Осьовою подією тижня 15–21 жовтня став вибух газу в житловому будинку в Дніпропетровську та ліквідація наслідків катастрофи. Подібні ситуації є цілком програшні для будь-якої влади і виграшні для опозиції. Варто лише пригадати інформаційний резонанс навколо катастрофи у Скнилові (2003), вибухів у Новобогданівці (2004, 2005), аварії тепломереж у Алчевську (2006) та нещодавньої «фосфорної» аварії на Львівщині. Крайніми завжди залишалися перші особи: Президент, прем’єр-міністр, профільний міністр. Однак ситуація погіршувалася й тим, що покараними виявлялися «стрілочники», а не відповідальні найвищі посадові особи. Навіть керованому за допомогою темників телебаченню не вдавалося переконати більшу частину населення в тому, що знайдено справжніх винуватців і що подібні ситуації більше не повторяться. Природно, що такі побоювання грали на руку опозиційним політикам, які використовують аварії як доказ некомпетентності чинної влади.

 

У кризовій ситуації, на кшталт дніпропетровської аварії, однозначно виграшно виглядатиме той, хто першим переконливим тоном дасть відповіді на два сакраментальні питання: хто винен і що робити. В сучасній післявиборній ситуації вдале коментування трагедії в Дніпропетровську могло би стати для політичних сил як фактором мобілізації підтримки, так і підриву довіри до опонентів.

 

На думку авторів, із цим завданням, на щастя, не впоралася жодна політична сила чи лідер. Проте це не означає, що аварія в Дніпропетровську пройшла для політикуму непомітно. Скромний врожай симпатій вдалося зібрати всім. Як і всім разом довелося розділити шквал критики за стан газового господарства в країні.

 

Єдиним, хто справді виграв, можна назвати керівника МНС Нестора Шуфрича. Роботу рятувальників позитивно оцінили всі, починаючи від прем’єр-міністра і закінчуючи Президентом. Протягом тижня на різних телеканалах, а також у підсумкових «Свободах» можна було почути vox populi на підтримку дій Шуфрича. Важко не повірити у щирість слів людей, які втратили все, але дякують за підтримку міністру. По суті, Дніпропетровськ, із політтехнологічної точки зору, реабілітував Шуфрича, який за залізничну аварію в Ожидові та лісові пожежі на півдні зазнав нищівної критики від Президента.

 

Тим, хто програв і був змушений взяти на себе роль цапа-відбувайла, став російський олігарх Віктор Вексельберг. Сталося це з легкої руки Юлії Тимошенко та віце-прем’єра Андрія Клюєва. Для лідерки БЮТ звинувачення безпосередньо Вексельберга в аварії було продовженням її антиолігархічної та анти-«регіональної» інформаційної кампанії. Для Клюєва це був шанс відвести увагу від того, що відповідальність за газове господарство, згідно розподілу обов’язків у Кабміні, несе саме він.

 

Цікаво й те, що віце-прем’єр не скористався з нагоди поквитатися в прямому ефірі зі своїм давнім суперником, міністром ПЕК Юрієм Бойком, за сприяння якого й відбувся перехід «Дніпрогазу» у власність Вексельберга. Швидше за все, перемогла «регіональна» солідарність та усвідомлення того, що міжусобиця кине тінь на Януковича і загалом на діяльність Партії регіонів у владі. Від себе додамо, що «випадіння» цієї сюжетної лінії з поля зору тележурналістів зайвий раз продемонструвало проблеми з рівнем аналітики на ключових телеканалах.

 

Цього разу «першим на пожежі» був не Президент, а прем’єр-міністр. Прохання людей про виплату належної компенсації та надання житла ще раз було використано прем’єр-міністром (вільно чи невільно) для демонстрації впевненості у своєму кабмінівському майбутньому. Було також оперативно повідомлено про виділення 94 млн гривень за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету для ліквідації наслідків аварії (15 жовтня 2007 року).

 

Єдиним промахом Януковича стало те, що він лише після ініціативи Секретаріату Президента розпорядився перерахувати заробіток членів уряду на рахунок допомоги постраждалим від аварії. Щоправда, Янукович виявився і щедрішим: було задеклароване перерахування місячної, а не денної зарплати. До речі, «жадоба» чиновників Секретаріату в підсумку звела нанівець виграш щодо першості в ініціативі. У свідомості людей залишився саме цей «атракціон нечуваної щедрості», а кажучи серйозно, неадекватність суми благодійного внеску в порівнянні з укоріненою в свідомості виборців упевненістю щодо великих заробітків можновладців та їхніх служб.

 

Президент хоч і приїхав до Дніпропетровська на наступний день після жалоби (17 жовтня 2007 року), але встиг роздати купу доручень Генпрокурору та уряду. Від себе зазначимо, що рік тому канцелярія Януковича завернула б такі «доручення» назад до Секретаріату. В контексті ж трагедії та коаліційних переговорів Ющенко майже нічим не ризикував. Отже, на ліквідацію аварії Януковичу було дано два дні, Медведьку доручено взяти під особистий контроль розслідування кримінальної справи за фактом вибуху газу в житловому будинку. 17 жовтня Ющенко встиг запевнити, що всі громадяни обов’язково отримають житло, чим, треба визнати, зняв певну напругу.

 

В мінус Президенту варто записати його неадекватну, грубу реакцію (побачену авторами на СТБ) на запитання журналіста про затримку рятувальних робіт через його приїзд. Ющенко майже дослівно повторив відповідь Кучми журналісту «Української правди»: «Ты изучай материальную часть, перед тим, як задавати Президенту такі питання!».

 

Головним переможеним у ситуації в Дніпропетровську залишився телеглядач. Репортажі журналістів (наприклад, СТБ, Першого національного, «Інтера»), в яких ішлося про труднощі, які виникли у жителів зруйнованого будинку, могли викликати лише песимістичні настрої щодо здатності влади захищати інтереси громадян. Можна сказати, що ТБ мимоволі виконало свою громадянську місію: люди отримали ще одне гарне щеплення від ілюзії існування вибору серед різних альтернатив «покращення життя вже сьогодні».

 

 

 

Інтрига навколо (не)створення «помаранчевої» коаліції, про яку так довго з телеекранів говорили спікери Партії регіонів, нарешті, з’явилася.

 

 

Протягом тижня інформаційна політика Партії регіонів була спрямована на провокування і поглиблення суперечностей між Президентом і Юлією Тимошенко. При цьому регіонали продовжували утримуватися від критики Віктора Ющенка, а Віктор Янукович демонстрував готовність працювати під керівництвом Глави держави. Іншою лінією пропаганди Партії регіонів була підготовка громадської думки та прихильників до можливої появи «широкої коаліції». Про це свідчить зміст заяви прес-служби ПР, поширеної у понеділок. Ось, на нашу думку, меседжі, прийняті регіоналами за основу для інформаційної війни з «помаранчевими» минулого тижня:

 

 

Нехтування вибором українського народу неминуче призведе до руйнування економіки, громадянського миру і політичної стабільності в країні.

 

 

Безвідповідальні політики, які свої власні амбіції й апетити ставлять вище національного інтересу, знову провокують глибоку кризу в українському суспільстві. Вони не чують заклику Президента до національного примирення і нехтують його вимогою сісти за стіл переговорів з усіма парламентськими силами заради країни та її громадян.

 

 

Одразу впадає в око двозначність позиціювання Партії регіонів. З одного боку, ПР оголошує себе переможцем виборів та запевняє виборців у здатності сформувати коаліцію. З іншого – засуджуються політики, які також перемогли (згадкою про «політичний шантаж» та «популістські гасла» робиться явний натяк на Юлію Тимошенко), причому перемога суперників подається як суттєва загроза для безпеки виборців добором відповідних алармістських понять: «війна», «руйнування економіки, громадянського миру».

 

Проте через резонанс трагедії в Дніпропетровську меседжі ПР 15 жовтня були просто проігноровані телеканалами (хіба що за винятком «України»). Тому протягом усього тижня штаб регіоналів підключив до їх поширення усіх своїх рейтингових спікерів, в тому числі самого прем’єр-міністра.

 

Зокрема, на центральні телеканали пішов коментар Тараса Чорновола про перспективи створення «широкої коаліції». Цю тему регіонали не побоюються пропагувати навіть у день національної жалоби (16 жовтня 2007 року):

 

«Ми готові після того, як буде зірвано процес діяльності "помаранчевої коаліції", розпочати повноцінні переговори й уже в новій Верховній Раді сформувати широку коаліцію, яка б об’єднувала політичні сили, близькі до Президента, і політичні сили, які підтримують сьогоднішнього прем'єр-міністра».

 

«Родзинкою» прес-конференції, заради якої її, очевидно і скликали, стало запевнення Тараса Чорновола журналістів у тому, що окремі представники «НУ-НС» ведуть неофіційні переговори про створення такого формату коаліції з членами Партії регіонів:

 

«Я консультуюся з окремими представниками БЮТ і “НУ-НС”. Поки ці переговори носять неофіційний характер, назвати прізвища я не можу».

 

Звісно, хід Чорноволом пояснюється запланованим на наступний день оприлюдненням тексту коаліційної угоди «НУ-НС» і БЮТ В’ячеславом Кириленком і Юлією Тимошенко. Журналістам знову підкинули матеріал для незручних запитань лідерам «помаранчевих» про можливий зрив переговорів. Головне, з точки зору піарників ПР, – аби цю тему ЗМІ постійно обговорювали, нагнітали відповідну атмосферу недовіри серед політиків і розчарування серед громадян. І цитування телеканалами прес-конференції Чорновола, як елемент такої кампанії, цілком відповідає поставленій меті. Тим більше, що підозри у таких переговорах стали ще й однією з головних тем ток-шоу Анни Безулик «Я так думаю» на каналі «1+1» (18 жовтня 2007 року).

 

Того ж дня Новий канал процитував ще одного спікера ПР Юрія Мірошниченка:

 

 

 

По суті, це повторення слів Віктор Януковича (від 8 жовтня) про те, що справжні переговори почнуться після оголошення результатів виборів. Враховуючи те, що наступного дня процес оприлюднення результатів виборів був загальмований судом, можна стверджувати, що регіонали або передбачили таку ситуацію, або знали про це заздалегідь. Як відомо, подібні передбачення піднімають довіру до джерела інформації, що у свою чергу дозволяє видавати інтерпретацію подій за їхній справжній зміст.

 

Такою інтерпретацією є заперечення факту створення «помаранчевої» коаліції за угодою, підписаною Тимошенко і Кириленком. В якості доказу за аналогією використовується приклад розвалу такої коаліції в 2006 році. Звісно, причина (спікерство Мороза) замовчується.

 

З іншого боку, можна припустити, що регіонали вимушені тиражувати подібні заяви не лише для дезорієнтації «помаранчевого» електорату, а й заради запобігання розчарування серед своїх виборців. Цим пояснюються й слова Юрія Мірошниченка про можливість складення мандатів або неприйняття присяги:

 

 

 

Саме для «біло-блакитної» аудиторії відповідні меседжі озвучуються керівниками Партії регіонів. Так, у середу («Інтер», 17 жовтня 2007 року), відповідаючи на питання щодо можливого скасування результатів виборів і проведення нових, Янукович повторив головні меседжі партії. Цікаво, що на момент виголошення ще не було рішення ВАСУ про заборону на публікування результатів виборів. Отже, технологи регіоналів трішки випередили події, хоч у вечірньому ефірі «Подробиць» невибагливий глядач міг цього і не помітити:

 

«Якщо зараз ці вибори зашкодили економіці й життю людей, то ще одні знищать економіку. А заяви яки лунають, що коаліція буде лише однокольоровою, я хочу сказати, що при цьому стані речей, який існує в держави, це неможливо».

 

До кінця тижня мантри про «самознищення помаранчевих» і наступне формування «широкої коаліції» повторювали Ганна Герман та Михайло Чечетов (останній, зокрема, в ток-шоу «Я так думаю»). Поряд із тим, регіонали не забували відводити від себе підозри у прагненні дестабілізувати ситуацію в країні. Так, 19 жовтня глядачі почули від Тараса Чорновола таке:

 

«Ми не ставитимемо палиці в колеса, не блокуватимемо трибуну при обранні Юлії Тимошенко прем`єр-міністром. Якщо хочуть, хай голосують».

 

Хоча днем раніше його соратник Василь Кисельов заявляв про можливе блокування трибуни в разі розгляду цього ж питання:

 

«Без урахування нашої політичної сили в нашій країні нічого не відбудеться. Ті, хто цього не розуміє, помиляються».

 

Таким чином, регіонали, по-перше, доводять до відома Президента і БЮТ, що будь-які, навіть радикальні сценарії не відкидаються. Що радикальне крило в ПР ще може взяти гору. І що лише в разі врахування їхніх інтересів Ющенко зможе почуватися комфортно на посаді Президента.

 

Одним словом, регіонали все ще не вірять ані у свою поразку, ані в перемогу суперників. І їхня стійкість виглядає все більше переконливо на тлі чвар, що почали роздирати «помаранчевий» табір.

 

 

 

«Помаранчеві» були змушені уповільнити переговорний процес через трагедію в Дніпропетровську (13 жовтня 2007 року), а потім через позов Комуністичної партії до Вищого адміністративного суду щодо визнання результатів виборів недійсними і заборону на оприлюднення результатів виборів (17 жовтня 2007 року).

 

В цьому контексті дивно виглядає телезвернення Президента опівдні 17 жовтня, в якому Віктор Ющенко констатує:

 

 

 

 

Далі Президент чітко окреслює й обмежує власне коло відповідальності. Не менше, але й не більше:

 

 

І ставить перед «помаранчевими» ряд обов’язкових вимог:

 

 

 

Не забуває Президент і про Партію регіонів. З одного боку, Ющенко регіоналів попереджає:

 

 

 

Але залишає й певну надію:

 

 

Можна розглядати кілька цілей такого звернення. З одного боку, це могла бути поступка Тимошенко та демонстрація доброї волі з боку Президента щодо внесення її кандидатури на посаду прем’єр-міністра. Проте така заява мала б більше ваги, якби була зроблена після завершення розгляду клопотань у ВАСУ та перед відкриттям роботи нової Верховної Ради. Тому автори схиляються до думки, що телезвернення Президента в даному разі слугувало для блокування інформаційних випадів з боку БЮТу щодо недотримання Ющенком свого слова чи його змови з Януковичем.

 

Отже, Президент «умив руки», віддавши ініціативу із забезпечення голосування за підтримку кандидатури Тимошенко самій лідерці БЮТ. А для стороннього глядача, зокрема для європейських колег Ющенка, з якими він зустрічався у Лісабоні, все виглядало пристойно та тягнуло на ще одне символічне підтвердження відновлення «помаранчевого» політичного шлюбу з Тимошенко.

 

Після офіційного оприлюднення результатів Глава держави лише буде нагадувати лідерам «НУ-НС» і БЮТ їхні обов’язки і наполягатиме, що зі свого боку виконав усе, що потрібно.

 

Поза тим, Президент не забував підбадьорювати протягом тижня Партію регіонів. Його заяви про необхідність примирення дивним чином були співзвучні з меседжами штабу Януковича. Звісно, автори далекі від думки, що меседжі для Януковича і Ющенка пише одна людина або що в Секретаріаті таким чином ведуть «тонку» інформаційну гру зі впливу на свідомість громадян. Проте якщо найближчим часом Секретаріат не знайде можливості внести певні корективи в лексику Президента, яку запозичили «регіонали», його слова будуть все більше сприйматися як підтримка «широкої коаліції». Проте читачі можуть порівняти самі:

 

«Щось потрібно відкинути з одного боку, щось з іншого, змінити тональність, прибрати агресивність, відмовитися від радикальних речей з однієї й іншої сторони». (Із заяви Віктора Ющенка на засіданні Національної комісії з посилення демократії і верховенства права, 16 жовтня 2007 року)

 

«Політична стабільність – це умова номер один цілісності нації, її консолідації та, безумовно, економічного процвітання. Ми повинні формат протистояння між ключовими гравцями замінити на формат розуміння». (Із прес-конференції в Лісабоні, 18 жовтня 2007 року)

 

Оливи у вогонь у стосунках між Президентом та лідеркою БЮТ додали глава Секретаріату Віктор Балога, міністр оборони Анатолій Гриценко та Секретар РНБОУ Іван Плющ. Приводом для атаки на БЮТ стало включення у текст коаліційної угоди положень про скасування призову в армію з 2008 року та виплату знецінених заощаджень Ощадбанку протягом двох наступних років.

 

Окремо варто розглянути питання по «силовиках». 18 жовтня ТБ процитували меседжі з такої заяви Віктора Балоги:

 

«За Конституцією, тільки Глава держави забезпечує національну безпеку, складовими якої є комплекс питань оборони, військово-технічного співробітництва, енергетики. Тому рішення у цій площині може приймати Президент і Рада національної безпеки та оборони, але ніяк не парламентська більшість або уряд. Отже, завдання щодо змін у воєнній організації держави та секторі безпеки, контрактного комплектування армії можуть ставити Глава держави і РНБО, але ніяк не коаліція».

 

З точки зору технологій, це справжнє перекручення фактів, використане для нав’язування глядачам «єдино правильної» точки зору. Оскільки згідно Конституції, саме Верховна Рада, а не Президент, ухваленням законів визначає зміни у воєнній організації держави та секторі безпеки. Саме парламент визначає чисельність Збройних Сил, отже, впливає і на механізм призову чи створення професійної армії.

 

Поки що на цю грубу помилку і маніпуляцію Секретаріату з БЮТ ніхто не відреагував. Навіть незважаючи на те, що вона трапилася на наступний день після запевнень Тимошенко, що її команда «пішла назустріч Президенту, і всі силові відомства, міністерства і генпрокуратура, їхні керівники будуть затверджуватимуться за поданням Президента» (17 жовтня 2007 року). Проте можна спрогнозувати, що з початком роботи парламенту і в разі обрання прем’єром Тимошенко буде наполягати на законному праві коаліції та уряду формувати політику нацбезпеки.

 

Ніби на підтвердження тези Віктора Балоги, відбувся візит Президента на навчання внутрішніх військ у Київській області. Телеканали 19 жовтня процитували слова Ющенка про те, що єдиною вказівкою для ВВ є «Конституція, закон і Президент». Треба зазначити, що жодного слова про виключні кадрові повноваження Президента не було. Але натяки і провокативні заяви в політичній сфері часто важать більше за реальні мотиви і наміри гравців.

 

Зокрема, у контекст атаки Секретаріату потрапили і слова Анатолія Гриценка про неможливість скасування призову (18 жовтня 2007 року): «Щодо відміни призову з 1 січня 2008 року, можу лише зазначити, що з таким же успіхом можна парафувати угоду про відміну трьох законів Ньютона».

 

Та репліка Президента під час спілкування з журналістами в Лісабоні про ігнорування ініціаторами ідеї скасування «інтересів військових і безпеки нації».

 

Поза сумнівом, Президент та міністр оборони мають рацію, заперечуючи проти негайної реалізації ідеї БЮТ, що мала відверто передвиборний характер. Сама Тимошенко зробила помилку, оскільки вчасно не пожертвувала гаслом скасування призову. Тепер вона має зайвий головний біль, оскільки ця тема буде експлуатуватися Секретаріатом з метою пониження рейтингу БЮТ.

 

Разом із тим, ми можемо обережно припустити, що у випадку з жорстким обстоюванням позицій по силовиках, інтонацією та добором слів гострої критики виборчих ідей БЮТ маємо справу з провокацією Банкової, що має на меті змусити Юлію Тимошенко зайняти жорстку позицію і зірвати коаліційні переговори.

 

При цьому «НУ-НС» намагається якомога більше дистанціюватися від конфлікту. Це було добре видно, наприклад, із поведінки Романа Зварича на ток-шоу Ганни Безулик (18 жовтня 2007 року). На запитання про ідею скасування призову він висловив сподівання, що БЮТ ще представить своє бачення вирішення цієї проблеми.

 

Цікавий розвиток одержала кадрова губернаторська епопея. Як ми писали, на засіданні Кабміну Віктор Янукович звинуватив ряд губернаторів у зриві розрахунків за газ. Минулого тижня естафету підхопив віце-прем’єр з питань ЖКГ Володимир Рибак. На нараді 18 жовтня він звинуватив керівників Дніпропетровської, Запорізької, Тернопільської та Харківської областей у зриві опалювального сезону. Але найгіршою ситуація була визнана в Закарпатті.

 

Можна припустити, що регіонали ще раз нагадують Президенту і главі Секретаріату про свої кадрові претензії. Зі свого боку, уряд демонструє поступливість Президенту, вносячи подання на нових губернаторів. Так, 18 жовтня в.о. голови чернігівської ОДА став правомочним головою (треба зазначити, що відповідна тенденція мала продовження і цього тижня: був призначений голова Тернопільської ОДА). Зрозуміло, що така поведінка не може не викликати підозри БЮТ щодо існування певних домовленостей між Балогою та керівництвом Партії регіонів.

 

 

Допоки остаточно не вирішиться питання про владу, тобто про створення «помаранчевої» коаліції та призначення Тимошенко прем’єром, ми маємо змиритися з тим, що логіка політичної конкуренції буде суттєво звужувати поле для інформаційних ходів. Навіть трагедія в Дніпропетровську, як би цинічно це не звучало, з технологічного боку знаходилася на периферії уваги політиків.

 

Тиждень, який ми оглядаємо, розпочався для лідерки БЮТ оптимістично – з оприлюднення проекту коаліційної угоди з «НУ-НС», а згодом і опублікування схеми розподілу посад у новій владі між політичними партнерами. Подія, безумовно, розглядалася і подавалася як ключова в контексті наближення Тимошенко до омріяного прем’єрського крісла. В цій боротьбі вона вже заручилася підтримкою молодих лідерів «НУ-НС». Долучаються до інформаційної підтримки й інші персонажі з пропрезидентського блоку. Зокрема, координатор робочої групи по підготовці угоди про коаліцію між БЮТ и «НУ-НС» Роман Зварич заявив, що вся коаліційна угода буде реалізована:

 

 

Зварич також не погодився із думкою, що коаліційна угода має популістський характер. Нагадаємо, що саме принципова неможливість виконання окремих виборчих обіцянок Тимошенко – повернення вкладів населення та негайний перехід до професійної армії – залишається головним аргументом «внутрішніх» опонентів угоди з Тимошенко в лавах «НУ-НС». Найбільш чітко суть цих претензій до Тимошенко було сформульовано в заяві керівника Секретаріату Президента Віктора Балоги, про яку ми згадували вище, та в більш загальній формі – у висловлюваннях екс-прем’єра Юрія Єханурова.

 

Натомість, Роман Зварич висловив думку про те, що оскільки сфера фінансової відповідальності переходить до БЮТ, то саме ця політична сила й повинна забезпечити фінансове обґрунтування своїх пропозицій. Ця теза, очевидно, співпадає з позицією самої Тимошенко, яка, не бажаючи публічно відхрещуватися від власних обіцянок виборцям, фактично пропонує винести принциповий розгляд цих питань за рамки «коаліціади» та «прем’єріади», декларуючи, що новий уряд знайде можливості та фінансові ресурси для їх реалізації.

 

Поки політичні противники та союзники змагаються між собою у віднаходженні переконливих аргументів «за» і «проти» коаліції на чолі з Тимошенко, сама лідерка БЮТ здійснила ряд поки що ритуальних, але водночас показових кроків на зовнішньополітичній арені. Зручним приводом для цього стало запрошення до участі у самміті Європейської народної партії у Лісабоні. У рамках цього форуму Тимошенко провела низку зустрічей із чільними представниками європейського політикуму – канцлером ФРН Ангелою Меркель, президентом Європейської народної партії Вілфредом Мартенсом та з Президентом Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу.

 

На користь публічному іміджу Тимошенко зіграв не лише сам факт подібних зустрічей, який очевидно зміцнює її статус як найбільш вірогідного майбутнього прем’єр-міністра. На розвиток подій може вплинути і присутність на саміті Президента, і те, що на саміті імена Ющенка й Тимошенко прозвучали в «дуеті» як союзників і лідерів демократичних процесів в Україні.

 

До цього процесу долучився, зокрема, президент Європейської народної партії Вілфред Мартенс, який, вітаючи Президента України Віктора Ющенка і лідерку БЮТ Юлію Тимошенко як учасників саміту ЄНП, зазначив, що саме вони представляють ідеали Помаранчевої революції.

 

Він підкреслив, що Тимошенко і Ющенко «впевнено і наполегливо боролися за ідеали цієї революції, і все ж таки їм вдалося досягти великої мети, і Президент Віктор Ющенко зробив дуже мужній вчинок – розпустив корумпований парламент, який повністю погруз у хабарах».

 

Сама лідерка БЮТ під час підсумкової прес-конференції у Лісабоні подякувала Президенту України Віктору Ющенку за те, що він у квітні цього року прийняв рішення розпустити парламент і таким чином дав Україні шанс провести дострокові вибори.

 

«Віктор Ющенко став першим президентом незалежної України, який сказав чітко “ні” корупції», – сказала Юлія Тимошенко.

 

Позитивні сигнали на користь формування «помаранчевої коаліції» прозвучали не лише з Європи, але й з-за океану. Причому позиція, висловлена представником Державного департаменту США Девідом Крамером під час доповіді на конференції «Україна на шляху до зрілої державності», яка пройшла в американській столиці, містила ще й приховане застереження щодо можливих екстремальних сценаріїв у діяльності нового парламенту.

 

«Я розглядаю ідею бойкотування роботи новобраної Ради та призначення нових виборів як найбільш незважену та шкідливу для розвитку України», – зауважив Крамер.

 

В унісон прозвучала доповідь на згаданій конференції відомого авторитета з проблем пострадянського простору, члена правління вашингтонського Центру стратегічних та міжнародних досліджень Збігнєва Бжезинського, який зауважив, що на плечах політичних лідерів України лежить сьогодні історична відповідальність за націю. За словами Збігнєва Бжезинського, широка коаліція, про яку дискутують в Україні, є недопустимою, оскільки це породжує політичний цинізм, депресію серед громадян. Це знову розділить еліту і народ, створить нестабільність у державі. Люди побачать, що члени політичної еліти укладають якісь таємні угоди і ніхто не знає, хто відповідальний за ситуацію у державі і хто ухвалює рішення, вважає експерт.

 

Таким чином, Юлії Тимошенко вдалося досягти певного рівня підтримки і на зовнішньополітичній арені. Тепер перед нею залишилося набагато менш публічне і набагато складніше технологічне завдання – забезпечити єдність і дисциплінованість усіх членів потенційної коаліції при голосування конкретних рішень хоча б у перші дні роботи нового парламенту. Нинішній, запропонований коаліційною угодою механізм прийняття рішень, як уже зазначили експерти, несе в собі чимало суперечностей.

 

Наприклад, під питанням опинилося пакетне голосування перших 12-ти законопроектів – оскільки з міркувань збереження політичної ваги лідери малих партій, що входять до «НУ-НС», не підтримують закону про імперативний мандат. Більше того, прийняття такого закону парадоксальним чином може перешкодити спробам самої Тимошенко залучити до голосування окремих представників з фракцій Литвина чи комуністів.

 

Питання кандидатури В’ячеслава Кириленка на посаду спікера парламенту також, попри зовнішню логічність, вважається доволі дискусійним і потребуватиме окремих складних домовленостей і кадрових «розмінів». Наприклад, може стати одним із аргументів для приходу на посаду голови Нацбанку Петра Порошенка, який, до речі, останнім часом активно фігурує в телепросторі і після паузи, схоже, користується все більшою прихильністю аудиторії. Можливо, йтиметься про призначення близьких до нього персон на окремі важливі урядові посади.

 

Ближчий місяць, очевидно, буде цілком присвячений тому, як вирішити таку політично-кадрову «головоломку». Ми, звичайно, спробуємо виявити та означити певні закономірності, виходячи з публічних проявів ключових учасників.

 

Поки що можна цілком погодитися з одним із найдосвідченіших українських політиків, екс-президентом Леонідом Кравчуком, який під час своєї прес-конференції (19 жовтня) сказав таке: