Як і очікували автори, Віктор Ющенко тримав паузу, доки остаточно не склалася політична картина майбутньої Верховної Ради. Телезвернення Президента 3 жовтня стало кульмінацією тижня.

 

Ось, на нашу думку, слова, які викликали справжню бурю у склянці української політики:

 

 

«За останні два дні я провів усі відповідні політичні консультації із політичними переможцями і сьогодні даю доручення Партії регіонів, БЮТ, “Наша Україна – Народна Самооборона” разом із іншими переможцями парламентських виборів в Україні розпочати попередні політичні консультації щодо формування більшості в українському парламенті і формування уряду України».

 

 

 

Потрібно зазначити, що сама промова була непоганим технологічним продуктом. Президент використав у своєму зверненні меседжі конкуруючих політичних сил так, щоби кожен почув у його словах те, що хоче чути. Наприклад, «кроки до консолідації» явно перегукуються із заявами спікерів Партії регіонів щодо необхідності створення «широкої коаліції» та «об’єднання країни». А слова про «модель співпраці влади й опозиції» відповідають настроям Блоку Юлії Тимошенко та більшості членів «НУ-НС» утворити коаліцію і залишити регіоналів у опозиції.

 

Отже, спікери обох таборів та лояльні до них експерти мали вдосталь можливостей, аби тлумачити подію на свій лад. З іншого боку, конкуруючі табори не можуть закривати очі й на інтерпретацію звернення Президента конкурентами. В такій ситуації невизначеності політичні сили більше схильні йти на компроміс і поступки під час переговорів із Президентом. Хоча подібна невизначеність при очевидності перемоги БЮТ і «НУ-НС» із точки зору публічної політики все-таки більше грає на руку регіоналам.

 

Серед другорядних технологій телезвернення варто відзначити наступні.

 

По-перше, замовчування самого факту проходження в парламент комуністів. Тобто, зі звернення Президента випливало, що тривідсотковий бар’єр подолало лише чотири політичні сили. Це можна вважати симетричною відповіддю Глави держави Петру Симоненку, який вже 2-го жовтня заявив, що КПУ не ввійде у коаліцію з «помаранчевими». Президент взагалі не розглядає КПУ як суб’єкта політичних переговорів в Україні. Незгадування комуністів також можна вважати меседжем до Партії регіонів: мовляв, утворення коаліції можливе лише в разі відмови від подальшої співпраці ПР із КПУ. Зрештою, технологія замовчування грає на зниження популярності певної сили або лідера, в даному разі комуністів та взагалі лівих сил. Хоча ми не виключаємо, що ця технологія була використана Секретаріатом Президента мимохіть. Проте комуністи все ж відреагували на неї у доволі несподіваний спосіб, про що мова піде трохи нижче.

 

Друга технологія – присвоєння головної ролі. Віктор Ющенко тоном і змістом заяви позиціонував себе сильним Президентом, який має право і владу «давати доручення» лідерам різних політичних сил, в тому числі й тих, які постійно боролися проти нього (Партія регіонів). До речі, заклик до переговорів, апелювання до переможців виборів та виголошення метою «об’єднання країни» були настільки привабливою наживкою для регіоналів, що вони проковтнули його і дали мовчазну згоду на таку зверхність.

 

Таким чином, Президент тепер має право знову і знову «доручати» політичним силам здійснювати ті чи інші дії. Проте навряд чи регіонали продовжуватимуть закривати очі на подібні прийоми Секретаріату після того як потраплять у опозицію. Вже зараз можна прогнозувати, що в разі внесення кандидатури Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра регіонали звинуватять Президента у провалі спроби об’єднати країну і знову називатимуть його і новий уряд «владою однієї частини України».

 

Проте у своїх подальших коментарях Президент суттєво погіршив якість своїх меседжів. Зокрема, під час візиту до Франції Ющенко вдався до деталізації і конкретизації свого звернення, що зіграло на користь поширення версії Партії регіонів про спонукання Президентом «НУ-НС» до «широкої коаліції». Мова йде про репліку Ющенка щодо включення представників ПР до складу уряду на посади «віце-прем’єрів або міністрів із контрольними функціями».

 

Як тільки коментарі Президента почали виходити за рамки «помаранчевої версії» (про створення коаліції «НУ-НС» і БЮТ та гарантування ПР прав опозиції), найлояльніша до Ющенка сила – блок «Наша Україна – Народна Самооборона» перебрав на себе функції головного інтерпретатора телезвернення. Понад те, перший номер списку «НУ-НС» намагався створити враження, що рішення ухвалюється Президентом тільки після консультацій із блоком. Зокрема, вже на наступний день Юрій Луценко зайнявся активною реінтепретацією слів Глави держави. Ось основні меседжі його прес-конференції 4 жовтня, які були розповсюджені телеканалами («1+1», «Інтер», ICTV, 5 канал):

 

 

 

 

 

Причому, Юрій Луценко навмисне наголосив на тому, що робить свою прес-конференцію за результатами зустрічі з Президентом, претендуючи таким чином на статус джерела не просто достовірної, а офіційної інформації, і перебираючи на себе функції спікерів із Секретаріату Президента. Ці ж тези були повторені Миколою Оніщуком під час прямого вечірнього ефіру на «Плюсах» у ході першого поствиборчого ток-шоу Ганни Безулик «Я так думаю» (4 жовтня 2007 року), а також на «Свободі Савіка Шустера» (5 жовтня 2007 року) самим Луценком.

 

Проте репутація Луценка як тлумача Президента була пошкоджена вже 5 жовтня витоком інформації про нібито направлення до Секретаріату листа з підписами 40 кандидатів у депутати від «Народної Самооборони», в якому вони висловлювали незгоду із пропозицією Ющенка залучити Партію регіонів до переговорів щодо формування коаліції.

 

Таким чином, в інформаційному просторі ще раз була підтверджена версія Партії регіонів про намір Президента створити «широку коаліцію», а також про чвари в «помаранчевому таборі» та хронічну нездатність «помаранчевих» лідерів домовитися між собою.

 

Причому, оприлюднення інформації про лист було зроблено від імені глави Секретаріату Президента Віктора Балоги. Спростовуючи сам факт отримання такого листа, Балога вирішив подати власну інтерпретацію телезвернення Президента:

 

«Президент дав чіткі орієнтири щодо цілей і пріоритетів, навколо яких має тривати переговорний процес із формування коаліції. Більше того, Глава держави під час візитів до Берліна і Парижа дав недвозначні коментарі щодо своєї позиції з цього надважливого для держави питання. Далі – справа виключно за політичними силами, які вибороли собі парламентське представництво...

 

Тобто, Секретаріат вирішив нагадати лідерам «НУ-НС» «хто в домі хазяїн» і хто має право говорити та вести переговори від імені Президента. Можна припустити, що саме Секретаріат санкціонував витік інформації проти Луценка, щоби потім використати його як інформаційний привід (бо сам лист, якщо він й існує, міг бути написаний до заяви Ющенка 3 жовтня) та доказ нелояльності лідера «НУ-НС». Цікаво, чи наважиться після цього Луценко публічно інтерпретувати слова Ющенка, чи почнеться «війна слів» між ним і Балогою? Побачимо в наступні дні.

 

До більш вдалих інформаційних ходів Секретаріату можна віднести хіба що заяву Віктора Балоги 2 жовтня про оцінку дострокових виборів як таких, що пройшли «чесно і демократично». Тобто, Секретаріат вирішив перестрахуватися на випадок ухвалення рішення Партією регіонів про оскарження результатів виборів на підставі їх фальсифікації з боку команди Президента. На підсилення заяви Балоги було поширено коментар в. о. Голови СБУ Валентина Наливайченка (2 жовтня 2007 року) про неможливість фальсифікації виборів із огляду на пильність та співпрацю правоохоронних структур, насамперед СБУ і Генпрокуратури.

 

До недоліків роботи команди Президента варто віднести слабке висвітлення візиту глави МЗС Арсенія Яценюка в Душанбе та його зустріч із Володимиром Путіним. За певних зусиль це можна було представити як знак згоди Кремля з формуванням нового, «помаранчевого» уряду з прагматичною установкою на розвиток стосунків із Росією. Що у свою чергу можна було б використати для ослаблення позицій Партії регіонів на сході та півдні країни. Також не зрозуміло, чому телеканали не висвітлили результати закордонних вояжів Президента у Францію та Німеччину – зосередившись лише на його коментарях з закордону щодо внутрішньої післявиборної ситуації в Україні. У глядача могло скластися враження, що Віктор Ющенко поїхав у вояжі виключно для того, аби послати меседжі політичним опонентам не з Банкової, а з закордону :).

 

Отже, підсумком тижня стала поява трьох інформаційних гравців під одним політичним дахом – Президента України, його Секретаріату та блоку «НУ-НС». Це дає Віктору Ющенку певний простір для маневру: він може коригувати, підтримувати та спростовувати заяви обох центрів впливу залежно від зміни ситуації. Зусиллями блоку та Секретаріату в інформаційному просторі легітимізується одразу декілька варіантів коаліції. Така тактика вже використовувалася у травні-червні 2006 року. Тепер залишається питання – чи в оточенні Ющенка відчувають межу між віртуальною і реальною політикою та загрозу ввести самих себе і Президента в оману?

 

 

Інформаційна боротьба Партії регіонів на минулому тижні переживала справжню кризу. Протягом 1-3 жовтня у процесі оновлення попередніх результатів підрахунку голосів теза Віктора Януковича про перемогу (виголошена вночі 1 жовтня на прес-конференції) виглядала все менш реалістично. Паралельно з кількісними показниками телеканали прогнозували склад Верховної Ради, і глядачі по всій Україні могли переконатися, що БЮТ і «НУ-НС» отримували більшість мандатів (від 230-ти до 228-ми) причому без сторонньої допомоги.

 

Отже, штабу регіоналів потрібно було терміново «рятувати ситуацію» та робити «гарну міну при поганій грі». В хід пішли тези про найбільшу перемогу партії за часи незалежності України, про зростання популярності Партії регіонів, звичайно у вимірі відсотків, а не абсолютних чисел. Про те, що саме партія, яка здобула перше місце і представляє «регіони-донори» і «половину України», має виключне право на формування коаліції, і Президент як демократ має визнати таке право. 2-го і 3-го жовтня спікери-регіонали дедалі більше акцентували на тези про нездатність помаранчевих домовитися і про «неповноцінність» та «нестабільність» коаліції у 228 голосів. Паралельно Партія регіонів вела наступ на БЮТ, звинувачуючи опонентів у фальсифікації результатів виборів на свою користь і підпалі окремих виборчих дільниць з метою знищення доказів.

 

Проте було цілком очевидно, що партія нездатна пояснити своїм виборцям, чому, маючи перше місце, вона знову, як і в 2006-му році, програє «помаранчевим». Регіоналам явно бракувало аргументів, аби підтримати головний меседж виборчої кампанії: «Вибори нічого не змінять, ми залишимося при владі, а “помаранчеві” зазнають ще більшої поразки». Оскільки з певних причин у штабі ПР відмовилися від проведення, починаючи з 1 жовтня, акцій протесту, потрібні були інформаційні приводи, щоби заспокоїти приголомшених результатами прихильників.

 

Ситуацію врятували «Газпром» і Віктор Ющенко. 2 жовтня російська компанія поширила заяву для європейських країн, у якій попереджала про можливе скорочення постачань через територію України внаслідок несплати Україною боргу в $1,3 млрд. Цю тему, зважаючи на наближення опалювального періоду, зрозуміло, підхопили телеканали. Віктор Янукович використав заяву «Газпрому», щоби позиціонуватися в якості прем’єр-міністра, який знає, як вирішувати такі проблеми. Вже 3 жовтня міністр палива та енергетики Юрій Бойко звітував про погашення боргу до початку листопада, а Янукович заявив, що «за дорученням Президента» відбуде в Москву для врегулювання ситуації.

 

Таким чином, Янукович продемонстрував свою потрібність Президенту та відповідність займаній посаді. Для внутрішнього користування «тема боргу» була використана для заспокоєння «біло-блакитного» електорату і демонстрації того, що ситуація знаходиться «під контролем» прем’єр-міністра Януковича.

 

А після телезвернення Президента Партія регіонів розгорнула справжню кампанію з інтерпретації слів Ющенка як визнання безальтернативності «широкої коаліції». Щоправда, жодних публічних підтверджень ані з боку «НУ-НС», ані з боку Президента та його Секретаріату їм отримати не вдалося. Тому 5-7 жовтня основний інформаційний удар штаб ПР спрямував проти БЮТ, маючи на меті переконати виборців у деструктивності курсу Юлії Тимошенко, в неминучості нових загроз, які несе її прем’єрство, у недовговічності нової «помаранчевої» коаліції через амбіції та інтереси оточення Тимошенко та Ющенка.

 

Загалом, Партія регіонів у складній політичній ситуації вдалося побудувати непогану інформаційну гру. Проте брак креативу починає відчуватися і втомлювати глядачів. А попереду регіоналів, очевидно, чекає справжнє потрясіння у вигляді офіційного оголошення Юлії Тимошенко кандидатом у прем’єр-міністри та можливих нових заяв (на кшталт одкровення Олександра Мороза про необхідність обрання главою уряду Тимошенко) колишніх союзників і потенційних партнерів (Литвина і навіть комуністів) про підтримку такого кроку. Зараз «яструби» в таборі регіоналів бачать вихід у нескладанні присяги і паралізуванні парламенту. Однак чи вигідна така ситуація для партії в умовах зростання цін і втоми виборців від політики, – питання, на яке важко дати ствердну відповідь. Тим більше, що спонсори партії вже переконалися: вдалі політтехнології не можуть замінити реальних політичних успіхів.

 

 

«…Вот такая пузатая мелочь типа Литвина и Соцпартии портит общую национальную картину. БЮТу, сознательным избирателям БЮТа, и сознательным избирателям Партии регионов», – це репліка журналістки інтернет-сайту «Оглядач» Соні Кошкіної під час ток-шоу «По суті» 1 жовтня. Саме на таку емоційну оцінку, на думку Кошкіної, заслуговують політичні сили, які, незважаючи на мізерний результат, висувають вимоги перед трьома фаворитами перегонів.

 

Від себе зазначимо: така оцінка навряд чи поширюється на Комуністичну партію України. Комуністи в такій напруженій обстановці почуваються як риба у воді. Адже вони можуть брати на себе функції (звісно, за відому і чималу винагороду) запуску в інформаційний простір так званих «пробних куль» – меседжів, які мають перевірити реакції громадськості щодо того чи іншого сценарію розвитку подій або які мають спровокувати опонента на необережну політичну заяву. Як кажуть, кому війна, а кому – мати рідна.

 

Найгучнішою «пробною кулею» комуністів стала заява Петра Симоненка 4 жовтня в ефірі Першого національного телеканалу про можливість формування нової більшості у складі Партії регіонів, КПУ, Блоку Литвина та окремих депутатів:

 

 

При цьому лідер КПУ зазначив, що не вважає такий перехід депутатів перекручуванням волевиявлення українців. Отже, можна припустити, що Партія регіонів уже зондує громадську думку щодо підтримки можливих переходів депутатів від «помаранчевої» коаліції на бік «біло-блакитних».

 

4 жовтня Симоненко відпрацював на регіоналів ще два політичні сюжети:

 

«Ці вибори показали, що для того, щоби зняти напругу в суспільстві, потрібно негайно розпочати процедуру, пов'язану з перевиборами Президента. Не виключено, що ця процедура може пов'язуватися із процедурою імпічменту».

 

«Учорашня заява Президента свідчить тільки про одне: що Президент і не хотів, щоб насправді була створена “помаранчева” коаліція, до якої він закликав раніше».

 

У даному випадку, колишні учасники антикризової коаліції швидше за все хочуть дізнатися, чи простять їм виборці продовження політичної кризи, якщо в якості «призу» їм буде запропоновано обрати нового Президента.

 

Однак вершиною інформаційної провокації стала заява – «пробна куля», запущена Петром Симоненком в інтерв’ю 5-му каналові 7 жовтня про те, що Компартія готова розглянути можливість роботи в уряді Юлії Тимошенко в обмін на посади силовиків:

 

 

Проте тут задум «замовників» зі штабу Януковича ще більш прозорий: очевидно, йдеться про надання Секретаріату формальних доказів «подвійної гри» Тимошенко проти Ющенка (зв’язок із заявою Симоненка від 4 жовтня про імпічмент і дочасні вибори Президента). Такими аргументами можуть якраз послугувати слова Симоненка про варіант входження комуністів до уряду Тимошенко. Крім того – за квотою силовиків, на яку від самого початку претендував Президент. Таким чином, прем’єрство Тимошенко має постати чи не гіршим варіантом, ніж прем’єрство Януковича. Хоча важко припустити, що Ющенко «клюне» на таку відверту провокацію, комуністам можна поставити «добре» за таку-сяку оригінальність.

 

Екс-спікер і весь його переможний політичний проект протягом першого післявиборного тижня спілкуючись із журналістами вперто продовжували бавитися у «партизанів на допиті». Більш-менш осмисленою була лише відповідь самого Литвина на запитання про те, які кадрові пропозиції роблять йому політичні важковаговики. Вона зводилася до того, що пропозиції з боку БЮТ «були більш конкретними». Але цю фразу можна швидше віднести до цілком логічного бажання пана Литвина стимулювати інших учасників торгів до більшої щедрості. Тим більше, що «золота акція» його блоку, яку ще за день до виборів оцінювали мало не «платиновою», тепер – зі зрозумілих причин – більше схожа на просто «позолочену».

 

Всі інші публічні прояви блоку Литвина, виконання яких практично одноосібно взяв на себе Олег Зарубінський, були фактично продовженням передвиборчої демагогії. Тобто, замість конкретної визначеності щодо політичної орієнтації без кінця велася мова про начебто неможливість приєднання до будь-кого, хто не погодиться втілювати в життя програмові засади Литвина і його соратників. Теза сама по собі виглядає доволі абсурдною, хоча б із таких простих міркувань: по-перше, програми всіх політсил добре відомі і мало чим відрізняються як одна від одної, так і від програми блоку Литвина (якщо не зважати на деякі відверто популістські і нереалістичні пропозиції), по-друге, чого б це переможцям виборів змінювати свої обіцянки під вимоги, хоч і прохідного, та все ж аутсайдера?

 

Насправді, все це переливання з пустого в порожнє покликане замаскувати доволі болісні суперечності, які роздирають сьогодні самого Володимира Литвина і весь його нечисленний тепер уже депутатський загін. Така вже доля подібних технологічних проектів – до них ідуть люди не лише з власними грішми і мрією стати депутатом, але й із власними уявленнями про схеми і напрями своєї та фракційної парламентської діяльності. Тому звичайне побоювання не продешевити у післявиборному розподілі владного «пирога», поєднується, очевидно, з так би мовити, регіоналоцентричністю окремих вагомих персонажів списку – таких, як Гриневецький і Шаров, яких важко уявити у блоці з «помаранчевими». А є ж іще проблема особистого вибору Литвина з огляду на перспективи участі в наступних президентських виборах – адже про свої амбіції щодо цієї посади він уже давно заявив публічно. Визначитися, з ким саме з майбутніх конкурентів йому буде зручніше готуватися до 2009 року, – задачка не з простих. В ідеалі Литвину, мабуть, хотілося би посісти зручне місце спікера, максимально уникнувши зобов’язань перед кожною зі сторін. Очевидно, шукаючи шляхи реалізації цієї заманливої комбінації, Литвин і займається своєрідним політичним «сюрплясом», балансуючи до останнього, в надії на вдалий фініш переговорного процесу.

 

Втім, є серйозні сумніви – чи вважатиме помаранчева коаліція адекватним обмін позірної стабільності за рахунок далеко не монолітної фракції блоку Литвина на головну біль із амбіційним і непередбачуваним спікером Литвином.

 

Сигнал щодо цього, власне, вже отриманий від «НУ-НС», політрада якого рекомендувала на посаду голови ВР В’ячеслава Кириленка. Так що затягування з остаточним рішенням може обернутися для Володимира Литвина сюжетом із казки про золоту рибку...