«Висота» — другий повний метр документаліста Максима Руденка. Епізодичний персонаж попередньої роботи Максима «Портрет на тлі гір», уродженець Криворівні Василь Прокоп’юк у молодості був успішним стрибуном на лижах із трампліна. Тепер працює тренером у дитячій спортшколі у Верховині.

Руденко обирає підхід, який можна назвати співчутливим спостереженням. Він показує Василя у всіх його щоденних клопотах: як той балакає з песиком Довбушем, доїть корову Красуню, збирає гірські трави і, звісно, вовтузиться з дітьми.

Василь Прокоп’юк

Уникнувши загравань з гуцульською екзотикою, Руденко зосереджується на красі: обличь, землі, мови. Оператором фільму є талановитий український документаліст, режисер «Дельти» і «Все палає» Олександр Течинський із його талантом вносити живописну фактуру і в краєвиди, і в інтер’єри, підкреслювати гру світла й тіней, наче на фламандському класичному полотні. Насичена оптика підсилена ретельною звукорежисурою: практично кожна сцена в Карпатах — це справжній огром звуків, сплетений зі співу пташок, шуму лісопилки, дзюркоту води, віяння вітру і ще сили-силенної елементів.

Василь — поріддя цих гір. Людина, яка вчить літати, має при цьому язичеський зв’язок із землею: варто лише подивитись, як він збирає коштовні корінці чи вирівнює черговий схил під трамплін.

Але є один неявний, дисонуючий сюжет, наче льодяний протяг із далекої вершини. Руденко передає це різкою зміною стилю, вклеюючи в сон тренера, який мирно хропе на пічці, стару чорно-білу хроніку зі стрибками і захопленою фразою: «Ти диви як він стрибає! – Та то Вася з Криворівні!» Вася був найкращим — і втратив свій спортивний рай через трагічний інцидент. По суті, працювати з малечею — його спосіб позбутися ваги цієї втрати. І — продовжитися.

Насправді «Портрет на тлі гір» і «Висота», хоча й зняті в одних і тих самих місцях, утворюють дилогію з цілковито відмінною образністю. «Портрет…» — кіно метафоричне, навіть певним чином метафізичне; Руденко накриває Криворівню символами уявного океану (що існував тут мільйони років тому) й космосу (про який мріяла Плитка-Горицвіт); кожний з героїв відкидає свого роду алегоричну тінь. Як каже хранитель хати-музею Параски: «Ми лишилися камінцями на дні того моря». Частиною цього плетива алегорій є й Василь. Водночас «Висота», при всій поетиці — це світ об’єктивної реальності, оживленої кіно. Руденко, змінюючи гори автострадами й хмарочосами, потроху виокремлює і загострює сюжет учитель-учениця: Прокоп’юк намагається виростити чемпіонку з юніорки Жені, якій, утім, бракує характеру для того. «Портрет» — казка, «Висота» — драма.

Та все ж: «Коли ти душею є вільний, то і тіло може літати», — каже Василь у «Портреті» та застигає на тлі карпатського смеркання, розкинувши руки. Здається, висота тут підвладна тільки йому, але він не втрачає надії, що нарешті зустріне дитину, настільки ж легку і вільну, як і він сам.

Максим Руденко зараз перебуває на фронті в складі ЗСУ. Далі – його пряма мова.

— Василь перекочував із «Портрету...» Там був збіг багатьох факторів. Хороший матеріал, цікавий герой, який не реагував на камеру, можна було знімати, коли схочеш. Ми з ним потоваришували.

Василь свого часу закінчив спортивний інститут, мав великі перспективи. Але якось під час стрибку його здуло, він впав на смереки й отримав травми, після яких не міг подовжувати кар'єру. Прийшов у дуже ранньому віці на тренерську роботу. Але тягнути історію, як хлопець зламався, було би недобре для фільму, тому ми вирішили це зробити бекграундом сюжету: воно там проступає в снах, у його фразах про дітей, у спогадах про турніри. Він шукає, як себе реалізувати через когось. Але як це зробиш з українськими трамплінами? Та все ж учні Василя потрапляють на серйозні змагання — на подив його друзям у Польщі і Словенії.

Спочатку ми думали фільмувати, як він щось розказує, але всі його монологи на камеру були набагато слабші порівняно з тим, як він просто живе в своєму середовищі. Це випадок, коли людина абсолютно точно знає, що робить. В стрибки з трампліну ніхто нічого не інвестує, навіть навпаки, намагаються забирати землю під цими трамплінами, все проти героя, але він упевнений, що займається своєю справою, робить її добре і від того черпає енергію. Серед бідності і розвалу створює правдиве спортивне мистецтво. Незважаючи ні на що, він людина на 100 % реалізована. Це мене вразило.