можливість переговорів з «регіоналами». Разом з тим, Луценко і Кириленко не втрималися від того, щоб перекласти відповідальність за можливі переговори на Секретаріат:

 

 

 

 

 

Пізніше, у програмі Савіка Шустера «Свобода» член «Народної Самооборони», депутат Олесь Доній пов’язав теми «підступного» Секретаріату та збою в системі «Рада» з допомогою викиду інформації, неперевіреного і сенсаційного характеру:

 

 

Зважаючи на те, що в.о. голови СБУ Валентин Наливайченко сьогодні тісно співпрацює з Віктором Балогою, самими телевізійними заявами вороги глави Секретаріату жодних результатів не досягнуть. Однак, у разі, якщо буде направлено офіційний депутатський запит і проведено відповідну інформаційну роботу із поширення цієї інформації, скандал може мати далекосяжні наслідки для подальшої кар’єри Наливайченка в СБУ. До речі, поведінка ініціаторів «хакергейту» протягом наступного місяця покаже, чи є опозиція Балозі в НУ-НС реальною силою, чи це лише короткотривала інтрига, зумовлена невдоволеними кадровими амбіціями Луценко і Ко.

 

З меншим успіхом спікери НУ-НС протягом тижня продовжували звинувачувати опозицію у блокуванні роботи нової коаліції та уряду:

 

 

 

 

Саме так 13 грудня в інтерв’ю 5 каналу Віктор Ющенко охарактеризував «Нашу Україну – Народну Самооборону» (в ефірі з’явилося 16 числа). Протягом тижня стосунки між Президентом та його блоком залишалися вкрай напруженими і неодноразово могли вилитися у публічний скандал.

 

Після відхилення кандидатури В’ячеслава Кириленка на посаду голови Верховної Ради Президент сформував список кандидатів на посади міністрів, які не узгоджувалися із фракцією. Про це вголос заявили члени «Народної Самооборони» Тарас Стецьків та Олесь Доній:

 

 

 

 

Тарас Стецьків розповів про «специфіку» кадрової політики НУ-НС, яка має узгоджуватися з Президентом:

 

 

Скільки ж усього було «дискусійних кандидатур», і кого в НУ-НС не сприймали в якості «своїх» міністрів, дізнатися так і не вдалося. Секретаріату і партії чи не вперше вдалося уникнути витоків інформації та розгортання скандалу навколо кадрової політики Президента. Це не додало б балів ні блоку, ні Президенту. Адже в такому разі саме на НУ-НС впала б тінь підозр щодо зриву голосування за Тимошенко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Очевидно цей фактор і визначив стриману тональність, з якою Ксенія Ляпіна відреагувала на пряме запитання Андрія Куликова на «Свободі слова» про можливі кадрові мотиви невдалого голосування за Тимошенко:

 

 

 

 

 

 

 

ICTV, «Свобода слова», 14.12.12007

 

Крапку у питанні внутрішнього конфлікту спробував поставити Президент:

 

 

 

Отже, Віктор Ющенко визнав, що основною метою формування Кабміну була не ефективність його роботи, а створення системи балансів і противаг, які давали б йому максимум влади. Це добре видно з такої цитати:

 

 

 

Ситуація могла б вийти з-під інформаційного контролю Секретаріату, якби розголосу набув процес ухвалення рішення щодо кандидатури нового міністра оборони. В даному випадку все обійшлося виключно завдяки стриманості і почуттю відповідальності екс-міністра Анатолія Гриценка. Він лише скупо повідомив про те, що це рішення Президент з ним не узгоджував.

 

У свою чергу, команда Президента вирішила нав’язати свою інтерпретацію кадрового рішення, озвучену самим Головнокомандувачем:

 

 

 

Отже, з цього резюме зрозуміло лише те, що попередній міністр (Анатолій Гриценко) займався переважно господарськими справами, а боєздатність армії втратила значення пріоритету. Президент дипломатично уникнув конкретних цифр, посилаючись на «внутрішню компетентну тему». Зрозуміло, що конкретні факти могли б наразитися на різку, публічну реакцію екс-міністра і зіпсувати «ідилічну» картину кадрових рішень Президента.

 

 

З іншими важливими меседжами Президент звернувся до лідерів коаліції та опозиції – Тимошенко та Януковича. Обом Віктор Ющенко дає чіткий сигнал: той, хто сьогодні не відмовиться від участі в президентських виборах, може не розраховувати на підтримку Президента та  участь у владі:

 

 

Далі Президент виклав кілька тез, підтримка яких політичними силами є передумовою для налагодження діалогу і співпраці:

 

 

 

 

 

 

 

Серед сфер, які мають бути реформовані в 2008 році, Президент назвав: ЖКГ і тарифи, аграрне господарство, енергетика, охорона здоров’я, адміністративна реформа, європейська інтеграція. Водночас, Ющенко поставив вимогу перед новим урядом зберегти всі соціальні стандарти, досягнуті в 2005-2007 рр.

 

 

 

З огляду на те, що ключові політичні полії були пов’язані з призначенням (чи не призначенням) Юлії Тимошенко новим прем’єром, навколо цієї теми зосередились і перtважна більшість меседжів, як з боку представників помаранчевої коаліції так і їх політичних опонентів. Немає жодної впевненості щодо того чи стане колись достеменно відомо хто і як саме став винуватцем прикрого «комп’ютерного збою» в системі голосування, але слід визнати, що в медійному коаліціонери використали цю історію краще за своїх конкурентів.

 

Принаймні самій Тимошенко попри нервозність ситуації, вона все ж пішла на користь, дозволивши одночасно акцентувати увагу громадськості на витонченості інтриг з боку противників і ще раз вказати на непевність політичних союзників. Власне цій меті прислужилися, як наполегливі публічні коментарі з боку соратників ( Турчинова та інших), натяки окремих журналістів щодо хакерської спецоперації, так і приміром досить переконливі зовні ескапади в ефірі «Свободи слова» київського екс-мера, який обґрунтовував можливість технічного збою, який позбавив потенційного прем’єр-міністра саме його, Омельченка, вкрай необхідного голосу.

 

Натомість спікери регіоналів не змогли переконливо обіграти історію невдалого голосування, переважно зосередившись на темі кількісної вразливості демкоаліції, яка не здатна, мовляв, забезпечити результативного голосування з ключових питань, а отже   буде непрацездатною і в рутинній парламентській роботі.

 

 

 

 

 Маємо визнати, що ця, не позбавлена формальної логіки, позиція у сприйнятті медійної аудиторії виглядала значно менш драматично, ніж розкручувана спікерами коаліції «теорія змови» і відповідно втрачала свою переконливість.

 Водночас треба зазначити, що одним   з вирішальних моментів у подоланні достатньо небезпечної кризової ситуації навколо обрання прем’єр-міністра стала достатньо оперативна підтримка повторного внесення кандидатури Тимошенко з боку Президента. Без неї будь-які інформаційні зусилля могли виявитися марними.

 

Що стосується інших парламентських сил, то блок Литвина на цьому тижні наполягав на своїй позиції «особливої конструктивності». На ділі, тобто в парламентській залі, це проявилося в тому, що литвинівці проголосували разом з БЮТ та НУНС за включення питання обрання прем’єра до порядку денного,  після того відмовилися голосувати за кандидатуру  Тимошенко, а потім знову – тепер уже разом з комуністами – підтримали вигідну для демкоаліції зміну форми голосування.

 

Паралельно в пресі з’явився явно не випадковий викид інформації щодо начебто переговорів Володимира Литвина з Віктором Балогою, під час яких Литвин поставив певні умови щодо вступу блоку до демкоаліції:

 

 

 

 

 

В цілому поведінка фракції Литвина поступово підтверджує давні передбачення авторів про те, що сувора політична реальність змусить з початком активної роботи парламенту остаточно визначитись і виходячи із своїх реальних ресурсів, вступити в конкуренцію з фракцією КПУ за розподіл залишків владного «пирога». З огляду на квотні принципи розподілу парламентських посад йшлося бодай про те, щоб «вибити » для себе пару-трійку впливових комітетів.

 

 

 

 

 

 Натомість для комуністів і в першу чергу для Адама Мартинюка метою № 1 залишався пост першого віце-спікера. Власне, Мартинюк був вже за крок від омріяної посади, коли своїх колишніх соратників по «антикризовій» коаліції осмикнули регіонали, фактично не дозволивши їм укласти відповідні домовленості про пакетне голосування парламентської президії з БЮТом і НУНСом.

 

Після цього питання обрання комуніста на посаду асистента Яценюка перетворилося на проблемне, оскільки кандидатура Мартинюка перетворилася зусиллями Партії регіонів у своєрідне «пугало» для коаліції – без його реального просування. Очевидно, що регіонали так остаточно і не визначились наскільки варто і чи варто віддавати авторитетну посаду своїм союзникам. Як наслідок, комуністи почали розвивати свою гру – балансуючи між звичною для них риторикою та реальними кроками в парламенті – наприклад, вже згаданою підтримкою зміни форми голосування: