«Детектор медіа» протягом кількох наступних  днів публікуватиме враження від виборчої  теленочі наших оглядачів. Також на читачів чекає розгорнутий «розбір польотів» щодо висвітлення виборчої кампанії головними телеканалами країни – у рамках моніторингу новин від «ТК».

Розпочинаємо цикл поствиборних публікацій із вражень від марафону в ніч з 30-го вересня на 1-е жовтня на ТРК «Київ» та «Інтері».   

Бажання каналу «Інтер» продовжити ряд «головних новин», «головної підсумкової програми» і «головного ток-шоу» головним виборчим телемарафоном було цілком закономірним. Як, у принципі, й ідея організувати цей  марафон на базі формату «Свободи», який є доволі гнучким і сприятливим для різних функціональних надбудов. І зізнаюся, що, переклацавши у вечір після виборів усі канали, де йшли виборчі марафони, я зупинився-таки на «Інтері», де найповніше й найоперативніше подавалася уся свіжа інформація з ЦВК, а в проміжках між цим глядачів розважали змістовними бесідами і ґрунтовними сюжетами.  

Спільний проект ТОВ «НІС» та команди «Свободи Савіка Шустера» «Свобода вибору» виявився надзвичайно вдалим і за рейтинговими показниками – більш ніж утричі вищими за виборчу ніч на «1+1» і в чотири рази вищими за марафон ICTV, де, до речі, було використано формат і майданчик «Свободи слова». Саме «Інтер» став джерелом, із якого більшість зацікавлених дізналась результати екзит-поллів. Бо треба визнати, що замовлення каналом ICTV екзит-поллів у компаній TNS Ukraine, Public Strategies і PSB не принесло цьому каналу сподіваних дивідендів. Навпаки, запізнення з оголошенням результатів Національного екзит-поллу виглядало як програш і суттєва помилка редакторів – варто було вчасно оголосити результати всіх екзит-поллів...

Але, зробивши найнаповненіший і найцікавіший (не кажу – «найкращий», бо це поняття суб’єктивне) виборчий марафон, «Інтер» явив свої ахіллесові п’яти, які раніше були, принаймні, не такі очевидні.  

По-перше, в «головного каналу» України є лише один ведучий, здатний вести серйозні політичні програми. Савік Шустер, яким «Інтер» закрив уже декілька дірок у своїй добряче прорідженій команді, повністю витягнув телемарафон на собі. Він часто рятував ситуацію під час технічних накладок, яких, - і це закономірно, - було чимало. Йому навіть довелося імпровізувати про екскаватор, який пошкодив електромережу, коли раптово урвався зв’язок із кореспонденткою, що мала розповісти про вимкнення світла біля ЦВК. У першій частині (до оприлюднення екзит-поллів, коли почалася головна дискусійна веремія) Савік був уважний до гостей студії, серед яких було більше журналістів і громадських діячів, ніж політиків, і тримав бесіду в конструктивному, як ніколи, руслі. Власне, вступна частина марафону була такою собі «”Свободою слова” нашої мрії» - тією самою розмовою на актуальні політичні й соціальні теми без надмірного ажіотажу та із взаємною повагою, якої підсвідомо сподівались від проекту Савіка Шустера на ICTV, а тепер сподіваються вже від Андрія Куликова (зокрема, Наталія Лигачова писала про це у статті «Поставьте их на место!»). Попри велику кількість «позаштатних» ситуацій, головний ведучий стоїчно витримував зникнення звуку, плутанину ефірів і тому подібне, і по-справжньому розгубився лише раз - тоді, коли людина з залу почала (ще до завершення голосування) агітувати за одну з політичних сил... Словом, Савік є Савік, що тут ще скажеш.  

Та припустімо, що він із якихось форс-мажорних причин не зумів би взяти на себе цей обов’язок. Хто з теперішніх ведучих «Інтера» міг би якісно і професійно провести подібний марафон? Запитання риторичне.  

По-друге, добрий ведучий новин не завжди виявляється добрим співведучим ток-шоу. Присутність зірок «Подробностей» Руслана Сенічкіна та Ганни Гомонай у студії на других ролях могла бути вимушеним кроком – такий складний телемарафон потребує кількох ведучих. Але якщо це було лише прагнення каналу засвітити на екрані якомога більше своїх «зіркових» облич, то це рішення не надто мудре. Перелякані, невпевнені, не надто органічні в антуражі студії «Свободи», Ганна з Русланом виконували роль декорацій, поки маестро Шустер робив свою справу. Їхні функції міг би виконати хтось із менш значущих ведучих новин - обличчям каналу не личить бути асистентами.  

По-третє, аудиторія, яка, слухаючись постійних закликів ведучого, «працювала» і оцінювала все, що відбувалося у студії, а також відеосюжети, прямі включення і все інше – це надмірність. Спершу, побачивши звичну лінійку «не підтримують – байдужі - підтримують» на екрані, я з інтересом почав спостерігати за коливаннями настроїв аудиторії. Подекуди вони вражали, подекуди – дивували, аж поки я сам не провів маленький експеримент: спробував визначати своє ставлення до кожного висловлювання в ефірі протягом 15 хвилин. Виявилось, що це виснажливе заняття, внаслідок якого думки плутаються, і, думаю, за дві-три години постійного натискання кнопочок на пульті людям усе стає цілком байдуже. Якщо треба, щоб люди з усієї України оцінювали завжди однакові і давно набридлі словесні баталії політиканів – на здоров’я; але  чи варто робити змучену аудиторію учасником виборчого реаліті-шоу і залучати її до оцінки екзит-поллів або прямого включення з ЦВК... До того ж, неважко здогадатися, що представники різних регіонів України, яких запросили до Києва для участі у «Свободі вибору», не змогли проголосувати, адже на цих виборах немає відкріпних талонів. Наскільки етично з боку телеканалу робити людям заманливу пропозицію – побувати в «головному ефірі країни»! – в обмін на відмову від громадянського обов’язку? Знов-таки, риторичне запитання.  

Перелічивши недоліки виборчого марафону, було б несправедливо не назвати предметно хоча б одну, найголовнішу його позитивну рису. Це, либонь, головне досягнення команди Савіка Шустера за підтримки професійних, попри всі технічні негаразди, репортерів «НІСу»: відчуття важливості всього, що відбувається на екрані. Хай то соціолог, який оголошує результати екзит-поллу, чи Роман Скрипін, який нагадує про відсутність у Президента політичної волі для створення суспільного мовлення; кореспондент із останніми новинами з виборчого штабу чи нікому не відома людина з залу, яка висловлює свою начебто нікому не цікаву думку, - все це звучало вагомо. І водночас без патетики і драматизму, які супроводжували «доленосні» виборчі марафони минулих літ.  

Що ж, можна привітати «Інтер» із вдалим поєднанням рейтингового, а, отже, комерційного успіху та соціальної місії, і побажати надалі завжди шукати можливостей поєднати ці два рівнозначно важливих компоненти.