Декілька телеглядачів у столиці та нечисленні ентузіасти телеканалу «Київ» за межами однойменного конгломерату в Україні нещодавно мали змогу зустрітися з рідкісною телевізійною спробою. В ефір вийшла телевізійна версія концерту відомої української співачки Альони Вінницької.(ніч із 20 на 21 жовтня та ніч із 31 жовтня на 1 листопада). Програма, як і годиться, вийшла в ефір у звичний для всього українського час – далеко за північ. Для тих, хто не встиг подивитися, було запропоновано, очевидно, зручніший для повтору варіант – близько 6 ранку. До того ж, у телевізійній газетній програмі цей концерт просто не зазначений. Утім, я та ще декілька лунатиків випадково на нього натрапили.

 

Співачка зі своєю командою побували з концертами в низці міст України. Все це носило горду назву «Звездный тур». Було вирішено зробити якісну відеоверсію. І зробити її не в Києві. Для «живих» музикантів це знайомий шлях. Можна згадати, скажімо, як росіянка Земфіра створювала телеверсію свого донецького концерту в Ризі – подалі від тусні. Телевізійним підсумком тоді став музичний відеофільм під назвою «Через тернии к звездам». В основі роботи був живий концерт у донецькому Палаці мистецтв «Юність» і репортажні зйомки подій у турі. Тож нічого дивного, для будь-якої країни світу така робота – чергова і буденна шоу-бізнесова та телевізійна справа. Для будь-якої, крім України! І цьому є декілька пояснень.

 

Перше – живий звук. Саме той живий звук, якого як чорт ладана бояться всі (прописом і ще раз – ВСІ!) так звані «ЗВЬОЗДИ» вітчизняного пошиву. Робота пані Вінницької та її команди ще раз спокійно і впевнено доводить – співати в Україні вміють, грати якісно і працювати зі звуком теж. А робота колег із телевізійної команди спокійно і впевнено довела, що телевізійниками в Україні тільки намагаються прикрити свої дрібні і нікому не цікаві причандали і причандальчики (нагадую, традиційна пересторога «фонограма» на афішах стоїть поруч із попередженням «телевізійна зйомка»).

 

Друга й основна тенденція – «нічого в Україні робити не можуть – ні музики, ні шоу, ні телебачення». Цю ганебну брехню навіть коментувати не буду... Краще детально поговорити про реалізоване у відеофільмі.

 

На жаль (мені так здалося), авторам телевізійної версії туру Вінницької не вдалося зламати хибну систему, вибудовану роками у відносинах українських музикантів, дирекцій фестивалів, продюсерів та українського телебачення. Основна проблема у стосунках телебачення і шоу-бізнесу в Україні – намагання перетворити телевізійників на обслуговуючий персонал концерту. Охорона, білетери, робітники сцени, телевізійники, пожежники і т.д. Це призводить до того, що телебачення вимушене намагатися хоча би вчасно зафіксувати те, що відбувається. От і гримає піротехніка – але за кадром; за тим самим кадром залишаються потуги режисури видовища. Сучасні ж вимоги дещо інші – якщо на майданчику працює телебачення, а тим більше якщо створюється саме телевізійна подія, – все має бути розгорнутим тільки для задоволення потреб телебачення! Звук, світло, піротехнічні ефекти, декорація, робота музикантів, робота з глядачами – усе працює задля створення видовища перш за все на екрані. На екрані – а не для першого ряду.

 

Чи вдалося це зробити Вінницькій і телевізійній команді повною мірою? Як позитив зазначу намагання. Але «картинка» продемонструвала і декілька незграбних фактів. Основне – відеофільм фактично перетворився на візуалізований бенефіс барабанщика. Саме цей музикант отримав у телевізійному варіанті левову частку найбільш виграшної та цікавої картинки. Як із точки зору вдалого освітлення, так і з точки зору операторського вирішення. Це зовсім не погано – це класно! Але ще більш виграшно це виглядало би поруч із таким саме якісним вирішенням крупних планів і всіх інших музикантів! Вже не кажучи про крупний план самої співачки! А от цього якраз і не сталося. Так іноді буває – весілля перетворюється на бенефіс не молодих, а... тамади.

 

Очевидно, що це пов’язане не з мінімалізацією світлового насичення шоу. Явно не вистачало світлових «гармат» для солістки. Явно малувато було приладів для заповнення і насичення світлом будь-якого кадру і ракурсу з іншими музикантами. Не вдалося отримати телевізійникам і яскравих крупних планів численних глядачів, які активно підтримували співачку і писком, і співом, і емоціями. Хоча слід зазначити старанну роботу фахівців «ПП Боголюбов», які опікувалися світлом, звуком і сценою, але телеглядачеві лишилося хіба що здогадуватися, як виглядають глядачі у темнуватій концертній залі. Все вищевказане негативно впливає на основне і найбільш магічне – телевізійну атмосферу, яку народжує екран. Або не народжує...

 

На жаль, вибраний шрифт титрів може призвести до помилки, тому пишу прізвище колеги режисера-постановника, так як зрозумів: Людвіг Теппер. Кероване ним телевізійне втілення розбилося на три частини – саме розбилося! В першій частині жваво, динамічно, цікаво були представлені події туру, музиканти, автографи, переїзди, підготовка до шоу. Основний хронометраж був відданий, власне, живому концертному виступу, який увібрав вісім знаних глядачами і слухачами композицій. Закінчення, яке пройшло на 9-ій композиції, представило нам титрами та оригінальною графікою і вирішенням усіх авторів, творців та учасників дійства. Найбільша і найвагоміша частина була зовсім не підкріплена титрами та телевізійними потугами між піснями і це значно погіршило загальне сприйняття. Втім, це можна трактувати і як своєрідне режисерське рішення – надати телеглядачеві можливість побачити все дійство практично без телемонтажного втручання. Все – це означає все: з веденням пані Альоною концерту, з дещо наївними, хоча і завченими репліками, з не дуже гучним, але справжнім співом залу, з милими обмовками і феєрверками дещо не в тему т.д. і т.п. Та, на жаль, із початком і кінцем ця частина зліпилася не дуже органічно.

 

Утім, спробу здійснено. І вона запам’ятається як вагомий крок уперед. Тим більше, що продюсерами, а значить і власниками всіх прав на цей телефільм, виступили самі музиканти та пані Вінницька. Це дуже важливо – адже українські музики почали розуміти, що значно потрібніше вкладати гроші у виробництво не відеокліпів, а повноцінних живих концертів. До речі, й у фінансовому сенсі це абсолютно співставні суми.