Питання персонального вибору між лідерами основних політичних сил практично витіснило зі сфери уваги виборців програмні меседжі їх партій. Своєрідний «месіанізм», який закидали Віктору Ющенку його опоненти в 2004 році, тепер фактично став головним змістом агітаційних кампаній Партії регіонів, БЮТ та «НУ-НС»: від глядачів-виборців вимагають виказати довіру їхнім лідерам і віддати владу в одні руки. В телеактивності політичних сил на минулому тижні автори якраз і побачили спроби психологічно підготувати виборців до різних сценаріїв довгоочікуваної кульмінації політичної боротьби.

Янукович завдає удар у відповідь

 З моменту формального виходу в агітаційну відпустку (10 вересня) Віктор Янукович повністю присвятив себе спілкуванню з виборцями. Його регіональні тури за технологічністю та висвітленням у ЗМІ нічим не поступаються поїздкам Юлії Тимошенко, Юрія Луценка чи Віктора Ющенка. Більше того, всі згадані лідери агітують за приблизно однаковою схемою: відвідування трудових колективів, виступи на мітингах прихильників, прямі ефіри на місцевому телебаченні. Фактично, зараз ми бачимо всі елементи «розкрутки» кандидатів у президенти. Таке-сяке протистояння партійних програм поступилося в телеефірі місцем змаганню щонайменше трьох особистостей, але ніяк не трьох підходів до управління країною чи трьох різних напрямків її розвитку. Очевидно, саме такий сценарій технологи всіх головних партій вважають найбільш ефективним для мобілізації електорату – який із недовірою ставиться до будь-яких обіцянок, але все ще здатен із цікавістю стежити за кульмінацією та фіналом політичної вистави.

В рамках цієї вистави опонентам також доводиться вирішувати тактичні завдання. Так, телеканали двічі, 10-го і 18 вересня, транслювали заяву Януковича про те, що він готовий «залишатися прем’єр-міністром» наступні 5 чи навіть 10 років. Таким чином, Янукович агітує не лише виборців проголосувати за нього 30 вересня, а й Президента – обрати варіант коаліції з Партією регіонів після виборів. Віктор Федорович ніби натякає Віктору Андрійовичу: «Або я залишуся прем’єр-міністром після виборів, або ви втратите посаду Президента у 2009-му чи навіть ще раніше». Зрозуміло й те, що чим ближчим буде результат Партії регіонів до 226-ти голосів, тим вища, на думку регіоналів, імовірність того, що Ющенко таки піде на створення коаліції. За такою ж логікою, до речі, неприховано діє і Юлія Тимошенко.

Протягом 16-22 вересня команда Віктора Януковича приготувала для глядачів серію інформаційних приводів, що мали на меті змобілізувати максимум власного електорату та водночас посіяти сумнів щодо доцільності участі у виборах серед колишніх прихильників «помаранчевих» лідерів.

По-перше, не встиг прем’єр 17-го числа пообіцяти, що за три дні буде зібрано 3 млн підписів на підтримку референдуму з російської мови, як увечері того ж дня штаб Партії регіонів відрапортував, що необхідна кількість підписів уже є. Отже, електорат зробив свою справу, електорат може відпочивати. Віднині і до закінчення виборчої кампанії питання російської мови з площини практичної діяльності переміщено у площину демагогічної риторики. Щоправда, з точки зору провокування «помаранчевих» на різкі заяви на цю тему регіонали досягли невеликого успіху. Навряд чи публічні виступи представників «НУ-НС» проти референдуму з російської мови відчутно відіб’ються на електоральних показниках блоку у південній та центральній Україні. У той же час, БЮТ ухилився від прямої публічної критики. В інтерв’ю телеканалу «Інтер» (16 вересня 2007 року) Юлія Тимошенко на запитання ведучого тричі поспіль вперто відповідає, що її сила не вірить у здатність Партії регіонів виконати обіцянку стосовно державного статусу російської мови, проводячи паралелі між аналогічними обіцянками Януковича і Кучми у 1994-му, 1999-му та 2004 роках.

Другою ініціативою стала вистава із затвердженням проекту державного бюджету на 2008-й рік на засіданні Верховної Ради 20 вересня. Створено потужний інформаційний привід, який підхоплюють усі телеканали. Опозиція розривається між критикою конкретних положень проекту і запереченням легітимності його схвалення розпущеною Радою. Партія регіонів у черговий раз демонструє те, що важливе для її виборців: поки уряд Януковича і коаліція працює й ухвалює рішення, опозиція займається балаканиною.

Непоганим піар-ходом Партії регіонів стала заява першого віце-прем’єр-міністра Миколи Азарова про відповідальність голів місцевих держадміністрацій, підконтрольних Президентові, за бездіяльність у сфері контролю за цінами на споживчі товари (19 вересня 2007 року). Крім того, перед вікендом Азаров анонсував термінову урядову нараду з приводу зростання цін на олію. Наступним кроком цієї технологічної комбінації став виступ одного зі спікерів партії регіонів Інни Богословської у програмі Савіка Шустера («Інтер») минулої п’ятниці, в якому вона поклала вину за зростання цін на бізнесменів зі списку БЮТ, які контролюють третину внутрішнього ринку олії.

За десять днів до виборів 19-21 вересня Партія регіонів викидає один зі своїх останніх козирів. Віктор Янукович під час поїздки до Дніпропетровської області заявляє про підготовку президентськими силами фальсифікації результатів виборів у регіонах, де великою полярністю користується Партія регіонів («Інтер», «1+1»). 20 вересня регіонали вустами Миколи Азарова погрожують Президенту відмовою від участі у виборах і їх зривом у разі продовження підготовки фальсифікацій. Свого апогею ця комбінація досягла після прямої публічної погрози прем’єр-міністра на адресу Президента про можливість народного бунту у випадку фальсифікації результатів виборів (читай – якщо ці результати не влаштують регіоналів).

Очевидно, такі заяви потрібні Партії регіонів з низки причин. По-перше, настав час демонстрації «безкомпромісної боротьби» з Президентом. Штаб Януковича міг зафіксувати несприйняття частиною «біло-блакитних» виборців тези про «широку коаліцію» з партією Ющенка (про що Янукович обмовився на прес-конференції 10 вересня 2007 року). Адже саме таку коаліцію в 2006 році Янукович називав причиною всіх бід. Як наслідок, заяви про відтворення такої коаліції негативно впливають на імідж і рейтинг Партії регіонів. Тому звинуваченнями Ющенка у підготовці фальсифікацій регіонали прагнуть приспати підозрілість виборців. Чим неймовірніші «страшилки», чим наполегливіше Янукович попереджатиме Ющенка про «загрозу дестабілізації країни» в результаті фальсифікації, тим абсурдніше виглядатиме ідея про «широку коаліцію» з потенційними фальсифікаторами. А керівництву Партії регіонів тільки цього й треба.

По-друге, такі заяви потрібні команді Януковича, щоби підготувати ґрунт для появи в Києві «біло-блакитного» Майдану як засобу тиску на Президента після 30 вересня. Адже якщо Партія регіонів не набирає більшості місць у парламенті (а потенційні союзники на кшталт Литвина не проходять, та й коаліція з КПУ більше не виглядає привабливою), вона потрапляє в залежність від переговорів із Ющенком, тобто в ситуацію квітня-червня 2006 року. Масові протести в такому разі будуть гарною демонстрацією сили і запобіжником від використання Президентом силових структур.

Майдан потрібен і Януковичу, так само як він потрібен був Тимошенко в січні 2005-го: це буде гарантією того, що частина Партії регіонів не домовиться за його спиною з Президентом про більш компромісну кандидатуру.

Отже, Партія регіонів приготувала два варіанти завершення кампанії: або тріумфальне повернення в Раду, або початок нового витку кризи в Києві, але вже за власної моральної переваги – принаймні, в очах своїх виборців .

Королівське полювання Ющенка

Як відомо, однією з улюблених форм дозвілля європейських монархів було полювання. Тоді ж сформувалося цікаве правило придворного етикету: на полюванні ніхто зі знаті не повинен відставати від короля, але й у жодному разі не обганяти його. Завершальний етап виборчої кампанії «НУ-НС» нагадує таке королівське полювання: Ющенко стає центральною фігурою пропаганди, а перша десятка віп-агітаторів «НУ-НС» лише повторюють президентські меседжі. Щоправда, в такому разі відповідальність за успіх кампанії цілковито лягає тягарем на плечі однієї людини.

Однією з найбільш комфортних форм передвиборчої агітації для Президента є спілкування з масовою, але структурованою та ієрархізованою аудиторією. Так, 17 вересня Ющенко обіцяє полегшити життя підприємців після виборів на відкритті Форуму «Влада і бізнес – партнери», а також підписує контракти з будівництва саркофагу на ЧАЕС, 18-го – бере участь у Всеукраїнській нараді з питань розвитку ринку зерна, де виголошує ряд ініціатив з підтримки сільгоспвиробника, 19-го – виголошує тези щодо реформування Конституції на нараді з губернаторами.

До вдалих технологічних ходів варто віднести оприлюднення Службою безпеки України даних про фальсифікацію виборчих списків у Харкові та виявлення 2000 так званих мертвих душ (19 вересня 2007 року). Цей скандал одразу ж підхопили в «НУ-НС», у якому того ж дня заявили про численні випадки виявлення мертвих душ у списках виборців Луганська. 22 вересня Луценко, перебуваючи в Рівному, встиг заявити, що серед «100 тисяч мертвих душ (!) знайшли покійного Євгена Кушнарьова». Увагу привертає синхронна поява сюжетів про підготовку фальсифікацій як із боку Партії регіонів, так і з боку «НУ-НС».

Варто зазначити зростаючу телеактивність першої леді України – Катерини Ющенко. Дружина Президента з’являється в регіонах, де особливо запекло йде боротьба за голоси між «НУ-НС» і БЮТом (Львів, 13 вересня 2007 року; Кіровоград, 18 вересня 2007 року, Закарпаття, 20 вересня 2007 року), і кожен її приїзд супроводжується прихильним висвітленням місцевими та центральними телеканалами. Правильно подана на телеканалах благодійність Катерини Ющенко здатна позитивно вплинути на ту частину виборців «НУ-НС», які все ще невпевнені у своєму виборі – особливо серед жінок, людей похилого віку та сільського населення Західної України.

Ще однією багатообіцяючою інтригою, яка може позитивно вплинути на рейтинг «НУ-НС», принаймні в столиці, став витік інформації про нібито підготовку відставки Леоніда Черновецького з посади голови Київської міськдержадміністрації. Такий рішучий крок продемонстрував би киянам, що саме Президент, а не Тимошенко, має важелі для покарання «поганих хлопців». Проте, з іншого боку, Партія регіонів, КПУ та СПУ в такому разі поспішили би звинуватити Банкову у підготовці фальсифікацій виборів у Києві. Чи мали на меті автори витоку інформації зміцнити позиції «НУ-НС» у столиці, чи це було «останнім китайським попередженням» Черновецькому, буде відомо вже за кілька днів.

Загалом можна стверджувати, що звинувачувальна риторика з боку Партії регіонів, непоступливість БЮТ змушують Президента робити все більш радикальні заяви, по-справжньому втягуватися в бійку. Варто лише поглянути на його заяву в Хмельницькому у відповідь на лист Януковича (в якому прем’єр звинувачує Президента в порушенні Конституції), щоб зрозуміти: Ющенко налаштований на рішучу боротьбу після 30 вересня і недопущення конкурентів до влади: «Передайте Віктору Федоровичу, що я лист його отримав, і мене дивує, що ця людина звинувачує Президента в антиконституційних діях і в недостатку моралі». «Це говорить та людина, яка два з половиною роки тому отримала через фальсифікацію сотні тисяч, а то й мільйони фальсифікованих бюлетенів. Мене звинувачує та людина, яка у моєму кабінеті підписала Універсал національної єдності і дала слово, що більше не буде підніматися питання ні НАТО, ні російської мови, – підкреслив Президент. – Усе, що він підписував, усе, що він говорив, є необов’язковими словами. І мені прикро це сьогодні констатувати».

Протистояння з Януковичем і Тимошенко до певної міри вигідне Президенту, адже таким чином демонструється їхня нездатність домовлятися і бажання йти до влади, не добираючи засобів. Це підтверджує курс Ющенка як на зміцнення президентської влади шляхом зміни Конституції, так і пошук ним компромісної фігури на посаду прем’єр-міністра. Проте окрім гарних слів Банковій часом явно бракує послідовності в діях.

Наприклад, Ющенко жодного разу прямо не висловився на підтримку міністра оборони Гриценка в його суперечці з Юлією Тимошенко. Натомість у коментарі, поширеному його прес-службою, йшлося лише про те, що Президент «позитивно оцінює факт, що всі основні політичні сили поділяють його принципову позицію у питанні реформи Збройних сил України, зокрема переходу їх на професійну, контрактну основу» (20 вересня 2007 року). Максимум, що дозволила собі Банкова, – це застерегти невідомо кого від «солодких передвиборних обіцянок, які не спираються на розрахунки, не підкріплені ресурсами і лише створюють невиправдані очікування громадян». Взагалі ніхто з «НУ-НС» не спромігся солідаризуватися з міністром оборони в його сутичці з Тимошенко. І, на думку авторів, президентська сила таким чином втратила ще одну непогану нагоду схилити на свій бік частину «помаранчевих» виборців, які вагаються.

Часом не дуже доречними з точки зору електоральних інтересів виглядають окремі публічні заяви президентського Секретаріату. Наприклад, у той час як Тимошенко і Литвин у своїх рекламних роликах та заявах наголошують на готовності й далі блокувати продаж землі, припинити земельні афери та покарати винних, Секретаріат оголошує про намір таки запровадити продаж землі навіть в обхід парламенту. Ця заява, до речі, як не дивно, збігається з наміром Партії регіонів наповнювати бюджет за рахунок продажу землі. Виходить, що Банкова знову забила гол у власні ворота і проґавила новий поворот у агітаційній кампанії своїх суперників на «помаранчевому» електоральному полі.

Не надто вдалим кроком стала заява заступника глави Секретаріату Ігоря Пукшина, який фактично поставив знак рівності між референдумами, ініційованими БЮТ та Партією регіонів. З точки зору захисту повноважень Президента та підготовки юридичного обґрунтування для відмови обом силам в ініціюванні Президентом референдумів за народною ініціативою все було зроблено правильно. Однак не в ситуації виборчої кампанії, коли більшість «біло-блакитного» та «помаранчевого» електорату підтримують саму ідею ухвалення ключових рішень на референдумах

Сумнівною з точки зору мобілізації виборців є ініціатива Володимира Ар’єва, який спробував реанімувати тему судимостей Віктора Януковича та зв’язків Ріната Ахметова з кримінальним світом. На прес-конференції в УНІАНі (20 вересня 2007 року) Ар’єв не представив жодних нових, сенсаційних фактів, хоча й назвав свою 28-хвилинну роботу «Донецька мафія: перезавантаження». Та й сам акцент звинувачень на минулому Януковича й Ахметова не виглядає вдалим. Це не дає відповіді на ключове питання, яке ставлять колишні прихильники Ющенка: «Чому бандити не сидять у тюрмах?»

Більше того, зважаючи на достатню кількість матеріалів для зображення розкішного життя лідерів Партії регіонів, не зрозуміло, чому «НУ-НС» так і не спромігся організувати відповідне розслідування й оприлюднити його дані, як це вдалося незалежним журналістам, скажімо, з «Української правди». У всякому разі це було би кращою ілюстрацією для підтримки ідеї скасування депутатської недоторканності та непослідовності регіоналів, ніж відверто слабкі рекламні ролики.

А комуністи – проти!

За десять днів до виборів КПУ нарешті усвідомила головну проблему власної виборчої кампанії. Перед комуністами, як і перед «НУ-НС» у «помаранчевому» таборі, стоїть завдання переконати виборців у власних перевагах порівняно з найближчими союзниками – Партією регіонів. З цією метою Петро Симоненко, перебуваючи 20 вересня у Вінниці, заявив, що КПУ не підтримає проект держбюджету-2008, якщо при цьому буде дозволено продаж землі сільськогосподарського призначення. Тоді ж була поширена й заява від імені лідера комуністів, в якій відмова Партії регіонів брати участь у виборах висміювалася як запізніла, а дії партії – як визнання «власних прорахунків під час ведення травневих переговорів у Секретаріаті Президента».

Таким чином, комуністи на заключному етапі виборчої кампанії свідомо йдуть на загострення стосунків із Партією регіонів: лише звинувачення регіоналів у змові з «помаранчевими» та нехтуванні власних виборчих обіцянок дозволять КПУ претендувати в очах виборців на роль «контролера» Януковича, схильного до укладення угод із «проамериканським президентом». Тому комуністи не дуже переймаються підсумками виборів: головне для них – пройти в парламент. А там – або коаліція з регіоналами з відповідними бонусами, або звична «опозиційність» і гарантована підтримка з боку Росії на виборах президентських, а отже сякий-такий шанс залишитися в політиці після 2012 року.

«Три товстуни» та бліді «карлики»

Дострокові вибори-2007 стають лебединою піснею для так званих технічних політичних проектів. У цьому можна було переконатися, переглядаючи теледебати Партії вільних демократів та «Свободи» на ICTV (20 вересня 2007 року). Попри досить змістовні запитання, які звучали від ведучого, опоненти, які б мали «пошматувати» одна одну в боротьбі за увагу виборців, сконцентрувалися на дискредитації переважно «помаранчевих» лідерів – Ющенка і Тимошенко. При цьому практично жодного закиду не було зроблено в бік антикризової коаліції. Така однобокість стає зайвим аргументом у підозрах щодо цілей та джерел фінансування подібних проектів. Відвертість інспірованих меседжів з боку «малих партій» швидше пояснюється необхідністю відпрацьовувати спонсорські кошти, ніж бажанням реально відкусити реальний прохідний «шматочок» електорату.

Натомість ставлення до «карликів» з боку основних учасників перегонів пережило певну трансформацію. Вкинута з подачі БЮТ ідея трипартійності майбутнього парламенту, схоже, знаходить підтримку і серед політичних опонентів. Заклик «не змарнувати свої голоси» тепер регулярно звучить у рекламних роликах Партії регіонів, де, очевидно, усвідомили, що підтримка потенційних, але надто амбітних сателітів може негативно відбитися на власних електоральних показниках. Така зміна пріоритетів цілком може згубним чином позначитися не лише на перспективах соціалістів – які й так виглядали примарними, але й на блоці Литвина.

Тому не дивує активна позиція СПУ в інформаційній кампанії щодо «грандіозних фальсифікацій» 30 вересня – зрив виборів залишається, схоже, останнім політичним шансом Олександра Мороза та його соратників.

Найпалкішим же прихильником легітимності майбутніх виборів залишається Юлія Тимошенко – до такої позиції її спонукають і власні рейтингові показники, і загальна логіка політичного процесу, і поведінка союзників та опонентів. Нагадаємо, що БЮТ уже заявив, що не має наміру оскаржувати результатів виборів в цілому і вдаватиметься до судових позовів лише на окремих дільницях, де буде допущено фальсифікації. При цьому керівництво донецького штабу БЮТ уже виступило зі звинуваченнями щодо підготовки масштабних фальсифікацій саме у східних регіонах, де їх рівень, на думку штабістів, може сягнути 15 відсотків голосів.

Тепер залишається дочекатися – чи спробують ключові учасники перегонів придумати щось оригінальне для останнього тижня кампанії, чи зосередять свої зусилля на технологічній підготовці до найважливішого моменту виборів – підведення їх підсумків.