Виступи великого дитячого хору Держтелерадіо Радянського Союзу завжди сприймалися із захопленням та щирими оплесками. Особливо коли той хор бував на так званому Заході. Ну немає і вже ніколи не буде у них, у буржуїнів, такої багатої історії дитячого співу. І свого Кабалевського немає і також уже не буде. Аж тут у грудні 2007 року вони зустрічаються з такими зразками, до того ж покладеними на роковий мотивчик. От і голосують буржуїни – хто отетерівши, хто ностальгуючи. В результаті маємо другу (до слова, за 5-річну історію конкурсу) перемогу маленького представника Білорусі Олексія Жигалковича на зовсім не маленькому (23 мільйони глядачів у Європі, Ізраїлі та навіть Австралії) телевізійному пісенному дитячому конкурсі «Євробачення-2007». Пісня то була, як написали європейські колеги, S Druz’yami. Була пісня саме про «тих» друзів, про яких ви подумали, і з якими вони, білоруси, «будут всєгда». Це вибір дорослих дядь і тьоть із братньої слов’янської країни. І я віддаю йому належне. Не знаю, правда, що думає з цього приводу симпатичний білоруський хлопчисько. І чи віддасть належне.

 

Конкурс пройшов цього року в нідерландському Роттердамі. Дитяче телевізійне пісенне свято не тільки надало можливість представити своїх дітлахів і їх пісні 17-м країнам-учасницям, а і надало можливість... заробити. От, до слова, як заробляли на показі ДИТЯЧОГО пісенного конкурсу ще одні дяді і тьоті, з України. Одразу через секунду по закінченню веселих дитячих пісеньок – горілка, горілка, горілка, пиво і... (очевидно, як глибинна іронія) дві соціальні рекламки про небезпеку тютюнопаління й алкоголізму. Європейська мовна спілка запропонувала заробити більш коректно та з добрими намірами. Заробити вкрай необхідні кошти для ЮНІСЕФ – організації при ООН, яка опікується проблемами маленьких жителів планети Земля в усіх усюдах. Кошти ці будуть отримані в результаті відрахувань за оплату багатотисячних телефонних дзвінків та надісланих SMS під час голосування за обраних кандидатів на перемогу.

 

Але гроші, перемоги, телевізійне шоу – це добре! Та головне – як там Україна? Синьо-жовті прапори майоріли цього року на честь абсолютно чарівної виконавиці з Миколаєва Ілони Галицької. Це круглолице, блакитнооке й емоційне дівчисько спокійно і впевнено перемогло на українському відбірковому турі, який проходив в Артеку. До речі, керівництво музично-видовищного блоку Першого національного на чолі з пані Оленою Загороднюк, яка давно й системно займається проектами «Євробачення» в Україні (нагадаю – дитяче, танцювальне і, найболючіше, пісенне!), абсолютно логічно запропонувало мільйонам (я не про рейтинги, а про реальний перегляд та увагу) вітчизняних телеглядачів повтор українського відбіркового конкурсу. Телеглядачі ще раз радісно і з цікавістю спостерігали не за тусовочними персонажами, а саме за виступами наших із вами українських діточок. Ну і за перемогою динамічної й голосистої Ілони теж.

 

А от у Роттердамі сталося дещо несподіване. Особливо знервовані телеглядачі, не отримавши вчасних і коректних пояснень ведучого, одразу перемкнули свої телевізори на інші телеканали: то нідерландські телевізійники запропонували нам концертну залу з декорацією, основними елементами якої були численні... «зашморги». Спочатку подумав: ну що з них візьмеш, із отих голландців! Потім, хоча і з деяким зусиллям волі, спрямував себе у «дитяче» русло: то виявилися силуети крапельок! Дивина та й годі – невже роттердамським дитячим «Євробаченням» теж опікувалася «група ентузіястів із їхнього Львова на чолі з недоторканими депутатами їхнього нинішнього скликання» і не вистачило(раптово) бюджетних грошей на, скажімо, надувні крапельки? Через деякий час ведучий коротесенько роз’яснив: «тема» дитячого пісенного конкурсу «Євробачення-2007» – вода. Думаю, наші телеглядачі теж так примусили себе подумати: ну раз вода – то воно й крапельки! Але все ж таки хотілося б послухати, що пояснювали матусі чи бабусі своїм українським діточкам-телеглядачам з приводу тих «крапельок». Особливо естетично в цьому розрізі виглядала «режисерська родзинка» з Роттердаму: трансфокаторний наїзд і вихід із загального плану концертної зали на середній план виконавців на сцені... крізь «зашморг» – чи то «крапельку» – або від’їзд у зворотному напрямі й послідовності, який раз за разом демонстрували відв’язні нідерландські телевізійники. В цілому система телевізійного показу доволі одноманітна та традиційна, хоча й «багата» – крани, стадіками, десятки камер, потужне багатоточкове та кероване світло.

 

Щодо співу і внутрішнього насичення шоу: два головні напрями – нумо, заспіваймо «як дорослі» ( такі собі ігри в доросле «Євробачення») і спроби підігнати під європейські шоу-бізнесові вимоги чистий дитячий спів. Варіант перший – дітки і підлітки з Бельгії, Кіпру, Румунії, Нідерландів, Греції, Литви. Тут і використання сценічних реквізитних елементів, і костюмоване шоу, і зачіски від чи під Авріл Лавін, і «пози» балету, і «погляди» солістів, і традиційно відпрацьована «югославська баладна пісня», і «закос під гьорлс-бенд» (смішний і наївний), і навіть «тримання дівчини з балету за підборіддя»: «маленький мачо з Португалії» – слушно відреагував ведучий! Іронія в тому, що для того, щоб той мачо дотягнувся своїм пальчиком до того підборіддя – дівчина з балету гепнулася перед ним на коліна. Варіант другий – виконавці з Росії, Білорусі, Грузії, Вірменії – «радянська» школа дитячого співу, трохи адаптована, в основному в мелодіях та аранжуваннях «під Європу». Це спрацьовує регулярно. Наївна європейська публіка вкотре вірить. Дві білоруські перемоги та перемога російських двійняток на п’яти виступах – вагомий аргумент. Якби тільки не... (тут слово треба коректне – бо ж діти!) затреновані до півтями очі.

 

Хоча ніде гріха подіти – дітки ті співали (а радянські гімнастки стрибали) досить чистесенько і саме цим також викликали масове голосування за себе. Але проростає все впевненіше і дає вагомі результати й інше – потужні автентичні мотиви (македонська пісня, сербська поп-балада та вправне виконання композиції вірменятами), покладені на професійно створені шоу-бізнесові аранжування. Можливо, це шлях і для нас? Не можу не відзначити європейську коректність організаторів свята по відношенню до маленьких учасників шоу при голосуванні – їм усім заздалегідь було виставлено найвищу оцінку – 12 балів – від Європейської мовної спілки. Тому ганебний «нуль» (згадаймо хоча б нещасних великобританців на «великому» «Євробаченні») діткам не загрожував.

 

Тож російські, грузинські, вірменські виконавці впевнено потішили публіку. Цього року голосування за своїм драматизмом теж сягнуло напруги дорослого конкурсу. Тільки при «роздачі» чи не останніх балів було виявлено переможця: білоруси поставили «7» вірменам, які боролися з... білорусами. Для перемоги не вистачило 2 балів. Білорусія – 137 балів, Вірменія – 136!

 

Не залишилася поза увагою й чергова та традиційно розлога сербська поп-балада – третє місце і 120 балів. Можливо, це теж «фішка», і вона спрацьовує і подобається! Незважаючи на те, що сербська мова точно не відома більшості телеглядачів. Та дітки беруть іншим – відвертістю і щирістю. Хорошою, доброю, а значить чистою дитячою наївністю. І співають дітки своєю мовою! Рідкісною для вуха європейця шведською, болгарською, македонською, турецькою і нашою, українською.

 

Декілька слів про традиційні прибамбаси європейського голосування. Звісно ж, сусіди голосують за сусідів. Я про європейські прибамбаси (Греція-Кіпр, Литва-Білорусь, Сербія-Македонія), а не наші «загазовані сусідські». Ще одним дуже впливовим чинником виявилося те, що голосувати можна було одразу після початку виконання пісні. Думається, ті, хто стартував першими, отримали певні переваги – вірмени, скажімо (треті від початку шоу). Звичайно, запам’ятовується й останній виконавець – і це допомогло білорусу. Хоча, можливо, це дещо упереджене ставлення до діток, точніше – до їх численних шанувальників із мобільниками в руках: бабусь, дідусів, прабабусь та прадідусів і всіх-всіх-всіх-всіх...

 

Чи виступила Ілонка Галицька вдало? Беззаперечно. І вона, і команда – на одному подиху намагалися передати телеглядачам всю іронію своєї пісеньки. Не зірвала українська виконавиця практично жодної нотки, співала вправно, чітко і цікаво. Нуртувала потужна внутрішня енергетика і щирі оченята. І шоу із перевдяганням з образу вчительки на маленьку тусовщицю було досить видовищним. Але не зрозуміли... Можливо, вплинула і більш жорстка манера, обрана для виконання в Роттердамі – через неї глядачі в Європі не змогли помітити іронію, закладену в звуковому та сценічному втіленні. І ще одне: вочевидь, це у нас образ «тусовщиці» і гра в «гламур» на сторінках всього підряд цікавить. Скажімо, якихось персонажів із «Троєщини» і кількох «блондиночок». А в них, очевидно, ситуація дещо інша…

 

Звичайно, були сльози (до честі новинарів із Першого національного – показаних досить коректно). Навіть маленька образа – напевне, саме через це не зміг відшукати уже знайоме личко україночки на фінальній пісні. Та сталося основне – за виступ маленької представниці з України, чесно, не було соромно. Хочеться вірити, що з цієї малесенької виконавиці виросте цікава українська співачка, адже Ілоні Галицькій подобається співати, а не відкривати рота. І хочеться, щоб виросла професійна і ні на кого не схожа особистість. Власне, саме задля цього працює і має працювати українське національне державне телебачення.

 

Наступне пісенне дитяче «Євробачення» відбудеться на Кіпрі 22 листопада 2008 року. Можна вже спокійно і впевнено прогнозувати появу у вітчизняному ефірі потужного і конкурентного продукту – відбіркового українського конкурсу – 2008 та середземноморського фіналу. І прогнозувати появу цілого струмочка цікавих дитячих пісень і облич. Аж сльоза підкотила... І начхати мені на всі чесно виміряні ними рейтинги.