Виявляється, схвальна оцінка Президентом перспективи ухвалення нового Універсалу національної єдності під час візиту до Бухаресту (31 жовтня 2007 року) – про яку ми згадували у нашому минулому аналізі – з’явилася під передчуття тріумфу, який чекав на Главу держави після повернення додому. Вперше за останній рік під його головуванням відбулося розширене засідання Кабінету Міністрів, голів місцевих держадміністрацій та Національного банку (2 листопада 2007 року).

 

Формальний привід – нарада з проблем зростання споживчих цін. Фактично – обкатка моделі відносин Президента з новим прем’єр-міністром, ким би він не був. Згідно цієї моделі, Президент залишається стратегом та контролером дій влади, а уряд виконує стратегію Глави держави і несе відповідальність за наслідки політики. Недарма 2 листопада ввечері глядачі стали свідками доволі нервової реакції Юлії Тимошенко на події в Кабміні (про це нижче).

 

Отже, в ході наради Віктор Ющенко стримано критикував дії уряду та мовчазно сприймав лестощі з вуст Віктора Януковича. За підсумками зустрічі Президент дав низку ординарних доручень уряду. Неординарною того дня була повна готовність прем’єр-міністра виконувати їх та й узагалі робити всю «чорну» роботу і збирати всі «шишки» за прорахунки. Принаймні так ситуацію показали основні телеканали: «За год с лишним работы нынешнего правительства Президент Украины впервые приехал в Кабмин. Хотя приглашали его неоднократно. Бывали даже случаи, когда Глава государства в последний момент отменял свой визит. Но сегодня борьба с повышением цен стала той общенациональной проблемой, которая объединила за одним столом Виктора Януковича и Виктора Ющенко».

 

Начало совещания задерживалось на 15 минут и всё это время держалась интрига – так будет ли Президент и кому из губернаторов достанется критика. Ведь 2 дня назад премьер Янукович назвал одной из причин роста цен бездействие местных властей.

 

Призыв президента поддержал и премьер-министр. По словам Виктора Януковича, начав с совместной борьбы с инфляцией, украинская власть может перейти к решению более глобальных проблем» («Інтер», «Подробиці», 2 листопада 2007 року).

 

Віктор Ющенко: «Незалежно від того, хто сьогодні кого представляє і на яких посадових місцях він сьогодні знаходиться, тема підняття рівня цін інфляційних процесів це є виклик для всіх тих, хто має велике українське серце, для тих, хто думає про Україну. Це не питання ідеологічної демагогії. Зараз треба всім консолідуватися» ICTV, 2 листопада 2007 року).(

 

Той же самий меседж про «єдність влади» у вирішенні національних проблем «Інтер» повторив і у підсумковому тижневому огляді новин:

 

«У п’ятницю всі, хто цікавляться політикою, мали можливість спостерігати незвичну картину. Вперше за понад рік роботи чинного уряду Президент був присутнім на засіданні Кабміну. Ющенко прибув разом із прем’єром Януковичем та секретарем РНБО Плющем. Президент та прем’єр говорили майже в унісон. Ніби й не було дострокових виборів і особистої боротьби. Хоча, можливо, політиків об’єднала не жага влади, а надзвичайно важлива для українців тема урядового засідання – підвищення цін на продукти» («Інтер», «Подробиці тижня», 4 листопада 2007 року).

 

Дещо інші акценти при висвітленні засідання уряду розставили «Плюси». Інтерпретація подій телеканалом була критичною і більш близькою до позиції Юлії Тимошенко:

 

Президент та прем’єр патріотично говорять про любов до українців. Наскільки щирі ці слова – пересічні українці скоро відчують на власних кишенях» («1+1», 2 листопада 2007 року).

 

З новою силою сумніви щодо щирості союзу заради власних інтересів між Ющенком та Януковичем зазвучали у тижневому підсумковому ефірі «1+1»:

 

… Поки чиновники вирішують, що правильно, а що ні, ринок бере своє. А грізні команди з високих кабінетів за умов політичної нестабільності на підприємців уже не діють . Тоді як ази ринкової економіки влада ще не освоїла» («1+1», 4 листопада 2007 року).

 

Окремі телеканали помітили, що тепер від протистояння уряд і Президент перейшли до діалогу, в якому Кабмін хоч і визнає зверхність Ющенка, проте наводить і аргументи на свій захист. При цьому Президент з аргументами нібито погоджується: «Суворій критиці піддав президент міністрів та губернаторів через ситуацію з цінами. Незалежно від політичної орієнтації – ці чиновники несуть тягар відповідальності за стрибок цін на харчі – заявив Віктор Ющенко на засіданні Кабінету Міністрів.

Глава держави розкритикував також міністрів відповідальних за енергетичну галузь – за зношеність мереж, а також аграрний блок – через відсутність так званого аграрного фонду. Глава уряду під час засідання кабміну під головуванням Президента мовчки щось записував у блокноті. Позицію ж уряду висловив перший віце-прем’єр Микола Азаров. За його словами, у зростанні цін винні не тільки міністри, а й губернатори, які перебувають у підпорядкуванні глави держави» (5 канал, 2 листопада 2007 року).

 

На думку ваших авторів, 5 канал у своєму репортажі дав інтерпретацію, яка найбільше відповідала інтересам позиціювання Президента як політика, здатного ставити завдання перед Януковичем і не так давно ворожим урядом, не беручи на себе зайвих політичних зобов’язань:

 

Ольга Кошеленко,: "Жодної політики – сама лише економіка. Янукович із Ющенком жодного слова не сказали про формат майбутньої коаліції. Дві перші особи держави разом готові вирішувати лише поточні економічні проблеми. Вони навіть пішли, не потиснувши один одному руки"» (5 канал, 2 листопада 2007 року).

 

В результаті засідання Президент дає доручення уряду, ніби жодної загрози його відставки з початком роботи нового парламенту не існує. Знову таки, «Інтер» та «1+1» інтерпретують подію як колективне рішення:

 

«На совещании решили: чтобы не дорожал хлеб, из Госрезерва будут продолжать интервенции более дешёвого зерна и муки. А нефтепереработчики получат недорогую нефть для производства более дешёвого бензина и дизтоплива. Президент также потребовал ужесточить контроль на таможне – чтобы остановить поток контрабанды. А местным властям поручили – проверить, как устанавливают торговые надбавки на основные продукты в их регионах. По данным Антимонопольного комитета, почти везде выявлены случаи необоснованного завышения цен. Губернаторов покритиковали, но вопреки ожиданиям, обошлось без суровых кадровых решений или выговоров» («Інтер», «Подробиці», 2 листопада 2007 року).

 

«У підсумку: губернатори мають використати усі повноваження, аби приборкати ціни на продукти. Урядовці – переглянути бюджетні цифри. Нацбанк – приборкати інфляцію. Антимонопольний комітет вже проводить розслідування на ринку борошна, олії, круп та яєць» («1+1», «ТСН», 2 листопада 2007 року).

 

«Єдиної, нехай гіркої, але швидкодіючої пігулки, яка б допомогла вирішити усі питання одразу, немає. Президент дає цілу низку приписів: Уряду – не захоплюватися адмініструванням ринку і підвищити соціальні стандарти, Нацбанку – згорнути дискусію про можливе зміцнення гривні, усім разом - обрахувати реальні макроекономічні показники на наступний рік та нарешті вивести реальний прожитковий мінімум…» (5 канал, 2 листопада 2007 року).

 

З точки зору інтересів Ющенка, таке позиціювання виглядає логічним і надзвичайно виграшним. По-перше, у той час як тривають виснажливі і нудні (для широкої аудиторії) коаліційні і кулуарні переговори, Президент робить конкретні кроки для захисту інтересів громадян. Принаймні таке враження має справляти телекартинка. По-друге, Президент на власному прикладі ніби демонструє, як потрібно працювати із запеклими опонентами, що не вдається ні його підопічним з «Нашої України – Народної самооборони», ні лідерам БЮТ. Зрештою, завдяки лояльності Януковича Президент може вдавати, що йому вдалося повернути собі всю повноту влади та контроль над ситуацією в країні. Таким його хочуть бачити колишні прихильники, за такого Президента вони, очевидно, голосували в 2004 році і підтримували в 2005-му.

 

Серйозним недоліком такого позиціювання є те, що його доведеться підтверджувати новими подіями. І в даному випадку багато чого буде залежати від згоди Партії регіонів чи БЮТ підігравати Президенту. Так, у разі обрання Януковича чи Тимошенко новим прем’єром, у стосунках між Банковою і Грушевського якийсь час триватиме «медовий місяць». Однак підготовка до президентських виборів вимагатиме від будь-кого з них демонстрації незалежності та більшої успішності порівняно з Ющенком.

 

Ще одним важливим моментом, очевидно, буде успішність «роботи» Секретаріату з керівництвом основних телеканалів. На прикладі висвітлення засідання 2 листопада було помітно, на чию користь розставляються акценти. У випадку з «Інтером» і «1+1» це була гра, швидше, проти Президента. Тому вже зараз команда Президента намагається здобути або присвоїти собі якомога більше перемог. Новим фронтом, на якому варто чекати новин, є енергетика.

 

Перебіг подій у ході україно-російських газових переговорів у першій декаді листопада, на диво, мляво висвітлювався ЗМІ. Найбільші телеканали обмежувалися цитуванням українських високопосадовців та прес-служби «Газпрому». Жодного аналізу позицій сторін і переговорного процесу не спостерігалося. Не було й бажання розібратися чи зазирнути за лаштунки переговорів, як це було у 2005-му чи 2006 році.

 

Автори вважають, що ця тема випала з фокусу телеканалів з двох причин. По-перше, через появу двох потужних інформприводів: ситуації в Грузії та навколо побиття кримських татар у Криму. По-друге, через небажання Януковича чи Тимошенко псувати собі шанси на обрання конфронтацією з Ющенком у газовій темі. Ця ситуація дозволила Секретаріату буквально на ходу змінювати свою позицію з газового питання і при цьому не зазнати інформаційних ударів з боку опонентів (ПР, БЮТ), які обов’язково були б в іншій ситуації.

 

Отже, 2 листопада Віктор Ющенко в інтерв’ю чотирьом економічним друкованим виданням оприлюднив свою позицію з газового питання. Ось такими були основні меседжі:

 

1. У сфері газопостачання (імпорту газу з Росії) мають відбутися зміни:

 

«Перехід на просту, зрозумілу, прозору, схему забезпечення постачань і розрахунків. По суті йдеться про детінізацію схеми забезпечення постачань і розрахунків за енергоносії».

 

2. Відносини з Росією в газовій сфері є виключною компетенцією Президента:

 

«Формування ціни на газ має бути прогнозованим, а тому мати високий статусний рівень і не стосуватися тільки політики господарюючих суб’єктів... Ще один аспект наших відносин – закріпити на високому рівні наші спільні бажання щодо забезпечення надійного транзиту та зберігання газу... Думаю, що вже найближчим часом ми домовимося з Російською Федерацією про цінову політику та тарифи на транзит на найвищому рівні».

 

3. «РосУкрЕнерго» й «УкрГазЕнерго» повинні негайно піти на поступки, якщо хочуть залишитися на газовому ринку України:

 

 

Президент, по суті, сформулював свої вимоги до уряду в газовій сфері. Як відомо, ще 30 жовтня Віктор Янукович дав доручення міністру ПЕК Юрію Бойку зробити все, щоби ціна на газ у 2008 році була такою, як сказав Президент – не більше 160 доларів за тис. кубометрів.

 

Вже у вівторок, 6 листопада, міністр ПЕК Юрій Бойко «бере під козирок»:

 

За словами Юрія Бойка, сьогодні Київ та Москва вже обговорюють подорожчання до 150–160 доларів. Уже завтра Юрій Бойко має вилетіти до Москви, щоб до кінця тижня отримати остаточну ціну. Міністр повідомляє, що також планує обговорити підвищення розцінок за транзит російського газу українською територією» (5 канал, 6 листопада 2007 року).

 

А наступного дня після цієї заяви у Секретаріаті Президента відбуваються справжні переговори між командою Ющенка і командою Фірташа. Для того, щоб зрозуміти це, достатньо було лише проаналізувати скупе офіційне повідомлення:

 

Учасники зустрічі обговорили питання ціни на газ та його транзит, а також торкнулися організації внутрішнього газового ринку на наступний рік. Домовилися, що українську делегацію на перемовах очолить Юрій Бойко» (5 канал, 6 листопада 2007 року).

 

Цікаво, що ще в серпні саме Юрія Бойка глава Секретаріату Президента називав чи не головною причиною кризи в газовому господарстві України:

 

Глава Секретаріату Президента констатував наявність кризових тенденцій в енергетиці, причиною яких він назвав неефективне управління галуззю профільним міністерством. На думку Віктора Балоги, вже накопичилося багато невирішених проблем (зокрема щодо умов транзиту газу та його зберігання в українських газосховищах), які створюють реальну загрозу економічній безпеці країни. Не виключено, що скоро вони будуть розглянуті на спеціальній нараді за участю Президента та Прем’єр-міністра, де міністр Юрій Бойко особисто звітуватиме за стан справ у галузі» (16 серпня 2007 року)

 

У серпні ж Президент особисто засудив ініціативу Юрія Бойка щодо передачі «Газпрому» в управління газотранспортної системи України в обмін на родовища газу:

 

Президент наголосив, що директиви на проведення будь-яких зовнішніх переговорів є прерогативою Глави держави. “Мандат на такий варіант переговорів я не давав”, – підкреслив Віктор Ющенко» (22 серпня 2007 року).

 

Виникає кілька запитань: що змінилося з серпня і в результаті чого Юрій Бойко здобув довіру Президента? Чому ці питання не порушили сили, які ще нещодавно були в опозиції (БЮТ, частина «НУ-НС»?). Чому ці питання пройшли повз увагу ЗМІ, зокрема, провідних телеканалів? Пояснити це появою інших інформприводів надзвичайно важко.

 

Ситуація частково прояснилася 9 листопада. Схоже на те, що між Секретаріатом і Фірташем відбувся певний обмін: «РосУкрЕнерго» залишається оператором поставок газу, якщо наступного року ціна підвищується до рівня, вказаного Президентом. Ось як цю ситуацію подав 5 канал:

 

«У газових відносинах з Росією має бути збережена нинішня система постачання блакитного палива – через посередника-компанію “РосУкрЕнерго”. Саме це, за словами заступника голови Секретаріату Президента Олександра Шлапака, дозволить Україні отримувати в наступному році газ по 150 доларів за тисячу кубометрів.

Таку позицію канцелярія глави держави оприлюднила, незважаючи ані на заклик самого Президента відмовитися від газових посередників між Україною і Росією, ані на численні звинувачення на адресу “РосУкрЕнерго” з боку лідерки БЮТ Юлії Тимошенко, яка вже тривалий час домагається виключення цієї компанії зі схеми постачання імпортного газу» (5 канал, 9 листопада 2007 року).

 

Отже, журналістам вдалося знайти суперечність у позиції Глави держави та діях його команди. Однак далі поверхового констатування суперечності справа не пішла. Більше того, з поля зору українських інформаційно-аналітичних служб основних телеканалів випала важлива політико-економічна тенденція: зближення позицій команд Ющенка, Фірташа та Януковича у сфері управління внутрішнім газовим ринком та у сфері енергетичних відносин із Російською Федерацією. Цікаво, як із розвитком подій телеканали коментуватимуть ситуацію по газових переговорах, не даючи уявлення про її витоки?

 

Серед мікротенденцій цього тижня варто відзначити ігнорування командою Президента конфліктних тем: зіткнення міліції та кримських татар на Ай-Петрі та запровадження Росією нових міграційних правил. Очевидно, розрахунок був такий, що коментування цих подій Главою держави лише збільшуватиме інформаційний резонанс і заважатиме врегулюванню конфліктів. Якщо у Банкової є рецепти для останнього, мовчання Президента було цілком виправданим.

 

Не можна не відзначити й виважену – хоч і трохи запізнілу – заяву Президента щодо подій у Грузії. Підтримка дій Саакашвілі продемонструвала для опонентів Ющенка його готовність так само рішуче захищати своє бачення демократії та суверенітету України. Плюсом було й те, що Україна не стала сліпо копіювати позицію ні Заходу, ні Росії. З часом така зваженість лише підвищить повагу до України з боку Грузії та Азербайджану – партнерів держави на Кавказі.

 

До вдалих інформаційних ходів Банкової також варто віднести збалансування публічної позиції Президента щодо коаліційного процесу на користь підтримки коаліції БЮТ і «НУ-НС». Приводом для озвучення позиції стала зустріч Ющенка 9 листопада із Юлією Тимошенко та В’ячеславом Кириленком:

 

Віктор Ющенко: «Я ще раз хочу сказати, що демократична коаліція в українському парламенті буде. Формат такої коаліції є підсумком дострокових виборів і, поважаючи ці результати, українська демократична коаліція має знайти порозуміння, яке завершиться формуванням сталої коаліції...

Я підкреслюю, що на президентському столі більше однієї доби, пропозиції які я отримаю від більшості, не затримаються, з точки зору подання кандидатур» (ICTV, 9 листопада 2007 року).

 

Водночас на зустрічі Президент закликав БЮТ та «Нашу Україну – Народну самооборону» активізувати переговори між демократичною більшістю та Партією регіонів: «Чи достатньо буде в рамках демократичної коаліції з перевагою в три голоси утримувати формат стабільності в парламенті? Думаю, що складно. Я б навіть сказав, думаю, що ні...

Я говорив із ними про те, що необхідно активізувати переговори в рамках всіх політичних сил, і особливо між демократичною коаліцією та Партією регіонів» (ICTV, 9 листопада 2007 року).

 

В якості невдалого телепіару Глави держави варто назвати епізод із його поїздки до Полтави. Зокрема, 5 канал не оминув увагою обіцянки Президента, яка виглядає на даний момент не менш утопічно, ніж бютівське скасування загального військового призову. Цікаво, що журналісти «каналу чесних новин», на відміну від аналізу перипетій україно-російських газових переговорів, воліли не помітити явного «перебору» в ініціативах Президента:

 

Цитуємо, “зараз в Україні – 17 млн людей, які потребують поліпшення житлових умов. Держава повинна подбати про одноразову безкоштовну грошову допомогу на перший внесок при купівлі житла в розмірі 30%”, – кінець цитати. На думку Віктора Ющенка, середня вартість житла зараз становить 180 тис. гривень. Третину від цієї суми, відповідно, 54 тис. гривень. Виділити ці гроші Президент запропонував з державного та місцевого бюджетів. Загалом близько 4-х мільярдів гривень» (5 канал, «Новини», 8 листопада 2007 року).

 

Наприклад, у пресі та інтернеті цю ідею піддали критиці: «Інтерфакс-Україна» поширив коментар критичного характеру щодо ініціативи Ющенка від імені президента компанії «Міськжитлобуд» Дениса Костржевського. Звісно, цей коментар міг бути замовним матеріалом зацікавленої сторони. Однак, автори «ТК» переконані, що подання заяв Віктора Ющенка подібного соціально-політичного значення за відсутності подання альтернативної чи критичної точки зору теж виглядає як прихована політична реклама, в даному випадку Президента України.

 

На противагу можна навести приклад сюжету СТБ від 7 листопада про ініціативу уряду створити агентство з повернення громадянам боргів «Ощадбанку». В даному випадку журналісти навіть не приховували свого скептичного ставлення до дій Кабміну, в результаті чого вийшов перекіс уже в іншу сторону, в бік критики Януковича. Хоча це можна пояснити відсутністю чіткого коментаря з боку самих урядовців:

 

 

СТБ відзначився й тим, що вказав ще на один серйозний «прокол», якого допустилися служби, що готують публічні виступи Президента. Йдеться про фактологічну помилку при обрахунку жертв Голодомору:

 

Владислав Верстюк, директор департаменту Інституту національної пам'яті: “Ну, це помилка просто фактична. Про 81 млн – я такої цифри не знаю. Це надто багато”.

Владислав Верстюк, директор департаменту Інституту національної пам'яті: “Президент теж має право на помилки. Йому вклали цю цифру. Ця цифра іноді називається, ця цифра є гіпотетичною, такою, яка визначає: якою міг бути рівень населення України на певний період, але він таким ніколи не був, тому що Україна у ХХ столітті зазнала значних демографічних втрат”.

 

Уточнити у самого Президента, як він міг помилитися і яку історію читає – “Вiкнам” не вдалося. Сьогодні Ющенко відвідував острів Зміїний» (Світлана Березовська, Анатолій Мартиненко, СТБ, програма «Вiкна», 6 листопада 2007 року).

 

Отже, перед Секретаріатом постало важливе завдання: ретельно перевіряти і редагувати на предмет точності фактажу всі інтерв’ю, які Ющенко дає ЗМІ. В контексті нового позиціювання імідж Глави держави від цього лише виграє.

 

 

На відміну від Президента, Партія регіонів та особисто Віктор Янукович не створили жодної цікавої колізії. Протягом перших десяти днів листопада тривала інформаційна кампанія, яка мала на меті довести глядачам і опонентам спроможність регіоналів утриматися при владі. Зокрема, Янукович мав демонструвати готовність працювати під керівництвом Президента і водночас здатність ухвалювати самостійні рішення, які показували б його щире піклування про пересічних громадян.

 

В нагороду за політичну стриманість і сприйняття критики Янукович зміг використати меседжі Ющенка про «консолідацію зусиль» на засіданні Кабміну для лобіювання власного політичного майбутнього в якості прем’єр-міністра при Президентові. Ющенко не заперечував.

 

 

До речі, починаючи з 2 листопада, спікери Партії регіонів різко змінили своє ставлення до Президента. Суть нової позиції соратників пояснила Ганна Герман в ефірі «Свободи» із Савіком Шустером: «Стосовно питання про наше ставлення до президента... Що ми його то хвалимо, то критикуємо. Ми ставимося до президента дуже об’єктивно. Якщо він робить якісь позитивні речі, то ми його хвалимо, якщо він робить щось неправильне, то ми його критикуємо, бо, знову ж таки, ми живемо у вільній державі, ми маємо право або критикувати президента, або підтримувати його дії» («Інтер», «Свобода», 2 листопада 2007 року).

 

Поряд із тим, вже наступного тижня Віктор Янукович робить низку кроків, аби підтвердити реноме Кабміну як незалежного центру влади. Хоча не виключено, що названа ініціатива була узгоджена з Секретаріатом, але про це глядач навряд чи дізнається. Так, було ухвалено рішення про призначення відповідальних керівників за підготовку регіонів до зими. По суті, це хід на зняття відповідальності як із себе, так і з Президента за можливі провали. Водночас – демонстрація піклування про громадян: «Обов’язково ще раз треба зробити все, щоб їх ліквідувати (недоліки), тому що людям від того тепліше не буде, якщо когось ми звільнимо з посади. Він підкреслив, що комісії зараз працюють, і під контролем у питанні підготовки до зими знаходяться всі регіони» (УНІАН, 8 листопада 2007 року).

 

Далі Янукович взяв на себе відповідальність за офіційну позицію влади щодо конфлікту в Криму та зіткнення кримських татар і міліцейського спецназу на Ай-Петрі. При цьому він не уникнув нагоди скористатися з перевиборного гасла «НУ-НС» і Президента «Закон один для всіх»: «Прем’єр-міністр Віктор Янукович заявляє про необхідність виконання рішення суду про звільнення незаконно захоплених земель на Ай-Петрі. Про це він сказав на засіданні уряду, коментуючи зіткнення, що відбулися в Криму між правоохоронними органами і кримськими татарами, повідомляє прес-служба партії з посиланням на УНІАН. “Для усіх повинен діяти закон, і перед законом повинні бути усі рівні. Рішення суду потрібно виконувати”, – наголосив прем’єр-міністр».

 

5 листопада уряд знову вдався до кроків, за які раніше його рішуче критикував Президент – запровадження обмеження на експорт зерна. Цього разу критики з Банкової чути не було: «Сьогодні стало відомо, що Кабінет Міністрів у черговий раз обмежив вивезення зерна з України. У останній день дії свого попереднього розпорядження, згідно з яким експорт зернових мав розпочатися 1 листопада, уряд переніс термін на 31 грудня.

Квоти на вивезення зерна у Світовій організації торгівлі вважають головною проблемою для вступу України до СОТ» (5 канал, 5 листопада 2007 року).

 

Паралельно Партія регіонів розгортає чергову хвилю атаки проти Юлії Тимошенко. Низка телеканалів процитували меседжі з явно замовного, «технологічного» інтерв’ю керівника апарату прем’єр-міністра Сергія Льовочкіна. Головні тези:

 

1. Прем’єр-міністр Тимошенко стане головним суперником Ющенка на президентських виборах.

 

 

2. Тимошенко готує зраду в лавах прибічників Президента:

 

 

Уже сейчас мы видим, как кое-кто даже из первой пятерки “НУ-НС” фактически предал Президента и пристроился к Тимошенко как к будущему главе государства. Это может привести к тому, что со временем Президент останется рыцарем без войска» (8 листопада 2007 року).

 

Отже, наступним кроком, швидше за все, має бути офіційна пропозиція Президенту з боку Партії регіонів «підставити плече» (політичне, фінансове, адміністративне) для забезпечення переобрання у 2009 році. Звісно, у публічній сфері жодних обіцянок регіонали оприлюднювати не будуть. Проте можуть запропонувати новий Універсал як «інформаційне прикриття». Не дарма, незважаючи на критичну реакцію Балоги щодо Універсалу, цю ідею ще раз публічно підтримав Борис Колесников: «Нам потрібен документ, який носив би об’єднувальний характер. Він повинен носити певну історичну цінність, він має бути стратегією, якій ми повинні беззаперечно слідувати, а не порожнім набором тез. Якщо цей документ буде мати таку корисну складову, тоді його, безперечно, потрібно підписувати» (3 листопада 2007 року).

 

Чи погодиться Президент на пропозиції регіоналів, чи продовжить власну гру, яку не прораховують ані Янукович, ані Тимошенко, стане зрозуміло найближчим часом.

 

Схоже, що напіввласник напівзолотої парламентської акції досі не зовсім усвідомлював того факту, що політичний спектакль, який розігрується на очах напівбайдужих глядачів-виборців, складається далеко не з одного і навіть не з двох актів. Як писали українські класики драматургії, «ява перша», в якій Володимир Литвин тріумфально повертається на політичну арену, виявилась лише скромним бенефісом, що висунув його з числа персонажів другого ряду, але залишив у тіні – і в залежності – від «примадонн», «прем’єрів», а тим більше – «режисерів» цього «театру».

 

Ми вже згадували про те, що різноспрямованість і надмірна амбіційність цілей, які намітив собі екс-спікер і новоспечений лідер фракції, майже одразу увійшли у болісну суперечність із його реальним політичним і електоральним потенціалом. Власне, крім авторів, ще багато експертів передбачали, що слабка контрольованість його депутатської «масовки» цілком здатна перетворити нав’язлу в зубах «золоту акцію» на ризиковану інвестицію з малопередбачуваними наслідками. Процес усвідомлення цього факту самим Литвином дещо затягнувся, чим – разом із банальними торгами – і пояснювалася занадто тривала пауза в його публічній активності. Але ця пауза була не з тих, що в театрі надають значимості талановитому актору...

 

Зрештою, розриваючись між залізною необхідністю відповісти за інвестиції у свій персональний виборчий проект (хоч іноді з виступів Литвина чи його соратника Ігоря Шарова можна прийти до висновку, що його кампанія проводилася на добровільні пожертвування знедолених верств населення :) і необхідністю зберегти політичні перспективи, які, схоже, поки що не до кінця зрозумілі самому Володимиру Литвину, він почав вдаватися до не надто переконливих публічних меседжів. У виступах на партійних форумах у Житомирі та Києві він повернувся до невиразної риторики про виключну роль свої політичної структури та її «вірність інтересам виборців».

 

При цьому він навіть припустився своєрідних фрейдистських обмовок. Наприклад, в наступному пасажі. «Мене особисто нудить, коли знову починають говорити про коаліцію і про те, з ким хто і проти кого буде дружити, бо люди не голосували за коаліцію, а голосували за політичні сили. Я поважаю вибір людей», – сказав Литвин на XII звітно-виборчій конференції Житомирської обласної організації Народної партії. Це визначення досить сильно різниться з його настроєм у перші післявиборні дні і цілком може засвідчувати серйозне невдоволення ходом можливих переговорів із «важковаговиками» і рівнем отриманих пропозицій.

 

Решту часу спілкування зі своїми однопартійцями Володимир Литвин присвятив повторенню ключових гасел власної виборчої кампанії та застереженню колегам, що треба «бути дуже обережними, дотримуватись чистоти, щоб не дати підстави звинуватити себе у будь-яких коливаннях під відповідною мотивацією». Показове зауваження для лідера фракції, який, очевидно, не дуже покладається на принциповість своїх колег-депутатів.

 

Утім, вже кількома днями пізніше лідер блоку свого імені Володимир Литвин зробив ще кілька заяв, які чіткіше означили його реальні інтереси. Для початку він вирішив не направляти свого представника на перше засідання робочої групи з підготовки першого засідання Верховної Ради України VI скликання до понеділка.

 

 

Цей крок блоку Литвина переслідував кілька цілей. Перша – стандартна, нагадати про себе учасникам і опонентам коаліціади-2007, підкреслити важливість свої ролі хоча б для того, щоби забезпечити таку-сяку стабільність тієї ж таки демкоаліції, а головне – свої можливості вплинути на прем’єрські перспективи Юлії Тимошенко. Не даремно саме вона майже одразу публічно запропонувала Литвину провести відповідні переговори, реальний зміст і результати яких так і не стали надбанням громадськості. Зате дали можливість для чергових припущень і коментарів. А це, у свою чергу, послужило другій меті заяви – стимулюванню регіоналів до більшої поступливості у паралельних перемовинах, які теж неодмінно відбуваються. Адже для всіх очевидно, що при певному розкладі Литвин із однопартійцями може стати суттєвим фактором розвалу демократичної коаліції і переведення роботи парламенту в безкоаліційний режим – вигідний як уряду Януковича, так і прихильникам широкої коаліції – як їм – поки що принаймні – здається. З цієї «опери» і заява Литвина про те, що цьому парламенту, мовляв, не судилося довге життя.

 

«На моє глибоке переконання, а інтуїція й аналіз мене ніколи не підводили, нинішня Верховна Рада проіснує не більше півтора року, бо перед президентськими виборами відбудеться загальна офіційна мобілізація, Верховна Рада формально і неформально поділиться на різні групи, які будуть підтримувати того чи іншого кандидата в Президенти, у зв’язку з цим прийняти якесь ключове рішення буде непросто і це буде формальна підстава (тим більше, що в нас вже прецедент створено) розпустити цю Верховну Раду», – сказав Володимир Литвин. Стимулом для таких інтуїтивних висновків могла послужити ще й усе примарніша перспектива знову посісти омріяне спікерське крісло.

 

А заява про те, що голосування блоку Литвина за кандидатуру прем’єр-міністра у Верховній Раді VI скликання залежатиме, серед іншого, і від того, яку команду запропонує кандидат на цю посаду, про що заявив Володимир Литвин в ефірі 5-го каналу, засвідчила, що і Литвин, і його соратники готові опустити рівень своїх кадрових претензій і вступити в предметні торги і за менш пафосні, але не менш прибуткові – у всіх сенсах – посади другого ряду, які досі мали розподілятися за квотним принципом між учасниками демкоаліції. «Якщо буде знову ця дурнувата квотна система..., то ми брати участі в цьому не будемо», – сказав політик.

 

Як бачимо, логіка політичної ситуації і реальний обсяг політичних ресурсів блоку Литвина буквально на очах знецінює його передвиборну і виборчу пафосну риторику, яка хоча й використовуватиметься ще якийсь час, але все більше розходитиметься з його практичними діями. Така ситуація, очевидно, і спонукала самого Литвина й тих, хто відповідає за ідеологічне наповнення його виборчого проекту, до пошуку вільної ідеологічної ніші. Результатом пошуку стали декларації блоку про «можливе формування могутнього і впливового лівоцентристського блоку, який відображав би інтереси і потреби більшості українських громадян».

 

«Рожева» частина політичного спектру приваблювала не одну політичну силу, які вічно розраховували на поширені серед виборців патерналістські та утриманські настрої, успадковані з радянських часів. Але, як показує досвід, ліва риторика повинна підкріплюватися ще й реальними політичними кроками. Наскільки ж складним і електорально-небезпечним буває процес суміщення (чи, швидше, розходження) теорії з повсякденною практикою української політики, досить яскраво показала доля таких ще недавно впливових партій як СДПУ(о) і СПУ...

 

Тактика максимальної виваженості в коментарях і оцінках, яку в післявиборний період обрала для себе Юлія Тимошенко, очевидно, триватиме до того моменту, коли (якщо це, звісно, трапиться) ідея створення демократичної коаліції знову зазнає фіаско – як і прем’єрські амбіції лідерки БЮТ. На сьогодні у Тимошенко є всі умови для того, щоби перебувати в інформаційній «тіні», оскільки її союзники та опоненти гарантують її від забуття в свідомості виборців – як своїми діями, так і своєю бездіяльністю. Фактично, за період, який оглядається у цьому тексті, Тимошенко повноцінно з’явилася в телеефірі лічені рази.

 

У програмі «Точка зору» на Першому національному каналі лідерка БЮТ ще раз повторила свої ключові меседжі останніх тижнів. Зокрема, заявила про готовність віддати опозиції низку посад в уряді й парламенті для контролю за діяльністю влади.

 

«Я вважаю, що в уряді мусить бути віце-прем’єр, який буде контролювати, стежити за роботою уряду, доповідати стан справ в уряді парламентській опозиції, мусять бути заступники міністрів з такою ж самою функцією, заступники керівників місцевих державних адміністрацій (також з функціями контролю). Також ми вважаємо, що опозиції потрібно віддати Рахункову палату, – це контроль за всіма державними фінансами, – і віддати посаду віце-спікера. Крім того, можна ввести контрольні комітети, які будуть мати функцію тимчасових слідчих комісій по кожній сфері роботи влади. Тобто, я налаштована віддати самі широкі права опозиції» («Точка зору» на Першому національному).

 

Тимошенко наголосила, що в програмі очолюваної нею партії «вже 7 років є розділ “Парламентська опозиція”, і її політична сила «була і залишається ініціатором того, щоб парламентській опозиції дати всі інструменти для контролю за владою». «Ми є ініціаторами закону про опозицію», – додала лідерка БЮТ.

 

Водночас, Юлія Тимошенко наголосила на необхідності імперативного мандату для парламентарів: «Сьогодні пропонують 15-20 мільйонів доларів за зраду – у кого першого не витримають нерви. Краще, щоб імперативний мандат, а, власне, право з’їзду партії позбавляти мандату депутата взагалі припинило цю традицію – навіть пропонувати депутатам (перехід в іншу фракцію)».

 

 

На запитання ведучого щодо президентських амбіцій, Юлія Тимошенко черговий раз відповіла дуже обережно, вміло підкресливши при цьому як непорушну єдність із Президентом у турботах за долю країни та її громадян, так і власну видатну роль у їх вирішенні: «Я зараз думаю зовсім не про президентські вибори, а думаю, як виконати всі зобов’язання, які наш блок і Віктор Андрійович зі своїм блоком дали під час виборчої кампанії. Я думаю про те, як повернути заощадження, як відмінити строковий призив з першого січня 2008 року, я думаю про те, як підвищити пенсії і заробітні плати, як дати людям роботу».

 

В цілому Юлія Тимошенко, попри серйозні складності коаліційного процесу та проблеми на її шляху до прем’єрської посади, на сьогодні перебуває в досить комфортній для себе ситуації, яка дозволяє їй уникати публічної конфронтації із союзниками. Тепер їй достатньо лише час від часу оприлюднювати заяви та коментарі щодо повної впевненості в своїх «помаранчевих» партнерах та апелюючи до ролі Президента – тим самим постійно віддаючи «м’яч» у коаліційній грі на поле «НУ-НС» та Віктора Ющенка. А заодно – накопичуючи «потенціал жертви», який, як справедливо розраховує лідерка БЮТ, стане корисним додатковим штрихом до ролі єдиного і неподільного носія «помаранчевих» цінностей. Ролі, з якої можна буде стартувати в наступній президентській кампанії.

 

«Всі стараються шукати інтригу в створенні демократичної коаліції, ловлять кожну цитату. Я як лідер блоку кажу вам абсолютно впевнено: демократична коаліція є, і як тільки почне працювати парламент, демократична коаліція буде голосувати злагоджено», – підкреслила Тимошенко. За словами лідерки БЮТ, на сьогоднішній день під коаліційною угодою поставили підписи всі 156 депутатів парламенту нового скликання від її політичної сили. Вона також заперечила чутки, що під коаліційною угодою поставлять підписи не всі депутати від «НУ-НС», назвавши це «технічними проблемами».

 

«Лідер БЮТ Юлія Тимошенко в інтерв’ю “Подробицям тижня”, 11 листопада:.“Від президента зараз багато чого залежить. Тому що рішення, яку формувати коаліцію – демократичну, з нашою політичною силою, чи так звану, широку коаліцію з Партією регіонів – це безумовно його рішення. І коли він для себе твердо це рішення прийме, то ніяких коливань в політикумі більше не буде”.

 

За словами Юлії Тимошенко, сумнівів у створенні демократичної коаліції, на її погляд, немає: «Є окремі позиції людей в “Нашій Україні”, але ці позиції, я переконана, після їх розмови з президентом, будуть зняті».

 

Стосовно трьох забраклих підписів під угодою, Юлія Тимошенко заявила, що вона «почула від Президента, що найближчим часом підписи буде поставлено і що це виключно технічні проблеми, які не дозволяють поставити ці підписи. Концептуальних проблем немає».

 

На запитання, чи допускає лідерка БЮТ таку ситуацію, коли прем’єр-міністром буде інший представник коаліції демократичних сил, Юлія Тимошенко відповіла, що коаліційна угода вже підписана, і ще до початку виборчої кампанії були чітко визначені і програмні засади, і кадрові преференції кожної команди, і кадрові баланси, і розподіл відповідальності у владі. І на цей момент жодних розбіжностей по кадровим питанням немає:

 

 

Знайшлося місце в публічній активності Тимошенко і її безпосереднім опонентам з Партії регіонів, яка не поспішала як з реєстрацією свого депутатського корпусу, так і з початком роботи підготовчої групи нового парламенту. Власне, саме це зволікання викликало різкий осуд з боку лідери БЮТ: «“Ми всі бачимо, хто в країні сьогодні дестабілізує роботу Верховної Ради нового скликання, хто сьогодні саботує налагодження нормальної роботи по підготовці бюджетного процесу, по підготовці до зими. Це – Партія регіонів”, – зауважила лідерка БЮТ. “Депутати вважаються обраними з дня оприлюднення результатів. І результати дострокових виборів оприлюднені. І робоча група мала зібратися на десятий день за законом. Практично Партія регіонів закон сьогодні порушила, і це є свідченням того, що вона прагне до руйнації стабільної роботи країни”».

 

Нарешті, останньою за оглядуваний період інформаційною атакою проти регіоналів була актуалізація в інфопросторі теми підкупу ними депутатів-бютівців. Показово, що ця тема була черговий раз актуалізована Тимошенко саме в ході складного процесу запуску діяльності підготовчої парламентської групи: «Блок Юлії Тимошенко веде облік своїх кандидатів у народні депутати, яких намагаються підкупити представники політичних опонентів».

 

Про це заявила лідерка блоку Юлія Тимошенко після засідання робочої групи у середу, 7 листопада. «Ми як педантична політична сила ведемо облік тих депутатів з нашої фракції, яких запрошували на певні посиденьки і пропонували достатньо серйозні гроші за зраду демократичної коаліції», – сказала вона. За словами Тимошенко, на даний момент БЮТ нарахував 56 таких кандидатів у депутати, «56 із яких відмовились від такої пропозиції». «Я думаю, що така бухгалтерія, позитивна для демократичної коаліції, буде вестися, але ще зайвий раз я хотіла б сказати, що Партія регіонів з розпуском парламенту, який мужньо зробив президент, нічого не навчилася, і вони далі пробують використовувати ті самі методи», – додала лідерка БЮТ.