«Учень. Історія Трампа» (The Apprentice) — американський дебют режисера Алі Аббасі за сценарієм Габріеля Шермана. Фільм досліджує бізнес-кар’єру Дональда Трампа в Нью-Йорку в 1970–1980-х роках. Наскільки цікаво глядачам за межами США знати про генезу цього, як би м’якше сказати… феномена? Сходження до багатства і влади, ціна великої кар’єри — вічні сюжети. А в Україні, на додачу — звісно, не від хорошого життя — особистість Трампа є темою надто злободенною.

Оповідь починається за часів пізнього Ніксона, в Нью-Йорку середини 1970-х — незатишному, криміногенному, повному соціальних контрастів, зі зруйнованим центром. Донні, молодший син забудовника Фреда Трампа, збирає квартплату в бідняків, що живуть у збудованому його батьком соціальному житлі. А ще — бажає більшого. Набагато більшого. І ось одного вечора, в дорогому ресторані, де збираються некороновані королі Америки, його кличе до свого столика скандально відомий адвокат Рой Кон.

Кадр з фільму «Учень. Історія Трампа»

Алі Аббасі (народився 1981 року) — данський режисер іранського походження. Має нагороду Каннського фестивалю в програмі «Особливий погляд», чотири премії «Роберт» і Німецьку кінопремію. В його фільмографії панує розмаїття жанрів і тем: «Шеллі» (2016) — суміш сімейної драми й горору, головна героїня «Кордону» (2018) — справжній троль, який живе в ХХІ столітті та працює на митниці, антагоніст «Священного павука» (2022) — серійний убивця, релігійний фанатик, що замордував 16 жінок; слід так само додати завершальні серії першого сезону апокаліптичного серіалу «Останні з нас» (2023). Очевидно, що Аббасі — з тих кінематографістів, що люблять ризикувати, заходити на нові території. Байопік про чинного кандидата в американські президенти — такого виклику в нього ще не було.

А втім, він мав досвідченого співавтора. Габріель Шерман уміє опрацьовувати антигероїв: за його сценарієм знято «Найгучніший голос» — мінісеріал про засновника телеканалу Fox News Роджера Ейлса (блискуча робота Рассела Кроу). В «Учневі» Аббасі та Шерман зосереджуються на двох спочатку неявних протистояннях: між Трампом (Себастьян Стен) і Коном (Джеремі Стронг) і між Трампом й усім світом. Кон здобув репутацію та вплив у часи маккартизму, коли допомагав у розслідуванні справ підозрюваних комуністів. Він відіграв помітну роль у винесенні смертного вироку подружжю Розенберг, звинувачених у державній зраді. Кінематографічний Кон — геній макіавеллівської підступності. Його принципи збіса красномовні: «Атакуй, атакуй, атакуй», «Нічого не визнавай і все заперечуй», «Завжди жадай перемог і ніколи не визнавай поразок», «Ти граєш не м’ячем, а людиною», «Моралі не існує». Логічно, він розв’язує проблеми, не гребуючи засобами: незаконне стеження, шантаж, підкуп. І учень у нього чудовий. Учителя він перевершить.

Кадр з фільму «Учень. Історія Трампа»

Проблема фільму якраз в учневі.

Аббасі та Шерман достатньо ретельно слідують звивистому шляху Трампа від невпевненого і навіть кумедного початківця до безжального хижака, ладного переступати закони й людські життя, ґвалтувати й обманювати. Але тут бракує зміни протагоніста по суті: Стронг працює добре, та все ж його герой із самого початку одержимий одним і тим самим марнославством, одною і тією самою жагою успіху, одною й тією самою байдужістю до близьких. Немає драми перетворення людини на монстра: просто спочатку маємо маленького василіска, а під кінець — великого.

Кадр з фільму «Учень. Історія Трампа»

Стронг прийшов із серіалу «Спадкоємці», де грав найтрагічнішу роль, за яку отримав «Еммі» та «Золотий глобус»; однак саме Кон — його вершина на цю мить. Своїм кажаноподібним обличчям і очима з напівприкритими повіками він робить більше, ніж більшість виконавців могли би зробити всім тілом і голосом. І йому віриш безумовно, надто коли в другій половині фільму Рой починає зазнавати фатальних втрат, переживати справжній біль і стає, фактично, жертвою ним же самим сповідуваних принципів. Стронг не робить жодного зусилля, аби якось навмисно «гуманізувати» Кона, жодних штучних сліз — він просто проживає його життя, пише цей індивідуальний літопис, обходячись мінімумом засобів, але завжди діючи точно. І на тлі його вразливості Трамп виглядає ще більшим чудовиськом.

Кадр із фільму «Учень. Історія Трампа»

Тож виходить, що це історія не так про темний бік американської мрії, як про Фауста, що виявився дияволом, і про Мефістофеля, що перетворився на людину. Фільм робили про учня, а головним героєм несподівано став учитель. Цей, припускаю, неочікуваний для авторів результат компенсує частину недоліків фільму, хоча й не скасовує його прикрої передбачуваності.

Ну а для нас, що завмерли в очікуванні 5 листопада, насамкінець лишається недобрий посмак актуальності завітів Кона. Бо, здається, й досі чимало українських політиків і політикинь мають у головах по маленькому Рою, що їм наспівує ту ж мелодію: ніколи нічого не визнавай, грай людьми як м’ячем, перемагай за будь-яку ціну, мета виправдовує засоби. І війна їм не указ. І виборців, готових за них голосувати, більш ніж досить. Але то вже інше кіно, хай йому грець.