Президент розпочав новий тиждень із демонстрації непримиренності до прорахунків та політичних ініціатив Партії регіонів, а також незалежності і зверхності стосовно БЮТ. Так, 8 жовтня на зустрічі з лідерами політичних сил, що проходять до парламенту, Віктор Ющенко продиктував свої умови формування коаліції так, ніби його сила зайняла не третю сходинку, а перше місце. Проте, як зазначали автори в попередньому огляді, Президент здобув собі таке право завдяки телезверненню 3 жовтня і відповідній реакції на нього лідерів основних політичних сил, які погодилися на цей момент, принаймні позірно, визнати домінуючу роль Президента.

 

Отже, цього разу меседжі Ющенка стосувалися виключно політичних гравців. Глядач міг відчути себе зайвим на цьому «святі життя», прислухаючись до вимог Президента у коментарях телеведучих та експертів. Усі центральні телеканали згадали чотири меседжі Глави держави:

 

 

Отже, Президент вирішив не криючись пред’явити політикам і глядачам свою «золоту акцію». Саме він і його партія, а не Литвин, виявляється, диктують сьогодні умови решті переможців. Саме від рішення Президента залежить формат коаліції та ім’я нового прем’єр-міністра. І саме вимоги Президента, а не волевиявлення виборців, є вирішальним фактором переговорів.

 

Треба віддати Секретаріату та Ющенку належне: їхні меседжі дуже добре зрозуміли не лише політики, а й журналісти. Красномовний приклад – формулювання запитання одного з опитувань в ефірі «Свободи» Савіка Шустера (12 жовтня): «Який прем’єр-міністр вигідний Президенту України?». Савік просто став одним із мільйонів жертв «телекартинки», яка перевернула процес виборів з ніг на голову, як у радянські часи: виявляється, люди обирали, а вирішить все одно Президент. На таке спотворення політичної картини, до речі, на тій же «Свободі», влучно вказала Ганна Герман (Партія регіонів), висловивши сумнів у правильності формулювання і запропонувавши поставити замість «Президент» слово «Україна».

 

Очевидно, усвідомлюючи «келійний» і в чомусь авторитарний характер президентських меседжів, інформаційні служби Секретаріату підготували «офіційну заяву» Президента нібито «за підсумками консультацій». В ній уже йшлося про те, що лідери усіх політичних сил підтримали президентські «ініціативи щодо скасування депутатської недоторканності і привілеїв, вжиття першочергових кроків у сфері економічних реформ, боротьбі з корупцією і судової реформи, а також підготовки нової редакції Конституції».

 

Крім того, в заяву були притягнуті за вуха меседжі з телезвернення про «єдність України» та «створення повноцінних демократичних умов для діяльності опозиції». Водночас головним меседжем заяви було збережено вимогу Президента про перепідпорядкування керівництва правоохоронних органів Главі держави.

 

Тобто, було використано прийом включення меседжу у потрібний контекст (в цьому випадку, менш суперечливий і прямолінійний для сприйняття цільовою аудиторією). Однак в умовах відсутності «темників» та неконтрольованості телеканалів така технологія практично не працює.

 

В результаті досягти потрібного інформаційного ефекту не вдалося: нікого не ввів у оману штучний характер заяви прес-служби Президента. Ніхто в новинах не згадав про корупцію чи судову реформу. Єдиним врахованим пунктом стало питання скасування депутатської недоторканності, та й то швидше за «інформаційною інерцією». А от основна думка про підпорядкування «силовиків», в тому числі міністра внутрішніх справ, стала об’єктом інформаційних атак з боку опонентів – Партії регіонів та комуністів. Причому захищати позицію Президента на підсумкових «Свободах» Шустера і Куликова були змушені як представники «НУ-НС» і Секретаріату (Юрій Луценко, Марина Ставнійчук), так і БЮТ (Андрій Шевченко, Микола Томенко). При цьому в п’ятницю (12 жовтня 2007 року) бютівці виступали в якості переконаних союзників Президента, хоча до цього в інформаційному просторі тривала непроста суперечка.

 

Зазначимо лише, що після того, як з’явився коментар Юлії Тимошенко про можливу участь у президентських виборах (9 жовтня 2007 року), команда Ющенка знову розділилася на три частини: самого Президента, Секретаріат і блок «НУ-НС».

 

Отже, через три дні, перебуваючи у Братиславі, Ющенку довелося прямо сказати, що майбутня коаліція буде «помаранчевою», а прем’єр-міністром – Юлія Тимошенко. Тим часом, Секретаріат вів позиційну боротьбу зі «вгамування» кадрових апетитів БЮТ стосовно посад голів місцевих держадміністрацій у 16-ти регіонах, де перемогу здобув блок. Варто відзначити заяву Романа Безсмертного, відомого своїм критичним ставленням до лідерки БЮТ: «У разі призначення представника БЮТ на посаду прем’єр-міністра уряд може ініціювати такі кадрові подання. Однак остаточне рішення у будь-якому випадку залишається за Президентом».

 

З іншого боку, представники Секретаріату продовжували спроби ввести понеділкові меседжі Президента у прийнятний, популістський контекст. 12 жовтня це зробив сам глава Віктор Балога: «Глава держави чекає тільки продуманих пропозицій, а не напівфабрикатних угод. Надважливо, щоб ініціативи тих політичних сил, які прагнуть сформувати коаліцію і уряд, містили календар невідкладних соціально-економічних заходів. Зрештою, метою коаліційно-урядових зусиль є не сам процес, а результат для країни, який обіцяли політики своїм виборцям».

 

Тим часом, блок «НУ-НС» в особах В’ячеслава Кириленка та Юрія Луценка та їхнього оточення були змушені сконцентрувати зусилля на спростуванні версій про утворення широкої коаліції, в тому числі через небажання частини оточення Президента бачити Тимошенко прем’єр-міністром України. Низка телеканалів процитували головні положення інтерв’ю соратника Луценка Тараса Стецьківа «Газеті по-київськи» (11 жовтня 2007 року): «Ці ігри кількох людей можуть коштувати політичних перспектив всій нашій політичній силі і Президенту Ющенку, тому ми вживаємо найжорсткіших заходів, аж до скликання з`їзду об`єднаного блоку. Там вони отримають оцінку своїм діям. Це може бути, зокрема, і виключення депутатів, які відкололися, з блоку. Ті, хто не згоден з позицією “НУ-НС”, мають самі, ще до голосування, публічно про це заявити і вийти з блоку, скласти з себе депутатські повноваження, а не тримати “дулю в кишені”. Минулого року ми були свідками чотиримісячної коаліційної епопеї, результатом якої стало прем`єрство Януковича. Якщо ми дозволимо зробити другу серію цього “марлезонського балету”, то це закінчиться просто крахом для “Нашої України” і “поховає” політичні перспективи Віктора Ющенка на наступних президентських виборах».

 

Протягом 11–13 жовтня «НУ-НС» закидав у інформаційний простір по кілька новин, які свідчили про спільну роботу з БЮТ і готовність вчасно подати Президенту коаліційну угоду. Таким чином, «НУ-НС» робив усе можливе для демонстрації єдності з БЮТ навіть ціною того, що окремі члени блоку не вагалися вказувати на різницю між інтересами блоку та інтересами Президента. Зокрема, Давид Жванія на «Свободі» Шустера прямо заявив, що запропоновані конституційні зміни, озвучені в статті радника Президента Ігоря Юхновського, які мали відновити президентську республіку, є особистою думкою Юхновського і «НУ-НС» такі зміни не підтримає. Тоді ж голова Політради «НУ-НС» В’ячеслав Кириленко на закид екс-президента Леоніда Кравчука про відновлення паралельного уряду у вигляді Секретаріату відповів, що й такий політичний сценарій «Наша Україна» і в цілому блок «НУ-НС» також не підтримають (12 жовтня 2007 року).

 

Отже, лідери блоку «НУ-НС» продовжили вибудовувати незалежне інформаційне позиціювання і не змінили курсу на конфронтацію із керівництвом Секретаріату. Очевидно, це є відображенням реальних суперечностей всередині команди Президента щодо сценаріїв створення коаліції та оцінки впливовими особами з оточення Ющенка своїх політичних перспектив у разі формування «помаранчевої» або «широкої» коаліції. Інтрига наступного тижня полягає в тому, кого підтримає сам Ющенко: групу Балоги чи групу Луценка-Кириленка.

 

До влучних ходів Секретаріату Президента варто віднести, по-перше, звинувачення уряду Януковича у нездатності стримувати ціни на споживчі товари і неврахування пропозицій Президента при підготовці проекту держбюджету на наступний рік. Так, 12 жовтня Кінаху довелося визнати, що інфляція перевищує заплановані показники, тобто, по суті, визнати свої прорахунки в економічній політиці.

 

По-друге, як виявилося, Ющенко заготував для Януковича ще одне непросте випробування. 12 жовтня Секретаріатом було оголошено про підписання «першого за часів незалежності Указу Президента про відзначення річниці заснування УПА». Ще рік тому Секретаріат Президента не наважився б видати подібний указ, ведучи «партизанську війну» проти «антикризового» Кабміну. Проте в умовах готовності регіонали за будь-яку ціну продовжувати політичний діалог, Ющенко міг піти на нове приниження Януковича. Більше того, міська влада Львова, ніби підіграючи Президенту, запросила Віктора Ющенка та Віктора Януковича на відкриття пам’ятника Степану Бандері, чомусь присвяченого річниці УПА.

 

Партія регіонів жодним чином не відреагувала ні на указ, ні на запрошення львів’ян, віддавши ініціативу публічної критики «націоналістичних» поглядів Президента комуністам та прогресивним соціалістам. В умовах коаліціади це могло б негативно позначитися на іміджі регіоналів. Але з іншого боку, ПР показала, що готова закрити очі й на такі «дрібниці», якщо це сприятиме порозумінню із Президентом. Проте 13 жовтня сталася трагедія в Дніпропетровську, на фоні якої 65-та річниця УПА як привід звести політичні рахунки просто загубилася. А всі претенденти на посаду прем’єр-міністра (Віктор Янукович, Юлія Тимошенко) та й сам Президент кинулися коментувати подію у власних інтересах та шукати винних. Що з цього вийшло і хто це зробив найкраще з технологічної точки зору – читайте в наступному огляді.

 

Віктор Янукович протягом другого жовтневого тижня продовжував продукувати інформприводи, використовуючи свою посаду прем’єр-міністра. Проте можна зазначити цікаву тенденцію: чим ближче день складення повноважень перед новою Верховною Радою, тим менше позитиву вдається лідеру Партії регіонів витиснути зі своєї діяльності на посаді глави уряду.

 

Зокрема, справжнім фіаско обернулася його поїздка до Москви. Прем’єр потрапив під шквал критики за непрозоре і невдале розв’язання питання газового боргу. Чого було варте лише мовчазне визнання зростання розміру боргу перед «Газпромом» із $1,3 млрд. до $2 млрд., що було озвучено новим прем’єр-міністром Росії Віктором Зубковим. Для телеканалів – а отже і для глядачів – залишилося загадкою, чому утворився такий величезний борг і чому взимку Україні доведеться закуповувати газ із власних газосховищ за вищою ціною. Навряд чи пояснення причетних до газових справ людей на кшталт міністра палива та енергетики Юрія Бойка були переконливими для фахівців.

 

З метою відволікання уваги та підтримання ілюзії ефективного розв’язання проблеми Віктор Янукович звернувся до Генпрокурора із проханням знайти винних в утворенні боргу (10 жовтня 2007 року). Цього ж дня на засіданні уряду прем’єр доручив підлеглим знайти і покарати винних у зростанні цін на продовольчі товари, зокрема на хліб та олію.

 

Окремо Янукович наголосив на тому, що «буде радитися з Президентом» щодо звільнення губернаторів, які допустили зростання заборгованості з оплати за енергоносії. Причому в першу чергу прем’єр вказав на керівників Дніпропетровської, Харківської, Луганської, Донецької, Херсонської й Одеської областей. Вочевидь, питання заборгованості є лише прикриттям для наступних торгів із Президентом щодо призначення головами ОДА в цих регіонах ставлеників Партії регіонів. Такою є відповідь ПР на заклик Президента рахуватися з правами політичної сили, яка набрала більше третини голосів на виборах.

 

Проте з точки зору ефективності подібні заяви вже не можуть позитивно вплинути на імідж прем’єра. Адже чим вища ймовірність відставки і формування «помаранчевої коаліції», тим нижча віра у здатність Януковича впливати на ситуацію в країні. Можна стверджувати, що Януковичу на цьому тижні так і не вдалося впоратися із синдромом політика – «кульгавої качки» і продемонструвати свою незалежність від Президента.

 

Окрему увагу варто приділити інформаційній тактиці Партії регіонів із підготовки свідомості своїх прихильників до переходу в опозицію. Офіційно цей інформаційний напрямок започаткував сам Янукович після зустрічі з Президентом 8 жовтня: «Якщо ми будемо в коаліції, прем’єрське крісло буде в Партії регіонів. Ми готові взяти на себе відповідальність, ми маємо на це право як переможці цих перегонів. Якщо так не станеться, у нас є єдиний шлях – це опозиція».

 

Більше того, у відповідь на вимогу Президента протягом 5-ти днів завершити переговори про утворення коаліції Янукович висунув власну версію перебігу переговорного процесу: «Це тільки початок, сьогодні відбулася невеличка дискусія, яка мене в черговий раз переконала, в тому, що ми не повинні шукати ворогів, а повинні шукати чи партнерів, чи опонентів і будувати сучасну демократичну систему».

 

Загалом телеканали процитували думку Януковича про те, що «переговорний процес триватиме до оголошення офіційних результатів виборів».

 

Згідно з меседжем свого лідера, спікери Партії регіонів (Ганна Герман, Тарас Чорновіл, Олександр Лавринович, Юрій Мірошниченко) продовжували обробляти інформаційний простір версією про нездатність «помаранчевих» домовитися, про провал кандидатури Тимошенко під час голосування у Верховній Раді та про наступне формування «широкої коаліції». Подібні прийоми, особливо наприкінці тижня, були схожі на відчайдушне самонавіювання і здавалося, що регіонали хочуть переконати не лише глядачів, а й себе, що від втрати влади їх обов’язково врятує «щасливий випадок». Звісно, задум регіональних технологів очевидний – чим довше тягнутимуться переговори між Ющенком і Тимошенко, тим більше слова Партії регіонів набуватимуть правдоподібності.

 

Тим часом, лідерка БЮТ за оглядуваний тиждень також не сиділа склавши руки і регулярно продукувала достатньо показові меседжі в інформаційному полі. Перш ніж перейти до їх детальнішого огляду, звернемо увагу на те, що БЮТ та його лідерка виявились єдиними серед переможців виборів, хто знайшов бажання, час і гроші, щоб провести поствиборчу «кампанію подяки», через телевізійні ролики та рекламні щити звернувшись зі словами вдячності до свої виборців. Використавши цей простий і цілком доступний прийом, Тимошенко ще раз продемонструвала, що з точки зору технологічного вирішення виборчої кампанії БЮТ на минулих виборах виглядав найбільш системною політичною силою. Майже не доводиться сумніватися, що й технологи інших сил у курсі, який обов’язковий набір прийомів доцільно застосовувати під час виборчих кампаній, але, як показує досвід, їх акуратне виконання майже завжди залежить навіть не від партійного керівництва, а саме від лідера – його здатності сприймати поради технологів та забезпечити їх реалізацію.

 

Що стосується поведінки БЮТ в інформаційному полі, то вона цілком логічно зосередилась на вирішенні головного завдання – забезпеченні єдності потенційної «помаранчевої» більшості як запоруки майбутнього прем’єрства Юлії Тимошенко. Для цього в публічній риториці лідерки БЮТ та інших інформаційних проявах з боку її блоку використовувалась банальна, але від того не менш ефективна тактика «батога та пряника». Тимошенко, зокрема, заявила, що вважає нереальним сценарій невходження регіоналів до парламенту з тим, щоб ініціювати повторні вибори і створити умови для продовження існування уряду Януковича хоча б і в «підвішеному» статусі в. о. «Якщо вони зруйнують Раду, ми підемо на нові вибори. І виграємо їх. А "регіони" одержать у два рази менше голосів, ніж їм дісталося 30 вересня», – заявила Тимошенко.

 

Після зустрічі лідерів майбутніх парламентських фракцій із Президентом Тимошенко вкотре заявила про готовність у стислий термін створити демократичну коаліцію. «Я не бачу сьогодні жодних перешкод для цього і не бачу жодних політичних обставин, що можуть це зупинити», – додала вона. У цій же заяві вона оприлюднила попередній набір пропозицій для майбутньої потенційної опозиції – керівництво у Рахунковій палаті, контрольних парламентських комітетах, посаду контролюючого (?) віце-прем’єра та заступників голів облдержадміністрацій. І хоча ці пропозиції не знайшли позитивного відгуку з лав Партії регіонів, принаймні однієї мети цією заявою Тимошенко досягла – публічно продемонструвала готовність до цивілізованої співпраці.

 

Втім, паралельно вона не забувала демонструвати і жорсткість власної позиції. Особливо показовою була заява Тимошенко щодо можливості досягнення домовленостей між Президентом та Віктором Януковичем: «Якщо Президент і прем’єр змовлялися за моїми плечима, очевидно, буде повторення попередньої коаліції. Я маю план "Б": ми залишаємося в опозиції, а я почну готуватися до президентської виборчої кампанії».

Наявність «плану Б» мала, очевидно, послужити черговою серйозною засторогою для прихильників «широкої коаліції» у таборі «НУ-НС» і не менш серйозним аргументом для Віктора Ющенка.

 

Класичними з точки зору переговорної тактики були меседжі, які стосувалися розподілу посад у новому Кабінеті Міністрів. Трансляцію цих меседжів Тимошенко свідомо передоручила своїм соратникам. Зокрема, щодо ініціатив Президента про закріплення за ним кадрових призначень у силовому блоці майбутнього уряду висловився Андрій Шкіль. Він запропонував сприймати побажання Президента «як пропозиції, які мають бути обговорені під час внесення змін до Конституції».

 

При цьому Шкіль зазначив, що «процеси законодавчої діяльності – це одне, а процес формування більшості – це трохи інше», а також звернув увагу на те, що всі ці питання мають вирішуватися в переговорному процесі «з усіма позитивами і негативами».

 

Про наміри Блоку Тимошенко претендувати на посади глав облдержадміністрацій у 16-ти областях, де ця політична сила здобула більшість на минулих виборах, заявив на прес-конференції один із заступників лідерки Блоку Микола Томенко.

 

Ще один очевидний сигнал для партнерів по переговорам висловив найближчий соратник Тимошенко Олександр Турчинов, який в ефірі 5-го каналу наголосив, що «між БЮТ і "Нашою Україною – Народною самообороною" не існує зараз розподілу сфер відповідальності й посад». За його словами, найбільша боротьба зараз ітиме за посаду прем'єра.

 

«Наші опоненти дуже бояться, що Юлія Тимошенко займе цю посаду. Вони розуміють, що вона не дасть красти й зловживати владою. Тому найжорсткіша боротьба буде навколо цієї посади. Як тільки це відбудеться, то уряд буде сформовано протягом двох годин», – запевнив один із лідерів БЮТ. «Безумовно, у прем'єр-міністра Тимошенко повинні бути важелі, щоби впливати на ситуацію в країні, і стратегічні позиції в уряді», – наголосив Турчинов, очевидно, ще раз натякаючи на досить жорстку позицію Блоку щодо розподілу ключових посад. І, нарешті, сама Юлія Тимошенко заявила про свій намір домагатися права самостійно формувати Кабінет Міністрів у разі призначення її прем'єр-міністром. Про це вона сказала в інтерв'ю німецькому журналу Spiegel. Тимошенко назвала своєю головною помилкою нездатність відстояти право призначати міністрів в 2005 році.

 

«Я повинна була сильніше відстоювати право самостійно формувати свій уряд», – сказала вона. За словами Тимошенко, відсутність підтримки деяких міністрів стала перешкодою для проведення реформ.

 

«На жаль, у боротьбі зі впливовими українськими кланами я могла розраховувати тільки на себе, оскільки члени мого уряду з різних причин дуже непогано з ними домовлялися», – сказала лідерка БЮТ. Вона підкреслила, що не має наміру допустити цю помилку вдруге. «Якщо зможу знову стати главою уряду, його члени будуть зобов'язані стати на мій бік», – зазначила Тимошенко.

 

Таким чином, Юлія Тимошенко у своїй публічній риториці, як і в виступах своїх однопартійців, фактично відверто пред’явила і Президентові України, і своїм партнерам по майбутній коаліції певний набір позицій, навколо яких, власне, можна вести переговори і пошук компромісів. Головна ціна яких – остаточне прийняття рішення про створення демократичної коаліції та підтримка кандидатури Тимошенко на посаду прем’єр-міністра.

 

Практичним кроком, який став наслідком цих переговорів, стало парафування лідерами «НУ-НС» та БЮТ угоди про створення демократичної коаліції. Про подальший розвиток подій та інформаційних баталій, про медійну активність комуністів та блоку Литвина, а також про спроби медійної «реанімації» деяких відомих і забутих політичних персонажів – читайте в наших наступних оглядах.