Формат замість шустерів: платні дебати на ICTV
Не так сталося, як гадалося...
Про політичну ангажованість українського суспільства взагалі і телебачення зокрема сказано стільки, що навряд чи можна додати до цього щось нове. Але – парадокс: чим ближче до нинішніх виборів, тим вище градус напруги в політикумі і менше бажання у телеглядачів вчергове спостерігати на телеекрані гризотню великих, менших і дрібних учасників виборчих перегонів. Дістали-таки!
Однак, незважаючи на це, пройти повз перший випуск теледебатів на каналі ICTV (четвер, 20 вересня, 21.50) вашому покірному слузі не дозволила як мінімум цікавість. Адже, по-перше, це фактично один із обов’язкових елементів передвиборчої агітації, прописаний навіть у законі. По-друге, формат чергової «політичної говорильні» мав, судячи з анонсів, значно відрізнятися від усього, що ми бачили донині. Ну і по-третє (але не в останню чергу) – перший раунд дебатів мав звести у двобої Партію вільних демократів та Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Що, враховуючи специфіку обох політичних сил, мало б виглядати цілком відповідно до чудового англійського вислову: this will be messy. Тобто, це буде не нудно. Як мінімум*.
Та що ми отримали в результаті?
Шкільний дискусійний клуб. У кращому випадку. Принаймні, саме така асоціація виникла в мене під час перегляду політичного шоу. Замість накалу пристрастей, палкого обговорення, гострих закидів (а чекали ж, що гріха таїти!) – спокійне і розмірене обговорення «питання – відповідь», розбавлене хіба що періодичним скандуванням з боку однієї з трибун і невеликим загостренням під кінець ефіру. Правильно писав шановний пан Луканов: після «Свобод слова» та іже з ними відвикли вже ми від таких дебатів, відвикли... В результаті те, що відбувалося у четвер ввечері на ICTV, для розбалуваного останніми політичними баталіями глядача виглядало нудною тяганиною. Рятувала згадка про те, що «конструктивна полеміка», про яку чесно попереджали на сайті каналу, за визначенням буває видовищною нечасто – адже «істина народжується у суперечках, та коли пристрасті киплять, істина випаровується».
Його величність Ф.
Не мені судити, наскільки конструктивною вийшла згадана полеміка. Нехай висновки про це кожен робить особисто. Спробуємо з’ясувати інше: що ж призвело до такої несподіваної поведінки тих, кого (після «ублюдків» з одного боку і «україножерів» з іншого) важко запідозрити у зайвій толерантності?
Цілком вичерпну відповідь можна дати одним словом: ФОРМАТ.
Згадаємо: жорсткий (іноді, здавалося б, занадто) ліміт часу, чітка черговість, «питання – відповідь»... І найголовніше: ефірний час на дебатах ПРОПЛАЧЕНИЙ УЧАСНИКАМИ. Відмінність – принципова: якщо на «Свободі слова» часу можна було урвати стільки, скільки ораторські здібності дозволяють (адже все одно халявний), то тут дорога кожна хвилина. У прямому сенсі. І вже стає не до «розтіканія мислію по древу» – встигнути б викласти хоча б основне! І не до поливання брудом опонентів – не за їхній піар, хоча б і чорний, гроші заплачено**!
Не давши жодного шансу «халяві» і поставивши собі на службу легендарну «жабу», ФОРМАТ перетворився на модератора, кращого за трьох Шустерів разом. І якщо і далі піде в такому дусі, слова про «конструктивну полеміку» і надану глядачам можливість «ближче пізнати тих, за кого нам усім незабаром доведеться голосувати» (на сайті ICTV в інформації про дебати) виявляться чистою правдою. Щодо часового «кістяку» формату канал зробив все, що міг.
І навіть більше. Жорсткі часові рамки винесли на світ Божий одну з найхарактерніших рис наших політиків: невміння коротко і по суті формулювати свої думки. Це стосується хоч ліберала Одарича, хоч жорсткого націоналіста Тягнибока. Не лише ті випадки, коли відповідь нормально вкладалася в хронометраж – навіть коректно, без поспіху і виходу за часові рамки задані з обох боків питання можна перелічити на пальцях однієї руки.
«Вас это волнует? Вы хотите об этом поговорить?»
Однак повернімося до формату, цього разу – до власне розмовної частини.
Цілком доцільним виглядає розподіл питань на три блоки: глядацькі загальні, глядацькі до конкретної партії та питання партій одна до одної на задані теми. До перших двох блоків претензій немає – відібрані редакторами програми питання видаються цілком коректними і в сукупності своїй збалансованими, незважаючи навіть на домінування в них національної тематики (а може, і завдяки цьому домінуванню, враховуючи специфіку політсили Тягнибока).
А от під час третього блоку – взаємних запитань на задану тему – ці самі запитання як елемент дискусії викликали чітке відчуття «ускладнення понад необхідне» заради простої формалізації. У поєднанні з відповідями опонентів враження лише підсилювалося. Видається, що якби ведучий просто надав учасникам відрізки часу для висловлювань «Наше ставлення до... » (реформи влади, люстрації, розколу держави... по черзі) і реплік на промови опонентів – мало що би змінилося. (А запитання один до одного могли б іти окремим блоком – наприклад, по п’ять із кожного боку, без жорстких обмежень по темі.)
Сам же Олександр Богуцький, при всій повазі до нього як до топ-менеджера, як ведучий вчергове продемонстрував поки що аматорський :) рівень. Звичайно, чітко розписаний і структурований формат програми сам по собі не залишає простору для «творчої реалізації» і демонстрації можливостей; цього і не потрібно, не про авторську програму мова йде. Однак збиватися три рази поспіль (!!!), забуваючи про те, що в дискусії, власне, є й інша сторона, якій теж має бути поставлене питання і надана можливість для відповіді – це неприпустимо. Добре, що спікер вільних демократів Одарич не соромився озвучувати відповідні зауваження, «обділений» Тягнибок не став вдавати із себе ображеного, а тому загалом помилки ведучого до серйозних наслідків не призвели.
Побачити – повірити?
Щодо запропонованої глядачам картинки можна зазначити, що візуальне оформлення студії цілком відповідає концепції дебатів: ненав’язливе освітлення, стримані кольори... Дуже вдалою видається ідея візуалізації спливу часу – у вигляді широкої смуги прямо на підлозі між бар’єрами учасників. Єдине, що можна тут зауважити: не завадило б аналогічний індикатор відображувати постійно, наприклад, внизу картинки. Адже під час промов учасників камера має давати не загальний план (на якому видно смугу таймеру), а обличчя промовця; наочно ж спостерігати за використанням свого часу спікерами з обох сторін було б досить цікаво.
Трохи незрозумілим видається розподіл глядачів у студії. Навіщо, окрім «трибун» за спинами спікерів, ще по одному окремому відсіку, далі від ведучого? Ніякої ролі, крім статистів, упродовж програми вони не відіграють. Єдиний висновок, що напрошується: з порожніми стільцями студія б виглядала занедбано.
Однак це невелика і, в принципі, нейтральна деталь. А от що відверто псує враження – так це заставка, яка постійно крутиться на моніторах у студії, – кольорові смуги і цифри років на чорному фоні. Мабуть, за задумом дизайнерів, цей елемент мав внести пожвавлення в досить-таки статичну атмосферу програми; однак особисто мене круговерть смужок і цифр чомусь лише відволікала і дратувала. Видається, що спокійний і розмірений плин графіків на моніторах «Свободи слова» сприймався б набагато органічніше
І в результаті...
А в результаті ми маємо перший випуск досить грамотно задуманих і в цілому пристойно реалізованих політичних дебатів на ICTV у прямому ефірі. Не без ляпів, звичайно, але у повній відповідності до принципу «не помиляється лише той, хто нічого не робить». На тлі базарних сварок у різного роду політичних ток-шоу майже класичні дебати на ICTV наразі виглядають зразком прозорості та неупередженості. Хочеться вірити, що в наступних випусках ця тенденція лише посилиться.
* Автор чудово розуміє, що означає messy. Неточний переклад було вжито навмисне.
** Слід зазначити, що причиною відсутності антипіару на дебатах 20 вересня може бути відсутність прямого політичного протистояння між ПВД та ВО «Свобода», на зразок ПР – БЮТ.
На фото – Олександр Богуцький, джерело – challenge.in.ua