Родина українських туристів — тато Роман (Роман Луцький), мама Анастасія (Анастасія Карпенко), дочка-підлітка Софія (Софія Березовська) та син Федір (Федір Пугачов) — проводять відпустку на острові Тенеріфе, на Канарському архіпелазі. Сонце, океан, пальми, пляжі, гори. Але одного ранку приходить звістка про повномасштабне вторгнення Росії. І туристи перетворюються на біженців.

Даміан Коцур закінчив Кіношколу Кшиштофа Кесльовського в Катовіце, а зараз навчається в докторантурі Лодзької кіношколи. Дідусь режисера — родом із заходу України. Сам Даміан має досвід зйомок у нас: світова прем’єра короткометражки «Як це було», знятої у співавторстві з українською режисеркою Анастасією Солоневич, відбулася в Каннах. Повнометражний ігровий дебют Коцура «Хліб і сіль» відзначений Спеціальним призом журі на Венеційському кінофестивалі в паралельному конкурсі «Орізонті». Згодом Даміан отримав Польську кінопремію «Орел» у категорії «Відкриття року». «Під вулканом» — його друга повнометражна робота — висунута Польщею на здобуття «Оскара»; світова прем’єра відбулася на кінофестивалі Торонто.

Даміан Коцур

В одному з інтерв’ю ще до початку зйомок «Під вулканом» Коцур зауважив: «Це історія про війну, але без показу війни. Я хочу емоційно пережити війну, не показуючи жертви, бомби, зруйновані будівлі». Це йому вдалося: безтурботний курортний рай стає для родини повільним пеклом, що вимотує та в якому мало що тішить. Роман і Анастасія безперервно сваряться. Софія знаходить розраду в дружбі з чорношкірим хлопцем — біженцем зі злиденної, охопленої конфліктами країни — і ця спілка двох вигнанців із різних континентів дає сильний емоційний ефект.

Кадр фільму «Під вулканом»

Суттєвий недолік фільму — прикра незавершеність, недобудованість сюжету. Інколи здається, що Даміан просто не знав, як завершити ту чи ту лінію, і тому обривав її у найменш винахідливий спосіб. У цьому сенсі «Під вулканом» бракує цілісності.

З другого боку, Коцур не просто зібрав блискучий акторський склад: він, як це було помітно ще в «Хлібі та солі», вміє працювати з акторами та розкривати їх якнайкраще. Зокрема, йому вдалося вивести Романа Луцького зі звичного амплуа героя-коханця, видобути з нього живий і повнокровний характер: інколи слабкий, вразливий, роздратований, але також і дбайливий, дотепний, самоіронічний — що складає разючий контраст із тим, як використовують цього актора деякі з наших кінематографістів. Гра Анастасії Карпенко, Софії Березовської, Федора Пугачова так само бездоганна. Вони сваряться й миряться, веселяться й сумують, діляться таємницями. Коцур прописав низку чудових сцен, де кожний із характерів розкривається з несподіваного боку; моя улюблена — розмова Романа й Софії ближче до фіналу: майже еталонна сцена між люблячим батьком і дочкою без тіні мелодрами.

Кадр фільму «Під вулканом»

Можливо, «Під вулканом» став для самого Даміана чимось на кшталт акту самотерапії; як зізнався режисер у вищезгаданому інтерв’ю: «Нам було страшно, у нас було відчуття, знаєте, безпорадності. Зокрема через цей емоційний стан я і почав знімати нову картину, тому що не можна не діяти в моменти, коли починається війна». Як громадянський вчинок цей фільм справді вдався. Так, драматургічна розхитаність не дозволяє віднести «Під вулканом» до здобутків Даміана Коцура; та все ж образи заскочених війною українців створені тут із переконливістю, про яку переважна більшість наших режисерів може тільки мріяти.